Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №761/44381/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3510/2026

Справа № 761/44381/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 квітня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Пономаренко Н.В. в м. Київ 18 серпня 2025 року (повний текст рішення складено 12 вересня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» про зобов`язання вчинити дії та стягнення безпідставно отриманих коштів,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив зобов`язати ТОВ «Слон Кредит» припинити нарахування процентів за користування кредитними коштами згідно договору про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 15 лютого 2024 року № 1443602, зобов`язати ТОВ «Слон Кредит» зарахувати грошові кошти, сплачені в рахунок оплати процентів в сумі 8599,97 грн. в рахунок погашення тіла кредиту згідно договору про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 15 лютого 2024 року № 1443602, стягнути з ТОВ «Слон Кредит» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені ним як проценти за користування кредитом згідно умов договору про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 15 лютого 2024 року № 1443602 в сумі 44156,72 грн.

Позов мотивував тим, що у період з вересня 2011 року по теперішній час проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України, в період часу з 24 лютого 2022 року по 04 квітня 2022 року брав безпосередню участь в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави в зв`язку з військовою агресією рф проти України.

Між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 15 лютого 2024 року укладено договір про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний». За погодженням п. 1.2 договору ТОВ «Слон Кредит» надає клієнту ОСОБА_1 на умовах, встановлених договором, кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Вказував, що обов`язок щодо сплати нарахованих відповідачем процентів ним виконувався належним чином.

Згідно листа відповідача від 13 листопада 2024 року, за договором станом на 12 листопада 2024 року були внесені наступні оплати: 16 березня 2024 року - 4192,50 грн., 15 квітня 2024 року - 6450 грн., 15 травня 2024 року - 6450 грн., 16 червня 2024 року - 6880,01 грн., 16 липня 2024 року - 6449,99 грн., 15 серпня 2024 року - 6499,99 грн., 15 вересня 2024 року - 6665 грн., 21 жовтня 2024 року - 9219,20 грн. При цьому загальний розмір заборгованості за договором станом на 13 листопада 2024 року становить 13544,97 грн., з яких 8599,97 грн. - заборгованість за кредитом, 4945 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Вказував, що з метою реалізації права на використання пільг, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивачем 01 липня 2024 року направлено досудову вимогу відповідачу, у якій висловлене прохання про добровільне повернення коштів, а також зарахування сплачених процентів в рахунок погашення заборгованості, сплачених ОСОБА_1 як процентів договору.

Натомість, відповідач своїм листом у задоволенні вказаної вимоги відмовив.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року в позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що у період часу з вересня 2011 року по теперішній час проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України. При цьому у період часу з 24 лютого 2022 року по 04 квітня 2022 року ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується копіями витягів з наказів про зарахування в списки особового складу військової частини, призначення на посаду, довідок за формою 5 та про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, посвідчення учасника бойових дій, які містяться у матеріалах справи.

Наводив обставини укладення кредитного договору, посилався на зміст ч. 9 ст. 9 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», ст. Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», роз`яснення, викладені у листі Верховного Суду України від 13 липня 2018 року № 60-1543/0/2-18, правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц про те, що особливий період дій в Україні від 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Наводив зміст ст. 1 Закону України «Про національну гвардію України», вказував, що виходячи з аналізу наведених норм, на позивача, який є військовослужбовцем Національної гвардії України, розповсюджуються всі пільги, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ.

Наводив зміст ч. 15 ст. 14 Закону № 2011-ХІІ станом на час укладення кредитного договору та в редакції, яка є чинною на дату подання цього позову, зазначав, що аналіз наведених правових норм свідчить, що усім військовослужбовцям, незалежно від виду військової служби, яка ними проходиться (за мобілізацією або за контрактом) під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, які перебували або перебувають безпосередньо в районах здійснення таких дій, надаються зазначені законом пільги, гарантії та компенсації у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана з захистом України. До таких пільг належить, зокрема, звільнення від сплати відсотків за користування кредитом, при цьому такі пільги за кредитними зобов`язаннями діють для військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а для резервістів і військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду. При цьому район перебування військовослужбовця для здійснення таких дій значення для застосування пільг також не має.

