Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №204/5038/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3399/26 Справа № 204/5038/25 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря судового засідання Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №204/5038/25 за позовом ОСОБА_1 до Сартанської селищної військової адміністрації Маріупольського району Донецької області, третя особа – Бродівська державна нотаріальна контора Львівської області, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 19 листопада 2025 року,ухвалене у складі судді Токар Н.В., -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Чечелівського районного суду міста Дніпра з позовом до Сартанської селищної військової адміністрації Маріупольського району Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позову зазначає, що за свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08 вересня 2006 року №2591, посвідченим державним нотаріусом Тельманівської державної нотаріальної контори Ушкало М.К., спадкоємцем цілої частки майна гр. ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його дружина – ОСОБА_4 .

Спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається з: житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла.

Позивач ОСОБА_1 є донькою померлої ОСОБА_4

22 грудня 2020 року за заявою ОСОБА_1 . Волноваською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №66983428 (номер у нотаріуса 537/2020) після смерті ОСОБА_4 .

Позивач проживала за однією адресою зі спадкодавцем ( ОСОБА_4 ) на момент смерті останньої, що вбачається з відмітки про зареєстроване місце проживання в паспорті позивача. Отже, позивач є такою, що фактично прийняла спадщину виходячи з приписів частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, у зв`язку з окупацією в березні 2022 року частини Донецької області, в тому числі м.Волноваха (місцезнаходження спадкової справи) позивачем не було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, що залишилось після смерті спадкодавця, в тому числі на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Державним нотаріусом Бродівської державної нотаріальної контори Львівської області Зарубовою С.О. за результатами розгляду заяви позивача винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20 лютого 2025 року №41/02-31, якою відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно по спадковій справі №537/2020 у зв`язку з відсутністю документів, які б надали можливість встановити наявність чи відсутність інших спадкоємців.

У зв`язку з чим просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який має загальну площу 74 кв.м., житлову площу 61,2 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, а саме: літньою кухнею (18 кв.м.), гаражем (21 кв.м.), вбиральнею.

Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 19 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Забродній Є.О. подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 19 листопада 2025 року незаконним, оскільки останнє ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та без надання належної оцінки доказам у справі.

В обґрунтування скарги зазначає, що позивач є спадкоємцем першої черги після смерті спадкодавця – ОСОБА_4 . Іншим спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 є рідна сестра позивача – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Родинні відносини зі спадкодавцем підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 27 липня 1960 року Зажиточним сільським РАЦС Тельманівського району; свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 23 лютого 1989 року Заможною сільською радою Тельманівського району Донецької області.

Разом з тим, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 03 січня 2020 року Бродівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).

Зауважує, що позивач є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 .

Проте суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не надав жодної оцінки зазначеним відомостям, всупереч приписам частини п`ятої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України.

Вказує, що позивач проживала за однією адресою зі спадкодавцем ( ОСОБА_4 ) на момент смерті останньої, що вбачається з відмітки про зареєстроване місце проживання в паспорті позивача. Зазначене також підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29 квітня 2022 року №1310-7001062043, виданої Центром надання адміністративних послуг Бродівської міської ради. З вказаної довідки ВПО вбачається, що позивач проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Отже позивач є такою, що фактично прийняла спадщину виходячи з приписів частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України.

Наведені обставини також не знайшли жодної оцінки в оскаржуваному судовому рішенні.

Вважає рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра ухвалено з порушенням норм статей 1268, 1270 Цивільного кодексу України, статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам щодо фактичного прийняття позивачем спадщини, а також відсутності інших спадкоємців першої черги.

У зв`язку з чим просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача своїм правом на подачу відзиву не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

ОСОБА_1 подала до суду заяву в якій просила розгляд справи проводити без її участі.

Представник Сартанської селищної військової адміністрації Маріупольського району Донецької області - Кулік С.М. подав до суду заяву в якій просив розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Сартанської селищної військової адміністрації Маріупольського району Донецької області проводити без участі та присутності відповідача за наявними у позивача документами.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом установлено, що ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , в свідоцтві про народження якої батьками зазначено: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 , свідоцтво серії НОМЕР_1 , видане 27 липня 1960 року Зажиточним сільським РАЦС Тельманівського району.

ОСОБА_7 народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 , в свідоцтві про народження якої батьками зазначено: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 , свідоцтво серії НОМЕР_4 , видане Зажиточною сільською радою депутатів трудящих Тельманівського району Донецької області 20 травня 1963 року.

ОСОБА_7 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_8 , після реєстрації шлюбу отримала прізвище ОСОБА_9 , про що зазначено в свідоцтві про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 , виданим 25 квітня 1984 року.

ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 23 лютого 1989 року, після реєстрації шлюбу отримала прізвище ОСОБА_11 , про що зазначено в свідоцтві про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 23 лютого 1989 року.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 вересня 2006 року №2591, посвідченим державним нотаріусом Тельманівської державної нотаріальної контори Ушкало М.К., спадкоємцем цілої частки майна гр. ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його дружина – ОСОБА_4 .

Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з: житлового будинку АДРЕСА_1 .

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04 жовтня 2006 року №12049601 вбачається реєстрація права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .

06 жовтня 2017 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , виданим Волноваським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 13 жовтня 2017 року.

Отже, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , доводилась померлій ОСОБА_4 донькою.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 03 січня 2020 року Бродівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_5

22 грудня 2020 року за заявою ОСОБА_1 . Волноваською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №66983428 (номер у нотаріуса 537/2020) після смерті ОСОБА_4 , що підтверджено витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 22 грудня 2020 року №62990601 та довідкою від 22 грудня 2020 року №2305/01-16, виданою Волноваською державною нотаріальною конторою, з якої вбачається, що свідоцтва про право на спадщину не одержані.

Державним нотаріусом Бродівської державної нотаріальної контори Львівської області Зарубовою С.О., за результатами розгляду заяви позивача 20 лютого 2025 року, винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20 лютого 2025 року №41/02-31, якою відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно по спадковій справі №537/2020 у зв`язку з відсутністю документів, які б надали можливість встановити наявність чи відсутність інших спадкоємців.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з тих підстав, що позивачем не надано суду відомостей про те, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті своєї матері, тоді як ч.6 ст.81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На підставі поданих позивачем доказів неможливо встановити коло спадкоємців за законом до майна померлої ОСОБА_4 .

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо спадкодавець мав останнє місце проживання на території іноземної держави, місце відкриття спадщини визначається відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» (частини перша, третя статті 1221 ЦК України).

Відповідно до статті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У статті 1258 ЦК України зазначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Тобто дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.

Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначено вище судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є донькою померлої ОСОБА_4 .

Іншим спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 є рідна сестра позивача – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Разом з тим, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 03 січня 2020 року Бродівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).

Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29 квітня 2022 року №1310-7001062043, виданої Центром надання адміністративних послуг Бродівської міської ради, з якої вбачається, що позивач ОСОБА_1 проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено, що позивач проживала за однією адресою зі спадкодавцем ( ОСОБА_4 ) на момент смерті останньої, а отже є такою, що фактично прийняла спадщину виходячи з приписів частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував та встановивши фактичні обставини справи та обсяг спадкового майна, на яке претендує позивач, помилково відмовив у задоволенні позову з мотивів того, що позивачем не надано суду відомостей про те, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті своєї матері.

Натомість з матеріалів справи вбачається, що за заявою позивача ОСОБА_1 . Волноваською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №66983428 (номер у нотаріуса 537/2020) після смерті ОСОБА_4 . Позивач проживала за однією адресою зі спадкодавцем ( ОСОБА_4 ) на момент смерті останньої, що вбачається з відмітки про зареєстроване місце проживання в паспорті позивача. Отже, позивач є такою, що фактично прийняла спадщину виходячи з приписів частини третьої статті 1268 ЦК України.

Разом з тим, у зв`язку з окупацією в березні 2022 року частини Донецької області, в тому числі м.Волноваха (місцезнаходження спадкової справи) позивачем не було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, що залишилось після смерті спадкодавця.

Також колегія зазначає, що за загальним правилом доказування, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається вірогіднішим ніж протилежний.

Водночас стандарт доказування не повинен бути недосяжним і має залежати від специфіки обставин, про доведення яких йде мова. Практика ЄСПЛ свідчить про те, що важливо розмежовувати стандарти доказування у кримінальних та цивільних справах, а встановлення судом заздалегідь недосяжного стандарту доказування є порушенням права на справедливий суд.

Верховний Суд у своїй постанові від 10.01.2024 у справі №910/268/23 зазначив, що стандарт доказування вірогідності доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 16.07.2021 у справі №916/2620/20, від 16.09.2021 у справі №910/12930/18).

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у такий спосіб, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги вагоміших доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Суд має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи їх вірогідність, належність, допустимість та достовірність.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги, оскільки саме внаслідок окупацією в березні 2022 року частини Донецької області, в тому числі м.Волноваха (місцезнаходження спадкової справи) позивач, яка розпочала процедуру нотаріального оформлення спадщини, з об`єктивних причин не отримала свідоцтво про право на спадщину за законом і така можливість була втрачена. Про наявність інших спадкоємців сторона відповідача суду не заявляла і матеріали справи таких даних не містять.

Таким чином колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки він не врахував вищенаведеного та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Тому доводи апеляційної скарги приймаються судом апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно пунктів 3 та 4 частина 1 статі 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 -задовольнити.

Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 19 листопада 2025 року –скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Сартанської селищної військової адміністрації Маріупольського району Донецької області, третя особа – Бродівська державна нотаріальна контора Львівської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74 кв.м., житловою площею 61,2 кв.м. (літ.А1), з надвірними будівлями та спорудами: літню кухню (літ. Б1), гараж (літ.В1), вбиральня (літ.Г1).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 23.04.2026 року.

Головуючий суддя О.В.Агєєв