Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №750/312/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 квітня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/312/26

Головуючий у першій інстанції – Супрун О. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/805/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.

секретар: Мальцева І.В.

учасники справи:

боржник: ОСОБА_1

стягувач: ОСОБА_2

державний виконавець: головний державний виконавець Козелецького відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Неоменко Вячеслав Вікторович

розглянувши в відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Супруна О.П. від 15 січня 2026 року, місце постановлення ухвали - м.Чернігів, у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Козелецького відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Неоменка Вячеслава Вікторовича, заінтересована особа: ОСОБА_2 ,

В С Т А Н О В И В:

09.01.2026 року ОСОБА_1 через систему ”Електронний суд” звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просив:

1) поновити пропущений строк на подання скарги та прийняти до розгляду цю скаргу на дії Головного державного виконавця Козелецького відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Неоменка Вячеслава Вікторовича;

2) визнати дії Головного державного виконавця Козелецького відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Неоменка Вячеслава Вікторовича щодо накладення штрафу на нього неправомірними та незаконними;

3) скасувати постанову про накладення штрафу від 04.12.2025 року №12;

4) згідно п.2 ч.1 статті 34 Закону України ”Про виконавче провадження”, зупинити стягнення на підставі виконавчого документа в частині розміру штрафу, накладеного згідно постанови №12 від 04.12.2025 року;

5) вжити заходів щодо недопущення вчинення будь-яких незаконних виконавчих дій у виконавчому провадженні №57705399, у зв`язку із відсутністю заборгованості.

В обґрунтування вимог поданої скарги ОСОБА_1 зазначав, що він є боржником у виконавчому провадженні №57705399 щодо стягнення аліментів. 05.12.2025 року державний виконавець Неоменко В.В., який веде його виконавче провадження, у телефонному режимі повідомив його про отримання ним обов`язкової вказівки від в.о. начальника відділу Бригинця В.М. про необхідність накладення на нього штрафу та арешту його банківських рахунків, посилаючись нібито на наявність великої заборгованості зі сплати аліментів за 2024 рік. Зазначена вказівка в.о. начальника Бригинця В.М., а відповідно і дії, які він зобов`язав вчинити державного виконавця, є незаконними та необґрунтованими. Насправді, жодної заборгованості зі сплати аліментів за 2024 рік, на підставі якої виноситься вказівка про штраф та арешт, не існує. Цей факт підтверджується офіційним документом, виданим самим Козелецьким відділом державної виконавчої служби - довідкою про відсутність заборгованості, в якій зазначено про відсутність заборгованості зі сплати аліментів за 2024 рік, і станом на 07.04.2025 року. Вказівка про накладення стягнень та арештів, що ґрунтується на неіснуючому боргу, суперечить наявним у виконавчому провадженні офіційним документам. Вчинення виконавчих дій, передбачених статтею 71 Закону України ”Про виконавче провадження” (у тому числі, накладення штрафу та арешт майна), можливе лише за наявності фактичної заборгованості. Дії державного виконавця, який, незважаючи на наявність офіційного документа про відсутність боргу, безпідставно виносить постанову про накладення штрафу, є грубим порушенням вимог Закону України ”Про виконавче провадження” та перевищенням службових повноважень. 12.12.2025 року на запит ОСОБА_1 було надано доступ до матеріалів справи, і він зміг ознайомитися із текстом постанови про накладення штрафу, винесеної ще 04.12.2025 року. Сама постанова не містить жодного обґрунтування щодо підстав для накладення штрафу, розрахунку заборгованості, розрахунку розміру штрафу тощо. Окрім того, постанову винесено із порушенням порядку, передбаченого Законом України ”Про виконавче провадження”. Так, відповідно до абз. 3 ч. 1 статті 28 Закону, документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Оскаржувану ж постанову виконавцем не було ОСОБА_1 , як стороні провадження надано або надіслано взагалі. Протягом усього строку виконавчого провадження він справно сплачував визначені судом аліменти, що підтверджується, зокрема, і довідками про відсутність заборгованості. Водночас, виконавча служба, всупереч нормам закону, самостійно та безпідставно дійшла висновку про наявність нібито заборгованості, наклала штраф на неіснуючу заборгованість і постановила стягнення цих коштів із його доходу. При цьому, копій відповідних постанов йому вручено не було. Станом на дату подання даної скарги, тобто, 09.01.2026 року, жодного розрахунку йому так надано і не було. У той час, як відповідно до ч. 4 ст. 71 Закону України ”Про виконавче провадження”, виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику, у разі подання заяви стягувачем або боржником. Згідно ч. 4 ст. 71 вказаного Закону, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Жодного обчислення та повідомлення його про нібито заборгованість виконавцем не здійснювалося протягом 2024 - 2025 років. У зв`язку з тим, що відсутній об`єктивний розрахунок заборгованості, що підтверджується фактичними даними, у виконавця були відсутні підстави для застосування щодо нього штрафу. Вищезазначену постанову ним було оскаржено до Деснянського районного суду м. Чернігова в день ознайомлення, а саме, 12.12.2025 року, тобто протягом строку, визначеного законодавством. Однак скаргу було повернуто без розгляду (справа №750/17096/25), внаслідок чого повторну скаргу із виправленням недоліків було подано 19.12.2025 року, яку в свою чергу було повернуто без розгляду 25.12.2025 року (справа №750/17390/25). Повторну скаргу ОСОБА_1 було подано 26.12.2025 року, яку було повернуто без розгляду 30.12.2025 року, у зв`язку із пропущенням строку, встановленого ст. ч. 1 ст. 449 ЦПК. ОСОБА_1 вважає, що строк розгляду судом скарги та виправлення недоліків є поважною та достатньою підставою для пропущення встановленого строку на подання скарги. У зв`язку з чим, просить поновити строк на подання скарги та прийняти скаргу до розгляду.

