Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №450/655/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/655/25 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/811/3673/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ніткевича А.В.

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2025 року в складі судді Даниліва Є.О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

встановив:

У лютому 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Просила розірвати шлюб, укладений між позивачкою та відповідачем, зареєстрований 30 липня 2011 року Франківським відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що попри те, що вони проживають з дітьми в одній квартирі, протягом тривалого часу вони не проживають як сім`я, не підтримують подружні стосунки. Відповідач ігнорує сімейними відносинами, участі в побутовому підтриманні не бере, за основу бере тільки особисті інтереси та власні амбіції. Спільне господарство та побут не ведеться. Подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливі, кожен живе своїм життям. За цей час до відповідача втратила почуття любові та поваги. Шлюб носить формальний характер. Примирення неможливе.

Оскаржуваним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 30.07.2011 року у Франківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №372.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 грн. 20 коп. судового збору.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_2 , вважає незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без всебічного з`ясування обставин справи.

В обґрунтування доводів скарги покликається на те, що суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, хоча він як відповідач мав намір брати участь у розгляді справи.

Зазначає, що між ним і позивачкою дійсно існують непорозуміння, однак він має бажання зберегти сім`ю, налагодити стосунки та брати участь у вихованні дітей. Вказує, що суд не врахував його намір на примирення, а також не з`ясував чи можливе відновлення подружніх відносин.

Додає, що на даний час вони з дружиною ведуть спільне господарство, у них спільний бюджет, одна кімната для проживання, спільні речі побуту, повна згода в сімейному житті.

Просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно вимог ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив з того, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого із сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Враховуючи те, що позивачка разом з відповідачем шлюбних стосунків не підтримує, спільного господарства не веде, після наданого судом строку для примирення, таке між сторонами не відбулось, шлюб набув формального характеру, а тому збереження шлюбу є неможливим.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого.

Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Судом встановлено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 30 липня 2011 року, на підтвердження чого надано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 7)

Від шлюбу сторони мають двох дітей: син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 відповідно (а.с.8,9).

Звертаючись з позовними вимогами, позивачка стверджувала, на хоча й вони проживають разом з дітьми в одній квартирі, однак протягом тривалого часу не проживають як сім`я, не підтримують подружні стосунки. Відповідач ігнорує сімейними відносинами, участі в побутовому підтриманні не бере, за основу бере тільки особисті інтереси та власні амбіції. Спільне господарство та побут не ведеться. Подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливі, кожен живе своїм життям. За цей час до відповідача втратилось почуття любові та поваги. Шлюб носить формальний характер. Примирення неможливе.

У заяві від 03 квітня 2025 року відповідач просив надати строк для примирення у шість місяців (а.с. 15).

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 квітня 2025 року надано подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк для примирення тривалістю шість місяців.

Провадження у цивільній справі № 450/655/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу зупинено до закінчення строку для примирення, визначеного судом.

Протягом наданого судом строку для примирення, сторони не примирились.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Згідно із ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 3 ст. 115 цього Кодексу документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім`ї. Проте, завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім`ї не виключає існування права на розірвання шлюбу. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім`ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.

Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім`ї.

Відповідно до ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.

Згідно із роз`ясненнями, викладеними у п. 10 постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Як зазначено у позовній заяві, позивачка не бажає зберегти шлюб, наполягає на розірванні шлюбу, який носить між сторонами суто формальний характер.

При цьому, апеляційний суд враховує, що позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом у лютому 2025 року та станом на день перегляду справи судом апеляційної інстанції свого бажання розірвати шлюб не змінила, заяви про відмову від позову, або залишення позову без розгляду позивачка не подавала.

Колегія суддів в цій частині відзначає, що ініціатива одного з подружжя розірвати шлюб, посилаючись на відсутність підстав для збереження шлюбу, є вагомою причиною для розірвання шлюбу між сторонами.

За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання, оскільки це відповідатиме волі позивача.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки фактично зводяться до того, що відповідач не погоджується із розірванням шлюбу з позивачкою, оскільки має на меті зберегти шлюбні відносини.

Колегія суддів зауважує, що незгода відповідача з розірванням шлюбу не є достатньою підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, які мають виключно добровільний характер з обох сторін, і не може бути примушений до їх збереження.

Доводи апелянта про порушення судом норм процесуального права, не можуть бути підставою для скасування по суті правильного рішення суду, оскільки відповідно до вимог пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Згідно із ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У заяві від 03.04.2025 відповідач не заперечував про розгляд справи в спрощеному порядку, у разі задоволення його клопотання про надання строку на примирення. Таким чином доводи про те, що його не було повідомлено про час та місце розгляду справи є безпідставними, оскільки судовий розгляд відбувався без виклику учасників справи.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 22 квітня 2026 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк