Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №331/4128/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 23.04.2026 Справа № 331/4128/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/4128/24 Головуючий у 1-й інстанції: Скользнєва Н.Г.

Провадження № 22-ц/807/82/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Полякова О.З.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Корольова Дмитра Олександровича, на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2025 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії,

В С Т А Н О В И В:

У липня 2024 року представник Концерну «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 , за період з 01.11.2021 року по 31.03.2024 року в розмірі 31 396,26 грн.

В обґрунтування позову представник позивача зазначав, що відповідач є власником нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Типового індивідуального договору № 76207131 він є споживачем послуг, які надає позивач. За період з 01.11.2021 р. по 31.03.2024 р. позивачем надана послуга з постачання теплової енергії у зазначені приміщення на загальну суму 31 396,26 грн., яка не сплачена відповідачем.

Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надану послугу з постачання теплової енергії в розмірі 31 396,26 грн. та судовий збір.

Рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2025 року позов Концерну «Міські теплові мережі» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надану послугу з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 13.01.2022 на загальну суму 31 396 гривень 26 копійок.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі 2 422 гривні 40 копійок.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Корольова Д.О., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, стягнути судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що надані суду та долучені позивачем до матеріалів справи розрахунки заборгованості відносно приміщень відповідача за спірний період не містять жодного належного доказу щодо надання послуг з постачання теплової енергії у тому обсязі, який заявляє позивач. Усі розрахунки, на які посилався позивач, не містять належних доказів отримання вихідних даних на підставі яких зроблені розрахунки, всі розрахунки містять суто математичні помилки, що в підсумку призвело до невірного розрахунку суми заборгованості, яка була безпідставно стягнута з відповідача, а отже, є суттєвим для правильного вирішення даного спору. Позивач жодним чином не спростував законні, обґрунтовані, та правомірні заперечення щодо заявлених повних вимог.

Звертає увагу, що шляхом математичного порівняння вихідних даних, які використовував позивач у розрахунках заборгованості відповідача за спірний період, можна побачити невідповідність опалювальної площі будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , яка міститься на офіційному веб-сайті позивача та у розрахунках позивача, долучених до матеріалів справи.

Зазначає, що відповідач звертав увагу суду на явні протиріччя в розрахунках та взаємовиключні, помилкові та жодним чином не обґрунтовані вихідні дані.

Неодноразово відповідач наголошував, що, в розрізі того, що позивач в своєму позові посилається на пункт 11 Типового індивідуального договору № 76201731 про надання послуги з постачання теплової енергії від 01 листопада 2021 року (надалі - Договір) обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315 (далі - Методика № 315). Однак, з огляду на те, що в архіві показів опалення по дог./сп. 76207131/а – АДРЕСА_3 , не містяться показники відібрані на підставі вимірювальних приладів, то й неможливо перевірити правильність застосування показника при розрахунку загального обсягу Гкал по спірному об`єкту.

Якщо подивитися на розрахунки відповідача, то можна побачити істотні порушення та взаємовиключні підсумки у таблицях розрахунку заборгованості. Крім того, усі розрахунки зроблені позивачем, без відокремлення приміщення відповідача одне від одного, в той час як ці приміщення є окремими об`єктами нерухомості, мають свої індивідуальні номери об`єктів нерухомого майна (приміщення 70 - № 46962823101, має загальну площу 103,9 кв.м., приміщення 71 - № 47035423101 має загальну площу 110,1 кв.м.,), ізольовані одне від одного, мають окремі входи, різні підводи системи тепломережі, а відтак, то й обліковуватися мають окремо. Проте, позивач надає розрахунки заборгованості наче це одне спільне нежитлове приміщення, що повністю не відповідає дійсності. В наданому розрахунку за листопад 2021 року позивач навіть припустився помилки в бік збільшення спільної площі приміщень. Загальна спільна площа нежитлових приміщень відповідача складає 214,00 кв. м. = (103,9 + 110,1), в той час як у позивача в наданих розрахунках загальна площа, за якою здійснюються розрахунки становить 214,1 кв.м.

Також вказує, що позивачу до звернення до суду з даним позовом було достеменно відомо, що правильна та дійсна загальна площа приміщень відповідача, яку він використовував в своїх розрахунках заборгованості, становить 214 кв.м., а не 214,1 кв.м., як він зазначає.

23.01.2025р. до матеріалів справи позивачем були додані письмові пояснення з додатковими письмовими доказами, які він долучав у якості додатків до вказаних пояснень. Письмові пояснення позивача, за своєю суттю є роз`ясненнями щодо нарахувань за послугу з постачання теплової енергії за адресою АДРЕСА_2 , приміщення 70, АДРЕСА_4 , які належали відповідачу ОСОБА_1 за період з листопада 2021 р. по січень 2022 р., які, на думку позивача, мали би додатково обґрунтовувати законність та правильність нарахування відповідачу заборгованості за постачання теплової енергії.

Надання позивачем нових письмових доказів на підтвердження правильності нарахування за послуги з постачання теплової енергії за адресою відповідача за період з листопада 2021р. по січень 2022р. здійснено поза межами строку, визначеного ст. 83 ЦПК України, тобто не разом з поданням позовної заяви. Жодних письмових обґрунтувань щодо причини, з яких ці докази не можна було подати у зазначений строк та доказів, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів з збоку позивача суду не надавалося.

У судовому засіданні 09 червня 2025 року представник позивача надав письмовий доказ - заяву ОСОБА_1 про надання послуг з опалення від 15.11.2006 р. Даний доказ представником позивача не подавався та не реєструвався ані через підсистему «Електронний суд», ані через канцелярію Олександрівського районного суду міста Запоріжжя. Суд першої інстанції прийняв до уваги зазначену заяву, та посилається на неї в обґрунтовування свого рішення, не зважаючи на те, що така заява складена поза межами договірних відносин між сторонами та жодним чином не спростовує заперечень відповідача, адже спірні правовідносини виникли в листопаді 2021 року на підставі типового індивідуального договору № 76201731 про надання послуги з постачання теплової енергії від 01 листопада 2021 року. В матеріалах справи відсутні не тільки докази направлення відповідачу, як стороні по справі копії заяви ОСОБА_1 про надання послуг з опалення від 15.11.2006 р., а й самої заяви, як доказу, на який посилається у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, не кажучи вже про те, що цей доказ мав би подаватися у встановлений процесуальним законодавством строк на подання доказів (ч. 2 ст. 83 ЦПК України).

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача є обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними, однак підлягають частковому задоволенню з урахуванням періоду стягнення заборгованості.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Предметом розгляду у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 вартості наданих позивачем послуг постачання теплової енергії у нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 01.11.2021 р. по 13.01.2022 р. у визначеному позивачем розмірі, а саме, на загальну суму 31 396,26 грн.

Концерн «Міські теплові мережі»є юридичною особою, метою діяльності якої, відповідно до п. 2.1 Статуту, є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі»є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо (п. 2.2 Статуту).

02.10.2021 на офіційному вебсайті Концерну «Міські теплові мережі»опубліковано Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

Відповідно п.п. 1, 2, 4 договору, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (далі - послуга) індивідуальному споживачу (далі - споживач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на сайті Концерну «Міські теплові мережі». Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги.

Згідно пункту 5, виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення. Обсяг теплової енергії на задоволення загально будинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.

Відповідно до п. 11 Типового договору, обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика).

Згідно п. 17 Типового договору, зняття показань засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії здійснюється виконавцем щомісяця.

Власник (співвласники) будівлі (багатоквартирного будинку) або його (їх) представник (представники) має (мають) право доступу до місць установлення вузлів комерційного обліку для проведення перевірки схоронності та зняття показань (п. 21).

Споживач, відповідно до п. 30, вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем. У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії, плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).

Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця (п. 32).

Виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу (п. 33).

Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 34).

Споживач згідно п. 40 має право, зокрема, на перевірку кількості та якості послуги в установленому законодавством порядку; відключитися від систем (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) відповідно до Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, що затверджений наказом Мінрегіону від 26.07.2019 № 169; це право не звільняє споживача від зобов`язання відшкодувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції).

Згідно п. 41, споживач зобов`язався оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленим відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором.

За умовами пунктів 51, 52, цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

Відповідно до п. 53 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, цей договір може бути розірваний у разі прийняття рішення співвласниками щодо зміни моделі договірних відносин відповідно до статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Позивачем було присвоєно цьому договору номер: 76201731.

Сторонами визнається, що у період з 01.11.2021 року по 13.01.2022 року власником нежитлових приміщень першого поверху літ. А, загальною площею 103,9 кв.м. та 110,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , був ОСОБА_1 , а з 14.01.2022 року - ОСОБА_2 .

Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , підключений до системи централізованого опалення, до якої теплову енергію постачає Концерн «Міські теплові мережі» та оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії.

Приміщення № 70, 71, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , не оснащені приладами обліку.

Позивачем було нараховано споживачу ОСОБА_1 оплату у період з 01.11.2021 по 31.03.2024 за надані послуги з теплопостачання до вказаного приміщення, на загальну суму 31 396,26 грн.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 294706615 та № 294711249, зазначені нежитлові приміщення 14.01.2022 продано та перереєстровано на ОСОБА_2 .

З урахуванням зазначеного, позивачем здійснено перерахунок нарахувань, а саме, знято нарахування за період з 14.01.2022р. по 31.03.2024р. та перераховано на договір № 76211471 ОСОБА_2 , сума перерахунку складає 100 144,82 грн. з ПДВ.

Отже, за новим розрахунком позивача борг ОСОБА_1 за період з 01.11.2021р. по 13.01.2022р. складає 31 396,26 грн.

Позивачем виставлено відповідачу рахунки за надані послуги за договором №76201731:

- за листопад 2021 на суму 13612,62 грн.;

- за грудень 2021 на суму 8583,10 грн. (з від`ємним значенням 5739,56 грн.);

- за січень 2022 (з 1 по 13 січня 2022) на суму 5380,37 грн., всього на загальну суму 31 396,26 грн.

Спірний об`єкт надання послуги має спільне з будинком підключення до теплової мережі позивача, отже, факт отримання теплоносія підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2021-2022 року, відповідно до яких Концерном «МТМ» було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду (ч. 1 ст. 630 ЦК України).

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

01.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» від 03.12.2020 № 1060-ІХ. Цим Законом внесено низку змін до Законів України, що регулюють житлово-комунальні відносини, в тому числі і до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема до ч. 2 ст. 12, ч. 5 ст. 13, ст. 14, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», з урахуванням внесених змін, визначено, що договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до абз. 1-3 ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» врегульовано особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку.

Згідно з абз. 1 ч. 7 цієї статті Закону до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або досягнення згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п`ятої статті 13 цього Закону.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Частиною 7 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 01.05.2021) послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до абз. 1. 3 п. 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 01.05.2021) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.10.2021 Концерн «Міські теплові мережі» оприлюднив на власному офіційному веб-сайті Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання.

Нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться у житловому будинку.

Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Відсутність окремих елементів системи опалення в приміщенні не свідчить про те, що теплова енергія не споживається. Вказане приміщення не підпадає під термін неопалювальне приміщення.

Зважаючи на відсутність документів на підтвердження відключення вищевказаних приміщень у встановленому законодавством порядку від мережі опалення, вказані приміщення є опалювальними.

У відповідності до п. 24 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, які затверджені постановою КМУ № 830 розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється відповідно до «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 № 315». Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 грудня 2021 року № 358 внесено зміни до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, які набули чинності 28.01.2022.

Відповідно до вимог Методики № 315 для всіх споживачів будинку спочатку визначаються та розподіляються обсяги спожитої у будівлі теплової енергії на опалення місць загального користування (згідно п. 2 розділу III Методики) та функціонування внутрішньобудинкових систем опалення (згідно п. 2 розділу V Методики).

Щодо нарахування в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , обсяги теплової енергії на місця загального користування визначаються як частка 14% від загальних обсягів споживання теплової енергії в розрахунковому періоді; функціонування - 8% від обсягу теплової енергії, спожитої в будівлі в січні місяці попереднього опалювального періоду.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.12.2021 № 358 внесено зміни до Методики № 315, згідно яких змінено механізм визначення обсягу теплової енергії на загально-будинкові потреби (згідно п. 8 розділу IV Методики). В житловому будинку за адресою АДРЕСА_2 , обсяги теплової енергії на загально-будинкові потреби визначаються як частка 25 % від загальних обсягів споживання теплової енергії в рахунковому періоді.

Отже, нарахування за період з 01.11.2021р. по 31.01.2022р. здійснювалися згідно першої редакції Методики, з наступним перерахунком за січень 2022 року.

Крім того, за період з 01.11.2021р. по 31.12.2021р. при розподілі обсягів спожитої теплової енергії згідно абзацу 12 розділу II Методики (без змін) для нежитлових опалювальних приміщень, не оснащених приладами обліку, застосовувався коефіцієнт до площі = 1,5.

Оскільки в будинку відсутні приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення, та усі приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії Qoп з.б.п, розрахунок виконувався за формулою 13 Методики.

Суд першої інстанції правильно виснував, що розрахунок позивача по заявленій сумі заборгованості відповідачем не спростовано та не надано обґрунтованих даних, з яких би вбачалося невідповідність розрахунків позивача фактичним обсягам споживання теплової енергії відповідачем.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду, що посилання на те, що позивачем не надано рахунки на оплату спожитої теплової енергії та що розрахунок заборгованості зроблено на загальну площу двох приміщень, а не розділено окремо на приміщення № 70 та окремо на приміщення № НОМЕР_1 , не є підставою для відмови у позові. Так, з урахуванням сталої правової позиції Верховного Суду, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, тому що такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку, а наявність двох приміщень не впливає на загальну суму боргу.

Також суд правильно виходив із того, що при отриманні спірних приміщень в оренду у 2005 році ОСОБА_1 звернувся до Концерну МТМ із заявою від 15.11.2006 р. про надання послуг з опалення. Як встановлено судом та не заперечувалося відповідачем, у заяві, яка оглянута судом під час судового розгляду 09.06.2025, останній зазначив площу орендованих приміщень в розмірі 214,1 кв.м. Після отримання приміщень у власність ОСОБА_1 у порушення п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», не повідомляв позивача про зміну власника, а тому позивач не мав інформації про реєстрацію права власності на ОСОБА_1 .

Отже, щодо досліджуваної справи, надання Концерном «Міські теплові мережі» послуги з постачання теплової енергії у період з 01.11.2021 року по 13.01.2022 року на загальну суму 31 396,26 грн. підтверджується розрахунком суми грошової заборгованості, інформацією щодо нарахувань по будинку та приміщенню відповідача, які містяться в матеріалах справи.

Разом з тим, надання Концерном «Міські теплові мережі» відповідачу послуги з постачання теплової енергії у спірний період не спростовано відповідачем.

Одночасно суд зауважує, що за умовами пп. 7, 9, 10 п. 40 договору відповідач як споживач має право на перевірку кількості та якості послуги в установленому законодавством порядку, без додаткової плати отримувати від виконавця детальний розрахунок розподілу обсягу спожитої послуги між споживачами будинку, без додаткової плати отримувати інформацію про проведені виконавцем нарахування плати за послугу (з розподілом її за періодами та видами нарахувань).

Між тим, відповідач не надав доказів звернення до позивача з поданням уточнюючої інформації для здійснення перерахунку обсягу наданої послуги у спірному періоді, а також з приводу невірності нарахувань вартості наданих послуг, неотримання цих послуг.

Відтак, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме: укладення сторонами Типового індивідуального договору № 76207131 від 01.11.2021, реальність отриманих відповідачем за цим договором послуг, доведення наявними у справі документами їх обсягу та вартості, неоплату цих послуг відповідачем та ненадання ним доказів, які б спростовували таке порушення, судом зроблено правильний висновок про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за поставлену теплову енергію у період з 01.11.2021 року по 13.01.2022 року у загальному розмірі 31 396,26 грн.

З огляду на викладене, доводи скаржника в частині непідтвердження факту надання послуг з постачання теплової енергії у тому обсязі, який заявляє позивач, невірного розрахунку суми заборгованості, відхиляються колегією суддів як такі, що зводяться до незгоди відповідача з доказами, наданими позивачем, та з оцінкою цих доказів судом. Водночас сама лише незгода з наданою судом оцінкою відповідного доказу не свідчить про те, що така оцінка була здійснена з порушенням стандарту доказування. Зазначаючи про помилковість розрахунку заборгованості, сторона відповідача контрозрахунку не надала.

Відповідачем не доведено факту припинення надання послуги у встановленому порядку та не надано доказів відключення приміщення від системи теплопостачання або звернення за перерахунком.

Відтак, доводи скаржника є необґрунтованими та підлягають відхиленню.

Стосовно доводів скарги про те, що надання позивачем письмових доказів на підтвердження правильності нарахування за послуги з постачання теплової енергії за адресою відповідача у спірний період здійснено поза межами строку, визначеного ст. 83 ЦПК України, тобто не разом з поданням позовної заяви, а письмових обґрунтувань щодо причини, з яких ці докази не можна було подати у зазначений строк та доказів, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів з збоку позивача суду не надавалося, а також надання для огляду у судовому засіданні 09 червня 2025 року письмового доказу - заяви ОСОБА_1 про надання послуг з опалення від 15.11.2006р., то вказані порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи та не є обов`язковами підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Щодо того, що в матеріалах справи відсутня вказана заява ОСОБА_1 від 15.11.2006р., то суд першої інстанції оглянув вказаний письмовий доказ у судовому засіданні 09 червня 2025 року.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Решта доказів та обставин, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Корольова Дмитра Олександровича, залишити без задоволення.

Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 23 квітня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков