Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №442/4180/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/4180/24 Головуючий у 1 інстанції: Медведика Л.О

Провадження № 22-ц/811/4299/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю відповідачки ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 червня 2024 року в складі судді Медведик Л.О. в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи виконавчого комітету Дрогобицької міської ради в особі органу опіки та піклування, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -

встановив:

У травні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 , в якому просив розірвати укладений 02 лютого 2019 року між ним та відповідачкою шлюб.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що на початку подружнього життя у них були теплі, дружні стосунки, однак в подальшому спільне подружнє життя у них не склалося, дружина більше року проживає окремо, має іншу сім`ю. Спільного господарства не ведуть, не підтримують подружніх відносин, втратили почуття любові. Шлюб носить виключно формальний характер.

Заявою від 07.06.2024 ОСОБА_3 позовні вимоги збільшив та окрім вимог про розірвання шлюбу, просив визначити місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним, як основним та єдиним утримувачем та таким, що самостійно виховує та утримує дитину.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з лютого 2022 року сторони проживають окремо. Після початку війни, відповідачка виїхала за кордон. Через місяць повернулася і залишила дитину йому. Згодом йому стало відомо, що дружна проживає з іншим чоловіком та має іншу сім`ю. З тих пір вона перестала цікавитися життям сина, не відвідує його, не проявляє інтересу до життя дитини, не зв`язується з ним, не надає матеріальної підтримки. Всі обов`язки по вихованню дитини він виконує сам. З його сторони він робить все необхідне для забезпечення найкращих та найсприятливіших умов для проживання та розвитку дитини. Оскільки він з дружиною проживають окремо та не можуть дійти згоди з ким має проживати малолітня дитина, він звернувся до відділу служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради із заявою про визначення місця проживання дитини з батьком. Згідно із Актом обстеження умов проживання від 30.05.2024, складеного посадовими особами відділу, дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з батьком, сім`я є неповною, батько один виховує та утримує дитину. Дитина забезпечена всім необхідним для проживання та розвитку. Просив позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 червня 2024 року позов задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 02 лютого 2019 року в Дрогобицькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис №24.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як основним та єдиним його утримувачем та таким, що самостійно виховує дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1211,20 грн судових витрат.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , вважає незаконним в частині визначення місця проживання дитини з батьком, з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги покликається на те, що не отримувала заяви про збільшення позовних вимог, її не було повідомлено про постановлення судом ухвали про залучення до участі у справі третьої особи – виконкому Дрогобицької міської ради в особі відділу-служби у справах дітей. Окрім того, її не було повідомлено про розгляд справи, призначеної на 28.06.2024.

Зауважує, що наявний в матеріалах справи відзив та клопотання про розгляд справи за відсутності відповідачки, складений нібито від неї, однак вона їх не складала, не підписувала та до суду не подавала і не могла подати, оскільки впродовж 2024 року разом з сином ОСОБА_5 перебували у Республіка Польща, до України приїжджала лише у серпні 2024 року, що стверджується відмітками у паспорті для виїзду за кордон та з довідки приватного дитячого садочку «Веселе тигреня» від 05.12.2025. Зокрема, даною довідкою підтверджується факт перебування відповідачки разом з сином в період з 24.05.2024 по 30.06.2024 в м. Констанцин–Єзьорна Республіка Польща. Таким чином наголошує, що внаслідок неповідомлення про розгляд справи та подання позивачем заяви про збільшення позовних вимог, відповідачка була позбавлена усіх прав на захист.

Додає, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення виконкому Дрогобицької міської ради в особі відділу-служби у справах дітей про залучення їх в якості третьої особи та призначення справи до судового розгляду на 28.06.2024. Водночас, розглядаючи справу у відсутності третьої особи, суд покликається на заяву третьої особи про розгляд справи у їх відсутність, хоча в матеріалах справи такої немає.

Щодо суті спору, то стверджує, що рішення ґрунтується на доказах, які не є належними та допустимими. Зокрема, квартира АДРЕСА_1 , в якій ніби то проживає малолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 продана. Іншого житла у позивача немає. Станом на час складення Акту обстеження умов проживання від 30.05.2024, дитина сторін перебувала у перебувала у Республіка Польща та у даній квартирі не проживала. Малолітній ОСОБА_5 , 19.09.2019 року зареєстрований разом з відповідачкою за адресою: АДРЕСА_2 і з 01.04.2022 по даний час постійно проживає в Польщі.

Щодо письмових пояснень ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , то такі не можуть бути прийняті судом, оскільки порядок допиту свідків та їх оцінка повинні проводитись судом з дотриманням вимог, передбачених ст.ст. 2, 12, 69, 89-91, 229, 230 ЦПК України. Однак, суд вказаних осіб в судове засідання не викликав, не встановлював їх особу, не роз`яснював їм їх обов`язок говорити правду, не попереджав їх під розписку про кримінальну відповідальністю за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань за статтями 384, 385 КК України, а також не приводив їх до присяги.

Вирішуючи питання щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, суд в порушення вимог ст. 19 СК України, не зажадав від виконкому Дрогобицької міської ради в особі відділу- служби у справах дітей висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання. Зазначені обставини свідчать про порушення судом норм матеріального права.

Зауважує, що згідно із правовим висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі №559/1215/19-ц, висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямовані передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору.

Вважає, що суд першої інстанції діяв виключно в інтересах позивача, який в такий спосіб намагається оформити відстрочку від призову на військову службу та виїзду за кордон.

Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 червня 2025 року в частині визначення місця проживання дитини разом з батьком і в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, в обґрунтування надали пояснення, аналогічні доводам скарги.

Позивач ОСОБА_3 будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, не повідомив суд про причину неявки, у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Оскільки рішення суду оскаржується відповідачкою ОСОБА_8 виключно в частині визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_3 , колегія суддів слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства, законність оскаржуваного рішення в іншій частині (розірвання шдлюбу) не перевіряє.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи з такого.

Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, син проживає разом із батьком, який дбає про його належні умови проживання та розвиток, тобто є його основним та єдиним утримувачем, самостійно виховує дитину. Враховуючи думку органу опіки та піклування виконкому Дрогобицької міської ради, суд дійшов висновку про задоволення позову та визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_3 . При цьому, суд зазначив, що визначення місця проживання дитини з батьком, не позбавляє матір права та можливості особистого спілкування з дитиною, обов`язку брати участь в її утриманні та вихованні.

Перевіряючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в межах заявлених вимог позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів враховує таке.

Судом встановлено, що 02 лютого 2019 року у Дрогобицькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області сторони зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис №24 та видано Свідоцтво про шлюб, серії НОМЕР_1 .

За час перебування сторін у шлюбі, у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 .

Оскільки подружнє життя з відповідачем не склалося, ОСОБА_3 24 травня 2024 року звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 травня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 13 червня 2024 року.

07 червня 2024 року ОСОБА_3 подав заяву про збільшення позовних вимог, зокрема окрім вимоги про розірвання шлюбу, заявив нову вимогу про визнання місця проживання дитини.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ЦПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частинами третьою, четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 № 657/1024/16-ц зазначає, що в разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Звертаючись до суду з позовом (заявою про збільшення позовних вимог про визначення місця проживання з дитини з батьком) позивач фактично заявив нову вимогу, проте в порушення вимог ч. 5 ст. 49 ЦПК України позивач не додав доказів направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

Також, матеріали справи не містять процесуальних документів про прийняття судом заяви про збільшення позовних вимог та перехід із спрощеного позовного провадження до загального провадження, оскільки відповідно до вимог п. 1 ч.4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Згідно із п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Крім цього, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання суду, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010 року).

Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (п. 3) ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (ч. 2 ст. 211 ЦПК України).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08.04.2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13.12.2011 року).

Колегія суддів зазначає, що аналіз постанов Верховного Суду щодо застосування п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є однаковим, передбачуваним та послідовним.

Так, за усталеною практикою суду касаційної інстанції, у п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (постанови Верховного Суду від 09.02.2022 року у справі №344/11947/20 (провадження № 61-17632св21), від 18.04.2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) та ін.).

Зокрема, тлумачення ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 211, п. 3) ч. 3 ст. 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що:

- обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відкритості судового процесу;

- невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;

- розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів направлення та вручення судової повістки відповідачці ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 28 червня 2024 року, відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи.

Таким чином, апеляційний суд приходить висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності відповідачки ОСОБА_1 , щодо якої відсутні відомості про належне її повідомлення.

В свою чергу, за встановлених обставин, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, а саме про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки апеляційна скарга подана з пропуском річного строку.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалення нового судового рішення на підставі положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходить з такого.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (ч. 8 ст. 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (ч. 4 ст. 15 СК України).

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (абз. 1 ч. 2 ст. 18 СК України).

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16.07.2015 року).

Європейський суд з прав людини також зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, N 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07.12.2006 року).

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 161 СК України).

Тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У справі, що переглядається, встановлено, що дитина сторін, сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у м. Варшава Республіка Польща.

Звертаючись із вимогою про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з батьком, позивач вказував на те, що з лютого 2022 року сторони проживають окремо. Після початку війни, відповідачка виїхала за кордон. Через місяць повернулася і залишила дитину йому. Згодом, йому стало відомо, що дружна проживає з іншим чоловіком та має іншу сім`ю. З тих пір вона перестала цікавитися життям сина, не відвідує його, не проявляє інтересу до життя дитини, не зв`язується з ним, не надає матеріальної підтримки. Всі обов`язки по вихованню дитини він виконує сам. З його сторони він робить все необхідне для забезпечення найкращих та найсприятливіших умов для проживання та розвитку дитини. Оскільки він з дружиною проживають окремо та не можуть дійти згоди з ким має проживати малолітня дитина, він звернувся до відділу служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради із заявою про визначення місця проживання дитини з батьком. Згідно із Актом обстеження умов проживання від 30.05.2024, складеного посадовими особами відділу, дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проживає разом з батьком, сім`я є неповною і він один виховує та утримує дитину. Дитина забезпечена всім необхідним для проживання та розвитку.

На підтвердження позовних вимог позивач надав суду Акт обстеження умов проживання від 30.04.2024, згідно із яким у квартирі АДРЕСА_1 проживає позивач разом з сином без реєстрації, також у квартирі проживає ОСОБА_9 , 1960 р.н (бабуся). Житло розташоване на 3-му поверсі 6-ти поверхового будинку та складається з 1-єї кімнати.

Згідно із висновком лікаря-спеціаліста за №160 від 17.05.2024 року, ОСОБА_4 проходив урологічне лікування та на візити до лікаря дитина приходила у супроводі батька.

З довідки за №62 від 13.05.2024 року, виданої ПП «Стоматологічний центр» вбачається, що дитина ОСОБА_4 проходить стоматологічне лікування в даній клініці та на візити з`являється у супроводі батька.

Відповідно до довідки за №3 від 16.05.2024 року, виданої ТОВ «Медичний центр «Консиліум», на візити до лікаря дитина ОСОБА_4 з`являється у супроводі батька ОСОБА_3 .

На підтвердження утримання дитини батьком позивачем надано письмові заяви сусідів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 13.05.2024 року, які засвідчили факт самостійного утримання та виховання позивачем малолітньої дитини – ОСОБА_4 .

Аналіз наданих доказів дає підстави для висновку, що такі є недостатніми для висновку щоб визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з батьком, оскільки охоплюються періодом з 30.04.2024 по 17.05.2024.

В свою чергу, у цій справі при вирішенні позову орган опіки та піклування хоча і був залучений до участі у справі, проте безпосередньої участі у розгляді не брав, висновку щодо розв`язання спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини не надавав.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

Повноваження органів опіки та піклування надавати висновки, їх вид і форма деталізуються у Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).

Зокрема, в ньому зазначено, що під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини.

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею.

Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.

Згідно із пунктом 74 зазначеного Порядку під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.

У частинах четвертій та шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Наведені вище положення статті 19 СК та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, з якого слідує, що такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.

Так, згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.

У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суд від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), «тлумачення змісту зазначених приписів Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок.

Враховуючи те, що орган опіки та піклування Дрогобицької міської ради висновку щодо визначення місця проживання не надав, і про необхідність такого висновку не заявляв позивач, а суд апеляційної інстанції самостійно витребовувати такі докази позбавлений можливості, колегія суддів вважає, що надавши належну оцінку усім обставинам справи, взявши до уваги вік дитини, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визначенні місця проживання малолітнього сина сторін з батьком, за недоведеністю.

У даному випадку, ухвалюючи рішення у справі про визначення місця проживання спільної дитини сторін з позивачем, суд першої інстанції керувався тільки фактом визнання позову відповідачкою, про що остання категорично заперечує, водночас суд не встановив обставин справи, які підлягають врахуванню при вирішенні спору зазначеної категорії, не надав оцінки інтересам дитини, залишив поза увагою мету позову, не прийнявши до уваги, що малолітня дитина сторін тривалий час проживає з матір`ю в Республіка Польща, яка належним чином піклується про стан її здоров`я, сприяє гармонійному фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку та утримує сина.

Колегія суддів не приймає посилання позивача на неналежне виконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 , оскільки достеменні та допустимі докази таких фактів у справі відсутні.

При цьому, позивач не надав суду жодних обґрунтованих доказів необхідності зміни місця проживання дитини, не надав інформації про умови свого проживання, які необхідні для врахування визначення місця проживання дитини разом з батьком, у зв`язку із чим колегія суддів вважає безпідставними доводи позовної заяви про те, що визначення проживання сина разом з батьком якнайкраще відповідатиме інтересам дитини.

Також, колегія суддів зауважує, що справа даної категорії, що стосується надважливого питання – визначення місця проживання малолітньої дитини, розглянута судом першої інстанції протягом трьох тижнів з дня надходження заяви про збільшення позовних вимог, що вочевидь свідчить про поверхневий, без належного з`ясування обставин справи, розгляд справи місцевим судом.

При зазначених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 червня 2024 року в частині визнання місця проживання дитини підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог ОСОБА_3 .

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Враховуючи те, що судова колегія дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, тому сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з ОСОБА_3 на її користь.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 червня 2024 року в частині визначення місця проживання дитини та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1211,20 грн. судових витрат скасувати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи виконавчого комітету Дрогобицької міської ради в особі органу опіки та піклування, про визначеннямісця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як основним та єдиним його утримувачем та таким, що самостійно виховує дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 22 квітня 2026 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк