Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №497/574/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2364/26

Справа № 497/574/25

Головуючий у першій інстанції Кравцова А. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Одесагаз» на ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 17 березня 2025 року про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Одесагаз» про захист прав споживачів шляхом визнання протиправним та скасування рішення комісії та акту розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

12 березня 2025 року ОСОБА_2 в інтересах якої діє адвокат Пивоваров В.В. звернулась до суду з позовом Акціонерного товариства «Одесагаз» (далі АТ «Одесагаз») про захист прав споживачів шляхом визнання протиправним та скасування рішення комісії та акту розрахунку, в якому вона просила суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення комісії АТ «Одесагаз» №55 від 29.01.2025;

-визнати протиправним та скасувати акт розрахунку №55 від 29.01.2025, складений АТ «Одесагаз», згідно якого споживачу ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , нараховано заборгованість в розмірі 56 181,21 грн.

Разом із позовною заявою ОСОБА_2 в інтересах якої діє адвокат Пивоваров В.В. подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила суду забезпечити позов, а саме до набрання законної сили рішенням суду заборонити відповідачу АТ «Одесагаз» вчиняти дії з припинення газопостачання будинку позивачки, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , о/р НОМЕР_1 , мотивуючи свою вимогу тим, що невжиття заходів забезпечення позову порушить права позивачки як споживача на користування побутовою послугою з газопостачання.

Також зазначено, що ухвалене відносно позивачки рішення комісії відповідача за №55 від 29.01.2025, яким їй здійснено донарахування оплати за газ у сумі 56 181,21 грн та акт розрахунку №55 від 29.01.2025 є протиправними та безпідставним. Вона, як споживач газу за адресою АДРЕСА_1 , ані будь-хто інший не втручалися в роботу лічильника газу типу Elster ВКМT G2,5 заводський №1279585, 2020 року випуску, який був встановлений в її будинку за вищевказаною адресою, працівниками АТ «Одесагаз» на момент його демонтажу 30.12.2024, цілісність та місцезнаходження пломб в ньому, лічильного механізм, корпусу і конструктивних елементів не було не порушено. Наважаючи на вказане, АТ «Одесагаз» надіслало на адресу ОСОБА_1 повідомлення, що збирається примусово припинити постачання природнього газу та зняти лічильник за її, позивачки, адресою, а для відновлення розподілу природнього газу їй, як споживачу, необхідно буде сплатити спірну заборгованість, відшкодувати вартість відключення від газопостачання та сплатити за відновлення розподілу природного газу, та 11.03.2025 представники АТ «Одесагаз», які особисто приходили до неї додому, було повідомлено, що вони 13.03.2025 прибудуть для відключення газопостачання.

Позивачка ОСОБА_1 людина похилого віку, пенсіонерка, проживає сама, а відключення газопостачання за її адресою буде мати для неї вкрай негативні наслідки, оскільки обігрів будинку та приготування їжі вона здійснює за допомогою газу. Крім того, у випадку задоволення позову, ОСОБА_1 буде змушена сплатити значні кошти за відключення газу, демонтаж лічильника, та повторне підключення газу, що для неї є непомірним матеріальним тягарем.

Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 17 березня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_2 в інтересах якої діє адвокат Пивоваров В.В. про забезпечення позову.

Заборонено АТ «Одесагаз» до набрання законної сили рішенням суду за позовом ОСОБА_1 до АТ «Одесагаз» про захист прав споживачів – вчиняти будь-які дії з припинення газопостачання будинку за адресою: АДРЕСА_1 , о/р № НОМЕР_1 .

Не погодившись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, представник АТ «Одесагаз» звернувся до суду із апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 17 березня 2025 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Учасники справи в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать довідки про доставку судових повісток-повідомлень до електронного кабінету (а.с. 75-78).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року було задоволено заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Пивоварова В.І. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, однак 08 квітня 2026 року з`єднання не відбулось.

Колегія суддів звертає увагу, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції (ч. 5 ст. 212 ЦПК України).

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що судом не встановлено обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності представника позивачки, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Згідно з частин 1-2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 частини 1 статті 150 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 в інтересах якої діє адвокат Пивоваров В.В. про забезпечення позову, та забороняючи АТ «Одесагаз» до набрання законної сили рішенням суду вчиняти будь-які дії з припинення газопостачання будинку за адресою: АДРЕСА_1 , о/р № НОМЕР_1 , суд першої інстанції вірно виходив із того, що в період дії воєнного стану в Україні забороняється припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню в разі їх несплати або оплати не в повному обсязі. Така вимога діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 за №206. Також рішенням регулятора припинені позапланові та планові перевірки суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг (постанова НКРЕКП від 01.03.2022 №335).

Враховуючи доводи позивачки, яка вважає, що до неї відповідач безпідставно має претензії, а нарахування заборгованості є необґрунтованим, вимога заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу АТ «Одесагаз» вчиняти дії з припинення газопостачання будинку позивачки буде співмірним з вимогами позову, та направленим на захист прав споживача, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача-споживача, за захистом яких він звернувся до суду.

Так, безпосередньою метою вжиття заходів забезпечення позову є саме забезпечення виконання рішення суду у даному випадку, в разі визнання вимог позову правомірним та відсутність підстав для припинення газопостачання, права позивачки на споживання газу будуть порушені з моменту відключення газопостачання і до його відновлення, яке може настати лише після набрання судовим рішенням законної сили. Протягом цього часу відповідач може понести лише матеріальні збитки, вартість яких він зможе стягнути з позивачки, натомість, в разі відмови у забезпеченні позову і відключення позивачки від газопостачання вона може втратити здоров`я та, можливо, життя адже вона стверджує, що її будинок опалюється за допомогою природнього газу, і їжу вона готує за його ж допомогою без чого звичайна людина може понести втрати здоров`я.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції та вважає його законним й обґрунтованим.

Примусове припинення газопостачання до житла позивачки, може мати вкрай негативні та незворотні наслідки для її життя та здоров`я, що не буде відповідати нагальній суспільній необхідності, і таке втручання в права позивачки не буде необхідним у демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 «Кривіцька та Кривіцькій проти України» п. 44).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

В апеляційній скарзі зазначено, що застосований судом першої інстанції вид забезпечення позову фактично заборонив АТ «Одесагаз» вчиняти будь-які дії, спрямовані на відключення та припинення газопостачання до будинку за адресою: АДРЕСА_1 з будь-яких підстав, передбачених Кодексом ГРМ та ПТЕСГ, що є перешкодою у здійсненні АТ «Одесагаз» господарської діяльності. Враховуючи, що АТ «Одесагаз» є об`єктом критичної інфраструктури, перешкоди у здійсненні ним господарської діяльності під час дії воєнного стану в Україні, можуть призвести до вкрай негативних наслідків.

Колегія суддів вважає, що вжиття такого виду забезпечення позову як заборона відключення газу не створить негативних наслідків та не перешкоджатиме господарській діяльності відповідача АТ «Одесагаз», який не позбавлений права нараховувати вартість спожитого газу протягом судового розгляду і в подальшому пред`явити вимоги до позивачки по сплаті цієї вартості.

Встановлений судом спосіб забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та будуть достатнім інструментом забезпечення ефективності судового захисту, забезпечить баланс прав та обов`язків сторін у справі та усуне можливі подальші судові спори в разі задоволення заявлених позовних вимог.

Опалення в будинку позивачки здійснюється за допомогою газу і в разі відключення від газопостачання позивачка змушена буде проживати в неопалюваному житлі.

Схожої позиції дотримав Верховний Суд в постанові від 01.03.2023 по справі №211/5626/19.

Предметом позову в даній справі є матеріально-правові вимоги позивача про визнання протиправним та скасувати акту про нарахування позивачці заборгованості в розмірі 56 181,21 грн. Позивачка посилається на те, що їй безпідставно нарахована заборгованість в сумі 56 181,21 грн. Тому оскільки в позивачки існують обґрунтовані сумніви щодо можливих дій відповідача з відключення послуг газопостачання у зв`язку з наявністю заборгованості, розмір якої оспорюється позивачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії з припинення газопостачання до об`єкта газопостачання.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що виникнення аварійного стану газорозподільної системи є безумовною причиною для вчинення заходів ліквідації причин аварії у порядку, встановленому законом та відповідними нормативно-правовими актами. В контексті обставин даної справи, відповідні заходи забезпечення позову застосовуються з метою забезпечення прав позивача на використання послуг газопостачання та послуг розподілення/постачання природного газу впродовж розгляду справи, в якій вирішується спір щодо скасування акту про нарахування позивачці заборгованості за надання відповідних послуг. Крім того, апелянт не довів існування (або ймовірного існування станом на теперішній час) аварійного стану системи газопостачання та належним чином не обґрунтував її виникнення. Обраний спосіб забезпечення позову не перешкоджає господарській діяльності відповідачів та не позбавляє останніх права здійснювати облік спожитих послуг та нарахування оплати споживачу.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зводяться до непогодження із висновком суду першої інстанції.

На підставі наведеного, оскільки законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Одесагаз» залишити без задоволення.

Ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 17 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 21 квітня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда