Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №629/2535/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/2535/26

Номер провадження 2/629/1305/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Попова О.Г.,

за участі секретаря судового засідання - Уваренко В.А.,

представника позивача – адвоката Розумовського О.С.,

представника відповідача – Мельник К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Лозова Харківської області в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в:

Представник позивача – адвокат Розумовський О.С. звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 6 середньомісячних заробітків (посадових окладів) у розмірі 126052 грн. 38 коп.; за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 128006 грн. 65 коп; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11600 грн. Зазначає, що 28.03.2025 наказом (розпорядження) № 168/ос від 28.03.2025 Філії «Панютинський Вагоноремонтний завод» АТ «Українська Залізниця» з посади інженер електрозв`язку 2 розряду за власним бажанням було звільнено ОСОБА_1 . У розділі наказу «Виплати» зазначено: виплати передбачені колективним договором 6 середньомісячних заробітків (посадових окладів). Виплати провести після окремого рішення АТ «УКрзалізниця». Відмову у виплаті 6 середньомісячних заробітків відповідач аргументува тим, що відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Однак, відповідач ухвалив відповідне рішення 14.03.2022, з посиланням на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24.03.2022. Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі № 211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23.02.2024 залишено без змін. Отже, на час звільнення позивача (28.03.2025) пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідно 6 середньомісячних заробітків (посадових окладів), було визнане незаконним та скасоване. Таким чином, станом на 28.03.2025 у Відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати 6 середньомісячних заробітків (посадових окладів) Позивачу. З урахуванням наданих представником позивача розрахунків, загальна сума до стягнення складає: 126052,38 грн. (основний борг) + 128006,65 грн. (компенсація) = 254059,03 грн. (без урахування утримання податків).

Позивач у судове засідання не з`явився, його інтереси представляє адвокат Розумовський О.С.

Представник позивача – адвокат Розумовський О.С. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позові. Також надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що перераховані представником відповідача у відзиві постанови Верховного Суд є не релевантними до даних правовідносин та не можуть бути застосовані. Щодо пропуску позивачем строку на звернення з позовом до суду зазначив, що чинна редакція ч. 2 ст. 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні». Так, ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Початок перебігу строку звернення до суду у цій справі слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці. Як свідчать матеріали справи, відомості про нараховані суми позивачем отримано лише після отримання 13 лютого 2026 року відповіді № УЗВС-29/72 від 30 січня 2026 року. Відтак, встановлений строк звернення до суду із вказаними вимогами не розповсюджується, оскільки фактично повну картину нарахованих сум позивачу стало відомо після 13 лютого 2026 року. Більше того, Велика палата Конституційного Суду України 11.12.2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 КЗпП та ухвалила Рішення № 1-р/2025, яким частина перша статті 233 цього Кодексу, визнана неконституційною. Щодо стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку, посилання відповідача на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є безпідставним, оскільки рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 було прийняте до набрання чинності цим Законом (24.03.2022), а тому не могло ґрунтуватися на ньому. Це прямо підтверджено практикою Верховного Суду у справі №211/7338/23. Більше того, вказане рішення правління вже визнано незаконним та скасовано судом, а Верховний Суд залишив це рішення без змін. Посилання на воєнний стан та фінансові труднощі підприємства не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити розрахунок при звільненні, оскільки право працівника на оплату праці гарантоване ст.43 Конституції України та не може бути довільно обмежене. Крім того, перелік прав, які можуть бути обмежені під час воєнного стану, є вичерпним, і право на оплату праці не може бути обмежене у спосіб, застосований відповідачем. Доводи відповідача щодо можливості зменшення середнього заробітку не впливають на сам факт наявності заборгованості, а стосуються виключно розміру відповідальності, що не заперечує обов`язку здійснити виплату. Посилання на практику Верховного Суду щодо принципу співмірності є вибірковим, оскільки ці висновки застосовуються лише за наявності обґрунтованих підстав, яких відповідач не довів. Таким чином, відповідач фактично визнає наявність передбачених колективним договором виплат, але безпідставно ухиляється від їх здійснення, посилаючись на акт, який визнаний незаконним і не підлягає застосуванню.

