Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №947/5868/26 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/5868/26

Провадження № 2/947/2349/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого - судді Луняченка В.О.,

при секретарі Макаренко Г.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП невідомо) про зняття арешту з майна,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до ОСОБА_2 про зняття арешту з майна, розташованого за адресою : АДРЕСА_1 , до Київського районного суду м. Одеси, звернулась ОСОБА_1 .

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Луняченку В.О.

Ухвалою судді від 20.03.26 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження про що повідомлено учасників справи.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином, причини неявки суду невідомі.

В матеріалах справи міститься заява позивача ОСОБА_1 щодо можливості розгляду справи за її відсутністю,в якій вона позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просить позов задовольнити.

Відповідно до вимог ст. 211 ч. 3 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутністю.

Суд розглядає справу за відсутності сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником нерухомого майна під номером АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 19.05.1999 року № 2295, посвідченого приватним нотаріусом Шевиріною А.О. та Договору купівлі- продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 15.03.2002 року № 1571, посвідченого приватним нотаріусом Шевиріною А.О. На підставі Договору купівлі- продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 15.03.2002 року № 1571 мною отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку № 01085050127 (кадастровий № земельної ділянки 5110136900:19:005:0066)

Відповідно до п.п.1, 5 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

Так, під час спроби внести відомості про майно, що власником якого є позивач до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виявлено в реєстрі відомості щодо обтяження вказаного майна, а саме його арешту, застосованого на підставі постанови Київського народного суду м. Одеси від 18.05.1982 року на громадянина (на русском) ОСОБА_2 . Реєстраційний номер обтяження 8410821 від 29.01.2009, реєстратор Перша Одеська державна нотаріальна контора (архівний запис № 11-82 від 18.05.1982 р.)

Договір купівлі- продажу був складений між позивачем та громадянкою ОСОБА_3 .

За поясненнями позивача, ОСОБА_2 , стосовно якого 44 року тому було застосовані санкції, участі у договорі не приймав та взагалі не має ніякого відношення до зазначеного майна.

Позивач є добросовісним набувачем, стороною у справі, в рамках якої Київським ( народним) районним судом м.Одеси 18.05.1982 р застосовано арешт нерухомого майна, не була.

Матеріали справи, на підставі яких було накладено арешт на майно, та виконавче провадження відсутні, що підтверджується відповіддю суду. ( лист від 09.01.26 за вих №17).

Відомостей щодо наявності відкритих виконавчих проваджень в яких боржником є позивач не має.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частина 1 ст. 321 ЦК України наголошує на те, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як зазначено в Постанові ВСУ від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16, згідно з положенням статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини.

Відповідно до ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ЕСНR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Sеrіеs А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява №48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Також, стаття 1 Першого протоколу, спрямована на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004 року).

Позивач ОСОБА_1 не в змозі реалізувати своє право власності внаслідок існування вказаних обтяжень на нерухоме майно.

Отже, існування обтяжень, які накладені на вказане майно унеможливлюють реалізацію Позивачем його права власності в площині правомочності розпорядження.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відсутні будь-які підстави існування арешту рухомого майна, а тому наявні обтяження підлягають скасуванню, оскільки існування обтяження у вигляді арешту нерухомого майна створює перешкоди позивачу в реалізації права власності.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.

Керуючись ст.ст. 263-265, 268, 351-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП невідомо) про зняття арешту з майна - задовольнити.

Звільнити з –під арешту житловий будинок АДРЕСА_1 , який зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №8410821 (додаткові дані архівний запис (перенесено з Феміди) реєстр №11-82 від 18.05.1982, заявник Перша ОДНК тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 8410821; зареєстровано: 29.01.2009 13601:47 реєстратором Перша Одеська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: лист, В2, 18.05.1982 Київський народний суд м.Одеси, об`єкт обтяження: інше, домобудівля, собственник на русс. ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 та вилучити запис про арешт майна з державного реєстру.

Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 24.04.26.

Суддя В. О. Луняченко