Вирок від 23 квітня 2026 р. у справі №465/5480/23 — Франківський районний суд м. Львова

465/5480/23

1-кп/465/406/26

Вирок

Іменем України

24.04.2026 м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження № 120231413700000434 від 31.05.2023, про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, українця, громадянина України, із зареєстрованим та фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не одруженого, непрацевлаштованого, раніше судимого вироком Залізничного районного суду м. Львова від 26.03.2024 за ч. 2 ст. 190 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі, із встановленням іспитового строку тривалістю 2 (два) роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_4 ,

обвинуваченого - ОСОБА_3 ,

захисника - ОСОБА_5 ,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 27.05.2023, приблизно о 13 годині 45 хвилин, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, за попередньою змовою в групі з невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, яка попередньо здійснила дзвінок на стаціонарний номер телефону НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_6 , та повідомила неправдиву інформацію про те, що її донька потрапила у дорожньо-транспортну пригоду і невідкладно потребує коштів на лікування, ввівши ОСОБА_6 в оману, щодо необхідності надання нею коштів, ОСОБА_3 , який зайшов у квартиру АДРЕСА_2 даного будинку, де перебувала ОСОБА_6 та шляхом обману заволодів її грошовими коштами в сумі 40 000,00 грн та 450 канадських доларів, що згідно з курсом НБУ, станом на 27.05.2023 становить 12 003,25 грн, чим заподіяв ОСОБА_6 матеріальної шкоди на загальну суму 52 003,25 грн.

Таким чином, ОСОБА_3 вчинив заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 190 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, при вищезазначених обставинах визнав у повному обсязі. Вказав про те, що указаний епізод був вчинений у той час, коли у нього склались важкі життєві обставини, оскільки його батько перебував у лікарні. Вчиненню указаного кримінального правопорушення також сприяли пошуки заробітку у мобільному месенджері «Telegram», де він познайомився із особою, анкетні дані якої йому не відомі і надалі, під час телефонного спілкування, виконував вказівки цієї особи чоловічої статі, зокрема й щодо місця вчинення (адреси потерпілої), змісту раніше повідомленої їй неправдивої інформації, суми коштів, які належало у неї отримати, розміру винагороди (10 000,00 грн), місця передачі коштів. Тоді ж у травні 2023 ним вчинено тотожне діяння, за яке його засуджено вироком Залізничного районного суду м. Львова у 2024 році, із встановленням іспитового строку. Вирок щодо третього епізоду законної сили не набрав. Однак, з 2024 року він зробив для себе належні висновки та встав на шлях виправлення, а тому вважає своє виправлення можливим без ізоляції від суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів по указаному кримінальному провадженню, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , щодо часу, місця, способу, мотиву та мети, форми вини, які ніким не оспорюються, визнано недоцільним. При цьому судом з`ясовано, що ОСОБА_3 правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає; обвинуваченому судом було роз`яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Тому, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, суд вважає доведеним у судовому засіданні те, що ОСОБА_3 вчинив заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Дії обвинуваченого вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 190 КК України.

При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації кримінальних правопорушень (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення та обставин його вчинення.

Відповідно до ст.12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, є нетяжкими злочином.

Також при призначенні обвинуваченому покарання суд враховує, що обвинувачений засуджений вироком Залізничного районного суду м. Львова від 26.03.2024 року (справа № 462/5440/23) що набрав законної сили 26.04.2024, за вчинення аналогічного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, із встановленням іспитового строку, тривалістю 2 (два) роки.

Злочин, за який ОСОБА_3 засуджено вироком Залізничного районного суду м. Львова від 26.03.2024 вчинено ним 10.05.2023.

У межах цього кримінального провадження ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, яке мало місце 27.05.2023.

Крім цього, 17.01.2025 Дарницьким районним судом м. Києва також ухвалено обвинувальний вирок у справі № 753/1692/24, яким обвинуваченого засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України за вчинення кримінального правопорушення, яке, як інкримінується обвинуваченому, мало місце 23.11.2023.

Втім, суду не надано жодних даних, які б вказували на те, що обвинувачений не став на шлях виправлення після 23.11.2023.

Приймаючи до уваги наведені обставини в сукупності, враховуючи особливості й обставини вчинення кримінального правопорушення: форму вини, мету, спосіб вчинення, поведінку обвинуваченого під час та після вчинення неправомірних дій, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, який має середньо-спеціальну освіту, проте тривалий час не має офіційного місця праці, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання негативно не характеризується, беручи до уваги наслідки кримінального правопорушення, зокрема, розмір завданої шкоди, який є незначним і не відшкодованим в силу настання смерті потерпілої, відсутність цивільного позову, враховуючи наявність судимості, проте, беручи до уваги те, що з кінця 2023 року до часу ухвалення вироку минув значний проміжок часу, за який обвинувачений продемонстрував свою готовність до виправлення, зробив для себе належні висновки, нових злочинів не вчиняв, при цьому, визнав свою вину у скоєному, активно сприяв розкриттю злочину, враховуючи як пом`якшуючу покарання обставину добровільне перерахування обвинуваченим 23.04.2026 та 24.04.2026 грошових коштів у загальній сумі 20 000,00 грн на спеціальний рахунок для підтримки Збройних сил України (що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.07.2023 у справі № 442/2407/22) і за відсутності обставин, які обтяжують покарання, суд дійшов висновку про обрання покарання в межах санкції ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі, із звільненням від відбуття покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України.

Таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 , попередження нових злочинів, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. На переконання суду саме таке покарання відповідатиме гуманності, справедливості, не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Суд також враховує, що покарання за вироком Залізничного районного суду м. Львова від 26.03.2024 на підставі ч.4 ст.70 КК України стало частиною покарання за вироком Дарницьким районним судом м. Києва від 17.01.2025, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки і 6 (шість) місяців. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання за даним вироком, більш суворим призначеним за вироком Залізничного районного суду міста Львова від 26.03.2024 остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, із встановленням іспитового строку, тривалістю 3 (три) роки.

Суд звертає увагу на те, що хоча попередній вирок і не набрав законної сили, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили. Відтак, якщо злочин, за який засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК України (за сукупністю злочинів). Відповідну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові об`єднаної палати від 01.06.2020 у справі № 766/39/17 та у подальшому підтримано в постанові Верховного Суду від 03.07.2023 у справі № 462/2326/22).

Відповідно до вимог ч.4 ст.70 КК України, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, покарання призначається за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком.

При цьому, відповідно до положень ч.ч.1,4 ст.70 КК України суд призначаючи покарання за сукупністю кримінальних правопорушень може обрати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням або повного чи часткового складання призначених покарань.

Отже, беручи до уваги те, що кримінальне правопорушення, за яким обвинувачений ОСОБА_3 притягається до кримінальної відповідальності (за даним вироком) було вчинене ним до ухвалення попереднього вироку Дарницького районного суду м. Києва від 17.01.2025, то остаточне покарання йому слід призначити за правилами ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, що становитиме максимальну межу покарання, передбачену санкцією статті.

Згідно з п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при частковому складанні розмір остаточного покарання в усякому разі має бути більшим за розмір кожного з покарань, призначених за окремі злочини.

Згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ОП ККС ВС), викладеним у постанові від 23.09.2019 у справі № 199/1496/17 (провадження № 51-2631км19), якщо особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання на підставі і в порядку ст. 75 КК України, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інше кримінальне правопорушення, за яке вона засуджується до покарання, від відбування якого також звільняється з випробуванням, суд визначає остаточне покарання згідно з ч. 4 ст. 70 КК України, а також звільняє особу від відбування остаточного покарання, встановивши іспитовий строк за правилами ст. 75 КК України, зокрема зазначено:

«Таким чином, на момент розгляду цього кримінального провадження правозастосовна практика, заснована на поширювальному тлумаченні змісту кримінального закону, істотно покращує правове становище особи, яка притягнута до кримінальної відповідальності.

Тому у випадку, коли суд призначив остаточне покарання за сукупністю всіх вчинених особою злочинів згідно вимог ст. 70 КК, він має право вмотивовано вирішити питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в порядку, передбаченому ст. 75 КК.

Проте норми, передбачені статтями 70, 72, 75-78 КК не передбачають окремого порядку призначення покарання за сукупністю злочинів у випадку, якщо особа, щодо якої було застосоване звільнення від покарання з іспитовим строком, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, або засуджується до покарання, від відбування якого звільняється з іспитовим строком.

Водночас, у цьому кримінальному провадженні Об`єднана палата вважає такою, що відповідає положенням закону про кримінальну відповідальність наступну правозастосовну позицію.

Якщо особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання на підставі і в порядку ст. 75 КК, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, від відбування якого також звільняється з випробуванням, суд визначає остаточне покарання згідно ч. 4 ст. 70 КК, а також звільняє особу від відбування остаточного покарання, встановивши іспитовий строк за правилами ст. 75 КК.

Об`єднана палата виходить з того, що самостійне виконання вироків порушує приписи ч. 4 ст. 70 КК, які не визначають відмінних варіантів призначення покарання залежно від того, чи застосовано при призначенні покарання звільнення від його відбування з випробуванням. Закон про кримінальну відповідальність в ч. 1 ст. 70 КК встановив три альтернативних способи призначення покарання: поглинання менш суворого більш суворим, повне складання покарань, часткове складання покарань. Зміст ст. 70 КК не передбачає самостійного виконання вироків.

Системне тлумачення закону про кримінальну відповідальність дає підстави для висновку, що в основу рішення про те, чи може суд при призначенні покарання за сукупністю злочинів, якщо про один із них стало відомо після ухвалення вироку, яким особу засуджено до покарання від відбування якого її звільнено з іспитовим строком, призначити остаточне покарання та звільнити від його відбування з іспитовим строком мають бути покладені засади, визначені статтями 11, 50 КК, механізми реалізації яких закладені в нормах, передбачених статтями 65-87 КК, зокрема і ст. 75 цього Кодексу.

Логіка закону про кримінальну відповідальність у цьому контексті полягає в тому, що призначення покарання особі, яка вчинила більше одного злочину, за жоден із яких вона не була притягнута до відповідальності до ухвалення вироку, має передбачати оцінку всієї сукупності злочинів, вчинених до ухвалення вироку, оскільки така сукупність визначальною мірою характеризує ступінь суспільної небезпечності як винуватої особи, так і вчинених нею злочинів, належна оцінка чого є передумовою обрання як форми реалізації кримінальної відповідальності, так і належного заходу кримінально-правового впливу.

У свою чергу, штучний розрив такої сукупної оцінки злочинів, наслідком якого є ізольована їх оцінка за різними вироками, якщо про один із них стало відомо після ухвалення першого вироку, яким винуватого засуджено до покарання від відбування якого звільнено з іспитовим строком, вочевидь, не узгоджується із логікою закону про кримінальну відповідальність щодо кримінально-правової оцінки злочинних діянь та винуватої особи в контексті положень статей 50, 65, 75 КК.

Підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду виявлене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Суд доходить такого висновку на підставі тих відомостей, які оцінює на момент ухвалення вироку, зокрема, відомостей про вчинений особою злочин (злочини). Разом із тим, вчинення особою не одного, а двох і більше злочинів, може мати визначальний вплив на зміст висновку про можливість виправлення особи без відбування покарання, вид і розмір призначеного покарання.

Саме тому суд, при призначенні покарання за злочин (злочини), про який (які) стало відомо після ухвалення першого вироку, яким призначено покарання від відбування якого особу звільнено згідно положень ст. 75 КК, має вирішити питання про можливість звільнення від відбування покарання з іспитовим строком із урахуванням всіх вчинених злочинів.

При цьому слід виходити з того, що статтями 70, 72, 75-78 КК не передбачено повне або часткове складання, поглинання іспитового строку. Зазначені в ст. 70 КК правила застосовуються лише до покарань. Дійшовши висновку про можливість виправлення особи без реального відбування покарання та призначивши іспитовий строк при звільненні від його відбування, суд має керуватися виключно положеннями ст. 75 КК, вмотивувавши своє рішення щодо цього».

При цьому, указана вище позиція (викладена у постанові Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 199/1496/17) підлягає застосуванню і у тому разі, коли вирок суду, покарання за яким суд вирішив поглинути, не набрав законної сили на час ухвалення вироку (постанова Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 759/22685/23).

У межах кримінального провадження ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2023 у справі №465/4136/23 (провадження №1-кс/465/780/23) накладено арешт на мобільний телефон «LG» моделі «G6», в корпусі чорного кольору ІМЕІ: НОМЕР_2 , із сім-карткою мобільного оператора «Київстар», з абонентським номером НОМЕР_3 (а.с. 133-134).

Згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

За наведеного, арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2023 у справі №465/4136/23 (провадження №1-кс/465/780/23) слід скасувати.

Питання щодо речових доказів вирішити у відповідності до положень ст. 100 КПК України.

Відповідно до квитанції №00950 до камери зберігання речових доказів ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області передано мобільний телефон «LG» моделі «G6», в корпусі чорного кольору ІМЕІ: НОМЕР_2 , із сім-карткою мобільного оператора «Київстар», з абонентським номером НОМЕР_3 (а.с. 132);

Відповідно до квитанції №00951 до камери зберігання речових доказів ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області передано чоловічу матерчату куртку чорного кольору із вставками сірого кольору з капюшоном, із застібкою типу «блискавка», торгівельної марки «Bench» (а.с. 137).

Підстав для застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили не встановлено.

Процесуальні витрати відсутні. Цивільний позов не заявлявся.

Керуючись ст. 373, 374 КПК України, суд -

у х в а л и в :

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років (дев`яти) місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст.70 КК України, з врахуванням вироку Дарницького районного суду м. Києва від 17.01.2025, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання із випробуванням з іспитовим строком, тривалістю 3 (три) роки.

Згідно з п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_3 :

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок іспитового строку обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

Скасувати арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2023 у справі №465/4136/23 (провадження №1-кс/465/780/23) на мобільний телефон «LG» моделі «G6», в корпусі чорного кольору ІМЕІ: НОМЕР_2 , із сім-карткою мобільного оператора «Київстар», з абонентським номером НОМЕР_3 , який переданий на зберігання до камери зберігання речових доказів ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області (квитанція №00950).

Речові докази:

- DVD-R Disc, із наявними на ньому відеозаписами камер зовнішнього відеоспостереження, розміщених на фасаді будівлі АДРЕСА_2 за період часу з 13:45 по 13:59 27.05.2025 - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання;

- DVD-R Disc, із наявними на ньому відеозаписами камер зовнішнього відеоспостереження «Безпечна Львівщина», розміщених у парку «Горіховий Гай», по вулиці Володимира Великого, 14А у місті Львові, за період з 14:00 по 14:15 27.05.2023 - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання;

- мобільний телефон «LG» моделі «G6», в корпусі чорного кольору ІМЕІ: НОМЕР_2 , із сім-карткою мобільного оператора «Київстар», з абонентським номером НОМЕР_3 , переданий на зберігання до камери зберігання речових доказів ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області (квитанція №00950) - конфіскувати в дохід держави;

- чоловічу матерчату куртку чорного кольору із вставками сірого кольору з капюшоном, із застібкою типу «блискавка», торгівельної марки «Bench», передану на зберігання до камери зберігання речових доказів ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області (квитанція №00951) - повернути власнику ОСОБА_3 .

Вирок суду в частині встановлення обставин справи, дослідження яких було визнане недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, оскарженню не підлягає, в іншій частині може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Франківський районний суд м. Львова протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Суддя: ОСОБА_1