Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №495/419/26 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 рокуСправа № 495/419/26

Номер провадження 2/495/802/2026

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Мишка В.В.,

при секретарі судового засідання Федоровій Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Чабан Ірина Володимирівна в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

1.Стислий виклад позиції позивача

1.1. Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 26 вересня 2022 року близько 22 год. 40 хв. на 258 км. автодороги “Київ-Харків-Довжанський” відбулася дорожньо-транспортна пригода в якій невстановлений водій керуючи невстановленим автомобілем здійснив наїзд на пішохода військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень загинув. За фактом ДТП 27.09.2022 р. Миргородським районним відділом поліції ГУНП в Полтавській області внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022170550000746. Станом на сьогодні досудове розслідування в кримінальному провадженні триває, водія причетного та ДТП та транспортний засіб не встановлено. Відповідно до п.б ч.1 ст.41 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р., МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу. Внаслідок вищевказаної ДТП, було завдано матеріальної шкоди близькому родичеві загиблого, матері - ОСОБА_1 . Представник позивача надіслав на поштову адресу відповідача повідомлення про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному Законом України №1961-IV від 01.07.2004 р., із заявою на регламентну виплату. Станом на дату написання цієї позовної заяви, відповідач так і не

здійснив виплату страхового відшкодування у строки встановлені п.36.2 ст.36 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р., що стало підставою для звернення позивача в суд за захистом свого порушеного права на страхове відшкодування. В результаті вищевказаної ДТП та наслідків від неї, мати потерпілого позивач, зазнала шкоду, у зв`язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача, у розмірі 234 000 грн.

1.2. представник відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України Панасюк О.М. 30.01.2026 подав до суду відзив, відповідно до якого просив відмовити повністю в позовних вимог позивача ОСОБА_1 , з наступних підстав. 26.09.2022 на 258 км. автошляху «Київ Харків» мала місце ДТП, де невстановлений водій керуючи невстановленим транспортним засобом допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 . У наслідок вказаної пригоди ОСОБА_2 загинув. За фактом загибелі ОСОБА_2 Мирноградським районним відділом поліції ГУ НП в Полтавській області 27.09.2022 розпочато досудове розслідування

кримінального провадження № 12022170550000746 за ч. 2 ст. 286 КК України. Досудове розслідування триває. Остаточне рішення не прийнято. На дату даної події діяв Закон України “Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі Закону) № 1961-IV від 01.07.2004 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення п.п. «б» п. 41.1 ст. 41 Закону, згідно якого МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу. Законодавчо визначено обов`язковою умовою вчинення МТСБУ дій з визнання події страховим випадком є подання заяви про страхове відшкодування. Відповідно до пункту 37.1.4 статті 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про

страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП. У даному випадку ДТП мало місце 26.09.2022 року. Отже, законодавчо визначений строк звернення потерпілої особи до МТСБУ із заявою про здійснення регламентної виплати минув 25.09.2025 року. Позивачем документального підтвердження виконання вимог ст. 35 Закону не надано. Додатки до позовної заяви містять повідомлення про ДТП та заяву на здійснення регламентної виплати, датовані 30.06.2025 року. Проте, належного документального підтвердження направлення вказаних документів із додатками на адресу МТСБУ не надано, як і не надано документального підтвердження отримання адресатом відправлення. Також, Позивачем не надано документального підтвердження, що на день смерті ОСОБА_2 , вона була на повному утриманні померлого, одержувала від нього допомогу, що була для неї постійним і основним джерелом засобу до існування. З урахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 до МТСБУ про стягнення страхового відшкодування у порядку ст. 1200 ЦК України та п. 27.2 ст. 27 Закону, а саме щодо відшкодування шкоди заподіяної смертю потерпілого, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено таке право. Також, представник відповідача просить суд врахувати, у виниклих правовідносинах має бути підтверджено, що шкоди завдано саме транспортним засобом. Як вище зазначалося, за фактом даної ДТП слідчим органом проводиться досудове розслідування, яке не завершено.

1.3. представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чабан І.В. подала до суду відповідь на відзив, з якого зазначила наступне. Щодо доводів представника відповідача про неподання в досудовому порядку заяви на регламентну виплату та пропуску трьохрічного терміну

звернення для отримання належного відшкодування. Так, на підставі повідомлення про ДТП та заяви на регламентну виплату, відповідачем було створено у своїй електронній системі кабінет потерпілого та присвоєно номер справі: 126410. Більше того, відповідачем направлено на адресу представника позивача лист про відмову у регламентній виплаті від 08.12.2025 року. У Законі України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі” №1961-IV від 01.07.2004 р., прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок врегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язане дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про

стягнення страхового відшкодування. Вищезазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної в Постанові Верховного Суду від 01.10.2025 р. у справі №332/1203/23 (провадження №61-9531св24). Отже, твердження представника відповідача, щодо неподання заяви на отримання регламентної виплати та пропуску трьохрічного терміну не заслуговує на увагу, що спростовується вище. Щодо позиції представника відповідача про відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою годувальника. Зроблений висновок представника відповідача, ґрунтується на неповному з`ясуванні обставин справи та неналежному опрацюванні наданих до позовної заяви доказів, а також норм чинного законодавства України, якими врегульовано правовідносини пенсійного забезпечення. Так, в першу чергу адвокат звертає увагу, представник відповідача зазначає, що позивачу нараховується пенсійне забезпечення з 16.08.2023 року, що спростовується наданими документами: довідка Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 23.06.2025 р. та від 28.11.2025 р., в яких зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області, як отримувач пенсії по втраті годувальника ОСОБА_2 з 27.09.2022 року (дата смерті потерпілого ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Компетентним органом, а саме Пенсійним фондом України, здійснено перевірку перебування позивача на утриманні в свого загиблого сина військовослужбовця, відповідно офіційно надано статус позивачу непрацездатної особи, яка перебувала на утриманні та одержувала від загиблого сина допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування та мала на день смерті сина право на одержання від нього утримання. Щодо позиції представника відповідача про відшкодування невстановленим транспортним засобом завдану шкоду життю. Станом на сьогодні не встановлено транспортний засіб, який здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув, відповідно на МТСБУ, як гаранта відшкодування шкоди, покладено обов`язок відшкодовувати шкоду заподіяну третім особам, про що прямо зазначено в п.2 ч.1 ст.43 Законі України №1961-IV від 01.07.2004 р., також варто звернути увагу, що після

ДТП вже минуло 4 роки, а транспортний засіб досі не встановлено. Предметом розгляду дорожньо-транспортної пригоди є виключно дії учасників дорожнього руху (водіїв, пішоходів, пасажирів), які мали місце під час руху транспортного засобу, внаслідок якого було завдано шкоди. При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 208/4598/21 (провадження № 61-6997св22). У своєму відзиві відповідач не надає жодного доказу, який би підтвердив наявність непереборної сили, або умислу потерпілого, відповідно відповідач зобов`язаний здійснити регламентну виплату у зв`язку з настанням страхового випадку, який стався за участю невстановленого транспортного засобу, внаслідок якого заподіяно шкоду життю потерпілого.

2. Процесуальні дії у суді

Позов надійшов 21.01.2026.

23.01.2026 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання, витребувано докази по справі.

25.02.2026 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області витребувано докази по справі.

25.03.2026 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чабан І.В. у судове засідання не з`явилась, однак подала до суду заяву про розгляд справи без їх участі.

Представник МТСБУ у судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, причину неявки в судове засідання не повідомив і не просив суд відкласти розгляд справи. У матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, у якому просив врахувати викладені у відзиві обґрунтування при прийняті рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані i підлягають задоволенню з наступних підстав.

3. Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно преамбули Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що потерпілим є юридична та фізична особа, життю, здоров`ю та/або майну якої заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

У статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого (стаття 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (стаття 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами.

Відповідно до пункту 39.1 статті 39 вказаного Закону Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.

Основними завданнями МТСБУ є: здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом (підпункт 39.2.1. пункту 39.2 статті 39 казаного Закону).

Згідно підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до підпункту «б» пункту 41.1. статті 41 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу.

Судом встановлено, що 26 вересня 2022 року близько 22 год. 40 хв. на 258 км. автодороги “Київ-Харків-Довжанський” відбулася дорожньо-транспортна пригода в якій невстановлений водій керуючи невстановленим автомобілем здійснив наїзд на пішохода військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 від

отриманих тілесних ушкоджень загинув.

За фактом ДТП 27.09.2022 року Миргородським районним відділом поліції ГУНП в Полтавській області внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022170550000746.

Станом на сьогодні досудове розслідування в кримінальному провадженні

триває, водія причетного та ДТП та транспортний засіб не встановлено. Вказані факти підтверджуються листом-відповіддю СВ Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області, витягом з ЄРДР кримінального провадження №12022170550000746, Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18.07.2023 року, Свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 Серія НОМЕР_1 , Лікарським свідоцтвом про смерть №149 та Довідкою про причину смерті ОСОБА_2 , а також завіреними фотокопіями матеріалів кримінального провадження, наданими на виконання ухвали суду про витребування доказів.

05 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 208/4598/21, провадження № 61-6997св22 (ЄДРСРУ № 106660022) досліджував питання щодо відшкодування шкоди завданої в ДТП, в порядку страхового відшкодування, у разі не закінчення розгляду кримінального провадження і прийшов до висновку, що: " Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП ".

Відповідно до п.б ч.1 ст.41 Закону України №1961-IV від 01.07.2004

р., МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу.

Внаслідок вищевказаної ДТП, було завдано матеріальної шкоди близькому родичеві загиблого, матері - ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 є матір`ю загиблого ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого повторно, серії НОМЕР_2 .

08 вересня 2022 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , та взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_4 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .

Представник позивача надіслав на поштову адресу відповідача повідомлення про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному Законом України №1961-IV від 01.07.2004 р., із заявою на регламентну виплату.

Серед заявлених позивачем до відшкодування вимог, містились:

- відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою годувальника для непрацездатної матері загиблого - 234 000,00 грн. Згідно п. 36.2. ст. 36 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р.:"Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими

- прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної

виплати) та виплатити його; 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати)".

Позивач зазначає, що станом на дату написання цієї позовної заяви, відповідач так і не здійснив виплату страхового відшкодування у строки встановлені п.36.2

ст.36 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р., що стало підставою для звернення позивача в суд за захистом свого порушеного права на страхове відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком.

Пунктом 27.2 ст.27 цього ж Закону, встановлено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Крім того, умови та розмір відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого передбачено ст. 1200 ЦК України, відповідно до норм якої, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на

2022 рік» встановлено у 2022 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з

1 січня - 6500 гривень, з 1 жовтня - 6700 гривень.

Таким чином, розмір страхового відшкодування, пов`язане з втратою годувальника становить 234 000 грн. (6500*36=234 000,00 грн.). Тому позивачу ОСОБА_1 , як матері належить до відшкодування 234 000 грн.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, у зв`язку із смертю ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

4. Розподіл судових витрат

4.1. Щодо стягнення з відповідачки Моторного (транспортного) страхового бюро України витрат на правничу допомогу в розмірі 27 252,00 грн. на користь позивача ОСОБА_1 , то суд зазначає наступне.

Так, згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Саме такого висновку дійшла Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 від 03.10.2019 року.

Судом встановлено, що відповідно до Ордеру про надання правничої допомоги №1390562 від 19.01.2026, в інтересах ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги №Ж274 від 23.06.2025 року діє адвокат Чабан Ірина Володимирівна.

Відповідно до детального розрахунку робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої (правової) допомоги від 19.01.2026 було надано позивачу ОСОБА_1 послуги з правничої допомоги по даній цивільній справі на загальну суму 27 252,00 грн.

Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський суд з прав людини застосовує такі критерії - заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим та мають розумний розмір.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зазначає, що предмет спору у цій справі не є складним, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних, процесуальні документи, які містяться у ній не є складними та не можуть займати значної витрати часу на їх виготовлення і відпрацювання правової позиції в спірних правовідносинах.

Також суд вважає, що складення позовної заяви не потребувало додаткових зусиль та знань, великої тривалості часу адвоката, як і відсутня необхідність у додатковому аналізі обставин справи та вивченні нормативно-правової бази.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Також суд зауважує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄРСР - 91919350), за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає, що згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Так, за приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 по справі №820/479/18, аналізуючи відповідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в частині відшкодування витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи, зробив висновок, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Згідно з висновками Верховного Суду викладених у постанові №753/23491/16 від 20.03.2019 витрати на правову допомогу стягуються й у разі вчинення інших дій, безпосередньо пов`язаних з наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

За практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п.49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).

Як наслідок, підсумовуючи викладене у сукупності при визначенні суми відшкодування, суд також виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Суд враховує, що адвокат до суду не прибував, справа не представляє великої складності, тому неминучість витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі викликає сумнів. Тому, справедливим і співмірним буде розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді - 8 000 гривень.

4.2. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України « Про судовий збір ».

У відповідності до Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем необхідно сплатити судовий збір який складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 1331,20 грн та не більше 15140,00 грн.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З врахуванням того, що позивачем заявлено вимоги майнового характеру, подачею позову через підсистему Електронний Суд, судовий збір повинен становити 1 872 грн. (2 340 грн.*0,8).

З урахуванням ч.6 ст.141 ЦПК України з МТСБУ на користь держави підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 872 грн.

Керуючись ст.ст. 4-13, 19, 76-81, 259, 264-265, 273, 293, 315 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого - задовольнити частково.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, пов`язане з втратою годувальника в розмірі 234 000 (двісті тридцять чотири тисячі) гривень.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на корсить держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 872 (одна тисяча вісімсот сімдесят дві) гривні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення суду складений 23.04.2026.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Моторне (транспортне) страхове бюро України, адреса: бул. Русанівський, буд. 8, м. Київ, 02002, ЄДРПОУ: 21647131.

Суддя Віталій МИШКО