Постанова від 23 квітня 2026 р. у справі №473/4103/25 — Миколаївський апеляційний суд

24.04.26

22-ц/812/884/26

Справа № 473/4103/25 Головуюча у 1-й інстанції Волощук О. О.

Провадження № 22ц/812/884/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 квітня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

поданою від його імені представником ОСОБА_2 ,

на заочне рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13 листопада 2025 року, ухваленого під головуванням судді Волощук О. О. у місті Південноукраїнську Миколаївської області о 15 годині 18 хвилині, зі складенням повного судового рішення у справі

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ ФК) "Ум Факторинг"

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025 року ТОВ «Ум Факторинг» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 40 000 грн заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 2 лютого 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір споживчого кредиту №1277289 про надання кредитних коштів на суму 4 000 грн строком на 360 днів, зі сплатою процентної ставки за користування коштами у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожний день користування протягом терміну дії договору.

Між тим, відповідачем ОСОБА_1 зобов`язання за укладеним з ТОВ «Селфі Кредит» договором споживчого кредитування не виконані, внаслідок чого первісним кредитором ТОВ «Селфі Кредит» 18 грудня 2024 року передано право вимоги позивачу на підставі укладеного між ними договору факторингу №18/12/24, за яким передано право вимоги до боржника про стягнення з нього заборгованості у розмірі 40 000 грн, яка складається з 4 000 грн заборгованості за тілом кредиту та 36 000 грн боргу за процентами за користування кредитом.

Одночасно позивачем до суду подано клопотання про витребування доказів належності зарахування грошових коштів за наданим кредитом.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 серпня 2025 року справу передано на розгляд до Південноукраїнського міського суду Миколаївської області за правилами підсудності.

Ухвалою судді Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 вересня 2025 року за позовом ТОВ «Ум Факторинг» відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін, витребувано з АТ КБ «Приватбанк» виписку з карткового рахунку відповідача за період з 2 по 5 лютого 2024 року.

У жовтні 2025 року надійшло повідомлення АТ КБ «Приватбанк» про виконання вимог ухвали суду.

14 жовтня 2025 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача із викладенням аргументів, переважно зазначених ним у позовній заяві.

Заочним рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13 листопада 2025 року позов ТОВ «Ум Факторинг» задоволено, ухвалено про стягнення з ОСОБА_1 на його користь заборгованості за договором споживчого кредиту № 1277289 від 2 лютого 2024 року в загальному розмірі 40 000 грн, яка складається з 4 000 грн заборгованості за тілом кредиту та 36 000 грн заборгованості за відсотками. Розподілені судові витрати.

Ухвалюючи рішення місцевий суд виходив з його обґрунтованості та доведеності.

16 грудня 2025 року відповідач ОСОБА_1 , діючи через свого представника Дешка В. О., направив до суду заяву про перегляд заочного рішення, посилаючись на ті обставини, що відповідач не був повідомлений належним чином про розгляд справи, не отримав ухвалу про відкриття провадження з копією позовної заяви та доданими до неї матеріалами, а також судові виклики, що позбавило його можливості направити до суду відзив на позовну заяву, а тому зазначене порушує його право на доступ до правосуддя та можливість ефективно захистити свої права. Просив про скасування заочного рішення.

Ухвалою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 лютого 2026 року заяву відповідача, подану від його імені представником Дешком В. О., залишено без задоволення.

Після чого відповідач, діючи через свого представника Дешка В. О., подав апеляційну скаргу, у який просив скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не повне з`ясування ним усіх фактичних обставин, без надання належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, застосувавши формальний підхід для вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідач не знав про розгляд справи та постановлення заочного рішення, після якого у нього були арештовані рахунки та він звернувся за допомогою адвоката.

Сам розрахунок заборгованості, що наданий позивачем та міститься у матеріалах справи не є належним доказом, оскільки не підтверджений первинними обліковими бухгалтерськими документами, і тому не є належним підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів та наявності у нього боргу перед кредитором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків у розмірі, який є явно завищеними, не відповідає передбаченим статтями 509, 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності, а також положенням частини 3 статті 1054 ЦК України, частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» та пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

Заперечував щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, вважаючи їх необґрунтованими та завищеними, посилався на відповідну судову практику.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, вважав її необґрунтованою, посилаючись на ті обставини що, що матеріали справи містять докази як укладення кредитного договору, так і здійснення операцій з перерахування коштів на виконання його умов. Заперечив можливість необізнаності відповідача щодо укладення договору, посилаючись на підписання ним договору одноразовим ідентифікатором та відповідність умов договору нормам Закону «Про споживче кредитування» та положенням ЦК України щодо нарахування відсотків за користування кредитом та їх відповідність встановленим імперативним обмеженням щодо процентної ставки. Вказував на визначення процентної ставки у розмірі, визначеної перехідними положеннями до Закону України «Про споживче кредитування» та неможливості її подальшого зменшення, з огляду на незворотність дії цього закону. Зауважив щодо неможливості застосування судової практики, на яку посилався відповідач у тексті апеляційної скарги.

Ухвалами колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 18 березня та 17 квітня 2026 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначається, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Аналогічні положення містять статі 626, 628 ЦК України, де ще передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статей 1046, 1049 ЦК України визначається, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Положення цих статей застосовується і до відносин за кредитним договором, якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» цієї глави і не випливає із суті кредитного договору, а особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом (частина 3 статті 1054 ЦК України), зокрема, і стосовно нарахування процентів (стаття 1056? ЦК України)

З матеріалів справи вбачається, що 2 лютого 2024 року, після ознайомлення з умовами кредитування, викладеними у паспорті споживчого кредитування, між ТОВ «Селфі Кредит» та позичальником ОСОБА_1 укладено договір №1277289 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» на суму 4 000 грн строком на 360 днів, зі сплатою за користування кредитом кожні 30 днів стандартної процентної ставки у розмірі 2,5% в день, та можливістю застосування зниженої процентної ставки у розмірі 0,01% якщо споживач як учасник програми лояльності до 3 березня 2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за цією датою сплатить кошти у сумі не менше першого платежу, визначеного у графіку або за зниженою ставкою 2,29% в день в період застосування зниженої процентної ставки (а.с.15-18, 24-25).

Згідно графіку платежів позичальнику розраховано вартість кредиту у розмірі 4 000 грн тіла кредиту та 33 012 грн процентів за користування кредитом та роз`яснено, що у випадку невиконання умов договору для отримання зниженої процентної ставки, розмір процентів за вказаний період буде перераховано за стандартною процентною ставкою наслідком чого буде нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 36 000 грн ( а.с.18зв).

Договір, додатки до нього та паспорт споживчого кредитування підписано позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора Е187 о 12 год 17 хв 2 лютого 2024 року.

На виконання умов договору ТОВ «Cелфі Кредит» за допомогою системи PayTech здійснено переказ коштів 2 лютого 2024 року о 12 годині 18 хвилині 40 секунді на суму 4 000 грн для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка відкрита у АТ КБ «Приватбанк» на ім`я відповідача ОСОБА_1 , яким в цей день отримані кредитні кошти (а.с.20, 58-59).

Тому доводи, викладені в апеляційній скарзі, стосовно відсутності доказів на підтвердження укладення ОСОБА_1 договору про надання споживчого кредиту із первісним кредитором та отримання ним кредитних коштів є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

В подальшому між ТОВ «Селфі Кредит» та позивачем ТОВ «Ум Факторинг» 18 грудня 2024 року укладено договір факторингу № 18/12/24, за умовами якого фактор, яким є позивач, набуває права наявної та майбутньої вимоги від клієнта до боржників за кредитними договорами, в тому числі і за договором укладеним з ОСОБА_1 (а.с.8-13, 23).

Отже, враховуючу наявну суму боргу, яка передана первісним кредитором фактору, позивачем пред`явлено позов до позичальника в межах нарахованої кредитної заборгованості на суму 40 000 грн, яка складається з боргу за тілом кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом, виходячи із застосування кредитором для нарахування стандартної процентної ставки у розмірі 2,5 % на день за весь період кредитування.

Однак з таким нарахуванням процентів як первісним кредитором, так і його правонаступником у повній мірі погодитись неможливо виходячи з наступного.

Згідно до змісту пункту 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» денною процентною ставкою за договором споживчого кредитування визначаються загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

За частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до таких витрат включаються: доходи кредитодавця у виді процентів, комісії кредитодавця та супутні витрати тощо. Внаслідок чого обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки базується на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі (частина 3 статті 8 цього Закону).

Враховуючи такі положення цього Закону, його частиною 5 статті 8 встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї же статті, яка не може перевищувати 1 %.

Одночасно за змістом пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного закону тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (з 24 грудня 2023 року), встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, сторони укладаючи кредитний договір 2 лютого 2024 року повинні були діяти у межах, встановлених Законом України «Про споживче кредитування», при визначенні ними розміру денної процентної ставки, максимальний розмір якої не міг бути більшим, ніж той, що встановлено у частині 5 статті 8 цього Закону та який за положеннями пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень цього ж Закону обмежується поступово, оскільки за умовами укладеного договору сторони передбачили сплату позичальником такого розміру процентів виключно за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, а не в якості підвищення процентної ставки за неналежне або несвоєчасне виконання обов`язків за договором з повернення кредитних коштів.

Тобто, надаючи розрахунок боргу за договором та визначаючи заборгованість за процентами за користування кредитом, кредитор нарахував їх ОСОБА_1 відповідно до умов договору, але з порушенням частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» та пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону, так як розрахував їх за ставкою 2,5% в день, а не за змінами до закону, які набрали чинності до укладення договору, з 24 грудня 2023 року.

За наведеного проценти за користування кредитом мали нараховуватись за ставкою, що визначена у пункті 17 Прикінцевих та перехідних положень, а потім відповідно до змісту частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», та відповідно визначається з 2 лютого 2024 року по 21 квітня 2024 року за ставкою 2,5%, за період з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року за ставкою 1,5%, та наприкінці за період з 20 серпня 2024 року по 26 січня 2025 року у розмірі, що не перевищує 1%.

А отже, відповідно до положень цього Закону та визначеного сторонами графіку платежів розмір нарахованих процентів становить за ставкою 2, 5% в день 8 000 грн, за ставкою 1,5% в день 7 200 грн та за ставкою 1 % - 6 400 грн, що разом складає суму боргу за процентами за користування кредитом - 21 600 грн.

Між тим на зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув та стягнув суму процентів, виходячи із умов договору, тоді як повинен був їх зменшити, з огляду на приписи закону, який приписує під час регулювання правовідносин за споживчим кредитуванням застосовувати норми встановлені законом, а саме в частині нарахування процентів за ставками, визначеними статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування» та пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного закону тимчасово, за визначеним цим пунктом розміром процентних ставок протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

За наведених обставин, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги щодо завищеного нарахуванням позивачем розміру процентів за користування кредитом, з огляду на норми матеріального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами договору споживчого кредитування, частково обґрунтованими, та порядок їх нарахування оспорений відповідачем у змісті апеляційної скарги, внаслідок чого вимоги скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду зміні у відповідності до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України.

Таким чином позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 25 600 грн, яка складається з 4 000 грн заборгованості за тілом кредиту та 21 600 грн – за процентами за користування кредитом.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно неспіврозмірності стягнутих витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн складності справи та витраченому часу на надання правничої допомоги колегії суддів виходить з наступного.

У відповідності до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Тому за результатами розгляду справи між сторонами підлягають розподілу розмір витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу та розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення цих витрат.

Позивачем на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн додано до позовної заяви копію договору №141 про надання правової допомоги від 29 січня 2025 року та акт приймання - передачі послуг від 16 березня 2025 року на суму 6 000 грн за складання позовної заяви вартістю 1 500 грн за годину та тривалістю 4 години відповідно до узгоджених сторонами ставок гонорару адвоката (а.с.21-22,33,34).

На підставі наведеного та з огляду на характер та складність справи, доведення позивачем обсягу понесених витрат та отриманих послуг адвоката, за наявності заперечень відповідача щодо співмірності заявлених до стягнення витрат та обсягу задоволених позовних вимог, а також положень статей 137 та 141 ЦПК України, які фактично враховані судом першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для зміни зменшеного розміру стягнутих витрат на правову допомогу та зміни в цій частині рішення суду.

Підстав для скасування рішення суду, у зв`язку з посиланням представника відповідача на необізнаність відповідача про розгляд справи відносно нього, колегія суддів не вбачає, оскільки наведені ним мотиви в змісті апеляційної скарги суперечать матеріалам цивільної справи, які свідчать про належні судові повідомлені про дати та час слухання справи, пред`явлення 15 жовтня 2025 року представником відповідача заяви про вступ у справу та ознайомлення з її матеріалами (а.с.67-77), а отже підтверджують обізнаність сторони про наявність судового провадження.

Між тим, у зв`язку зі зміною судового рішення в частині вирішення позовних вимог, воно підлягає зміні і в частині розподілу судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України та виходячи із обсягу задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 550 грн 34 коп. судового збору, який сплачено позивачем під час звернення із цим позовом, а з позивача на користь відповідача 2 325 грн 50 коп. сплаченого ним судового збору за апеляційний перегляд рішення суду.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

Заочне рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13 листопада 2025 року змінити, зазначивши про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» за договором №1277289 від 2 лютого 2024 року заборгованість в загальній сумі 25 600 грн, яка складається з: 4 000 грн заборгованості за тілом кредиту та 21 600 грн – заборгованості за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» 1 550 грн 34 коп. судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції.

Рішення суду в частині стягнення витрат за правничу допомогу залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» на користь ОСОБА_1 2 325 грн 50 коп. судових витрат за апеляційний перегляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді Т. В. Крамаренко

О. В. Локтіонова