Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №497/2157/22 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: дарування

Дата: 13 квітня 2026 р.

Справа: №497/2157/22

Суддя: Таварткіладзе О. М.

Номер провадження: 22-ц/813/207/26

Справа № 497/2157/22

Головуючий у першій інстанції Раца В.А

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 01 серпня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун Марина Іванівна, про визнання недійсними договорів дарування, скасування їх державної реєстрації та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з наведеним вище позовом, в якому просила суд визнати недійсними:

- договір дарування земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,5301 га, яка розташована на території Василівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки - 5121481000:01:002:0485, укладений 10 листопада 2021 року між нею, ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Агбун М.І., зареєстрований в реєстрі під № 3743;

- договір дарування земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,53 га, яка розташована на території Василівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки - 5121481000:01:002:0486, укладений 11 листопада 2021 року між нею, ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Агбун М.І., зареєстрований в реєстрі під № 3758;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.11.2021 року про реєстрацію права власності за цими договорами дарування;

- визнати за нею право власності на вищезазначені земельні ділянки.

При цьому позивачка посилалась на те, що після смерті чоловіка у 2018 році вона залишилася проживати сама. Враховуючи її вік, вона потребувала та потребує до цього часу стороннього догляду, у зв`язку з цим, вона звернулася до своїх дітей. Було прийнято рішення про те, що у холодну пору року спільно з нею буде проживати дочка – ОСОБА_1 , натомість, після її смерті дочці перейдуть на праві власності належні їй земельні ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва. Така домовленість була досягнута між ними, оскільки належний позивачці будинок у селі нічого не вартує, а від земельних ділянок сільськогосподарського призначення можна отримувати щорічну орендну плату, більш того, самі по собі належні їй земельні ділянки коштують набагато більше ніж будинок у селі. Згідно досягнутої домовленості, на початку листопада 2021 року, у АДРЕСА_1 спільно з нею почала проживати відповідачка по справі – ОСОБА_1 зі своїм чоловіком. Після чого, ОСОБА_1 повідомила їй про те, що необхідно поїхати спільно з нею до нотаріуса для того, щоб оформити досягнуту між ними домовленість. Вона погодилася, тому що дійсно бажала передати свої земельні ділянки після своєї смерті дочці – ОСОБА_1 та в свою чергу – гарантій того, що вона дійсно буде здійснювати догляд за нею згідно досягнутої домовленості. Через деякій час, вони поїхали до нотаріуса у м.Болград, який запропонував позивачці підписатися декілька разів у різних папірцях. Перед підписанням документів, вона спитала нотаріуса чи буде ОСОБА_1 здійснювати догляд за нею, на що та відповіла - звісно, це ж ваша дочка. Однак, через деякій час, а саме наприкінці липня 2022 року, ОСОБА_1 відмовилася здійснювати за нею догляд, почала її ображати та поїхала з її будинку. Тільки на початку вересня 2022 року їй стало відомо про укладення з дочкою договорів саме дарування, тобто після отримання копій цих договорів. Ці договори вона вважає недійсними, так як фактично бажала укласти договір довічного утримання, а після укладання договорів дарування дочка ОСОБА_1 ніяких обов`язків щодо її утримання не має. Розірвати договори з підстав нездійснення дочкою догляду за нею не можливо. Весь цей час вона була впевнена в тому, що належні їй земельні ділянки перейдуть її дочці лише після її смерті і лише за умови, що вона протягом її життя буде здійснювати за нею догляд. Укладаючи відповідні договори, вона вважала, що між ними укладається саме договір за яким дочка буде зобов`язана здійснювати догляд за нею. Вказана ситуація виникла також у зв`язку з тим, що позивач взагалі не володіє українською мовою, оскільки її рідною мовою є болгарська. За таких обставин, вона помилилася щодо обставин правочинів, укладених між нею та ОСОБА_1 . Також зазначила, що фактично передача нерухомого майна за договорами не відбулася, вона продовжує отримувати орендну плату за земельні ділянки, які нібито були «подаровані» дочці ОСОБА_1 , тому для захисту своїх прав вона звертається до суду.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 01 серпня 2023 року Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун Марина Іванівна, про визнання недійсними договорів дарування, скасування їх державної реєстрації та визнання права власності - задоволено.

