Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №174/154/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1555/26 Справа № 174/154/25 Суддя у 1-й інстанції - Ілюшик І. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал"

на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2025 року у складі судді Ілюшик І.А.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2025 року ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 07 лютого 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір № 4366946 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 22500,00 грн. на строк 360 днів, зі сплатою стандартної процентної ставки у розмірі 2,50% в день, яка застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п. 1.3 договору.

25 жовтня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу №25/10/2024, за умовами якого до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Позивач зазначає, що зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту виконано, зараховано грошові кошти на платіжну картку відповідача. Відповідач свої зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту не виконав, кредит в обумовлений термін зі сплатою процентів, не повернув.

Оскільки відповідач не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий кредит у строки, передбачені договором про надання споживчого кредиту, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 205872,67 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 22499,99 грн., нарахованих процентів первісним кредитором у розмірі 130497,68 грн., нарахованих процентів новим кредитором у розмірі за 94 календарних дні у розмірі 52875,00 грн., та вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2025 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість у загальному розмірі 44999,98 грн., яка складається з суми заборгованості за основним боргом у розмірі 22499,99 грн., суми заборгованості по процентам нарахованих первісним кредитором у розмірі 22499,99 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» витрати зі сплати судового збору у розмірі 529,49 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 2185,78 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту та процентів в розміру тілу кредиту, оскільки фактично отримані та використані останнім кошти в добровільному порядку не повернуті. Відмовляючи у задоволенні решти позову, суд виходив із недоведеності позивачем належними та допустимими доказами заборгованості по процентам за користування кредитом, які є не співмірними та не справедливими із заявленими вимогами позову.

Не погодившись з рішенням суду, «ФК «Фінтраст Капітал» звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили рішення суду в частині залишених без задоволення вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом повністю відповідає умовам кредитного договору, відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Окрім того, вказує, що залишаючи без задоволення заявлені вимоги про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідач не лише користувався кредитними коштами, а й визнав укладення договору, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, у зв`язку із чим суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення без задоволення вимог в цій частині.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог про стягнення заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 07 лютого 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 укладено електронний договір № 4366946 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого, останній надано кредит у сумі 22500,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , на строк до 360 днів, із терміном повернення до 01 лютого 2025 року, зі сплатою процентів 2,50 % в день (стандартна процентна ставка).

Договір, Таблиця обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Додаток № 1 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4366946 від 07 лютого 2024 року), Інформаційне повідомлення (Додаток № 2 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4366946 від 07 лютого 2024 року), Паспорт споживчого кредиту, які містять відомості про істотні умови кредиту, процентні ставки, виконання зобов`язань, наслідки їх невиконань, ОСОБА_2 підписано електронним підписом - одноразовим ідентифікатором.

ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало останній 07 лютого 2024 року кредит в сумі 22500,00 грн., шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку позичальника № НОМЕР_1 , № транзакції в системі iPay.ua 340791905 о 14:24:21, що підтверджується інформацією, наданою ТОВ «Лінеура Україна» 01 листопада 2024 року Вих. № 772-0111 ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» згідно договору на переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12 березня 2019 року.

Факт зарахування 07 лютого 2024 року коштів в сумі 22500,00 грн. на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_2 підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» від 21 лютого 2025 року № 20.1.0.0.0/7-250214/23444-БТ.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Лінеура Україна» за договором № 4366946 від 07 лютого 2024 року, станом на 25 жовтня 2024 року, заборгованість ОСОБА_2 становить 164247,67 грн., з якої заборгованість за тілом кредиту – 22499,99 грн., заборгованості за процентами – 130497,68 грн., штрафні санкції 11250,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Фінтраст Капітал», за договором № 4366946 від 07 лютого 2024 року за 94 календарних днів (з 26 жовтня 2024 року по 27 січня 2025 року), заборгованість ОСОБА_2 за користування кредитними коштами становить 52875,00 грн.

25 жовтня 2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу № 25/10/2024, за умовами якого, клієнт відступив фактору права грошової вимоги до боржників, зазначених в реєстрі боржників, який формується згідно додатку № 1 та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників від 25 жовтня 2024 року до договору факторингу № 25/10/2024 від 25 жовтня 2024 року, ТОВ «Фінтраст Капітал» отримало право грошової вимоги до відповідача за договором № 4366946 від 07 лютого 2024 року на загальну суму 164247,67 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту – 22499,99 грн., заборгованості за процентами – 130497,68 грн., штрафні санкції 11250,00 грн.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).

Згідно із ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували момент переходу цих прав.

Частиною 1 ст.1078 ЦК України встановлено, що предмет договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.2 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч.1,3 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно із ст. 11, 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог ЗУ «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч.2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів).

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що загальна заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором складає 164247,67 грн., з якої: заборгованість за тілом кредиту 22499,99 грн., заборгованість за процентами 130497,68 грн., штрафні санкції 11250,00 грн.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

У розумінні положень п. 5 ч.3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Враховуючи зазначене, визначений позивачем розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

У Постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати, з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (ч.1 ст.613 ЦК України).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату процентів, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч.3 ст. 509, ч.1,2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми процентів спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи, при цьому, норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що, з огляду на приписи ч.4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 183372,68 грн., суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність зменшення розміру процентів за вказаним договором до розміру заборгованості по тілу кредиту, тобто, до 22499,99 грн.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних процентів), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також, у цій Постанові зазначено, що, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У Постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів щодо несправедливих умов нарахування розміру процентів за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому, відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі, з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 4 та 5 ст. 18 Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Зазначений висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №175/1543/16-ц.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до п. 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції застосовуючи аналогію та враховуючи, що заявлена до стягнення сума прострочених платежів по процентах за користування кредитом у розмірі 183372,68 грн. не є співмірною сумі існуючої заборгованості за договором про надання кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання зобов`язань за кредитним договором, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про необхідність зменшення розміру процентів до розміру тіла кредиту.

Аргументи апеляційної скарги про те, що підписавши кредитний договір сторони дійшли згоди щодо істотних умов цього договору, з яким ознайомився та погодився відповідач й умовами кредитного договору передбачено нарахування процентів протягом строку дії кредитного договору, є безпідставними, оскільки нараховані проценти за користування кредитом виходять за межі встановлені законом та суперечать положенням ст.18 ЗУ “Про захист прав споживачів”.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та дійшов невірного висновку суду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" - залишити без задоволення.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 14 квітня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 24 квітня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров