Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №759/12772/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/5579/2026

Справа № 759/12772/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 квітня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Ключника А.С. в м. Київ 23 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У червні 2025 року позивач ТОВ «Мілоан» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором № 103292927 від 22 листопада 2024 року в сумі 72648,33 грн., покласти на відповідача судові витрати в розмірі 12422,40 грн.

Позов мотивував тим, що 22 листопада 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 103292927, згідно з умовами якого кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору, надати позичальнику кредитні кошти у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, в кредит, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом відповідно до графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та використанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит. Відповідно до п. 1.2 сума (загальний розмір) кредиту становить 25000, згідно п. 1.3 кредит надається строком на 345 днів за умови виконання позичальником графіку платежів, з 22 листопада 2024 року (дата надання кредиту). Строк, на який надається окрема частина кредиту, встановлюється графіком платежів. Відповідно до п. 1.4 повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом має здійснюватись позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до графіку платежів, наведеному у додатку № 1 до договору.

Згідно п. 1.5 договору, денна процентна ставка складає 0,99 %. Згідно п. 1.5.1 договору, комісія за надання кредиту становить 5000 грн., яка нараховується за ставкою 20 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Згідно п. 1.5.2 договору комісія з обслуговування кредиту за весь строк кредитування 38500 грн., що нараховується за ставкою 7 % від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період, що встановлені графіком платежів, який є додатком № 1 до цього договору. Згідно п. 1.5.3 договору проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів, нараховуються за ставкою 220 % річних на фактичну заборгованість за кредитом.

Відповідно до п. 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .

Згідно п. 2.2.1 договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту, комісію за обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1, 1.5.2, 1.5.3, 1.5.4 договору відповідно.

Вказував, що кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті позивача в мережі інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Після здійснення акцепту позичальником оферти товариства, що є укладенням договору відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», Товариство наклало на оригінал договору кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника Товариства із кваліфікованою електронною позначкою часу, а оригінал договору був завантажений в особистий кабінет клієнта.

Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту.

Факт перерахування коштів за договором № 103292927 від 22 листопада 2024 року підтверджується довідкою, з якої вбачається, що 22 листопада 2024 року 23:05 через систему EasyPay платником ТОВ «ФК «Контрактовий дім» було перераховано 25000 грн. на картку НОМЕР_1 .

Зазначав, що кредитором не здійснюється нарахування прихованих комісій та пені по договору у відповідності до чинного законодавства України. Відповідач не повернув своєчасно суму кредиту, нараховані відсотки та комісію для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та штрафами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань заборгованість за договором № 103292927 становить 72648,33 грн., яка складається з 25000 грн. заборгованості по кредиту, 16148,33 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 5000 грн. заборгованості по комісії за надання кредиту, 14000 грн. заборгованості по комісії за обслуговування кредиту, 12500 грн. заборгованості за неустойкою.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2025 року позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Мілоан» суму заборгованості за договором про споживчий кредит № 103292927 від 22 листопада 2024 року у розмірі 41148,33 грн., судовий збір у розмірі 1372,05 грн., в решті позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити, покласти на позивача судові витрати.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що судом першої інстанції не було враховано, що кредитний договір не містить електронного цифрового підпису або електронного підпису одноразовим ідентифікатором. З копії кредитного договору, яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що договір не містить підпису відповідача за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Наводила зміст ст. 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», підсумовувала, що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема у конкретному випадку позичальника або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю).

Роздруківка заяви на отримання кредиту № 103292927 від 22 листопада 2024 року не підписана відповідачем. Без доказів на підтвердження факту створення заявки на отримання кредиту, ознайомлення з офертою, надсилання одноразового ідентифікатора відповідачу на мобільний номер телефону, який він вказав під час заповнення заявки, використання даного ідентифікатора та надсилання позивачем примірника кредитного договору та додатків до нього, які є невід`ємною частиною договору, проведення ідентифікації відповідача та доказів здійснення ним дій, спрямованих на укладення договору в електронній формі, одноразовий ідентифікатор, зазначений в кредитному договорі та супутніх документах, є лише абстрактною літеро-числовою комбінацією.