Наголошував, що він є військовослужбовцем, який брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони та який перебував безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, що підтверджується копією довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Звертав увагу на те, що вказані норми Закону № 2011-XII не пов`язують встановлення відповідної пільги щодо сплати відсотків за кредитом з періодом залучення військовослужбовця до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та місця несення служби, а тому один лише факт залучення ОСОБА_1 до таких заходів надає йому право бути звільненим від сплати відсотків за кредитом. Дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення, і вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц.

Також вказував, що відповідно до листа Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7172 «Щодо документа, який підтверджує призов під час мобілізації та проходження військової служби» зазначено: документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем у особливий період, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов`язаних, є військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюється службові відмітки; документами, які підтверджують призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, можуть бути довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаром або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Вказував, що моментом виникнення права на ненарахування штрафних санкцій, пені і процентів є 17 березня 2014 року для тих осіб, які станом на 17 березня 2014 року вже були військовослужбовцями; дата прийняття на військову службу (за контрактом і за призовом, зокрема призов під час мобілізації) для тих осіб, які стали військовослужбовцями після 17 березня 2014 року.

Вважав, що з огляду на вищевказані обставини є усі підстави стверджувати, що ОСОБА_1 користується пільгами, передбаченими ч. 15 ст. 14 Закону № 2011-ХІІ, і дійти висновку про можливість застосування до даних правовідносин цих пільг, оскільки позивачем надано достатні докази того, що він має право на звільнення від сплати процентів за користування кредитом, та відповідно повернення сплачених таких процентів, оскільки в період нарахування процентів за користування кредитом він перебуває з 06 вересня 2011 року по теперішній час на військовій службі, а тому має право на припинення нарахування процентів за користування кредитом, зарахування сплачених ним коштів як відсотків в рахунок погашення тіла кредиту в сумі 8599,97 грн. та повернення сплачених ним процентів за користування кредитними коштами в сумі 44156,72 грн.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень, зокрема позивач ОСОБА_1 - на поштову адресу, його представник ОСОБА_2 та відповідач ТОВ «Слон Кредит» - до електронних кабінетів.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 15 лютого 2024 року укладено Договір №1443602 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» в розмірі 8600 грн. (а. с. 14 - 23).

Згідно п. 1.2. Договору на умовах, встановлених Договором, Товариство (ТОВ «Слон Кредит») надає Споживачу ( ОСОБА_1 ) кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Обов`язок щодо сплати нарахованих ТОВ «Слон Кредит» процентів ОСОБА_1 відповідно до умов Договору №1443602 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 15 лютого 2024 року, виконувався частково.

Згідно листа ТОВ «Слон Кредит» від 13 листопада 2024 року № 24-2123 за Договором станом на 12 листопада 2024 року були внесені наступні оплати: 16 березня 2024 року - 4 192,50 грн., 15 квітня 2024 року - 6 450 грн. 15 травня 2024 року - 6 450 грн. 16 червня 2024 року - 6 880,01 грн., 16 липня 2024 року - 6 449,99 грн. 15 серпня 2024 року - 6 449,99 грн., 15 вересня 2024 року - 6 665 грн., 21 жовтня 2024 року - 9 219,20 грн., всього 52756,69 грн. При цьому загальний розмір заборгованості за Договором станом на 13 листопада 2024 року становить 13544,97 грн., з яких 8599,97 грн. - заборгованість за кредитом, 4945 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом (а. с. 24 - 25).

Позивачем 06 травня 2024 року на адресу електронної пошти відповідача направлено звернення, у якій висловлене прохання про добровільне повернення коштів, сплачених ОСОБА_1 як процентів згідно договором №1443602 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 15 лютого 2024 року, під час проходження ним військової служби (а. с. 27).

Листом від 07 травня 2024 року № 0705-10 ТОВ «Слон Кредит» у задоволенні вказаного звернення відмовлено з тих підстав, що згідно наданої фотографії довідки позивач проходить військову службу за контрактом. Проходження військової служби за контрактом не передбачає надання таким особам вищевикладених пільг передбачених Законом №2011-ХІІ виключенням умов участі у здійснені заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсіч і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганських областях, забезпечення їх здійснення, які перебували або перебувають в районах та у період здійснення зазначених заходів (а. с. 32 - 33).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами були укладені дійсні договори про надання споживчого кредиту, проценти за якими позивач ОСОБА_1 сплачував добровільно, а також з огляду на те, що подані ним документи не підтверджують проходження військової служби за призовом під час мобілізації чи участі в заходах із забезпечення національної безпеки та оборони в Донецькій або Луганській областях, як того вимагає пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII для застосування пільги у вигляді звільнення від сплати процентів.

Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей;

4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України (частина 1 статті 3 Закону № 2011-XII).

Положеннями ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України» передбачено, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» видами військової служби є: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Згідно з Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 про часткову мобілізацію, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, в Україні почав діяти особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17, провадження № 11-609апп19).

Статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Водночас перелік пільг, які надаються військовослужбовцям та членам їх сімей, визначає ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» ст. 14 Закону № 2011-XII було доповнено пунктом 15 такого змісту: «Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом, не нараховуються».

Зазначена редакція Закону діяла станом на час укладення договору № 1443602 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» ОСОБА_1 та ТОВ «Слон Кредит», яким передбачено, що за користування кредитом споживач сплачує проценти за денною процентною ставкою 2,50 % в день.

У подальшому Законом України від 21 березня 2024 року № 3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» було внесено зміни та викладено п. 15 ст. 14 № 2011-XII в наступній редакції: «Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».

Відповідні зміни набрали законної сили 04 травня 2024 року.

Враховуючи наведене, 06 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Слон Кредит» із заявою про списання нарахованих процентів за поточним кредитним договором, зарахування раніше сплачених процентів в рахунок погашення заборгованості за поточним кредитним договором та повернення раніше сплачених процентів під час проходження військової служби, проте листами відповідача від 02 квітня 2024 року та 07 травня 2024 року у задоволенні цієї вимоги йому було відмовлено.

Позивачем долучено до матеріалів справи наступні документи в копіях:

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 внутрішніх військ МВС України від 06 вересня 2021 року №175, м. Шостка Сумської області, про зарахування ОСОБА_1 до особового складу частини та на всій види забезпечення (а. с. 8);

- довідку 435 від 25 червня 2024 року, яка видана військовою частиною НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , відповідно до якої, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у вищевказаній частині з 06 вересня 2011 року по теперішній час (а. с. 11);

- довідку № 8/ВА від 04 березня 2024, яка видана військовою частиною НОМЕР_1 , про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, згідно якої ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 04 квітня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в м. Чернігів (а. с. 12 - 13);

- посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , видане ОСОБА_1 25 травня 2023 року (а. с. 5).

Суд першої інстанції встановив, що згідно наданих копій довідок, в період участі позивача у вищезазначених заходах у м. Чернігів з 24 лютого 2022 року по 04 квітня 2022 року, у ОСОБА_1 не було перед ТОВ «Слон Кредит» жодних кредитних зобов`язань і між сторонами не було жодних кредитних правовідносин.

Дослідивши дані докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано доказів, які підтверджують факт участі позивача у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях у період дії кредитного договору, а також документів, що позивач є військовослужбовцем за призовом по мобілізації після 24 лютого 2022 року, відповідно до вимог ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до 04 травня 2024 року.

Разом із тим, такі висновки суду першої інстанції є передчасними та помилковими, оскільки не враховують змін, внесених до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які набули чинності з 04 травня 2024 року і якими передбачено нові пільгові умови обслуговування кредитів для військовослужбовців, зокрема для військовослужбовців під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України.

Надавши посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 25 травня 2023 року, а також довідку № 8/ВА від 04 березня 2024, яка видана військовою частиною НОМЕР_1 , про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, згідно якої ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 04 квітня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в м. Чернігів, позивач підтвердив наявність у нього відповідних пільг.

Апеляційний суд враховує та погоджується зі слушними доводами апеляційної скарги, що вказані норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не пов`язують встановлення відповідної пільги щодо сплати відсотків за кредитом з періодом залучення військовослужбовця до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та місця несення служби, а тому один лише факт залучення ОСОБА_1 до таких заходів надає йому право бути звільненим від сплати відсотків за кредитом.

За даних обставин, висновки суду першої інстанції про правомірність нарахування процентів позивачу за користування кредитом та про відмову в позові є передчасними та помилковими, зроблені в результаті неправильного застосування норм матеріального права, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, таке судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на положення ст. 1212 ЦК України та загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Таким чином, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Враховуючи наведене, позивач помилково посилався на положення статті 1212 ЦК України, яка регулює загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави і на спірні договірні правовідносини не поширюється.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 344/16394/15-ц (провадження № 61- 9760св18), у якій Верховний Суд, посилаючись на безпідставність застосування ст. 1212 ЦК України та виключивши посилання на цю статтю з постанови апеляційного суду, дійшов висновку про можливість застосування ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як норми прямої дії при розгляді позову військовослужбовця про повернення сплачених процентів за користування кредитом (https://reyestr.court.gov.ua/Review/75498335).

Розглядаючи по суті позов ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить із того, що за період з 04 травня 2024 року ОСОБА_1 згідно чинного законодавства України, а саме Закону України від 21 березня 2024 року № 3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», не повинен був сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а ТОВ «Слон Кредит», відповідно, не мав правової підстави отримувати від позичальника за цей період проценти.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Апеляційний суд констатує, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

З огляду на викладене, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача припинити нарахування процентів за користування кредитними коштами згідно договору про надання споживчого кредиту, зобов`язання відповідача зарахувати грошові кошти, сплачені в рахунок оплати процентів в сумі 8599,97 грн. в рахунок погашення тіла кредиту згідно договору про надання споживчого кредиту, а також стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, сплачених ним як проценти за користування кредитом згідно умов договору про надання споживчого кредиту, спрямований на відновлення порушеного права та не суперечить закону.

Разом із тим, апеляційний суд не може погодитися із заявленим позивачем до стягнення розміром коштів, які підлягають поверненню, які сплачувалися ним з 16 березня 2024 року, з огляду на те, що вказаний Закон України від 21 березня 2024 року № 3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» набув чинності 04 травня 2024 року, і саме з цієї дати у позивача виникло право на відповідну пільгу.

За даних обставин, проценти за користування кредитом у розмірі 4192,50 грн., сплачені позивачем 16 березня 2024 року, та у розмірі 6450 грн., сплачені 15 квітня 2024 року, нараховані ТОВ «Слон Кредит» правомірно і поверненню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 перебуває з 06 вересня 2011 року по теперішній час на військовій службі, а тому має право на повернення сплачених ним процентів за користування кредитними коштами з початку їх нарахування 15 лютого 2024 року в розмірі 44156,72 грн., є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, загальний розмір грошових коштів, сплачених ОСОБА_1 як проценти за користування кредитом згідно умов договору про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 15 лютого 2024 року № 1443602, і які підлягають поверненню йому як отримані ТОВ «Слон Кредит» всупереч Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», становить 33514,22 грн.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, зобов`язавши ТОВ «Слон Кредит» припинити нарахування процентів за користування кредитними коштами згідно договору про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 15 лютого 2024 року № 1443602, зобов`язавши ТОВ «Слон Кредит» зарахувати грошові кошти, сплачені в рахунок оплати процентів в сумі 8599,97 грн. в рахунок погашення тіла кредиту згідно договору про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 15 лютого 2024 року № 1443602, стягнувши з ТОВ «Слон Кредит» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені ним як проценти за користування кредитом згідно умов договору про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 15 лютого 2024 року № 1443602 в сумі 33514,22 грн.

В іншій частині позов задоволенню не підлягає із наведених вище підстав.

Крім того, апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України. За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 4360,32 грн., і оскільки за наслідком апеляційного перегляду позов задоволено на 80 % (майнові вимоги задоволені в загальному розмірі 42114,19 грн. із заявлених 52756,69 грн.), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в пропорційному розмірі 3488,26 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» про зобов`язання вчинити дії та стягнення безпідставно отриманих коштів задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» припинити нарахування процентів за користування кредитними коштами згідно договору про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 15 лютого 2024 року № 1443602.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» зарахувати грошові кошти, сплачені в рахунок оплати процентів в сумі 8599,97 грн. в рахунок погашення тіла кредиту згідно договору про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 15 лютого 2024 року № 1443602.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» (м. Київ проспект Берестейський 90-а код ЄДРПОУ 42350798) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) грошові кошти, сплачені ним як проценти за користування кредитом згідно умов договору про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 15 лютого 2024 року № 1443602 в сумі 33514,22 грн., а також судовий збір у розмірі 3488,26 грн.

В решті позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.