Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №341/1781/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 341/1781/24

Провадження № 22-ц/4808/579/26

Головуючий у 1 інстанції АННИШИН С. І.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А..

суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,

секретаря: Гудяк Х.М.,

за участю відповідачки та представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду у складі судді Аннишина С.І., ухвалене 18 грудня 2025 року в м. Галичі Івано-Франківської області, повний текст якого складено 29 грудня 2026 року, у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Дубовецької сільської ради, орган опіки та піклування Івано-Франківської районної військової адміністрації, про визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів на утримання дітей, встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Дубовецької сільської ради, орган опіки та піклування Івано-Франківської районної військової адміністрації про визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів на утримання дітей,

в с т а н о в и в :

У серпні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Винниченко М.П., звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Дубовецької сільської ради, орган опіки та піклування Івано-Франківської РВА про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів на утримання дітей, встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 09 вересня 2017 року уклав шлюб з ОСОБА_2 , зареєстрований Галицьким РВ ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис №44. У шлюбі народились діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сторони не проживать разом та не ведуть спільного господарства тривалий час, подружні відносини не підтримують, тобто шлюб існує формально.

За час спільного проживання відповідачка поводила себе неадекватно, в зв`язку з чим неодноразово зверталися до медичних фахівців. Вважає, що мати не спроможна забезпечити виховання, утримання та забезпечення дітей, а своєю неврівноваженою поведінкою ставить під загрозу їх життя та здоров`я. Натомість позивач має належні матеріально-побутові умови та можливість утримувати дітей. В помешканні для дітей створено належні умови для проживання, навчання, розвитку та відпочинку.

Зазначив також, що відповідачка не бере участі в утриманні дітей, тоді як відповідно до вимог Закону розмір аліментів не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Тому просив розірвати шлюб, укладений 09 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визначити місце проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом з батьком, стягувати з ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей в розмірі 2/3 заробітку (доходу) платника аліментів, встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує дітей.

В свою чергу ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв адвокат Гедзик В.М., в жовтні 2024 року звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Дубовецької сільської ради, орган опіки та піклування Івано-Франківської районної військової адміністрації про визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів на утримання дітей.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що діти проживають разом з матір`ю за адресою АДРЕСА_1 , а батько проживає окремо. Орган опіки та піклування видав акт обстеження житлово-побутових умов, в якому зазначено, що умови проживання є належними та такими, що забезпечують нормальний розвиток дітей. Позивачка працює в АТ «Укрпошта», забезпечує дітей та виховує їх. Натомість відповідач належним чином не дбає про дітей, жодної матеріальної допомоги не надає, хоча зобов`язаний та здатний це робити, оскільки є працездатною особою та не має на утриманні інших осіб. Відтак, вважає, що ОСОБА_1 може сплачувати аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку щомісячно, оскільки має постійний дохід.

За наведених обставин просила визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом з нею, а також стягнути з ОСОБА_1 аліменти на їх утримання у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення ними повноліття.

Ухвалою Галицького районного суду від 03 грудня 2024 року роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Дубовецької сільської ради, Івано-Франківська РВА про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, виділивши в самостійне провадження позовну вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Рішенням Галицького районного суду від 18 грудня 2026 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю – ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення аліментів з 25 жовтня 2024 року і до досягнення старшою дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у сумі 10 000, 00 грн.

Не погодившись з рішенням суду з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Зазначив, що у день ухвалення рішення він очікував підключення до засідання в режимі відеоконференції, проте до судового процесу його так і не долучили.

Представник скаржниці вважає, що суд не врахував, що ОСОБА_2 чинить перешкоди батьку дитини та родичам, в тому числі бабі дітей ОСОБА_7 , в участі у вихованні дітей та не допускає зустрічей та телефонних дзвінків. При цьому посилається на положення статті 157 СК України, відповідно до якого той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Крім того, зазначає, що суд не здійснив допит свідка, який знаходиться за кордоном, проігнорувавши клопотання сторони позивача про допит свідка в режимі відеоконференції. Також суд не дослідив інформації щодо його доходів.

На думку скаржника, розмір стягнутого судом відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн є завищеною та непропорційною сумою.

За наведених обставин просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги первісного позивача та

змінити спосіб стягнення аліментів з частки від заробітку на тверду грошову суму;

визначити місце проживання дітей за адресою: АДРЕСА_2 ;

зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми; зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми та у їх вихованні;

визначити спосіб участі у вихованні та спілкуванні з дітьми шляхом встановлення графіку систематичних побачень з дітьми, можливості у вихідні та святкові дні відвідувати дітей за місцем проживання, можливості дітей безперешкодно відвідувати місце проживання батька, можливості батька разом з дітьми відвідувати культурно-розважальні заклади, заклади відпочинку та оздоровлення та проводити канікули дітей, забезпечити зв`язок (телефонний, інтернет зв`язок, графік спілкування).

Також просив стягнути з відповідачки на користь скажника судові витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 20 000,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 посилається на те, що вимоги апеляційної скарги суперечать її змісту. Так, одночасні вимоги про визначення місця проживання дітей разом з батьком та вимога про зміну способу стягнення аліментів із частки доходу на тверду грошову суму є взаємно суперечливими. Крім того, безпідставними вважає вимоги щодо усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення способу участі у їх вихованні та встановлення графіку побачень, оскільки такі не були предметом позову та не розглядались в суді першої інстанції.

Інші учасники правом на подання відзиву не скористались.

Представники органу опіки та піклування Дубовецької сільської ради та органу опіки та піклування Івано-Франківської районної військової адміністрації, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились.

Враховуючи належність повідомлення третіх осіб, відсутність доказів поважності причин неявки, апеляційний суд відповідно до положень статті 372 ЦПК України не вбачає перешкод розглядові справи у їх відсутності.

В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав з викладених у ній мотивів.

ОСОБА_2 та її представник доводи апеляційної скарги заперечили, пославшись на законність та обґрунтованість судового рішення.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду відповідає цим вимогам.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не доведено наявності обставин, які б свідчили про доцільність визначення місця проживання дітей разом з ним та будь-яких обставин, які б вказували не те, що він здійснює самостійне виховання чи утримання своїх дітей. Таким чином, суд вважав, що позовні вимоги про визначення місця проживання дітей разом із батьком ОСОБА_1 та встановлення факту самостійного виховання та утримання ним дітей є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. За таких обставин суд дійшов висновку про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю – ОСОБА_2 . Враховуючи рівність прав та обов`язків батьків щодо виховання та утримання дітей, те, що діти проживають разом з матір`ю, суд вважав, що вимоги за зустрічним позовом щодо стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання малолітніх дітей підлягають задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_6 аліментів у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення старшою дитиною повноліття.

З вказаними висновками колегія погоджується.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 09 вересня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 09.09.2017 (а.с.8 т. 1). Рішенням Галицького районного суду від 24 грудня 2025 року, яке набрало законної сили 28 січня 2026 року, шлюб між ними розірвано.

Вони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчать Свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 10.10.2018 та Свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 26.08.2020 відповідно (а.с. 98, 99 т.1).

Відповідно до довідки №52 від 19.08.2024 у житловому приміщені по АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_7 , 1961 року народження, ОСОБА_8 , 1985 року народження, ОСОБА_1 , 1986 року народження, ОСОБА_9 , 1988 року народження, ОСОБА_10 , 1988 року народження, ОСОБА_11 , 1993 року народження, ОСОБА_5 , 2018 року народження, ОСОБА_6 , 2020 року народження (а.с.9 т.1).

Згідно з актом обстеження житлових-побутових умов за адресою АДРЕСА_1 , житло складається із трьох житлових кімнат. Умови проживання хороші, в квартирі зроблений сучасний ремонт, охайно, свіжо та затишно. Для виховання та розвитку дітей є окрема дитяча кімната, наявні окремі спальні місця, одяг по віку та сезону, засоби особистої гігієни, іграшки (а.с.100 т.1).

Згідно з довідкою від 06.09.2024, виданої АТ »Укрпошта», ОСОБА_2 працює в АТ «Укрпошта» та обіймає посаду «Листоноша другого класу» (а.с.97).

Відповідно до Висновку про визначення місця проживання дітей, затвердженого рішенням виконавчого комітету Дубовецької сільської ради від 15.10.2024 №12/10-24, комісія з питань захисту прав дитини Дубовецької сільської ради вважає за доцільне відмовити у визначенні місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з батьком ОСОБА_1 та рекомендує залишити проживати дітей спільно з мамою ОСОБА_2 (а.с. 56-58 т.1).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що малолітні ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) фактично та постійно проживають разом із матір`ю, яка здійснює їх щоденний догляд, забезпечує належне виховання та утримання. Водночас жодних належних і допустимих доказів на підтвердження проживання дітей із батьком чи виконання ним основних батьківських функцій матеріали справи не містять.

Із акту обстеження житлово-побутових умов убачається, що мати проживає з дітьми у м. Бурштин, де створено належні умови для їхнього проживання та розвитку; вона має стабільний дохід і належно виконує свої обов`язки щодо дітей. Доводи позивача про неналежну поведінку матері мають оціночний характер і не підтверджені жодними доказами.

Суд першої інстанції також обґрунтовано врахував висновок органу опіки та піклування, яким визначено доцільність проживання дітей разом із матір`ю як таку, що відповідає їх найкращим інтересам. За таких обставин підстав вважати доведеним існування обставин, які б свідчили про доцільність визначення місця проживання дітей разом із батьком або про здійснення ним самостійного виховання й утримання дітей, не встановлено.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом наведеної статті обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), або чи розірвано їх шлюб.

В силу частини 3 статті 181, частини 1 статті 183 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

З огляду на встановлені обставини, зокрема проживання дітей разом із матір`ю та рівність прав і обов`язків батьків щодо їх утримання і виховання, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь дітей — ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 25 жовтня 2024 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Доводи апеляційної скарги не містять належних і обґрунтованих заперечень щодо правильності такого висновку суду та не спростовують його.

Більше того ч. 3 статті 181 Сімейного кодексу встановлено, що спосіб стягнення аліментів (у частці від доходу або у твердій грошовій сумі) визначається за вибором того з батьків, з ким проживає дитина, тобто одержувача аліментів. Отже, саме отримувач аліментів має право обрати спосіб їх стягнення, і суд враховує цей вибір при вирішенні спору.

Тому вимоги апеляційної скарги змінити спосіб стягнення аліментів з частки від заробітку платника на тверду грошову суму колегія відхиляє.

Що стосується вимог апеляційної скарги про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми, усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми та у їх вихованні, визначити спосіб участі у вихованні та спілкуванні з дітьми то такі теж не підлягають до задоволення.

Так, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Заявлені вище вимоги апеляційної скарги не були предметом розгляду справи по суті в суді першої інстанції, а тому не підлягають розгляду також в апеляційному суді.

Крім того, необгрунтованими колегія вважає посилання представника скаржника, як на підставу для скасування рішення, на те, що його не було підключено до судового засідання в режимі відеоконференції 18 грудня 2025 року, в результаті якого було ухвалено оскаржене рішення.

Так, як вбачається з матеріалів справи судові засідання, призначені на 03.07.2025, 01.08.2025, 09.10.2025, 23.09.2025, 09.10.2025 відкладались в зв`язку з нез`явленням позивача за первісним позовом та його представника, який неодноразово подавав клопотання про відкладення розгляду справи. 25.11.2025 – адвокат Винниченко М.П. подав клопотання про проведення судових засідань, розгляд та вирішення справи без участі позивача. Просив судові засідання (розгляд справи по суті) проводити без участі позивача та його представника. Зазначив, що сторона позивача підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити. Просив врахувати письмові обґрунтування сторін та наявні у справі докази.

Як вбачається з картки руху документа в системі «Електронний суд», клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції, направлене представником Пилипяка В.Я. через систему «Електронний суд» 18 грудня 2025 року менш ніж за годину до призначеного судового засідання, тобто з порушенням ч.2 ст.212 ЦПК України, яка визначає, що учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що представник позивача не був позбавлений можливості надати клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з дотриманням норм ЦПК України. При цьому зважаючи на те, що він просив розгляд справи проводити у відсутності сторони позивача.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Виходячи з положень ст.13 ЦПК України, кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява №326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», №8771/02, §27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Поряд з цим, національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 у справі «Шульга проти України», №16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20 січня 2011 року у справі «Мусієнко проти України», №26976/06).

Відтак, доводи скаржника щодо порушення судом його процесуальних прав є безпідставними та не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи. Неможливість його участі у судовому засіданні зумовлена виключно неналежною реалізацією ним своїх процесуальних прав та недотриманням вимог цивільного процесуального законодавства.

Таким чином, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції.

З огляду на вищезазначене апеляційна скарга відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду від 18 грудня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Луганська

Є.Є. Мальцева

Повний текст постанови виготовлено 24 квітня 2026 року.