Вказувала, що вказане свідчить про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів того, що відповідач виявив волю на укладення кредитного договору. Вказаний договір відповідач не підписував. У своїй позовній заяві позивач зазначав, що кредитний договір відповідачем було підписано одноразовим ідентифікатором, проте електронний цифровий підпис або електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідача у договорі відсутній.

Саме лише зазначення позивачем про укладення та підписання кредитного договору, погодження з усіма умовами, без одночасного доведення зазначених обставин є припущенням. Відомості про те, що ОСОБА_1 пройшла ідентифікацію і верифікацію особи, здійснила акцептування кредитного договору та підписала договір одноразовим ідентифікатором відсутні.

Із наданих позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинила певну сукупність дій, спрямовану на отримання позики від ТОВ «Мілоан», а саме зареєструвалася в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримала повідомлення від суб`єкта електронної комерції із одноразовим ідентифікатором та прийняла пропозицію позивача шляхом використання (підписання) надісланого їй позивачем одноразового ідентифікатора.

Суд першої інстанції не врахував, що позивачем не надано доказів надіслання ідентифікатора відповідачу та отримання його.

З графіка платежів та паспорта споживчого кредиту вбачається, що надані документи також не містять підпису відповідача за формою, яка відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Судом не враховано, що надані позивачем документи не містять повної інформації про погоджений сторонами у кредитному договорі номер платіжного засобу, на який потрібно було перерахувати суму кредиту, номер платіжної картки є частково зашифрованим і всіх позначень 16-значного номеру картки не містять. Банківські реквізити позичальника згідно матеріалів справи є невизначеними. Оскільки вказані документи сформовані самим ТОВ «Мілоан», вони не можуть вважатися безспірним доказом проведення ідентифікації відповідача при укладенні договору, таким чином, договір не може вважатися укладеним.

Вказувала, що судом не врахована відсутність доказів видачі кредитних коштів, первинних бухгалтерських документів.

Посилалася на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 448/852/21, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, вказувала, що виписки з особового рахунку клієнта є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, і аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16143/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/1348/16, від 19 листопада 2020 року у справі № 910/21578/16, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 381/1647/21, від 07 грудня 2022 року у справі № 298/825/15-ц.

Судом першої інстанції не враховано, що докази виконання позивачем здійснення безготівкового переказу грошових коштів на банківський рахунок позичальника відсутні. Документи, надані суду позивачем, не є доказом перерахування коштів, оскільки не належать до засобів доказування, передбачених ст. 76 ЦПК України, і не є первинними бухгалтерськими документами.

Довідки інших фінансових компаній не є ані первинними бухгалтерськими документами, ані документами зведеного обліку (виписками), не містять усіх передбачених законом реквізитів для переказу коштів і не відповідають вимогам належності та допустимості до таких доказів.

Фактично позивачем не надано належних та допустимих доказів видачі позичальнику кредиту, а саме меморіального ордера чи іншого первинного бухгалтерського документа, що підтверджує перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника, виписки з рахунку кредитора за дату виплати коштів відповідачу відповідно до ст. 19 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також судом першої інстанції не враховано, що позивач не надав до позову доказів існування будь-яких правовідносин між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Контрактовий дім», яке згідно доводів позивача здійснило переказ коштів.

Судом першої інстанції у рішенні також зазначено, що в зв`язку з порушенням умов договору про споживчий кредит представником позивача було надіслано на адресу відповідача вимогу про дострокове повернення кредиту, проте матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем досудової вимоги. Частиною 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» чітко визначено, що право кредитодавця вимагати дострокове повернення кредиту залежить від факту отримання боржником від кредитодавця вимоги про таке повернення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.

Посилалася на правові висновки Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 про те, що споживач вважається слабкою стороною договору.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що на а. с. 22 - 27 наявна копія договору про споживчий кредит № 103292927 від 22 листопада 2024 року, сторонами якого зазначено ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 , за умовами даного договору кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом відповідно до графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Згідно п. 1.2 договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 25000 грн. Згідно п. 1.3 договору кредит надається строком на 345 днів за умови виконання позичальником графіку платежів з 22 листопада 2024 року (дата надання кредиту). Строк, на який надається окрема частина кредиту, встановлюється графіком платежів.

Відповідно до п. 1.4 повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом має здійснюватись позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до графіку платежів, наведеному у додатку № 1 до договору.

Згідно п. 1.5 договору, денна процентна ставка складає 0,99 %. Згідно п. 1.5.1 договору, комісія за надання кредиту становить 5000 грн., яка нараховується за ставкою 20 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Згідно п. 1.5.2 договору комісія з обслуговування кредиту за весь строк кредитування 38500 грн., що нараховується за ставкою 7 % від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період, що встановлені графіком платежів, який є додатком № 1 до цього договору. Згідно п. 1.5.3 договору проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів, нараховуються за ставкою 220 % річних на фактичну заборгованість за кредитом.

Відповідно до п. 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .

Згідно п. 2.2.1 договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту, комісію за обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1, 1.5.2, 1.5.3, 1.5.4 договору відповідно.

У п. 10 «Реквізити сторін» зазначено прізвище, ім`я та по батькові ОСОБА_2 , РНОКПП, реквізити паспорту, адреса місця проживання, номер телефону та електронної пошти, підписи сторін відсутні (а. с. 27).

На першій сторінці договору наявна відмітка, що договір підписано ОСОБА_3 , ТОВ «Мілоан», та ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 284485 (а. с. 22).

На а. с. 28 - 29 знаходиться копія графіку платежів, який є додатком № 1 до договору про споживчий кредит, копія заяви на отримання кредиту, яка є додатком № 2 до договору, та копія додаткових даних позичальника для взаємодії за кредитним договором, яка є додатком № 3 до договору, у яких наявна графа для підпису споживача, однак підпис у якій відсутній.

Згідно довідки ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 04 квітня 2025 року № 9103, товариство повідомило ТОВ «Мілоан» про успішність наступної операції, згідно договору з ТОВ «Мілоан» № 27052020 від 27 травня 2020 року: ID платежу 1515286655, сума 25000 грн., дата транзакції 23 листопада 2024 року 23:05, ПІБ ОСОБА_1 , номер договору 103292927, номер картки НОМЕР_1 , статус: успіх (а. с. 30).

ТОВ «Мілоан» склало відомість про щоденні нарахування та погашення, згідно якої 23 листопада 2024 року було надано кредит в розмірі 25000 грн. та здійснювалось нарахування процентів до 31 березня 2025 року включно (а. с. 46 - 48).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Задовольняючи позов частково та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 41 148,33 грн., суд першої інстанції виходив із того, що 22 листопада 2024 року ТОВ «Мілоан», як позикодавцем, та ОСОБА_1 як позичальником (споживачем) укладено договір про споживчий кредит №103292927, шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, ТОВ «Мілоан» на виконання умов договору про надання споживчого кредиту перерахувало відповідачу 25 000 грн.; відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, будь-яких доказів на спростування факту укладення та підписання договору не надала, як і не надала доказів щодо належного виконання нею умов договору.

Апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Так, згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (стаття 634 ЦК).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.

Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).

Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У позовній заяві ТОВ «Мілоан» вказувало на те, що кредитний договір був укладений з ОСОБА_1 з використанням підписання електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

На підтвердження факту укладення 22 листопада 2024 року кредитного договору між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 позивачем до матеріалів справи додано копію договору про споживчий кредит № 103292927 від 22 листопада 2024 року у паперовій формі, копію паспорту споживчого кредиту, а також додатки 1 - 3 до договору: копію заявки на отримання кредиту, копію графіка платежів, копію додаткових контактних даних позичальника для взаємодії за кредитним договором.

В договорі про споживчий кредит та паспорті споживчого кредиту зазначено, що вони підписані позичальником 22 листопада 2024 року з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) 284485.

