Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №755/17742/25 — Київський апеляційний суд

справа № 755/17742/25

провадження № 22-ц/824/3862/2026

головуючий у суді І інстанції Хромова О.О.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись із указаною ухвалою ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції.

З висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на те, що орган примусового виконання в особі Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), повинен був своєчасно та з власної ініціативи після закриття виконавчого провадження зняти арешт з частини квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги також зазначає, що з долучених до скарги письмових доказів убачається, що у Дніпровському районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) відсутня інформація щодо постанови № 734/1 від 03.10.2002, постанови № 212/15 від 10.07.2003, ухвали б/н виданої Нарсуд, р-н Дніпровський від 19.08.2002, на підставі яких накладено арешт на нерухоме майно.

Крім того, апелянт вказує, що станом на 28.08.2025 (день звернення до Відділу) у Дніпровському районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) відсутні виконавчі провадження або виконавчі документи, де боржниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 також посилається на те, що він є єдиним спадкоємцем до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на підставі заповіту від 20.11.2004, згідно з яким Державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Ткач Т.В. була заведена спадкова справа № 244/2025.

На думку апелянта, саме дії/бездіяльність органу примусового виконання в особі Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) у зв`язку з не зняттям арешту з 1/2 частини квартири, яка належала ОСОБА_4 , унеможливлюють прийняття

ОСОБА_1 спадщини.

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

У судове засідання призначене на 21 квітня 2026 року ОСОБА_1 та інші учасники справи, не з`явились, будучи належним чином повідомленими про час, день та місце розгляду справи.

Надіслані судові повістки-повідомлення на судові засідання повернулися до апеляційного суду неврученими з причини «адресат відсутній за вказаною адресою».

У пункті 91-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.

Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18) та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року у справі №826/20408/14 (провадження № К/9901/16143/20), від 09 липня 2020 року у справі №751/4890/19 (провадження № 61-2583св20), від 10 листопада 2021 року у справі №756/2137/20 (провадження №61-3782св21).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що арешт накладено на нерухоме майно - частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві спільної часткової власності належала ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Достовірних відомостей про виконавче провадження та підстави накладення арешту на частку у нерухомому майні матеріали скарги не містять, відомості про закриття виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт на спірне майно, відсутність невиконаного зобов`язання між стягувачами та боржниками з матеріалів скарги також не встановлено. Поряд з цим, скаржником не підтверджено наявність родинного зв`язку із ОСОБА_6 , факту звернення до органів нотаріату із заявою про прийняття спадщини та відмовою у видачі свідоцтва про право на спадщину у звязку з накладеним арештом. Водночас, достовірних відомостей про належність ОСОБА_4 спірного майна станом на дату смерті матеріали скарги також не містять. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , не є власником спірного майна, з огляду на відсутність достовірних відомостей про виконавче провадження, ОСОБА_1 не може виступати скаржником у даній справі, процесуальним законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме: звернення до суду з позовом про визнання права власності на спірне майно та зняття арешту з майна, а не шляхом оскарження рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Київ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

На обґрунтування скарги зазначив, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , на праві власності належить ОСОБА_4 (мати скаржника) та ОСОБА_5 (син заявника). Рішенням Дніпровського районного суду від 13 січня 2003 року по справі № 2-324/2003 з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 1 561,00 грн завданої матеріальної шкоди та 800,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також на користь ОСОБА_3 474,00 грн завданої матеріальної шкоди та 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди. На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 19 серпня 2002 року Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) накладено арешт на частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої Десятою Київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 244/2025. Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку із наявними обтяженнями на підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 19 серпня 2002 року.

Також скаржник зазначає, що за завдані матеріальні збитки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розрахувалися зі стягувачами наприкінці 2003 року у приміщення відділу виконавчої служби. Тому виконавець мав закрити виконавче провадження та зняти арешт з квартири. Листом Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29 липня 2025 року № 90398 ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до відомостей АСВП інформації щодо постанови від 03 жовтня 2002 року № 734/1, постанови від 10 липня 2003 року № 212/15, ухвали Нарсуд, р-н Дніпровський від 19 серпня 2002 року на підставі яких накладено арешт на нерухоме майно у відділі не обліковується. У знятті арешту з майна відмовлено. Водночас, в архіві Дніпровського районного суду міста Києва відсутня ухвала від 19 серпня 2003 року.

Наявність арешту нерухомого майна перешкоджає ОСОБА_1 вступити в спадщину.

Однак погодитися із вказаним висновком суду першої інстанції колегія суддів не може.

Так, відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним положенням цивільного процесуального законодавства постановлена у справі ухвала суду не відповідає.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану у справі ухвалу, не врахував того, що заявник у вказаній справі ОСОБА_1 є правонаступником ОСОБА_4 - сторони виконавчого провадження, а тому будучи стороною виконавчого провадження - боржником, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Схожі правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20), від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21) і підстав відступити від зазначених висновків апеляційний суд не встановив.

Як слідує із змісту скарги ОСОБА_1 він не оспорює право власності ОСОБА_4 на арештоване майно, а оспорює сам факт наявності арешту за умов, що боржником виконані зобов`язання.

Таким чином, суд має перевірити відповідні обставини шляхом витребування матеріалів виконавчого провадження.

З врахуванням викладених обставин колегія суддів зауважує, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.? ?

Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба