Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №202/2067/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/2067/26

Провадження № 2-а/202/39/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді Недобитюк Н.В.

за участю секретаря судового засідання Іващенко І.В.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Індустріального районного суду міста Дніпра адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, –

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 через свого уповноваженого представника – адвоката Бровка Олександра Олеговича звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить суд поновити строк на оскарження постанови; визнати протиправною та скасувати постанову № R266028 від 22 грудня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення; а також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 своєчасно та в повному обсязі виконав вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо уточнення своїх військо-облікових даних.

Зокрема, у встановлений законом строк, а саме 15 липня 2024 року, позивач оновив свої дані, включаючи адресу місця проживання, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

На підтвердження цього позивач має відповідну відмітку в застосунку та зареєстрований номер в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Представник позивача наголошує, що незважаючи на це, 22 грудня 2025 року начальником відповідача було винесено оскаржувану постанову. Про існування вказаної постанови позивач дізнався лише 09 березня 2026 року, після того, як Відповідач передчасно пред`явив її до примусового виконання до Індустріального відділу ДВС у місті Дніпрі за якою було відкрито виконавче провадження № 80424277, сума стягнення 34 000 грн.

Позивач категорично не погоджується з постановою, посилаючись на те, що вона не містить належного опису обставин справи, зокрема дати та часу виклику, а також дати вчинення правопорушення.

Також сторона позивача наголошує на грубому порушенні відповідачем строків накладення адміністративного стягнення, регламентованих статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки з моменту вчинення та виявлення правопорушення у січні 2025 року до моменту винесення оскаржуваної постанови 22 грудня 2025 року минуло більше трьох місяців, що є безумовною підставою для закриття провадження у справі.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 31 березня 2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду, поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому суб`єкт владних повноважень заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Свою позицію відповідач мотивує тим, що 31 грудня 2024 року засобами поштового зв`язку на адресу позивача рекомендованим відправленням з описом вкладення була направлена повістка №1615013 з вимогою прибути 13 січня 2025 року о 19-00 годині до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення даних. Вказана повістка була надіслана засобами поштового зв`язку.

Представник відповідача зазначає, що відповідно до вимог Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», належним підтвердженням оповіщення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою зареєстрованого місця проживання.

Оскільки позивач зазначений виклик проігнорував, він порушив вимоги законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та 23 січня 2025 року був внесений до реєстру як порушник. Окремо відповідач звертає увагу суду на те, що 21 грудня 2025 року позивач самостійно скористався функціоналом мобільного застосунку «Резерв+» і подав заяву, в якій зазначив, що не оспорює допущене порушення та надає згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. На підставі цієї заяви уповноваженою посадовою особою була винесена постанова без складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідач вважає, що строки притягнення до відповідальності не порушені, оскільки фактом виявлення є саме заява від 21 грудня 2025 року, а тому просить відмовити у задоволенні позову. Також відповідач вказує на те, що представником позивача не надано витяг з договору про надання правової допомоги, що ставить під сумнів його повноваження, підтверджені лише ордером.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, письмових пояснень не надав.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для повного задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Судом під час розгляду справи встановлено, що 22 грудня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову № R266028 по справі про адміністративне правопорушення.

Згідно з текстом вказаної постанови, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.

В якості об`єктивної сторони правопорушення у постанові зазначено, що позивач не з`явився до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за повісткою у строк та місце, зазначені в повістці.

Також у постанові міститься посилання на те, що 21 грудня 2025 року від особи надійшла заява, в якій вона зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Надаючи правову оцінку правомірності винесення оскаржуваної постанови суб`єктом владних повноважень, суд керується наступними нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У правовій державі законність є фундаментальною юридичною категорією, що виступає гарантією правомірності застосованого примусу.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо.

Згідно зі статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Тобто, притягненню особи до адміністративної відповідальності обов`язково повинна передувати належна та вчинена з дотриманням вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Частиною першою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Згідно з частиною третьою статті 210-1 вказаного Кодексу, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Диспозиція зазначеної норми є бланкетною, тобто такою, що відсилає до інших нормативно-правових актів, порушення яких утворює об`єктивну сторону правопорушення. Відтак, для притягнення особи до відповідальності уповноважений орган повинен чітко встановити, норми якого саме закону були порушені особою.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. Обов`язок прибуття за повісткою виникає виключно за умови належного оповіщення особи відповідно до встановленого законодавством порядку.

Щодо доводів відповідача про неналежне підтвердження повноважень представника позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: договір про надання правничої допомоги, довіреність, ордер, доручення органу БПД. Згідно з частиною 2 вказаної статті ордер – письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Відтак, надання ордера без долучення витягу з договору є достатнім та належним підтвердженням повноважень представника, оскільки чинним законодавством не встановлено обов`язку одночасного подання цих двох документів, якщо в ордері відсутні застереження про обмеження повноважень.

Проаналізувавши матеріали справи в контексті питання належного оповіщення позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого пункту 34 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі – Порядок № 560), повістка про виклик військовозобов`язаного може бути надіслана засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних.

Згідно з абзацом другим пункту 30 Порядку № 560, у разі формування повістки за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки накладає на повістку кваліфікований електронний підпис у день її формування.

При цьому, відповідно до абзаців першого та другого пункту 30-1 Порядку № 560, кожна така повістка повинна містити унікальний електронний ідентифікатор у вигляді QR-коду, який містить обов`язкову інформацію, а також реєстраційний номер поштового відправлення у разі відправлення повістки засобами поштового зв`язку.

Згідно з абзацом другим пункту 30-2 Порядку № 560, повістки, сформовані за допомогою Єдиного державного реєстру, можуть друкуватися і надсилатися військовозобов`язаним засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Щодо оформлення самого відправлення, абзацом першим пункту 30-3 Порядку № 560 встановлено, що на такому поштовому відправленні обов`язково повинні зазначатися штриховий кодовий ідентифікатор оператора поштового зв`язку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), а також адреса громадянина, якому надсилається повістка.

Крім того, алгоритм направлення вимагає дотримання правил заповнення опису вкладення. Відповідно до абзацу другого пункту 30-3 Порядку № 560, в описі вкладення обов`язково зазначається: інформація про найменування поштового відправлення; власне ім`я та по батькові, адреса громадянина; найменування вкладення із кількістю аркушів; власне ім`я та прізвище керівника ТЦК та СП; інформація про дату накладення кваліфікованого електронного підпису.

Щодо строків відправлення, абзацом четвертим пункту 34 Порядку № 560 передбачено, що повістка надсилається адресату протягом 48 годин після її підпису відповідним керівником. При цьому день явки за викликом з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів – протягом десяти діб від дня надсилання повістки засобами поштового зв`язку.

Що стосується факту підтвердження оповіщення, то згідно з підпунктом другим пункту 41 Порядку № 560, належним підтвердженням у разі надсилання повістки поштою є один із таких фактів: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою ТЦК та СП під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила ТЦК та СП іншої адреси місця проживання.

Як встановлено судом з матеріалів справи та доводів відповідача, повістка була направлена засобами поштового зв`язку 31 грудня 2024 року. Водночас, згідно з технічними даними документа, кваліфікований електронний підпис на вказану повістку був накладений керівником ІНФОРМАЦІЯ_1 лише 01 січня 2025 року. Суд наголошує, що надіслання повістки до моменту її фактичного формування та підписання у встановленому законом порядку є порушенням пунктів 30 та 34 Порядку № 560. До накладення КЕП повістка не має статусу офіційного документа, а отже, направлення особі непідписаного (несформованого належним чином) виклику є юридично нікчемним.

Окрім того, відповідно до пункту 82 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою КМУ від 05.03.2009 № 270, рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки вручаються особисто адресату. У разі відсутності адресата працівник пошти інформує його за телефоном та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа, а не сам лист.

Дослідивши надану відповідачем копію рекомендованого повідомлення про вручення, суд встановив, що у графі для відміток зазначено: «згідно з заявою/договором вкладено до абонементної скриньки».

Такий спосіб доставки суперечить спеціальному порядку, встановленому пунктом 82 Правил № 270 та підпунктом 2 пункту 41 Порядку № 560. Вкладення рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК» безпосередньо у скриньку, незалежно від наявності договору з поштою, не може вважатися належним оповіщенням, оскільки не відповідає вимозі про особисте вручення або проставлення офіційної відмітки про відсутність особи за адресою після спливу триденного строку очікування.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на застосування Примітки до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зазначеною нормою імперативно встановлено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями яких є державні органи. Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, чітко передбачено механізм електронної інформаційної взаємодії та одержання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки персональних відомостей в електронному вигляді.

Зі змісту повістки та відзиву відповідача вбачається, що позивача викликали виключно з метою «уточнення даних». Проте відповідачем не зазначено ні у постанові про адміністративне правопорушення, ні у відзиві на позовну заяву, які саме конкретні дані необхідно було уточнити позивачу з урахуванням того факту, що ним раніше, а саме 15 липня 2024 року, було виконано обов`язок з оновлення облікових даних через електронний кабінет.

Суд наголошує, що обставин, які підтверджують неможливість отримання відповідачем необхідних відомостей щодо персональних даних позивача у спосіб, установлений у Примітці до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суб`єктом владних повноважень суду не надано.

Враховуючи викладене, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для притягнення позивача до відповідальності за неявку для уточнення даних, які орган державної влади мав можливість і був зобов`язаний отримати самостійно шляхом інформаційної взаємодії реєстрів.

Суд також враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, де зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених. У цій справі відповідач не надав доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували законність його дій.

Поряд із зазначеним, суд констатує порушення відповідачем строків накладення адміністративного стягнення, що само по собі є самостійною та безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до частини сьомої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Наведена правова норма встановлює два імперативні обмежувальні строки для притягнення до відповідальності: суб`єктивний строк (три місяці з дня виявлення уповноваженим органом факту правопорушення) та об`єктивний строк (один рік з моменту фактичного вчинення діяння).

Суд зазначає, що КУпАП не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення, проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. При цьому характер триваючого правопорушення оцінюється у кожному конкретному випадку індивідуально.

Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення – це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке полягає, зокрема, у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не носить характеру триваючого, а є одноактним, вичерпується фактом неприбуття до певного місця у визначені дату та час.

Тобто днем вчинення правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, є день, коли позивачем не вчинені дії, які він повинен вчинити цього дня.

З матеріалів справи вбачається, що днем вчинення ймовірного правопорушення є 13 січня 2025 року – дата, на яку позивачу належало з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки згідно із вказаною відповідачем повісткою.

Відповідно до доводів відповідача у відзиві, відомості про перебування особи у розшуку у зв`язку з неявкою були внесені до системи «Оберіг» 23 січня 2025 року. Отже, саме цю дату належить вважати днем офіційного виявлення правопорушення компетентним органом. За загальним правилом обчислення строків, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Таким чином, перебіг тримісячного строку накладення адміністративного стягнення розпочався 24 січня 2025 року та сплинув 24 квітня 2025 року.

Оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності було винесено 22 грудня 2025 року, тобто з пропуском встановленого частиною сьомою статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення тримісячного строку з дня виявлення правопорушення.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. Зазначена норма носить імперативний характер і не передбачає можливості її дискреційного застосування уповноваженою посадовою особою. Завершення строків притягнення до адміністративної відповідальності виключає провадження у справі незалежно від встановлення вини особи.

Надаючи оцінку доводам представника відповідача щодо формування позивачем через застосунок «Резерв+» заяви від 21 грудня 2025 року про те, що він не оспорює допущене порушення та погоджується на розгляд справи за його відсутності, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями чинного законодавства, реалізація особою права на застосування спрощеного порядку розгляду справи (без складання протоколу про адміністративне правопорушення та за її відсутності) становить форму її процесуальної поведінки.

Разом з тим, подання такої заяви не легалізує допущені суб`єктом владних повноважень порушення матеріального права, зокрема безпідставність виклику всупереч Примітці до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та не відновлює строки накладення стягнення, передбачені статтею 38 цього Кодексу, сплив яких є абсолютною підставою для закриття провадження.

Крім того, обов`язок щодо доказування складу правопорушення лежить на органі влади, і суб`єкт владних повноважень не може перекладати цей тягар на особу виключно на підставі електронної заяви-згоди на процедуру розгляду. За наявності об`єктивних перешкод для притягнення особи до відповідальності уповноважена особа відповідача зобов`язана була на підставі статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити провадження у справі.

Винесення постанови про накладення адміністративного стягнення за таких обставин свідчить про недотримання відповідачем вимог статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Також, суд зазначає наступне, статтею 283 КУпАП встановлено вимоги до змісту постанови по справі про адміністративне правопорушення. Зокрема, постанова повинна містити: найменування органу та посадової особи, яка винесла постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке правопорушення; прийняте у справі рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити також відомості про дату, спосіб надходження та зміст заяви від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Процедуру оформлення таких матеріалів деталізовано в Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженій Наказом Міністерства оборони України від 01.01.2024 № 3 (далі – Інструкція № 3).

Згідно з пунктом 11 розділу ІІ Інструкції № 3, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі, форма якої визначена у Додатку 6 (для випадків подання заяви про визнання правопорушення).

Дослідивши оскаржувану постанову № R266028 від 22 грудня 2025 року, суд встановив, що вона не відповідає вищевказаним вимогам закону.

У мотивувальній частині міститься лише загальне посилання на те, що позивач «не прибув за викликом у строк та місце, зазначені в повістці». Проте в постанові не зазначено реквізитів самої повістки (номер, дата видачі), конкретну дату та час, на які викликався громадянин, а також дату фактичного вчинення правопорушення (день неявки). Відсутність чіткого опису обставин справи унеможливлює встановлення об`єктивної сторони правопорушення та перевірку законності дій відповідача.

Крім того, відповідно до статті 285 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

Порядок оформлення та направлення матеріалів в Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженій Наказом Міністерства оборони України від 01.01.2024 № 3. Згідно з пунктом 15 розділу ІІ вказаної Інструкції, у разі якщо копія постанови надсилається поштою, про це робиться відповідна відмітка у справі, до якої долучається повідомлення про вручення поштового відправлення.

Водночас, оскільки розгляд справи відбувся на підставі електронної заяви позивача, сформованої через застосунок «Резерв+», суд застосовує положення частини четвертої статті 279-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Згідно з цією нормою, у разі якщо особа подала заяву через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, копія постанови по справі може бути направлена їй засобами електронного зв`язку на адресу електронної пошти або в її електронний кабінет.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Цей обов`язок стосується не лише доведення наявності складу правопорушення, а й дотримання визначеної законом процедури притягнення до відповідальності, невід`ємною частиною якої є вручення процесуального документа особі.

Суд констатує, що матеріали справи, надані відповідачем, не містять жодних належних та допустимих доказів направлення оскаржуваної постанови на адресу позивача.

Суд наголошує, що обов`язок своєчасного надіслання постанови є гарантією забезпечення прав особи, яка притягується до відповідальності. Згідно зі статтею 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штраф має бути сплачений не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення постанови.

Ненадання відповідачем доказів надіслання та вручення постанови свідчить про те, що позивач був об`єктивно позбавлений можливості своєчасно дізнатися про накладене стягнення, оскаржити його або виконати у добровільному.

Натомість, за відсутності доказів вручення документа та початку перебігу строку на добровільне виконання, відповідач передчасно направив оскаржувану постанову до органів державної виконавчої служби для примусового стягнення, що призвело до безпідставного порушення майнових прав позивача у вигляді подвоєння суми штрафу до 34 000 гривень у межах виконавчого провадження.

З огляду на викладене, недоведеність відповідачем факту направлення та вручення копії постанови у встановлений законом спосіб є самостійним та істотним порушенням процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, що в сукупності з порушенням строків накладення стягнення має наслідком визнання такої постанови протиправною та її скасування.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до переконання, що оскаржувана постанова прийнята без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим вона є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення підлягає закриттю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

З матеріалів справи вбачається, що при поданні позовної заяви через підсистему «Електронний суд» позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Крім того, одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову. Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026 року вказану заяву було задоволено та вжито відповідні заходи забезпечення позову. Згідно з наявною у матеріалах справи квитанцією, за подання заяви про забезпечення позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення основних позовних вимог щодо скасування постанови, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 19 Конституції України, статтями 7, 9, 38, 210, 210-1, 245, 247, 251, 268, 280, 283, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № R266028 від 22 грудня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення – закрити на підставі пункта 7 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок, а також судові витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 24 квітня 2026 року.

ПОЗИВАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

ВІДПОВІДАЧ: ІНФОРМАЦІЯ_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

ТРЕТЯ ОСОБА: Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 34984472, адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, буд. 11.

Суддя Н. В. Недобитюк