Вирок від 23 квітня 2026 р. у справі №490/5873/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

490/5873/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________________________________________________________________________

Справа № 490/5873/25

1 – кп/490/678/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025150010003843 від 16.07.2025р., за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаїв, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, раніше не судимого, неодруженого, зареєстрованого та фактичнопроживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 – 3 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

сторона обвинувачення: прокурор ОСОБА_4 ,

сторона захисту: обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 ,

В С Т А Н О В И В:

Наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (по особовомускладу) від 31.10.2023р. № 1475о/с ОСОБА_3 призначено на посаду поліцейського взводу № 2 роти № 2 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Миколаївській області, із одночасним присвоєнням спеціального звання «рядовий поліції», спеціальний жетон з індивідуальним номером 0197510.

Відповідно до ст. ст. 19, 68 Конституції України органи державної владита органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ч. 3 ст. 18 КК України, органи Національної поліції України віднесені до правоохоронних органів, а ОСОБА_3 перебуваючи на посаді поліцейського взводу № 2 роти № 2батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Миколаївській області, є службовою особою правоохоронного органу.

Наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (по особовому складу) від 24.10.2024р. № 2418о/с ОСОБА_3 , на підставі рапорту ОСОБА_3 , звільнено з посади поліцейського взводу № 2 роти № 2 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Миколаївській області з 01.11.2024р.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами декларування є особи зазначені у ч. 1 ст. З цього Закону, у тому числі зазначені у підпункті «з» пункту 1 частини 1 цієї статті - поліцейські.

Частиною 1 ст. 65-1 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в ч. 1 ст. 3 цього ж закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

В абзаці 1 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції`визначено, що особи, зазначені у п. 1, п.п. «а», «в» - «г» п. 2 ч. 1ст. 3 зазначеного Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днівз дня припинення відповідної діяльності подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

Також, в абзаці 1 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що особи, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначенуу п.п. «а», «в» - «г» п. 2 ч. 1 ст.3 зазначеного Закону, зобов`язані до 1 квітня наступного року після року припинення діяльності подати в установленному частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої навиконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

Відповідно до п.п. 2 п. 2 розділу II Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства від 08.11.2023 № 252/23, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 13.11.2023за № 1965/41021, декларація при звільненні - декларація, яка подається відповідно до абзацу першого частини другої статті 45 Закону України «Прозапобігання корупції» - протягом 30 днів з дня припинення діяльності.

Така декларація подається за період, не охоплений раніше поданимидеклараціями, та містить інформацію станом на останній день такого періоду, яким є останній день здійснення діяльності.

Під раніше поданими деклараціями розуміються декларації, що були подані до Реєстру відповідно до Закону, крім декларації кандидата на посаду.

Водночас, нехтуючи вимогами закону та покладеними на ньогообов`язками, ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді поліцейського взводу № 2 роти № 2 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Миколаївськійобласті та припинивши 01.11.2024р. службу в органах Національної поліції України, є суб`єктом декларування та суб`єктом відповідальності, відповідно до підпункту «з» пункту 1 частини 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції». Тобто, будучи поліцейським, достовірно знаючи про обов`язок подання до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених навиконання функцій держави або місцевого самоврядування декларації особи, яка припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, будучи належним чином попередженим щодо необхідності своєчасного декларування шляхом заповнення відповідних відомостей на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції за встановленою формою протягом 30 днів після звільнення, маючи реальну та об`єктивну можливість, а також всі необхідні технічні умови своєчасно заповнити та подати таку декларацію, діючи умисно, не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування у період з 01.11.2024р. по 01.12.2024р., у передбачений Законом України «Про запобігання корупції» строк, тобто до 00 годин 00 хвилин 01.12.2024р., чим порушив вимоги ч. 2 ст. 45 Закону України «Прозапобігання корупції».

Окрім цього, ОСОБА_3 , будучи суб`єктом декларування, відповідно до п.п. «з» п. 1 ч. 1 ст. З Закону України «Про запобігання корупції», продовжуючи свій злочинний умисел на неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, маючи реальну можливість та достовірно знаючи прообов`язок не пізніше 31.03.2025р. подати щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функції Держави або місцевого самоврядування за 2024 рік, перебуваючи за адресою проживання: АДРЕСА_1 , будучи повідомленим про потребу здійснення подання декларацій, маючи реальну та об`єктивну можливість, а також всі необхідні технічні умови своєчасно заповнити та подати таку щорічну декларацію, діючи умисно, не подав декларацію особи, уповноваженої навиконання функцій держави або місцевого самоврядування у період не пізніше 31.03.2025р. подати щорічні декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2024 рік, у передбачений Законом України «Про запобігання корупції» строк, тобто до 00 годин 00 хвилин 01.04.2025р., чим порушив вимоги ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції».

Таким чином, ОСОБА_6 , при звільненні 01.11.2024р. з посади поліцейського взводу № 2 роти № 2 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Миколаївській області, достовірно знаючи про обов`язковість поданняним декларацій особи, яка припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за період не охоплений раніше поданими деклараціями, та щорічну декларацію за 2024 рік, шляхом реєстрації та внесення необхідних відомостей на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, а саме: декларацію при звільненні до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, у період з 01.11.2024р. по 01.12.2024р. (не пізніше 30 днів з дня припинення діяльності); щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2024 рік до Єдиного державного реєстру декларацій осіб (не пізніше 31.03.2025р.) умисно не подав, хоча мав реальну можливість їх подати, перебуваючи за місцем своєї реєстрації та проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , та був повідомлений про необхідність її подання у встановленому Законом України «Про запобігання корупції» порядку.

Вказані дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ст. 366 – 3 КК України, а саме як умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».

24.04.2026р. між прокурором Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_3 укладено угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 62025150010003843 від 16.07.2025р.,

Згідно з угодою, ОСОБА_3 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у вчиненні зазначеного діяння, зобов`язується беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні, сприяв у розслідуванні кримінального провадження щодо нього, щиро розкаявся у вчиненому і визнав свою вину, надаючи визнавальні покази. Протиправними діями ОСОБА_3 не спричинено тяжких наслідків та не заподіяно матеріальної шкоди.

Сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди, ОСОБА_3 буде призначене покарання за ст. 366 – 3 КК України, у виді штрафу в розмірі 2 500 (двох тисяч п`ятисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 42 500 (сорок дві тисячі п`ятсот) гривень, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах України строком на 1 (один) рік.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 та прокурор ОСОБА_4 просили затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене сторонами покарання.

Розглядаючи питання про затвердження угоди, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Санкцією ст. 366 – 3 КК України, передбачено покаряння у вигляді штрафу від двох тисяч п`ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі строком на один рік, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Так, злочин, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_3 визнав себе винуватим, віднесений до категорії нетяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише суспільним інтересам, а отже угода про визнання винуватості може бути укладена.

Частиною 7 ст. 474 КПК України, встановлено, що суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; 5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, дослідивши надані суду матеріали суд прийшов до віисновку, що: 1) умови угоди відповідають вимогам цього Кодексу та/або закону, діям обвинуваченого надана належна оцінка та правильна правова кваліфікація кримінального правопорушення; 2) умови угоди відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) укладення угоди було добровільним, що підтвердили всі учасники в судовому засіданні; 5) обвинувачений запевнив суд про можливість виконання ним взятих на себе за угодою зобов`язань; 6) наявні фактичні підстави для визнання винуватості.

Суд встановив, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь - яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

При цьому, судом з`ясовано, що обвинувачений в присутності захисника, цілком розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом, передбачені п.п. 2, 3, 4 ч. 4 ст. 474 КПК України, та наполягає на затвердженні угоди про визнання винуватості.

Умови угоди про визнання винуватості не суперечать вимогам кримінального процесуального закону, кримінального закону та інтересам суспільства, тож зазначена угода може бути затвердженню судом.

Міра покарання, узгоджена обвинуваченим, захисником та прокурором, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до нетяжкого злочину, наявності обставини, яка пом`якшуєх покарання, а тому істотно знижує ступінь тяжкості злочину, а саме: щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Приписами ст. 472 КПК України встановлено, що в угоді про визнання винуватості крім іншого зазначаються узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.

Таким чином, законодавцем надано право сторонам угоди самостійно визначатись з мірою покарання з врахуванням конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, суспільної небезпеки, суспільного інтересу та інш.

У Постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року по справі № 638/15818/14-к зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство України визначає порядок здійснення кримінального провадження (ст. 1 КПК України), а статті 468 - 476 цього Кодексу регулюють особливості кримінального провадження на підставі угод. Разом із тим, кримінальне процесуальне законодавство не визначає матеріально-правових підстав призначення кримінального покарання чи звільнення від нього чи від його відбування (ці питання регулюються законом про кримінальну відповідальність).

Згідно з положеннями ст. 471 і ст. 472 КПК України, зміст угоди про примирення та угоди про визнання винуватості включає узгоджене сторонами покарання та згоду підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням. Ця умова угоди відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України зобов`язує суд призначити узгоджене сторонами покарання, якщо він дійде висновку про можливість затвердження угоди. Разом із тим, ні положення статей 471, 472 КПК України, ні зміст самої угоди про примирення чи визнання винуватості не можуть тлумачитись як такі, що визначають певну особливу матеріально-правову природу призначеного на підставі угоди покарання, що відрізняється від аналогічного покарання, призначеного судом при здійсненні кримінального провадження в загальному порядку (без угоди).

Положення статей 471 і 472 КПК України, стосовно того, що зміст угоди про примирення та угоди про визнання винуватості включає узгоджене сторонами покарання та згоду підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, не можуть тлумачитись як такі, що визначають умовою відповідної угоди ще й обов`язок підозрюваного, обвинуваченого відбути узгоджене покарання у визначеному сторонами розмірі.

Умова угоди щодо узгодженої міри покарання породжує обов`язок для суду при затвердженні відповідної угоди призначити саме це покарання, а тому цю умову слід вважати реалізованою в момент ухвалення судом вироку, яким призначено визначене угодою покарання.

За таких обставин, ураховуючи зазначену вище позицію Верховного Суду, суд не вбачає підстав не призначити обвинуваченому покарання, узгоджене сторонами угоди.

Підстав для відмови в затвердженні угоди про визнання винуватості, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України, не встановлено.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що умови угоди про визнання винуватості між прокурором ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 відповідають вимогам КПК України та КК України, дії ОСОБА_3 кваліфіковані правильно, покарання, узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості, є достатнім для попередження вчинення нових злочинів, а також для виправлення ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про наявність правових підстав для затвердження цієї угоди.

Цивільний позов по справі не заявлено, процесуальні витрати відсутні.

Питання про речові докази суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.

Заходи забезпечення кримінального провадження підлягають скасуванню.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.

На підставі вище викладеного та керуючись ст. 314, ч. 1 ст. 369, ч .2 ст. 373, ст. ст. 374, 468, 469, 472, 474, 475 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Затвердити угоду про визнання винуватості від 24.04.2026р. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025150010003843 від 16.07.2025р., укладену між прокурором Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 – 3 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 42 500 (сорок дві тисячі п`ятсот) гривень, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах України строком на 1 (один) рік.

Вирок може бути оскаржений, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Головуючий ОСОБА_1