Оскаржуваною ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 15.01.2026 року відмовлено ОСОБА_1 у поновленні пропущеного процесуального строку. Залишено без розгляду скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Козелецького відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Наоменка В.В.

Залишаючи скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця без розгляду, суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду зі скаргами на дії державного виконавця та скасування його постанови від 04.12.2025 року про накладення штрафу, однак його скарги поверталась судом, із огляду на їх невідповідність встановленим ЦПК України вимогам щодо форми та змісту такої скарги. За даних обставин, не можна визнати обґрунтованим наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку, оскільки неодноразове невиконання особою вимог процесуального закону щодо оформлення та подання скарги, та як наслідок, повернення її, не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку, так як не є такою, що не залежить від волевиявлення особи, яка подає скаргу, і не є такою, що пов`язана із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій. А тому, суд дійшов висновку про неповажність наведених ОСОБА_1 підстав пропуску строку на подання скарги. Установивши, що про порушення своїх прав з боку держаного виконавця Галіулін М.С. був достовірно обізнаний із 12.12.2025 року, а з даною скаргою звернувся 09.01.2026 року, тобто, з пропуском установленого законом процесуального строку, та враховуючи неповажність наведених ним підстав пропуску строку на подання скарги, суд дійшов висновку про залишення скарги без розгляду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 15.01.2026 року у справі №750/312/26; постановити нову ухвалу, якою поновити пропущений строк на подання скарги та прийняти до розгляду скаргу на дії Головного державного виконавця Козелецького відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Неоменка В.В.; направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 15.01.2026 року є незаконною, такою, що прийнята із порушенням норм процесуального права, та такою, що підлягає скасуванню. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що він проявив належну процесуальну старанність, вперше звернувшись до суду 12.12.2025 року, тобто в межах встановленого законом 10-денного строку (з моменту ознайомлення з постановою від 04.12.2025 року). Подальше переподання скарг 19.12.2025 року та 26.12.2025 року свідчить про сталий та безперервний намір скаржника реалізувати своє право на судовий захист. Скаржник не є фахівцем у галузі права, а тому виправлення недоліків, які суд вказував почергово (не одразу в першій ухвалі), потребувало часу. Апелянт вказує, що відмовляючи у розгляді скарги по суті через формальні помилки в оформленні попередніх звернень, суд порушив статтю 6 Конвенції про захист прав людини. Європейський Суд з прав людини у справах ”Белеш та інші проти Чеської Республіки”, ”Моннель і Морріс проти Сполученого Королівства” зазначає, що надмірний формалізм при трактуванні процесуальних норм може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд, якщо він фактично унеможливлює розгляд справи по суті. Апелянт вказує, що систематичне повернення скарги з посиланням на нові недоліки та подальша відмова у поновленні строку фактично позбавили його права на судовий контроль за виконанням судового рішення. Суд першої інстації не врахував, що він діяв добросовісно та намагався виправити зазначені судом помилки у найкоротші терміни.

В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, ОСОБА_1 підтримав вимоги та доводи поданої ним апеляційної скарги та просив її задовольнити.

В судове засідання апеляційного суду стягувач ОСОБА_2 , головний державний виконавець Козелецького відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Неоменко В.В., належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи (а.с.30,34), не з`явилися.

Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Нормами розділу VII ЦПК України регламентовано порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.

Зокрема, згідно статті 447-1 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права.

У статті 449 ЦПК України встановлено строки для звернення зі скаргою:

1. Скаргу може бути подано до суду:

а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи;

б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

2. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.

У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що вперше ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця 12.12.2025 року, однак скаргу було повернуто без розгляду (справа №750/17096/25).

19.12.2025 року ОСОБА_1 повторно подав скаргу, яка також повернута без розгляду (справа №750/17390/25).

26.12.2025 року ОСОБА_1 знову подав скаргу, яку було повернуто без розгляду 30.12.2025 року, у зв`язку із пропуском процесуального строку на звернення до суду зі скаргою.

ОСОБА_1 разом із поданою, в черговий раз, 09.01.2026 року скаргою подав заяву про поновлення строку на подання скарги на дії державного виконавця, яка мотивована тим, що причиною пропуску процесуального строку було виправлення недоліків раніше поданих ним скарг.

Як вбачається із оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 15.01.2026 року, залишаючи скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця без розгляду, суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду зі скаргами на дії державного виконавця та скасування його постанови від 04.12.2025 року про накладення штрафу, однак його скарги поверталась судом із огляду на їх невідповідність установленим ЦПК України вимогам щодо форми та змісту такої скарги. За таких обставин, не можна визнати обґрунтованим наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку, оскільки неодноразове невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо оформлення та подання скарги, та як наслідок, повернення її заявнику, не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку, так як не є такою, що не залежить від волевиявлення особи, яка подає скаргу, і не є такою, що пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій. А тому, суд першої інстанції дійшов висновку про неповажність наведених ОСОБА_1 підстав пропуску строку на подання скарги. Установивши, що про порушення своїх прав з боку держаного виконавця Галіулін М.С. був достовірно обізнаний із 12.12.2025 року, а з даною скаргою звернувся 09.01.2026 року, тобто, з пропуском установленого законом процесуального строку, та враховуючи неповажність наведених ним підстав пропуску строку на подання скарги, суд першої інстанції дійшов висновку про залишення скарги без розгляду.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 в судовому засіданні, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, із наступних підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 15.01.2026 року, не відповідає.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України ”Про судоустрій і статус суддів”).

Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський Суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а і захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати, як право на доступ до правосуддя.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Європейський Суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі, і процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського Суду з прав людини від 16 грудня 1992 року у справі ”Жоффр де ля Прадель проти Франції”, заява №12964/87, §59).

При цьому, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм під час вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі ”Беллет проти Франції” Європейський Суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі ”Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії” та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі ”Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії” Європейський Суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їх позовних вимог, що визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

З матеріалів справи вбачається, що вперше ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця 12.12.2025 року, тобто, в той же день, коли він дізнався про своє порушене право, однак скаргу було повернуто без розгляду (справа №750/17096/25).

19.12.2025 року ОСОБА_1 повторно, в межах десятиденного строку з дня, коли він дізнався про своє порушене право, подав скаргу, яка також була повернута без розгляду (справа №750/17390/25).

26.12.2025 року ОСОБА_1 знову подав скаргу, яку було повернуто без розгляду 30.12.2025 року, у зв`язку із пропуском процесуального строку на звернення до суду зі скаргою.

Фактично, ОСОБА_1 усував недоліки первісно поданої скарги, і подана 09.01.2026 року скарга вже не мала недоліків, але була подана з пропуском встановленого ч.1 статті 449 ЦПК України строку. ОСОБА_1 разом із поданою, в черговий раз, 09.01.2026 року скаргою подав заяву про поновлення строку на подання скарги на дії державного виконавця, яка мотивована тим, що причиною пропуску процесуального строку було виправлення недоліків раніше поданих ним скарг.

ЦПК України не пов`язує право суду поновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд із урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. У клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

ОСОБА_1 зі скаргами на дії державного виконавця та скасування його постанови від 04.12.2025 року про накладення штрафу почав звертатися до суду 12.12.2025 року, тобто, в той же день, коли він дізнався про існування оскаржуваної постанови, повторно подавав скарги 19.12.2025 року та 26.12.2025 року, в яких фактично усував недоліки первісно поданої скарги. Зазначене свідчить, що ОСОБА_1 діяв добросовісно, намагався виправити зазначені судом помилки, і це вказує на сталий та безперервний його намір реалізувати своє право на судовий захист. Оскільки ОСОБА_1 не є фахівцем у галузі права, тому виправлення недоліків, які суд вказував почергово (не одразу в першій ухвалі), потребувало від нього певного часу.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що строк для подання скарги ОСОБА_1 був пропущений з поважних причин.

Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції допустив формалізм і непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало позбавлення ОСОБА_1 оскаржити дії, які становлять втручання у його права, і тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 15.01.2026 року не може вважатися законною та обґрунтованою.

Вирішення питання щодо поновлення строку на звернення до суду зі скаргою належить до компетенції суду першої інстанції. За даних обставин, вимога апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо поновлення строку на оскарження дій державного виконавця, у зв`язку із поважними причинами його пропуску, задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене вище, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Деснянського районного суду м. Чернігова від 15.01.2026 року - підлягає скасуванню, із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями: 367, 368, 374; п.4 ч.1 статті 379, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 січня 2026 року - скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: