Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №452/1282/25 — Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/1282/25

Провадження № 2/452/17/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2026 р. м. Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючої судді Бікезіної О.В.,

при секретарі судового засідання Кухар О.П.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання демонтувати прибудоване приміщення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 09.04.2025 року звернувся до Самбірського міськрайонного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 в якому просить зобов`язати ОСОБА_1 демонтувати приміщення літ. V площею 19,5 кв. м (допоміжне підсобне), яке прибудоване до нежитлових приміщень площею 283,7 кв.м, котре знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 35667277.

Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що сторонам по справі належить на праві приватної спільної часткової власності (розмір часток 1/2) нежиле приміщення загальною площею 283,7 кв.м, котре знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 35667277. Загальна площа приміщення - 283,7 кв.м підтверджується інформаційною довідкою з ДРРП від 29.06.2023 року за №337395116 та Технічним паспортом від 30.11.20211 року, виготовленим Самбірським МБТІ.

Водночас, з Технічного паспорту від 20.06.2024 року, виготовленого ФОП ОСОБА_3 , вбачається, що загальну площа об`єкта нерухомого майна – 303,2 кв.м, що обумовлюється наявністю змін на об`єкті нерухомого майна, які потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт підлягає прийняттю в експлуатацію загальною площею 19,5 кв.м. Вказаний об`єкт літ. V площею 19,5 кв.м (пандус-сходи) збудований іншим співвласником ОСОБА_1 .

В провадженні Самбірського міськрайонного суду перебувала цивільна справа

№ 452/3868/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ зазначеного нежитлового приміщення. Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06.12.2024 року позов ОСОБА_2 задоволено, ОСОБА_2 виділено реальну частку із спільної часткової власності (1/2 ідеальна частка) з урахуванням існуючого порядку користування, що склався згідно з варіантом № 2 висновку судового експерта Ляша Івана Івановича від 18.08.2023 року №516/2023:

-перший поверх: приміщення літ. 1-14,1кв.м.; приміщення літ. 2-9,8кв.м.; приміщення літ. 3-57,2кв.м.; всього 81,1кв.м. Вартість виділеної частки приміщень першого поверху становить 2752874,6 грн. Відхилення від величини ідеальної частки становить 8,65 кв.м (більше від ідеальної частки);

-приміщення підвалу літ. І-19,1кв.м.; приміщення підвалу літ. II-12,7кв.м.; приміщення підвалу літ. ІІІ-26,8кв.м.; всього 58,6 кв.м.

Виділено реальну частку другому співвласнику ОСОБА_1 (1/2 ідеальна частка) з урахуванням існуючого порядку користування, що склався згідно з варіантом №2 висновку експерта ОСОБА_4 від 18.08.2023 року №516/2023:

-перший поверх: приміщення літ. 4-53,8кв.м.; приміщення літ. 5-5,9кв.м.; приміщення літ. 6-2,2 кв.м.; приміщення літ. 7-1,9кв.м.; всього 63,8кв.м. Вартість виділеної частки приміщень першого поверху становить 2165640грн. Відхилення від величини ідеальної частки становить 8,65кв.м. (менше від ідеальної частки);

-підвал: приміщення підвалу літ. IV- 52,0кв.м.: приміщення підвалу літ. ІІІ-28,2кв.м.; всього 80,2 кв.м.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 13.03.2025 року відкрито апеляційне провадження у справі за № 452/3868/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який не погоджується з таким розподілом, в тому числі посилаючись на неврахування при розподілі об`єкту літ. V площею 19,5 кв. м.

Так, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на самочинність добудови, а отже на факт здійснення ним делікту, який може впливати на можливість реалізації позивачем своїх прав як власника майна (за відсутності вини позивача) на поділ майна, належного на праві спільної власності. Відповідач також зазначав, що внаслідок добудови об`єкт втратив тотожність із тим, який сторони отримали у власність, що на його думку виключає можливість його поділу. При цьому при розгляді справи ОСОБА_1 в Самбірському міськрайонному суді заперечував самочинність влаштування даного пандуса.

Таким чином, порушено право власності позивача, зокрема, в частині користування та розпорядження належним йому майном, що відбувається внаслідок делікту, котрий вчинено відповідачем, оскільки вказані дії прямо впливають на можливість як поділу об`єкту нерухомого майна, так і розпорядження ним відповідачем (наприклад неможливість здійснити відчуження), а також сукупно впливають на можливість користування належними приміщеннями.

Влаштування відповідачем об`єкту літ. V площею 19,5 кв.м, як прибудови до нежитлових приміщень без жодних дозвільних документів може свідчити як про самочинність даного будівництва, так і впливає на можливість реалізації позивачем своїх прав, отже порушене право позивача підлягає судовому захисту.

Також просив судові витрати покласти на відповідача; зазначив, що орієнтовно витрати на професійну правничу допомогу складають 20000,00 грн., докази здійснення яких будуть надані протягом 5-ти днів з моменту ухвалення судового рішення (а.с.1-6).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2025 року справу розподілено судді Галину В.В. (а.с.55).

Ухвалою судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 14 квітня 2025 року Галина В.В. задоволений самовідвід по даній справі (а.с.60).

Згідно протоколу повторного автоматизованого автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2025 року справу розподілено судді Казану І.С. (а.с.61).

Ухвалою судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 17 квітня 2025 року Казана І.С. задоволений самовідвід по даній справі (а.с.62).

Згідно протоколу повторного автоматизованого автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2025 року справу розподілено судді Пташинському І.А. (а.с.65).

Ухвалою судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 травня 2025 року Пташинського І.А. задоволений самовідвід по даній справі (а.с.69).

Згідно протоколу повторного автоматизованого автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025 року справу розподілено судді Бікезіній О.В. (а.с.70).

Ухвалою судді від 30 травня 2025 року відкрито провадження у справі; вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання; запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву (а.с.71).

Ухвалою суду від 09 червня 2025 року задоволено клопотання представника позивача адвоката Репецького В.В. про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використаням власних технічних засобів (а.с.82).

26 червня 2025 року відповідачем наданий відзив на позовну заяву, в якій він з позовними вимогами не погодився, просив у задоволенні позову відмовити. Посилався на ті обставини, що, дійсно сторонам на праві приватної спільної часткової власності (розмір часток 1/2) нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Питання про поділ спірного нежилого приміщення виникло між сторонами ще в 2019 році. Після поділу майна мають бути створені два нових незалежних об`єкта з різними номерами та реєстраційними документами, що повинні відповідати нормативним документам, що регламентують діяльність закладів громадського призначення, а саме в планувальному вирішенні та інженерно-технічними вирішеннями щодо вхідних груп, пандусів, вхідних площадок. Основними документами, що регламентують такі вимоги є ДБН В.2.2-9:2018 «Громадські будинки та споруди. Основні положення», ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення». При поділі майна основним аргументом було використати існуючі входи/виходи з даного приміщення, один який знаходиться з головної вулиці Шевченка, а другий евакуаційний знаходиться з бокової проїзної частини, перпендикулярно до головної вулиці Шевченка в віддаленій частині від основного тротуару з основним інтенсивним рухом пішоходів, та не обладнаний необхідною вхідною групою з пандусом. В 2019-2020 роках між сторонами були консультації та пропозиції щодо поділу майна, в тому числі у нотаріуса, спеціалістів МБТІ. В 2019-2020 роках була здійснена за взаємною згодою добудова з вхідною групою з пандусом. Позивач з 2020 року до подання даного позову не звертався до нього на предмет порушення своїх прав і в звинуваченні в здійсненні прибудови всупереч його волі.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду від 25 травня 2025 року у справі № 452/98/2025 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Зобов`язано ОСОБА_5 усунути ОСОБА_1 перешкоди у доступі до частини нежилого приміщення, позначеного цифрами 1, 2, 3 в Технічному паспорті на групу нежитлових приміщень № 19 по вул. Шевченка, 54 Б, в АДРЕСА_2 , виготовлений комунальним підприємством Львівської обласної ради Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації від 30.11.2011 року, на першому поверсі, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом забезпечення фактичного доступу і передачі ключів до цієї частини приміщення, її звільнення.

Щодо цивільної справа № 452/3868/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ зазначеного нежитлового приміщення, то він категорично не згодний з запропонованим експертом варіантом розподілу, оскільки такий закріплює за ОСОБА_2 існуючі сходи, а для нього пропонується розбити та зруйнувати існуючий пандус. Крім того судовий експерт знехтував реальним станом будівлі, який не відповідає технічному паспорту від 30.11.2011 року. А позивач щоб вирішити спір про поділ майна звернувся в суд з даним позовом. На даний час судовий процес щодо поділу майна між сторонами триває, отже невідомо остаточно кому з власників буде належати яке приміщення і з яким входом. Також наголошує, що добудова пандуса не є самочинним будівництвом і має законні підстави. Крім того зазначає про погрози, залякування, нанесені тілесні пошкодження з боку позивача відносно нього (а.с.86-98).

23 липня 2026 року до суду представником позивача ОСОБА_6 надано відповідь на відзив, в якому зазначено, що позивач заперечує факт надання згоди на будівництво такої прибудови. Хоча законом дозволяється влаштування засобів безперешкодного доступу для осіб з інвалідністю без дозвільних документів, це не може бути підставою для самочинного будівництва, що збільшує площу об`єкта та змінює його конфігурацію, як це сталося з приміщенням літ.V. В даному випадку відбулося будівництво, що вимагає належних документів та згоди всіх співвласників, чого не було надано. Новий технічний паспорт від 20.06.2024 року, розроблений ФОП ОСОБА_3 саме і відображає наявність змін на об`єкті нерухомого майна, які потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт підлягає прийняттю в експлуатацію. Якщо прибудова літ.V дійсно є самочинною і створює перешкоди для використання та поділу майна, то її демонтаж є єдиним законним шляхом для врегулювання спору між сторонами (а.с.126-128).

Ухвалою суду від 05 листопада 2025 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду (а.с.168).

Належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Репецький В.В. у судове засідання не прибули. Представник позивача 14.04.2026 року надав клопотання про розгляд справи буз їх участі з урахуванням позиції сторони позивача.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Також, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавиться провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки

За зазначених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає, що неявка позивача та його представника не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засідання позовні вимоги не визнав, просив у позові відмовити. Суду пояснив, що ОСОБА_2 є його рідним братом. Право власності на дане нежиле приміщення виникло в 2011 році. З 2014 року приблизно п`ять років він використовував дане приміщення. Спірне нерухоме майно було самовільно захоплено ОСОБА_5 – дружиною ОСОБА_2 в 2020 році, тому він змушений був звертатися до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні. Спір між сторнами щодо розподілу майна існує з 2019 року. Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області у справі № 452/3868/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спірного нежитлового приміщення не набрало законної сили, справа перебуває на розгляді в апеляційному суді. Наполягав, що добудова пандуса не є самочинним будівництвом і має законні підстави.

Вислухавши доводи учасників справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено судом позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 є власниками нежилого приміщення АДРЕСА_3 загальною площею 283,7 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.12.2011 року, виданого Самбірською міською радою Львівської області на підставі рішення виконкому від 25.11.2021 року № 651 (а.с.10).

Кожному зі співвласників належить 1/2 ідеальна частка зазначеного майна, реальні частки на час розгляду справи не виділені.

Загальна площа зазначеного приміщення згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.06.2023 року за №337395116 та Технічного паспорту виготовленому Самбірським МБТІ станом на 30.11.2011 року, становить 283,7 кв. м (а.с.12-15, 16-21).

Згідно технічного паспорту, виготовленого ФОП ОСОБА_3 станом на 31.05.2024 року розділ «Підсумкові показники об`єкта нерухомого майна»: зміни на об`єкті нерухомого майна, які потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт підлягає прийняттю в експлуатацію А-5 загальною площею 19,5 кв.м; існуючий об`єкт нерухомого майна (згідно правовстановлюючого документа) А-5 загальною площею283,7 кв.м; фактичний показник з урахуванням поточних змін, з урахуванням змін на об`єкті нерухомого майна, які потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт підлягає прийняттю в експлуатацію А-5 загальною площею 303,2 кв. м. (а.с.22-32).

В розділі «Експлікація» в графі «Всього по 1-му поверху» зазначено: V Приміщення загальною площею 19,5 кв.м, наявність даного приміщення зазначена і на Плані першого поверху, який є додатком до Технічного паспорта.

Крім того, суд зауважує, що в даному Технічному паспорті приміщення загальною площею 19,5 кв. м зазначено саме як «приміщення», а не як «пандус».

Між сторонами тривалий час існує конфлікт щодо володіння та користування зазначеним нежилим приміщенням, а також наявний спір щодо його розподілу.

Що підтверджується зверненням ОСОБА_1 до Самбірського районного, відділу поліції ГУНП у Львівській області, відповідь надана 26.06.2023 року; Головного управління ДПС у Львівській області Державної податкової служби України, відповідь надана 30.10.2023 року (а.с.115, 113).

Крім того, рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06.12.2024 року у справі № 452/3868/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ нежитлових приміщень, сторонам виділені реальні частки із спільної часткової власності (1/2 ідеальна частка) нежитлових приміщень № 19, розташованих у житловому будинку по АДРЕСА_2 з урахуванням існуючого порядку користування (а.с.33-38).

Згідно ч. 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, як встановлено судом, рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06.12.2024 року у справі № 452/3868/23 не набрало законної сили (а.с.44), одже преюдиційного значення у даній справі не має.

Із листа виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 11.10.2021 року за №П-2786/2-17 на звернення ОСОБА_7 , мешканки б. АДРЕСА_2 , яка скаржилася на Урядову «гарячу лінію» з питання незаконної прибудови до багатоквартирного будинку ОСОБА_1 «прибудови з накриттям», вбачається, що згідно ДБН В.2.2.-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» вхід в комерційне приміщення повинен бути обладнаний пандусом або іншим пристроєм, що забезпечує можливість підйому особи з інвалідністю на рівень входу до будинку, 1 –го поверху або ліфтового холу. Такий хід повинен бути захищеним від атмосферних опадів; перед ним потрібно влаштувати площадку розміром не менше 1,5мх2.5м з дренажем. Відповідно до частини 4 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» влаштування засобів безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до будинків, будівель, споруд будь-якого призначення, може здійснюватися без документів, що дають право на виконання будівельних робіт та за відсутності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, з дотриманням вимог законодавства, будівельних норм та правил (а.с.39-42).

Згідно відповіді виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 06.11.2021 року за №Р-2645/2-17 на адвокатський запит ОСОБА_6 , акт міжвідомчої комісії за результатами здійсненого 08.10.2021 року візуального обстеження, а саме добудованого пандуса до нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 не складався (а.с.43).

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі

№ 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном. Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно з частинами першою-третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

Згідно зі статтею 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не тотожне розпорядження частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Даний висновок міститься у постанові ВС від 12 грудня 2018 року у справі

№ 442/7505/14.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини перша, третя статті 364 ЦК України).

Системний аналіз правових норм статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу нерухомого майна відповідно до часток співвласників.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15 від 11 жовтня 2021 року у справі № 607/14338/19-ц.

Юридична доля поліпшень, зроблених одним із співвласників у спільному майні, підлягає визначенню згідно із положеннями частин третьої-п`ятої статті 357 ЦК України, за змістом яких співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов`язкової наявності таких чотирьох умов: 1) поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об`єкта. При цьому мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Якщо виходити із змісту частини першої статті 187 ЦК України, нерозривний зв`язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень; 2) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України); 3) поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників; 4) при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном згідно з домовленістю між співвласниками.

У разі якщо співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди зробив у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, він набуває право власності на таку добудову (прибудову) виключно, якщо це не порушує прав інших співвласників.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 03 грудня 2019 року в справі № 761/34735/17, від 13 лютого 2019 року в справі № 570/4748/15.

У ЦК України встановлюються особливі правила щодо добудови (прибудови), здійсненої одним із співвласників житлового будинку, іншої будівлі або споруди.

Така добудова (прибудова) не є об`єктом права спільної власності і жодним чином не впливає на розмір часток, а стає об`єктом права власності лише того співвласника, який її зробив, за таких умов: 1) добудова (прибудова) зроблена за рахунок лише цього співвласника, а не інших співвласників; 2) добудова (прибудова) здійснена у встановленому законом порядку, що є необхідною передумовою для державної реєстрації права на нерухоме майно і набуття права власності на нього (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України); 3) добудова (прибудова) не порушує прав інших співвласників, наприклад, не створює для них перешкод у користуванні майном, яке вони здійснюють згідно за домовленістю між собою (частина друга статті 358 ЦК України).

Згідно зі статтею 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У розумінні статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти, не є об`єктами права власності, тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами статей 364, 367 ЦК України.

Отже, у розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц , від 03 червня 2020 року у справі

№ 722/1882/16-ц, від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19, від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 та інші.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17).

ВС в постанові від 31 січня 2024 року у справі № 607/4891/15 дійшов висновку, що оскільки внаслідок самочинного будівництва (реконструкції, прибудови) спірний будинок втратив тотожність із тим, які сторони отримали у власність, що виключає можливість задоволення позову про його поділ.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном (Постанова ВС від 14 лютого 2024 року у справі № 570/2575/20).

Таким чином, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі

№ 910/91/20.

Однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_2 , як співвласник спірного приміщення, посилався на ті обставини, що відповідач без погодження з ним, самовільно збудував приміщення літ. V площею 19,5 кв. м, яке прибудоване до нежитлових приміщень № 19 по АДРЕСА_2 , яке не введено в експлуатацію, та на яке відсутні правовстановлюючі документи, що є перешкодою для розподілу майна між сторонами. У зв`язку з чим просив зобов`язати ОСОБА_1 демонтувати приміщення літ. V площею 19,5 кв. м.

Відповідач ОСОБА_1 заперечував проти позову з посиланням на ті обставини, що приміщення літ. V площею 19,5 кв. м, яке прибудоване до нежитлових приміщень № 19 по АДРЕСА_2 , було здійснено за взаємною згодою в 2019-20220 роках, жодних питань щодо його демонтажу з боку позивача раніше не висувалося. Дана добудова вхідної групи з пандусом не є самочинним будівництвом, має законні підстави.

Як було встановлено судом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільною часткової власності з 2011 року належить нежиле приміщення

АДРЕСА_3 . Кожному зі співвласників належить 1/2 ідеальна частка зазначеного майна, реальні частки на час розгляду справи не виділені. Тобто право спільної часткової власності співвласників поширюється на все спільне майно. Згоди про порядок володіння та користування майном, що є спільною частковою власністю між співвласниками не було досягнуто. В теперішній час існує судовий спір щодо поділу даного нежитлового приміщення (справа №452/3868/23).

При співставленні Технічних паспортів, виготовлених станом на 30.11.2011 року (дату набуття сторонами права власності) та станом на 20.06.2024 року судом встановлено, що внаслідок прибудови на першому поверсі приміщення, позначеного літ. V загальною площею 19,5 кв. м, до нежилого приміщення за адресою:

АДРЕСА_1 , збільшена загальна площа даного приміщення на 19,5 кв. м, що зафіксовано в Технічному паспорті, виготовленому ФОП ОСОБА_3 станом на 31.05.2024 року та фактично визнається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, поданої ним на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06.12.2024 року у справі № 452/3868/23 (а.с.47).

Доказів того, що добудову здійснено ОСОБА_1 зі згоди позивача ОСОБА_2 матеріали справи не містять. Як і не містять доказів правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на новостворене нерухоме майно, наявності дозвільних документів на виконання будівельних робіт, введення вказаного об`єкту в експлуатацію тощо. Відсутність дозволу на будівництво, проекту спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

При цьому суд враховує, що згідно з частиною першою статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Щодо посилання відповідача, що добудова пандуса не є самочинним будівництвом і має законні підстави суд зазначає наступне.

Пандуси – це обов`язкова складова сучасного інклюзивного середовища.

Основний документ, який регулює процес їх встановлення, вимоги до них (ухил, щирина, наявність поручнів тощо) – це державні будівельні норми ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення».

Згідно з термінами, використаним у цих Нормах: пандус - суцільна похила площина (елемент споруди), яка з`єднує дві різновисокі горизонтальні поверхні і влаштовується для переміщення колісних засобів і людей з одної площини на іншу (п.3.29); пандус - конструкція у вигляді суцільної похилої площини, яка поєднує дві різновисокі горизонтальні поверхні, зокрема для переміщення колісних засобів і людей з однієї площини на іншу

(п. 3.63).

Відповідно до пункту 4.1 ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» при проектуванні, будівництві нових та реконструкції, реставрації, капітальному ремонті існуючих житлових будинків та громадських будівель і споруд обов`язковим є забезпечення у повному обсязі вимог доступності, зручності, інформативності і безпеки. У разі якщо в існуючих житлових будинках та громадських будівлях і спорудах неможливо у повному обсязі забезпечити вимоги доступності, зручності, інформативності для потреб осіб з інвалідністю, здійснюється їх розумне пристосування.

Згідно ч. 4 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» влаштування засобів безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до будинків, будівель, споруд будь-якого призначення, їх комплексів та частин, об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури може здійснюватися без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, та за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, з дотриманням вимог законодавства, будівельних норм та правил. Порядок влаштування засобів безперешкодного доступу до об`єктів або їх розумного пристосування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 р. № 406 (із змінами) «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію», затверджений перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію. Згідно з п. 11 даного Переліку влаштування засобів безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до будинків, будівель, споруд будь-якого призначення, їх комплексів та частин, об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.

Отже, влаштування пандусу не вимагає отримання документів на початок робіт на прийняття його в експлуатацію.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що приміщення літ V загальною площею 19,5 кв.м є пандусом, який відповідає вимогам ДБН В.2.2-40:2018. Доводи відповідача з цього приводу є суперечливими, так ОСОБА_1 , в даному процесі наполягає на тому, що дане приміщення є пандусом, разом з тим, ячк вбачається з його позиції, викладеної в апеляційній скарзі на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області у справі №452/3868/23 він цю обставину заперечував, з посиланням на Технічний паспорт від 20.06.2024 року.

Як встановлено судом при виготовленні Технічного паспорту ФОП ОСОБА_3 станом на 31.05.2024 року спірне приміщення зазначене як «приміщення загальною площею 19,5 кв.м», більш того зазначено, що такі зміни на об`єкті нерухомого майна потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт підлягає прийняттю в експлуатацію (а.с.22-23).

На відмінність даного приміщення від пандусу посилалася в своєму зверненні і

гр. ОСОБА_7 яка зазначає, що ОСОБА_1 будує «прибудову з накриттям», а не пандус (а.с.41).

Суд не приймає на підтвердження влаштування пандусу лист виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 11.10.2021 року за № П-2786/2-17, враховуючи ту обставину, що даний лист містить інформацію, яка не є актуальною на час розгляду справи, та спростовується Технічним паспортом, виготовленим ФОП ОСОБА_3 станом на 31.05.2024 року, на що посилається і сам відповідач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, поданої ним на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06.12.2024 року у справі № 452/3868/23 (а.с.48-49).

Більш того, як встановлено судом, з відповіді виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 06.11.2021 року за №Р-2645/2-17 акт міжвідомчої комісії за результатами здійсненого 08.10.2021 року візуального обстеження, а саме добудованого пандуса до нежитлового приміщення за адресою:

АДРЕСА_2 взагалі не складався, що ставить під сумнів результати такого обстеження та зроблені висновки, на що також посилається і сам відповідач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, поданої ним на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06.12.2024 року у справі № 452/3868/23.

В сукупності встановлених у справі обставин, суд вважає, що позивачем доведені його позовні вимоги, оскільки судом встановлено, що наявність самочинного будівництва об`єкту нерухомості - приміщення літ. V загальною площею 19,5 кв.м, внаслідок якого загальна площа нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 збільшена, отже воно втратило тотожність із тим, які сторони отримали у власність, виключає можливість його поділу.

Отже такими діями відповідача ОСОБА_1 порушено право власності позивача ОСОБА_2 користування та розпоряджання своїм майном, а тому існують підстави для правового захисту позивача, та позовні вимоги ОСОБА_2 щодо зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати приміщення літ. V загальною площею 19,5 кв.м, яке прибудоване до нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом був сплачений судовий в розмірі 1211,20 грн., що підтверджено наданою позивачем квитанцією (а.с.54).

Враховуючи, позовні вимоги задоволено, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання демонтувати прибудоване приміщення – задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 демонтувати приміщення літ. V площею 19,5 кв.м, яке прибудоване до нежитлових приміщень площею 283,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 35667277.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлений 24 квітня 2026 року.

Головуюча суддя