Представник відповідача Мельник К.О. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві на позов, в якому зазначила наступне. Відповідно до частин 1-2 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивач фактично отримав 26.03.2025, тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні розпочав свій відлік з 27.03.2025, а закінчився – 27.06.2025. З матеріалів справи вбачається, що представник Позивача звернувся до суду шляхом подання позовної заяви через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 25.03.2026, а відтак вбачається, що строк на звернення до суду позивачем пропущено. Щодо стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію зазначено, що між адміністрацією філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Українська залізниця» і профспілковим комітетом філії «Панютинський вагоноремонтний завод» ПАТ «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015 роки, пролонгований на 2025 рік. Відповідно до наказу при припинення трудового договору від 28.03.2025 № 168/ ОСпозивача було звільнено з 28.03.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Умовами колективного договору передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але з 14.03.2022 Правлінням АТ «Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів. Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Тобто, дія призупинення виплат, була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена. І той факт, що матеріальну допомогу Позивач отримає після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», підтверджується проставленням Позивачем підпису в наказі про припинення трудового договору від 28.03.2025 № 168/ОС в графі «З наказом ознайомлений». Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Також, посилаючись на висновки Верховного Суду України, представник відповідача вказала на право суду зменшувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні або відмовляти у його стягненні залежно від фактичних обставин конкретної справи. Також просила врахувати, що інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а Товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн. Щодо витрат на правову допомогу зазначено, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним із обсягом та складністю виконаних адвокатом робіт, враховуючи нескладне правове регулювання спірних правовідносин та наявність сталої судової практики, що значно спрощує роботу адвоката. Крім того, вартість оплати відповідних послуг адвокатів по аналогічним спорам, яка склалася в м. Лозова Харківської області становить 5000 грн. Таким чином вважає, що заявлений представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню.

Суд, вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.08.1992 по 28.03.2025 знаходився у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Згідно наказу виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» №168/ОС від 28.03.2025, ОСОБА_1 з 28.03.2025 звільнено з посади інженера електрозв`язку 2 категорії за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

Вищевказаним наказом також передбачено виплати позивачу згідно колективного договору, у розмірі 6 середньомісячних заробітків.

Зазначено про проведення вказаних виплат після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

З наказом позивача було ознайомлено 28.03.2025, про що в наказі міститься його особистий підпис.

Згідно Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 28.03.2025, позивачу було нараховано та виплачено при звільнені 3238,50 грн.

Вказане повідомлення позивач отримав 28.03.2025, про що міститься його особистий підпис.

Згідно зі ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ч. 1 ст. 2 ЦПК України/.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст. 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст. 117 КЗпП відповідальність.

Відповідно ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Судом встановлено, що позивач 28.03.2025 отримав повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільнення, які не відносяться до заробітної плати.

Ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначає структуру заробітної плати, згідно якої основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (за особливі чи шкідливі умови праці тощо).

З вищевикладеного вбачається, що окрім самого факту виконаної роботи, заробітна плата залежить від обставин виконання цієї роботи: об`єму виконаної роботи (згідно плану чи понад план), періоду виконання (в денний робочий час, в нічні часи, вихідні та святкові дні, терміново), часу виконання роботи (вчасно, згідно графіка, понад графік), умов виконання (шкідливі та особливі умови).

Аналізуючи зміст ч. 2 ст. 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Однак, оскільки до заробітної плати не відносяться матеріальна допомога, грошова винагорода з нагоди ювілею та грошова винагорода за сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у його розвиток, а тому, до позовних вимог позивача застосовується строк, визначений ст. 233 КЗпП України.

Позивач звернувся з позовом до суду лише 26.03.2026, тобто, з пропуском встановленого ст. 233 КЗпП України строку.

Згідно зі ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року.

Позивачем не було заявлено клопотання про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушених трудових прав.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною.

Для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

01.07.2022 було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022, та яким було внесено відповідні зміни до КЗпП України, зокрема у ст. 233 щодо строків звернення до суду працівником.

Так, у відповідності до вказаного Закону, ч. 2 ст. 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, а саме: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні /стаття 116 КЗпП України/.

Судом встановлено, що позивач пропустив строк на звернення до суду з цим позовом та при цьому не навів будь-яких поважних підстав щодо його пропуску.

Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) та ухвалила Рішення № 1-р/2025. Суд наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України. Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Частина перша ст. 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд не приймає посилання представника позивача щодо не пропуску строку звернення до суду, оскільки його посилання на те, що позивач отримав відомості про нараховані суми відповідачем лише після 13.02.2026 спростовуються особистим підписом позивача у Повідомленні про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, отриманим останнім 28.03.2025.

Таким чином, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Відповідно до ст.141 КПК України, судові витрати відповідачеві в зв`язку з відмовою в позові не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 128, 131, 141, 223, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи також до Лозівського міськрайонного суду Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач:ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: 03150, місто Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815.

Суддя Олексій ПОПОВ