Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №687/1246/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 687/1246/25

Провадження № 22-ц/820/898/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Грох Л.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю апелянтки ОСОБА_1 та її представника, представника Міністерства оборони України Стадника С.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту перебування на утриманні, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області в складі судді Горобець Н.О. від 09 лютого 2026 року.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , звертаючись в суд з заявою про встановлення факту перебування на утриманні, вказувала, що з березня 2019 року вона проживала спільно з братом ОСОБА_2 , вели спільне господарство, брат ніс усі витрати на купівлю майна спільного користування, сплачував комунальні платежі, купував продукти харчування. В травні 2023 року ОСОБА_2 був мобілізований до лав Збройних Сил України і майже все своє грошове забезпечення перераховував на її утримання та утримання її дітей. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 загинув під час виконання бойового завдання. Після поховання брата вона звернулася з заявою про виплату одноразової допомоги у зв`язку з його загибеллю, однак усно їй було відмовлено. Інших родичів у ОСОБА_2 не було.

За наведеного, просила встановити факт її перебування на утриманні рідного брата ОСОБА_2 з метою отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби.

Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 09 лютого 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту перебування на утриманні – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду як незаконне та задовольнити заяву. На її думку, суд першої інстанції не дав належної оцінки поданим доказам і не врахував, що виписками з банківських рахунків підтверджується систематичність перерахування ОСОБА_2 коштів на утримання заявниці. Ця допомога не була одноразовою, а носила постійний характер до моменту смерті брата заявниці.

Суд першої інстанції помилково ототожнив утримання з непрацездатністю та зробив хибний висновок про недоведеність її перебування на утриманні загиблого брата. Той факт, що заявниця на момент загибелі брата була повнолітньою працездатною особою, працює, одружена, не виключає можливості визнання її утриманцем, якщо допомога була постійною та становила основну частину бюджету сім`ї. Сім`я заявниці перебувала в умовах вкрай підвищеного фінансового навантаження у зв`язку з утриманням неповнолітньої дитини, повнолітнього студента, забезпеченням житлово-комунальних послуг та відсутності належного фінансування окрім грошових переказів загиблого.

Заявниця перебуває у зареєстрованому шлюбі, однак її чоловік покинув сім`ю, не забезпечує заявницю та дітей, не проживає з ними, не веде спільне господарство, а шлюб носить лише формальний характер.

Суд проігнорував встановлені факти спільного проживання однією сім`єю з братом, ведення спільного господарства, систематичного перерахування ним коштів на рахунок заявниці, які в свої сукупності підтверджують факт перебування на утриманні.

У відзиві Міністерство оборони України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця виникає виключно в осіб, які мають статус утриманців у розумінні Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Згідно зі статтею 30 зазначеного Закону брат або сестра можуть бути визнані непрацездатними членами сім`ї лише у разі, якщо вони не досягли 18 років або стали особами з інвалідністю до досягнення цього віку. Заявниця є повнолітньою особою, а доказів встановлення їй інвалідності до 18-річного віку матеріали справи не містять. Тож вона не належить до кола осіб, які можуть бути визнані утриманцями у розумінні спеціального закону, а відсутність установленої законом непрацездатності виключає можливість визнання її утриманкою загиблого військовослужбовця.

В засіданні апеляційного суду апелянтка та її представник підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів.

Представник Міністерства оборони України просив відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.

Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, встановлено, що заявниця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братом та сестрою.

Солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в районі населеного пункту Петропавлівка Куп`янського району Харківської області.

Військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність особистого розпорядження на випадок смерті (загибелі) про виплату одноразової грошової допомоги сім`ї солдата ОСОБА_2 .

На час загибелі ОСОБА_2 його батьки померли, він не був одружений, дітей не мав.

ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її діти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно з актом від 11.11.2025 року ОСОБА_2 з 2019 року не проживав за місцем реєстрації. З 2019 року і до дня мобілізації 30.05.2023 року ОСОБА_2 проживав з сестрою ОСОБА_1 , вели спільне господарство, спільний побут за адресою АДРЕСА_2 .

Наведене підтверджується матеріалами справи.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявницею ОСОБА_1 не доведено достатніми доказами, що загиблий ОСОБА_2 на постійній основі надавав їй утримання та таке утримання було основним і постійним джерелом її існування. Крім того, ОСОБА_1 на момент загибелі брата була повнолітньою працездатною особою, працювала хіміком на ПрАТ «Оболонь», одружена та має дітей, що виключає можливість визнання її утриманкою загиблого військовослужбовця.

Доводи апеляційної скарги про помилковість таких висновків суду є безпідставними.

Так, за змістом частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 16 вказаного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в редакції, чинній на 22 червня 2025 року) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1–3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (тут і далі в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_2 22 червня 2025 року) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (пункт «а» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, яка підлягає врахуванню під час розгляду цієї справи, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Положення статті 16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» свідчать, що для цілей призначення та отримання одноразової грошової допомоги, утриманці визначаються як члени сім`ї, що мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Такі ж висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі №339/471/24.

Суд першої інстанції правильно констатував, що заявниця ОСОБА_1 на момент загибелі брата була повнолітньою, працювала хіміком на ПрАТ «Оболонь», у справі відсутні відомості про встановлення щодо неї інвалідності до досягнення 18 років.

В апеляційному суді ОСОБА_1 підтвердила, що їй не встановлювалася інвалідність до досягнення 18 років.

Тож з врахуванням норми пункту «а» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ОСОБА_1 не належить до кола осіб, які можуть бути визнані утриманцями у розумінні спеціального закону, а відсутність установленої законом непрацездатності виключає можливість визнання її утриманкою загиблого військовослужбовця.

З огляду на вказане, не мають істотного значення інші доводи апеляційної скарги щодо систематичності грошових переказів загиблого брата на її банківський рахунок, та проживання однією сім`єю з братом, ведення спільного господарства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 09 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 24 квітня 2026 року.

Судді Л.М. Грох

Т.О. Янчук

О.І. Ярмолюк