Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №335/12780/25 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/12780/25 2/335/934/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Новасардової І.В., за участю секретаря судового засідання Печерей О.С., розглянувши у залі суду у м.Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника, - адвоката Кравченко О.В. звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач, ОСОБА_1 , від народження користується кімнатами АДРЕСА_1 на умовах найму житлового приміщення. Зазначена квартира належить до житлового фонду місцевих Рад. У вказаній квартирі позивач зареєстрований з 30.12.1996 року. Відповідно до ордеру №136, Серії «Г» від 07.08.2007, виданого на підставі рішення міськвиконкому №287/4 від 26.07.2007 року кімнати АДРЕСА_1 на умовах найму житлового приміщення надані ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Станом на сьогодні у квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , а також його батько, ОСОБА_4 , його син ОСОБА_6 , його мати ОСОБА_7 та його сестра ОСОБА_3 . Водночас відповідачки, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , тривалий час у квартирі не проживають, оскільки у 2020 році спочатку мати, а згодом і сестра виїхали на постійне місце проживання до російської федерації. Відтоді вказаною квартирою вони не користуються, участі у витратах з утримання квартири та оплати комунальних платежів не беруть. Відповідачки набули громадянства російської федерації та з 2023 року постійно проживають на території Республіки Білорусь. У центрі надання адміністративних послуг, куди позивач звернувся з метою подання заяви від імені відповідачок про зняття їх з реєстрації місця проживання, йому пояснили, що оскільки довіреності з відповідними повноваженнями посвідчені на території республіки білорусь, вони не приймаються державними органами України. У зв`язку з чим, зняти відповідачок з реєстрації місця проживання у позасудовому порядку позивач можливості не має, у зв`язку з чим, позивач звертається із відповідним позовом до суду.

Ухвалою суду від 05.01.2026 року, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з викликом сторін.

Ухвалою суду від 04.02.2026 року закрито підготовче провадження у вказаній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечувала.

Відповідачі у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись у встановленому законом порядку, причини неявки у судове засідання не повідомляли, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за їх відсутності суду не надавали.

Третя особа у судове засідання не з`явилась, причини неявки не повідомила, заяв по суті справи не надавала.

У судовому засіданні 13.04.2026 судом завершено розгляд справи по суті, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення, в судовому засіданні оголошено перерву до 23.04.2026 року.

У судове засідання 23.04.2026 року сторони не з`явилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

У зв`язку з чим, на підставі ст. ст. 247, 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу, в порядку заочного розгляду.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, заслухавши думку представника позивача, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Судом встановлено, що відповідно до ордеру №136, Серії «Г» від 07.08.2007, виданого на підставі рішення міськвиконкому №287/4 від 26.07.2007 року кімнати АДРЕСА_1 на умовах найму житлового приміщення надані ОСОБА_5 , ОСОБА_4 (чоловік), ОСОБА_3 (дочка) та ОСОБА_1 (син).

Згідно з відповіддю наданою на запит суду з Єдиного державного демографічного реєстру №2194064 від 30.12.2025 року, відповідач ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 30.06.1994 року.

Згідно з відповіддю наданою на запит суду з Єдиного державного демографічного реєстру №2194064 від 30.12.2025 року, відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 04.05.2007 року.

Згідно з копією свідоцтва про укладення шлюбу (іноземної країни) ОСОБА_5 після реєстрації шлюбу із ОСОБА_9 , змінила прізвище з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_11 ».

Відповідач ОСОБА_8 набула громадянства російської федерації та з 2023 року постійно проживає на території Республіки Білорусь, що підтверджується посвідкою на проживання іноземного громадянина серії НОМЕР_1 .

Разом з цим, згідно копії довіреності від 17.04.2025 року (в перекладі на українську мову, завіреної в установленому законом порядку), відповідач ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство: російська федерація, зареєстрована за місцем проживання: АДРЕСА_3 ) уповноважила позивача ОСОБА_1 бути її представником в установах, подавати від її імені заяви, давати згоду на обробку персональних даних, ставити підпис, а також виконувати інші дії, зокрема зняття з реєстраційного обліку та постановка на облік за будь-якою адресою.

Разом з цим, відповідач ОСОБА_3 набула громадянства російської федерації та з 2023 року постійно проживає на території Республіки Білорусь, що підтверджується посвідкою на проживання іноземного громадянина серії НОМЕР_2 .

Згідно копії довіреності від 18.04.2025 року (в перекладі на українську мову, завіреної в установленому законом порядку), відповідач ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянство: російська федерація, зареєстрована за місцем проживання: АДРЕСА_3 ) уповноважила позивача ОСОБА_1 бути її представником в установах, подавати від її імені заяви, давати згоду на обробку персональних даних, ставити підпис, а також виконувати інші дії, зокрема зняття з реєстраційного обліку та постановка на облік за будь-якою адресою.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 з 30.12.1996 року, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади №2025/018362918 від 08.12.2025 року.

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 27.05.2025 року, позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади №2025/018362093 від 08.12.2025 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 08.12.2025 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини 4 статті 9 ЖК України, ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

Згідно ст.64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

За положеннями частин першої-другоїстатті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

У той же час згідно частини другої статті 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (статті 71,72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено, що на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Відповідно до статті 107 ЖК УРСР наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.06.2022 у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: «відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (ст. 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (ст. 107 ЖК України). Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач вибув на інше постійне місце проживання, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням за ст. 107 ЖК України. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до ст. 107 ЖК України. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачі не проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки вибули на постійне місце проживання до Білорусі, де мають нове постійне зареєстроване місце проживання та з 2020 року в Україну не повертались.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності.Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц (провадження № 61-46621св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 227/1044/20 (провадження № 61-15632ск20).

Отже, за усіма встановленими обставинами відповідачі обрали собі інше місце постійного проживання та відповідно до положень частини другої статті 107 ЖК України з моменту вибуття в інше помешкання втратили право користування спірною квартирою.

Суд вважає встановленим факт відсутності достатніх триваючих зв`язків із спірною квартирою та факт свідомої поведінки відповідачів, яка свідчить про втрату ними інтересу до спірної квартири як до постійного місця його проживання.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, що був наведений зокрема у запереченнях проти позову чи апеляції. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Матеріали справи не містять, та відповідачами не надано доказів в розумінні положень ст.ст.76-81 ЦПК України на спростування позовних вимог.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги та визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.6 ч.1 ст.24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, наявність рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є самостійною підставою для зняття такої особи з місця її реєстрації.

У зв`язку з тим, що позивачем не заявлено вимог про стягнення судового збору, суд залишає витрати по сплаті судового збору за позивачем.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Копію заочного рішення направити сторонам, які не з`явились в судове засідання, в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

Третя особа: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

Суддя І.В. Новасардова