Разом із тим, доказів проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету ТОВ «Мілоан» суду не надало. Зазначення у тексті договору особистих даних ОСОБА_1 не підтверджує намір укладення нею кредитного договору та його підписання.

Без доказів на підтвердження факту створення заявки на отримання кредиту, ознайомлення з офертою, надсилання одноразового ідентифікатора відповідачу на мобільний номер телефону, який він мав вказувати під час заповнення заявки, використання даного ідентифікатора та надсилання позивачем примірнику кредитного договору та додатків до нього, які є невід`ємною частиною договору, проведення ідентифікації відповідача та доказів здійснення ним дій, спрямованих на укладення договору в електронній формі, одноразовий ідентифікатор, зазначений в кредитному договорі, є лише абстрактною літеро-числовою комбінацією.

Такими належними та допустимими доказами міг бути моніторинг дій користувача в інформаційно-телекомунікаційній системі, яким зафіксовано чітку послідовність (хронологію) всіх дій фінансової установи та споживача щодо укладення електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі, яку фінансова установа використовує для укладення електронних договорів.

Разом із тим, такі докази в матеріалах справи відсутні, а додатки № 1 - 3 до кредитного договору, які є його невід`ємними частинами, не містять навіть літеро-числової комбінації, яка за змістом позову мала означати номер одноразового ідентифікатора, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Станом на 22 листопада 2024 року здійснення безготівкових розрахунків регулювалось відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої Постановою правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 163.

Відповідно до п.п. 15 п. 6 розділу І Інструкції № 163, платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

На підтвердження факту видачі ОСОБА_1 кредиту позивачем надано довідку ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 04 квітня 2025 року № 9103, згідно якої товариство повідомило ТОВ «Мілоан» про успішність наступної операції, згідно договору з ТОВ «Мілоан» № 27052020 від 27 травня 2020 року: ID платежу 1515286655, сума 25000 грн., дата транзакції 23 листопада 2024 року 23:05, ПІБ ОСОБА_1 , номер договору 103292927, номер картки НОМЕР_1 , статус: успіх (а. с. 30).

Разом із тим, відомостей або доказів, що зазначений картковий рахунок належить ОСОБА_1 , матеріали справи не містять. Довідка ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» не є первинним бухгалтерським документом, вона не містить даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, повного номеру картки, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ «Мілоан» коштів в сумі 25000 грн. на картковий рахунок, який належить саме ОСОБА_1 .

Також в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували переказ коштів ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 103292927 від 22 листопада 2024 року.

Відомість про щоденні нарахування та погашення, на яку посилався позивач, не була погоджена з відповідачем, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Вказаний документ із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є доказом, що створений самим позивачем, а відтак, інформація, зазначена в цьому доказі, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Наведені обставини були залишені поза увагою суду першої інстанції та зроблено передчасний та помилковий висновок, який не ґрунтується на наявних у справі доказах, що ТОВ «Мілоан» на виконання умов договору про надання споживчого кредиту перерахувало відповідачу 25 000 грн.

За даних обставин та з урахуванням системного аналізу зазначених вище норм, апеляційний суд приходить висновку про недоведеність в межах цієї справи укладання 22 листопада 2024 року між ТОВ «ФК «Кредит капітал» та ОСОБА_1 кредитного договору та отримання нею кредитних коштів.

Тягар доказування покладено на сторони, що забезпечує реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видасться вірогіднішим, ніж протилежний. Застосування такого підходу оцінки доказів відповідає позиції Верховного Суду у справах №910/18036/17 від 02 жовтня 2018 року, №917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року.

Оскільки жодних належних та допустимих доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру матеріали справи не містять, позов ТОВ «ФК «Кредит капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором є недоведеним та необґрунтованим, а тому безпідставно задоволений судом першої інстанції.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом здійснюється перерозподіл судових витрат, і оскільки за подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 4542 грн., зазначені судові витрати підлягають стягненню на її користь з позивача.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Мілоан» в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (м. Київ вул. Багговутівська 17-21 код ЄДРПОУ 40484607) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 4542 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.