Рішення від 08 квітня 2026 р. у справі №741/1306/23 — Носівський районний суд Чернігівської області

Провадження номер 2/741/23/26

Єдиний унікальний номер 741/1306/23

РІШЕННЯ

іменем України

09 квітня 2026 року м. Носівка

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого – судді Крупини А.О.,

з участю секретарів судового засідання Багмута О.С., Кузьменка І.С.,

представника позивача адвоката Павленка В.М.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Лотоцького А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Носівка в порядку загального позовного провадження у режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості та трьох процентів річних за прострочення виплати,

УСТАНОВИВ:

У липні 2023 року представник позивача ОСОБА_3 адвокат Павленко В.М. звернувся до Носівського районного суду Чернігівської області з цим позовом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 березня 2021 року позивач надала ОСОБА_1 позику в сумі 35000 доларів США, які останній мав повернути. Строк повернення у борговій розписці не встановлений. Оскільки ч. 1 ст. 1049 ЦК України строк повернення визначений моментом пред`явлення вимоги, тому позивач 13 лютого 2023 року звернулась до ОСОБА_1 із претензією у строк 30 (тридцять) календарних днів з моменту отримання вказаної вимоги-претензії повернути отримані кошти у сумі 35000 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 13 лютого 2023 року становить 1 279 901 грн. 00 коп.

Указана претензія отримана приватною особою ОСОБА_1 15 лютого 2023 року, а тому з її змістом, і, зокрема, початком перебігу 30-ти денного строку відповідач достовірно обізнаний, починаючи з 15 лютого 2023 року. Отже, строк виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань настав 16 березня 2023 року.

Фактом, який підтверджує отримання грошових коштів, укладання договору та його умов є боргова розписка про отримання вищезазначених коштів. Відтак, грошове зобов`язання відповідача перед позивачем вбачається з розписки, яка підписана відповідачем та відповідає вимогам простої письмової форми, якою оформлена укладена між сторонами угода згідно зі ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України та оригінал якої мається саме в позивача.

Свої зобов`язання з повернення отриманої грошової суми ОСОБА_1 не виконав, грошові кошти не повернув, від повернення боргу ухиляється. Станом на дату звернення до суду сума основного боргу відповідача складає 35000 доларів США, що в перерахунку на національну валюту за куросм НБУ на 13 лютого 2023 року (дата направлення претензії ОСОБА_1 ) становить 1 279 901 грн. 00 коп.

Оскільки ОСОБА_1 є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання, то останній на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми.

Окрім цього, на підставі договору про надання правничої допомоги № 01/2023 від 29 січня 2023 року, укладеного між ОСОБА_3 та адвокатом Павленко В.М., з відповідача підлягають стягенню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у фіксованій сумі 10000 грн.

Представник позивача просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_3 заборгованість за борговою розпискою від 15 березня 2021 року в розмірі 35000 (тридцять п`ять тисяч) доларів США; суму 3% річних від простроченої суми заборгованострі, розпочавши відлік стягнення річних з наступного дня після закінчення періоду дії воєнного стану та збільшивши суму річних від простроченої заборгованості по день постановлення рішення; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в разі задоволення вимог документально підтверджені витрати по сплаті судового збору, витрати на правничу допомогу адвоката Павленка В.М. у фіксованій сумі 10000 грн.

Ухвалою судді Носівського районого суду Чернігівської області Крупини А.О. від 28 липня 2023 року було відкрито позовне провадження в даній цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено дату підготовчого судового засідання (а.с.27).

26 вересня 2023 року представник позивача адвокат Павленко В.М. подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій зазначав, що у провадженні Носівського районного суду перебуває цивільна справа № 741/1306/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості та трьох процентів річних за прострочення виплати. Відповідач ОСОБА_1 ухиляється від виконання свого зобов`язання щодо повернення коштів у сумі 35 000 доларів США, строк повернення настав 16 березня 2023 року. Відповідач ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 17 грудня 2007 року, а також є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Плоске-Єрко», місце реєстрації якого є також і місцем його проживання, має на праві власності земельні ділянки, відповідно він не позбавлений можливості та намагатиметься позбутися своєї власності у виді ділянок та іншого нерухомого майна шляхом визнання за ТОВ «Плоске-Єрко» спірних земельних ділянок чи в інший спосіб, що, у свою чергу, утруднить чи взагалі унеможливить виконання в подальшому рішення у разі задоволення вимог ОСОБА_3 . Таким чином, на переконання ОСОБА_3 , наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

-земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:00:0005, площею 2 га, власник ОСОБА_1 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:0004, площею 0,3208 га власник ОСОБА_1 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:1767, площею 0,771 га, власник ОСОБА_1 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:1766, площею 1,7028 га, власник ОСОБА_1 ;

- 1/4 частку нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_1 ;

- житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_1 ; (а.с.50-51 т.1)

Ухвалою судді Носівського районного суду Чернігівської області 04 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_3 задоволено частково та накладено арешт на:

- земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:00:0005, площею 2 га;

- земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:1767, площею 0,771 га;

- земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:1766, площею 1,7028 га,

- житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;

-1/4 частку нежитлового будинка за адресою: АДРЕСА_1 , які належать власникові ОСОБА_1 .

У задоволенні вимог заяви про накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:0004, площею 0,3208 га відмовлено (а.с.84-86, 110 т.1).

Ухвалою Носівського районого суду Чернігівської області від 22 листопада 2023 року провадження у цивільній справі № 741/1306/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості та трьох процентів річних за прострочення виплати було зупинено до припинення перебування відповідача по справі ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України (а.с.123-124).

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, ухвалу Носівського районного суду Чернігівської області від 22 листопада 2023 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.149-153 т.1).

Ухвалою Носівського районого суду Чернігівської області від 29 жовтня 2024 року заяву представника відповідача адвоката Луєнка Юрія Васильовича від 25 липня 2024 року про зупинення провадження у справі задоволено, провадження у цивільній справі № 741/1306/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості та трьох процентів річних за прострочення виплати до припинення перебування відповідача по справі ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України (а.с.217-219 т.1).

03 червня 2025 року представником позивача до суду надано копію свідоцтва про шлюб, згідно з яким позивач ОСОБА_3 унаслідок реєстрації шлюбу 30 грудня 2023 року змінила прізвище на ОСОБА_4 (а.с.230 т.1).

Ухвалою Носівського районого суду Чернігівської області від 05 червня 2025 року провадження у справі поновлено та призначено підготовче судове засідання (а.с.232 т.1).

Ухвалою Носівського районого суду Чернігівської області від 29 липня 2025 року підготовче судове засідання в даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду (а. с. 4 т. 2).

У судовому засіданні 29 січня 2026 року представник позивача адвокат Павленко В.М. від позовинх вимог у частині стягнення суми 3% річних від простроченої суми заборгованості, розпочавши відлік стягнення річних наступного дня після закінчення періоду дії воєнного стану та збільшивши суму річних від простроченої заборгованості по день постановлення рішення відмовився. Позивач ОСОБА_5 щодо відмови від позовних вимог не заперечувала.

Судом роз`яснено стороні позивача наслідки відповідних процесуальних дій, при цьому перевірено, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У судовому засіданні 19 лютого 2026 року позивач ОСОБА_5 позов підтримала повністю. Пояснила, що, дійсно, у другій половині дня березня місяця 2021 року в місті Ніжин, неподалік приміщення МРЕО, у належному їй автомобілі, особисто передала у позику відповідачу ОСОБА_1 суму 35000 доларів США зі своїх власних збережень, про що останній добровільно самостійно, на аркуші паперу із зошита, власноручно написав розписку про таке отримання. Передачі коштів ОСОБА_1 передувала їх давня (десь з 2017 року) дружба, побудована на довірі, наявність спільних знайомих, а оскільки відповідач був відомим бізнесменом, аграрієм, який вирощував та продавах сонях, вона ( ОСОБА_5 ) не мала жодних сумнівів у поверненні наданих нею коштів. До того ж, кошти ОСОБА_1 вона позичала не вперше, той їй їх повертав, потім знову запозичував. Очікуваної дати повернення коштів сторони не визначали, а розпискою лише констатували факт передачі/отримання позики.

Представник позивача адвокат Павленко В.М., з урахуванням відмови від частини позовних вимог, позов підтримав повністю та, з урахуванням норм матеріального і процесуального права, що вказані в позові, просив його задовольнити. Зазначав, що невизнання позову є захисною позицією сторони відповідача, та просив суд до неї віднестись критично. Позивачкою понесено витрати у сумі 10000 грн. на отримання професійної правничої допомоги, які необхідно стягнути з ОСОБА_1 . Наданий стороною відповідача висновок за результатами дослідження з використанням поліграфа від 09 лютого 2026 року уважає недостатнім доказом на спростування факту відсутності між сторонами у справі позикових зобов`язань за розпискою від 15 березня 2021 року, а тому він підлягає відхиленнню судом.

Відповідач ОСОБА_1 позов категорично не визнав та пояснив, що розписка, дійсно, була ним особисто написана восени 2021 року, однак проставлена дата написання розписки 15 березня 2021 року, тобто розписка була виготовлена «заднім числом», суму коштів, що у ній зазначені, він не отримував. Написання розписки обумовлювалось необхідністю урівноважити фінансові вкладення, понесені ним та його «напарником» по спільному обробітку землі. Фактично розписка не була реалізована, тобто йому нічим не допомогла. Після зібрання вирощеного урожаю та урегулювання фінансових питань не на його користь, він ( ОСОБА_1 ) уважав розписку знищеною, тому і не вимагав її повернення. Між ним та ОСОБА_6 (чоловіком позивачки) був певний конфлікт з приводу використання земельної ділянки, також у провадженні суду є справа № 741/636/21 за позовом акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_1 , фермерського господарства «Плоске - Єрко» про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Представник відповідача адвокат Лотоцький А.Р. з позовом не погодився. Привертав увагу суду, що у змісті розписки є суперчливі дані щодо розміру отриманих коштів - 35000 доларів США (курс 26,5 грн., сума грн 927500 грн. 00 коп.)., тобто з однієї сторони йде мова про 35000 доларів США, а з іншого боку про 927500 грн., що не дає можливості достовірно та беззаперечно встановити розмір отриманих коштів від позивача. Відповідач довірився чоловіку позивачки ОСОБА_6 , під диктовку ОСОБА_3 написав восени 2021 року про ніби-то отримання у блорг 35000 доларів США. За домовленістю між відповідачем, позивачем та ОСОБА_6 розписка мала бути знищеною. Висновком за результатами дослідження з використанням поліграфа від 09 лютого 2026 року респондента ОСОБА_1 підтверджується, що останній 15 березня 2021 року не писав розписку про отримання у борг 35000 доларів США у ОСОБА_3 ; не писав розписку для отримання грошей від ОСОБА_3 ; не мав домовленостей з ОСОБА_3 про повернення грошей за розпискою; не отримув гроші за розпискою від ОСОБА_3 за АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 не передавала йому кошти за розпискою АДРЕСА_2 . З урахуванням достовірності зазначеного висновку у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 має бути відмовлено.

Допитата судом як свідок сторони відповідача ОСОБА_7 пояснила, що є дружиною відповідача ОСОБА_1 . Повідомила, що особа позивачки ОСОБА_5 їй відома. Навесні, ймовірно, 2023 року, поштою, на адресу їх місця проживання від ОСОБА_5 їм надійшов лист-претензія про повернення коштів. ОСОБА_1 їй повідомив, що він грошей від ОСОБА_5 не отримував. Свідок довіряє своєму чоловікові та переконана, що ОСОБА_1 ніяких грошей від ОСОБА_5 не отримував, розписка є фіктичною, її зміст для написання продиктувала сама ОСОБА_5 , а фінансове положення сім`ї після написання розписки ніяким чином не покращилось. Їй відомо, що написання розписки могло мати місце за для урегулювання відносин між діловим партнером ОСОБА_1 по спільному обробітку землі з метою штучного збільшення його внеску та подальшого рівномірного розподілу отриманого прибутку з урахуванням фактично не понесених витрат.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача, представника відповідача, свідка, дослідивши матеріали справи, суд робить висновок, виходячи з нижченаведеного.

Так, ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Судом установлено, що наявність між позивачем ОСОБА_5 та відповідечем ОСОБА_1 позикових відносин підтверджується наявним у ОСОБА_5 оригіналом розписки ОСОБА_1 .

Так, з розписки від 15 березня 2021 року убачається, що ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_3 , ідент. код НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , рік народження ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав у борг суму 35000 тис. доларів США (примітка прописом: тридцять п`ять тисяч доларів США) (курс 26,5 грн, сума грн 927500 грн. 00 коп.) у ОСОБА_3 АДРЕСА_2 . 15 березня 2021 рік. Підпис. ОСОБА_1 (а. с. 8 т. 1).

Тобто даний документ повністю підтверджує факт отримання ОСОБА_1 коштів у борг.

Суд привертає увагу, що у розписці від 15 березня 2021 року позичальником указано дату написання розписки, факт отримання грошових коштів, їх розмір, валюту (долари США), а також міститься власноручний підпис позичальника.

При цьому, обов`язок ОСОБА_1 повернути кошти із зазначенням кінцевої дати такого повернення відсутній.

13 лютого 2021 року ОСОБА_3 на адресу відповідача ОСОБА_1 направила письмову претензію, у якій, посилаючись на положення ч. 2 ст. 1047, ч. 1 ст. 509, ст. 526, ч. 1 ст. 1049 ЦПК України, у зв`язку з тим, що виданою розпискою строк повернення грошових коштів не встановлений, вимагала у строк 30 (тридцять) календарних днів з моменту отримання даної претензії повернути їй отримані кошти у сумі 35000,00 (тридцять п`ять титсяч доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 13 лютого 2023 року становить 1279901,00 грн. (а.с. 10, 77 т. 1).

Така претензія отримана отримувачем 15 лютого 2023 року, про що свідчить сервіс «Нова Пошта. Відстежити вантаж», ідентифікатор 59000928774779.

Сторона відповідача факту отримання указаної претензії у судовому засіданні не заперечувала.

Суд не має сумнівів у тому, що указана розписка від 15 березня 2023 року написана та підписана власноручно ОСОБА_1 , що ним не заперечувалось, надана суду в оригіналі представником позивача на підтвердження існування розміру та валюти грошового зобов`язання відповідача.

Дана розписка судом визнається належним письмовим доказом.

Матеріали справи будь-яких доказів про сплату позичальником ОСОБА_1 сум, які є предметом позовних вимог, позикодавцю ОСОБА_5 не містять.

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає про таке.

Так, відповідно до статті 6 ЦПК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частини першої статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Частиною 3 статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з частинами 1, 4 статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Згідно із статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1 та 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підтвердження факту передачі позивачем відповідачеві суми позики 35 000 доларів США сторона позивача надала суду оригінал розписки від 15 березня 2023 року. Строк повернення суми позики настав з моменту отримання відповідачем претензії від 13 лютого 2023 року.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-24ц12, наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов`язання.

З урахуванням наведеного, суд уважає, що наявність у позивача оригіналу розписки від 15 березня 2021 року свідчить про існування невиконаного зобов`язання відповідача за такою розпискою. Водночас, надана позивачем розписка є підтвердженням існування між сторонами договірних зобов`язань і, відповідно, свідчить про існування між сторонами саме укладеного договору позики та є доказом не лише факту укладення, а й передачі грошової суми позичальнику.

У матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достатні докази того, що відповідач повністю чи частково виконав свої зобов`язання за вказаним договором позики та повернув повністю або частково кошти саме за розпискою від 15 березня 2021 року.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що відповідач не виконав зобов`язання за даною розпискою, а тому зобов`язаний повернути позивачу борг у сумі 35000 доларів США.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною 4 статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті відповідає як вимогам цивільного законодавства, так і узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Стороною відповідача до суду подано висновок за результатами дослідження з використанням поліграфа від 09 лютого 2026 року, досліджувана особа ОСОБА_1 , за змістом якого:

Свідчення респондента про те, що він 15 березня 2021 року не писав розписку про отримання уборг 350000 доларів США у ОСОБА_3 , є достовірними;

Свідчення респондента про те, що він не писав розписку для отримання грошей від ОСОБА_3 , є достовірними;

Свідчення респондента про те, що він не мав домовленостей з ОСОБА_3 про повернення грошей за розпискою, є достовірними;

Свідчення респондента про те, що він не отримув гроші за розпискою від ОСОБА_3 за АДРЕСА_2 , є достовірними;

Свідчення респондента про те, що ОСОБА_3 не передавала йому кошти за розпискою АДРЕСА_2 , є достовірними (надалі за текстом – висновок) (а.с.53-57, 59-63 т.2).

Указаний висновок спеціаліста-погірафолога суд не вважає висновком експерта у розумінні ст. 102 ЦПК України, оскільки таке дослідження було проведено без дотримання вимог до судової експертизи, зокрема проведено не судовим експертом, який не був попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

З огляду на це, такий висновок підлягає оцінці судом не як висновок судового експера, а як письмовий доказ, який суд оцінює в сукупності з іншими матеріалами справи, і він не має наперед встановленої сили.

Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що такий висновок є рівноцінним засобом доказування у справі, поряд з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 89 ЦПК України.

На думку суду та з урахуванням встановленої правової природи спірних правовідносин, наданий стороною відповідача висновок від 09 лютого 2026 року не спростовує як факту отримання позичальником коштів, так і наявності утвореної заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором позики.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/2218/17, від 24 травня 2023 року у справі № 759/17745/18, від 29 листопада 2023 року у справі № 589/4601/21.

Окрім цього, суд привертає увагу, що висновок містить суттєві протиріччя, коли респондент повідомив спеціаліста-поліграфолога, що розписка була написана фіктивно, і фактичних домовленостей щодо отримання та подальшого повернення коштів, зазначених у ній, не було, зазначаючи, що ця розпсика створювалася виключно як формальний доказ для його партнера. У той же час, спеціаліст-поліграфолог дійшов висновку, що свідчення респондента про те, що він не писав розписку для отримання грошей від ОСОБА_3 є достовірними.

У контексті викладеного, суд зазначає, що в судовому засіданні 19 лютого 2026 року відповідач ОСОБА_1 на заперечував власноручного написання розписки, датованої 15 березня 2021 року, однак стверджував, що така розписа була написана значно пізніше, тобто восени 2021 року.

Таким чином, у вказаній вище частині висновок спеціаліста-поліграфолога прямо суперечить поясненням, які надав сам респондент (відповідач) ОСОБА_1 як безпосередньо у судовому засіданні, так і під час тестування (передтестової бесіди або в процесі), що свідчить про недостатню достовірність, точність та недосконалість такого дослідження (а.с.61 т.2).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У частині позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн. 00 коп. суд приходить до наступного висновку.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвокат має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Стороною позивача суду договір про надання правничої допомоги від 29 січня 2023 року, укладений між клієнтом ОСОБА_3 та адвокатом Павленком В.М., згідно з пунктом 4.3 розділу якого розмір гонорару адвоката становить фіксовану суму 10000 (десять тисяч) грн., ордер на надання Білоус А.С. правничої допомоги від 06 лютого 2023 року, квитанцію № 01/2023 про прийняття від клієнта ОСОБА_3 за договором про надання правової допомоги 10000 грн. за видом правничої допомоги: складання запитів, заяв, претензій, процесуальних документів, позовної заяви до суду, представництво інтересів ОСОБА_3 у місцевому суді, форму № 34-ОПП про взяття на облік ОСОБА_8 як платника податків, відомоті щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру (а.с.15-18 т.1).

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі – Закон N 5076-VI) установлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Указані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки – підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні

вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною

першою статті 30 Закону N 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації

гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону No 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Так, частина 3 статті 137 ЦПК України визначає, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, суд виснує, що саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх

розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу

не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Суд зауважує, що частина третя статті 137 ЦПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, ураховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності,

ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Отже, необхідно дійти висновку, що учасник справи повинен

деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення – визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Частиною 9 статті 139 ЦПК України також не передбачено, що відповідна сторона

зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, висловлена у постанові від 16 листопада 2022 року у справі N 922/1964/21).

Судом установлено, що ОСОБА_1 та його представник адвокат Лотоцький А.Р. із заявами про зменшення витрат на правничу допомогу не звертались та не наводили аргументів, які могли би свідчити про неспівмірність витрат на правову допомогу.

У той же час, суд уважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Дослідивши наявні документи та враховуючи предмет спору, суд дійшов висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є обгрунтованою та співмірною.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України при ухвалені рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України суд виходить із наступного.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 12820 грн. 05 коп. за подання позовної заяви (а.с.3 т.1), 536 грн. 80 коп за подання заяви про забезпечення позову (а.с.80 т.1), 536 грн. 80 коп. за подання апеляційної скарги на ухвалу від 22 листопада 2023 року (а.с.135 т.1), а загалом 13893 грн. 65 коп. Доказів наявності у відповідача пільг щодо сплати судового збору, зокрема на підставі п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», матеріали справи не містять.

Керуючись ст. ст. 207, 610, 611, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Прийняти часткову відмову позивача ОСОБА_5 від позовних вимог у частині стягнення з ОСОБА_1 суми 3% річних від простроченої суми заборгованості.

Позов ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 заборгованість за розпискою від 15 березня 2021 року у розмірі 35000 (тридцять п`ять тисяч) доларів США 00 центів.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 (десять тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 13893 (тринадцять тисяч вісімсот дев`яносто три) грн. 65 коп.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2023 року, у виді накладення арешту на:

- земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:00:0005, площею 2 га;

- земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:1767, площею 0,771 га;

- земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:1766, площею 1,7028 га,

-житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;

-1/4 частку нежитлового будинка за адресою: АДРЕСА_1 ;

які належать власнику ОСОБА_1 , продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Відомості щодо учасників справи:

позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 ;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_5 .

Повний текст судового рішення складено 09 квітня 2026 року.

Суддя Анатолій КРУПИНА