Визнано недійсними:

- договір дарування земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,5301 га, яка розташована на території Василівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки - 5121481000:01:002:0485, укладений 10 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Агбун М.І., зареєстрований в реєстрі під № 3743;

- договір дарування земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,53 га, яка розташована на території Василівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки - 5121481000:01:002:0486, укладений 11 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Агбун М.І., зареєстрований в реєстрі під № 3758.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.11.2021 року про реєстрацію права власності на:

- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,7795 га, яка розташована на території Василівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки - 5121481000:01:002:0191, за ОСОБА_1 ;

- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,5301 га, яка розташована на території Василівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки - 5121481000:01:002:0485, за ОСОБА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.11.2021 року про реєстрацію права власності на:

- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,53 га, яка розташована на території Василівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки - 5121481000:01:002:0486, за ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на:

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Болградського районного суду Одеської області від 01 серпня 2023 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, на 14.04.2026 року о 14:30 годину позивач ОСОБА_2 та її представник адвокат Караіван К.І., а також приватний нотаріус Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М.І. не з`явилися, про причини не явки не повідомили, заяв та клопотань про відкладення судового засідання та/або про взяття участі в режимі відеоконференцзв`язку не надходило.

Під час перебування апеляційної скарги ОСОБА_1 на розгляді в Одеському апеляційному суді після відкриття апеляційного провадження 15.12.2023 року надходили заяви (клопотання) від представника позивача ОСОБА_2 адвоката Караівана К.І. про розгляд апеляційної скарги без присутності в судових засіданнях позивача та її представника та від приватного нотаріуса Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М.І. про розгляд справи без її участі.

Присутні в судовому засіданні 14.04.2026 року о 14:30 год. відповідач - скаржник ОСОБА_1 та її предстаник адвокат Пудлінська Л.І. не заперечували проти розгляду справи за фактичної явки.

При цьому від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Пудлінської Л.І. надійшло клопотання про визнання обов`язковою участі в судовому засіданні третьої особи приватного нотаріуса Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М.І. для надання нею особистих пояснень з приводу заявлених ОСОБА_2 вимог про визнання договорів дарування недійсними.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.04.2026 року, постановленою на місці в протокольному порядку у задоволенні даного клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Пудлінської Л.І. - відмовлено з огляду на наявність письмових заперечень приватного нотаріуса Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М.І. проти позову, в яких нотаріусом викладено її позицію та висвітлені обставини за якими нею посвідчувались в нотаріальному порядку оскаржені договори дарування земельних ділянок.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, усвідомленість учасників справи, які не з`явились до суду, обізнаність про розгляд справи, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає не у повній мірі.

Задовольняючи позов, визнаючи недійсними:

- договір дарування земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,5301 га, яка розташована на території Василівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки - 5121481000:01:002:0485, укладений 10 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Агбун М.І., зареєстрований в реєстрі під № 3743;

- договір дарування земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,53 га, яка розташована на території Василівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки - 5121481000:01:002:0486, укладений 11 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Агбун М.І., зареєстрований в реєстрі під № 3758;

скасовуючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.11.2021 року про реєстрацію права власності на:

скасовуючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.11.2021 року про реєстрацію права власності на:

визнаючи за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на:

суд першої інстанції виходив з доведеності обставин, що при підписанні договорів дарування, позивач помилялась щодо фактичних обставин цих правочинів. Підписання ОСОБА_2 договорів дарування, зокрема їх положень щодо розуміння значення і умов цих правочинів та їх правових наслідків, не є беззаперечним доказом дійсного розуміння нею значення і сприйняття нею умов цих правочинів, оскільки дослідженими судом доказами доведено, що її волевиявлення не було направлене на позбавлення себе свого майже єдиного джерела доходу, за відсутності правових підстав отримувати матеріальну та фізичну допомогу від дочки. Отже, волевиявлення позивача було сформоване на необ`єктивному сприйнятті нею обставин правочинів, і через свій вік, вона припустилась помилки щодо істотних умов і обставин цих правочинів і не може отримувати довічно допомогу, якої за станом здоров`я потребує і на яку розраховувала від дочки - відповідача по справі.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується не у повній мірі.

Судом встановлено наступні обставини, що:

10 листопада 2021 року та 11 листопада 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договори дарування, а саме:

- договір дарування земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,5301 га, яка розташована на території Василівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки - 5121481000:01:002:0485, укладений 10 листопада 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Агбун М.І., зареєстрований в реєстрі під № 3743 (а.с.12-13);

- договір дарування земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,7795 га, яка розташована на території Василівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки - 5121481000:01:002:0486, укладений 11 листопада 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Агбун М.І., зареєстрований в реєстрі під № 3758 (а.с.16-17) В даному договорі було допущено помилку щодо площі земельної ділянки, а саме земельна ділянка з кадастровим номером 5121481000:01:002:0486 має площу 1,53 га, що підтверджується державним актом серії ЯБ № 273625, виданого на ім`я ОСОБА_2 та посвідчуючий право власності на цю земельну ділянку.

Так, право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 5121481000:01:002:0192 та 5121481000:01:002:0486 було зареєстровано приватним нотаріусом Агбун М.І. 11.11.2021 року, тобто безпосередньо після укладення договорів дарування, під номерами 44992106 та 44992622, що підтверджується інформаційними довідками №339988436 та 339989868 від 21.07.2023 року.

Даних щодо реєстрації права власності земельних ділянок з кадастровими номерами 5121481000:01:002:0191 та 5121481000:01:002:0485 на ім`я відповідача ОСОБА_1 суду надано не було.

Вище перелічені земельні ділянки знаходяться в оренді ПСП «Агропродукт», що підтверджується договорами оренди землі від 25.11.2011 року (а.с.38-41).

З довідки виданої директором ПСП «Агропродукт» Калаянова Г.І. за вих.№192 від 16.12.2022 року, вбачається, що орендну плату з 2011 по 2017 року отримували ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , позивач по справі, а після смерті ОСОБА_3 з 2018 року її отримує дружина ОСОБА_2 , тобто по 2022 рік (рік видачі довідки), а саме після укладення договорів дарування (а.с.42), що свідчить про невиконання умов договорів дарування та залишення у володінні даних земельних ділянок за позивачем.

Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_2 № № 4744, 3670, 5376, 1723 за 2022 рік, ОСОБА_2 перебуває на обліку в Ізмаїльському об`єднаному управлінні ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за віком, при цьому розмір пенсії сягає від 3270,63 грн. за січень 2022 року до 3440,63 за грудень 2022 року (а.с.44).

Колегія суддів виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із частинами першою, другою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається у таких випадка: якщо недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є неприпустимим.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Такий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України у разі, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

У постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі № 335/15805/17 (провадження № 61-7595св22) зазначено, що тлумачення статті 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що: під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення.

В розумінні ст. 717 ЦК України договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

В засіданні судової колегії відповідач ОСОБА_1 пояснила, що вона постійно проживає і зареєстрована в смт. Сергіївка Білгород-дністровського району Одеської області. Після смерті її батька у 2018 році, вона переїхала проживати до матері в с. Василівка Болградського району Одеської області і мешкала разом з нею, надаючи їй необхідну допомогу в житті і побуті. У 2021 році мати вирішила подарувати належні їй 4 земельні ділянки сільськогосподарського призначення і попросила її знайти для цього нотаріуса. Вона звернулась до свого чоловіка, який іноді відвідував її з матір`ю і з його допомогою вона звернулась до приватного нотаріуса Агбун М.І., яка практикує у м. Болград Одеської області. Договори посвідчувалися протягом 2-х днів – 10 та 1 листопада 2021 року – по 2 договори за день і мати у нотаріуса на власний розсуд розпорядилась належними їй земельними ділянками шляхом укладення договорів дарування з нею, а вона в свою чергу прийняла цей дар. Договори оренди вона не переоформлювала щоб мати і надалі продовжувала отримувати орендну плату. Влітку 2022 року з Молдови до матері приїхав її рідний брат і дізнавшись, що мати подарували їй земельні ділянки, почав налаштовувати матір проти неї. Внаслідок цього вона вимушена була переїхати проживати до себе дододму. Потім стало відомо, що мати деякий час проживала у брата в Молдові, а нещодавно повернулась з ним до України. Вона востаннє бачила матір понад 3 роки тому. Вона намагалась привітати матір 07 квітня з днем народження, але телефон матері відключений, а брат всіляко блокує їх спілкування і тому вона про ці події щодо повернення матері в Україну дізналась від двоюрідною сестри, яка проживає в м. Ізмаїлі і яка повідомила відповідачу про це по телефону.

Виходячи із встановлених обставин, досліджених матеріалів справи та наданих відповідачкою апеляційному суду особистих пояснень в судовому засіданні, колегія суддів констатує, що позивач ОСОБА_2 (мати відповідача ОСОБА_1 ) на час смерті її чоловіка і батька відповідачки у 2018 році досягла 83 річного віку і в силу досягнення похилого віку потребувала певної допомоги у введенні домашнього господарства в приватному будинку в сільській місцевості, де вона мешкає і саме у зв`язку із цим відповідач переїхала проживати до матері.

Проживання відповідача разом з матір`ю протягом 3-х років (як стверджує сама відповідач) і спричинило у позивача переконання, що відповідач, як дочка її доглядає, а також подальші очікування на продовження такого догляду.

Наведене підтверджує цілком логічне бажання позивача оформити такі стосунки юридично та залишити земельні ділянки тій її дитині, яка її позивачку доглядає.

На час оформлення оспорюваних договорів дарування землеьних ділянок у листопаді 2021 року позивачка вже досягла 86 річного віку, тобто похилого віку.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 вважала, що при укладенні спірного договору було узгоджено надання ОСОБА_1 догляду та допомоги їй, як особі похилого віку, оскільки саме це питання для позивача було на даному етапі її життя найважливішим і найактуальнішим.

Таким чином, фактично позивач помилилася відносно правової природи правочину. Похилий вік впливає на можливість правильного сприйняття позивачем певних фактів та обставин. Крім того, неможливість особисто прочитати текст договору свідчить і про складність у сприйнятті змісту укладеного договору на слух, що незважаючи на переклад тексту договору нотаріусом на російську мову (яку позивач сприймає на рівні з рідною болгарською), вплинуло на неправильне сприйняття ОСОБА_2 природи укладеного правочину та прав та обов`язків, які ним обумовлені.

Сам по собі факт прочитання сторонами тексту договору дарування, роз`яснення їм нотаріусом суті укладеного договору не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову про визнання такого договору недійсним (постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 718/955\20).

Також суд першої інстанції визнав доведеними посилання ОСОБА_2 на те, що, будучи особою похилого віку, вона дійсно могла потребувати і потребувала стороннього догляду та допомоги, а тому, укладаючи спірний договір зі своєю рідною дочкою, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між сторонами. Суд, не змінюючи предмету спору, керуючись положеннями частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року правильно застосував до спірних правовідносин частину першу статті 229 ЦК України, яка передбачає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.

Отже, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, додержуючись норм матеріального та процесуального права, зробив законний і обґрунтований висновок по суті спору про задовлення вимог про визнання договорів дарування недійсними під час ухвалення рішення у справі, належним чином давши оцінку доказам, які містяться у матеріалах справи і які є належними та достатніми для вирішення зазначеного спору.

Доводи апеляційної скарги в цій частині зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Тому рішення суду в цій частині слід залишити без змін.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про:

скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.11.2021 року про реєстрацію права власності на:

скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.11.2021 року про реєстрацію права власності на:

Дані вимоги задоволені судом першої інстанції, як похідні від задоволених судом вимог про визнання договорів дарування вказаних земельних ділянок недійсними.

Належний та ефективний спосіб захисту прав позивача визначається з огляду на обставини конкретної справи. Якщо спірне майно, відчужене позивачем відповідачу залишається у власності останнього та подальшого його відчуження іншій особі не відбулось — відносини між дарувальником та обдарованим щодо такого майна мають договірну природу, що зумовлює можливі способи захисту прав.

У разі визнання недійсним договору, за яким було прийнято рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту, оскільки за чинним ЦК України право власності виникає з моменту його реєстрації.

Відповідну правову позицію викладено у постанові ВП ВС від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 та у постанові КГС ВС від 30.07.2019 у справі № 28/29-б-43/212-2012.

При таких обставинах вимоги про визнання права власності на земельні ділянки одночасно заявлені з вимогами про визнання договорів дарування земельних ділянок недійсними, вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності не підлягають задовленню, оскільки задоволення вимог про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності є достатнім для захисту і відновлення порушеного права позивача.

Тактим чином апеляційна скарга підлягає частковому задовленню, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про визнання права власності на земельні ділянки скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задовленні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 01 серпня 2023 року в частині визнання права власності на:

скасувати та в цій частині вимог - відмовити

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 23.04.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

Є.С. Сєвєрова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua