Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №193/1548/25 — Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН 193/1548/25

Провадження 2/193/69/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 квітня 2026 рокуСофіївський районний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого судді Томинця О.В.,

за участі: секретаря судового засідання Оселедець О.І.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_2 , який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зміну способу стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

1.Стислий виклад позиції позивача.

16.10.2025 позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду через свого представника ОСОБА_2 із вищевказаною позовною заявою до відповідача ОСОБА_4 , в обґрунтування якого вказала, що рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15.01.2018 з відповідача стягуються на її користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1400 гривень щомісяця.

Оскільки дитина до цього часу продовжує проживати окремо від батька, після розірвання шлюбу залишилася з матір`ю і на даний час розмір аліментів, який сплачує відповідач за цим рішенням суду, не достатньо через збільшення цін, знецінення коштів, дитина росте та потребує додаткових коштів для розвитку, виховання, позивачка звернулася до суду з цим позовом за яким просить змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_4 на підставі згаданого вище судового рішення з твердої грошової суми 1400 грн. на 1/4 частку заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та допустити негайне виконання судового рішення у межах суми платежу за один місяць.

2. Рух справи у суді. Процесуальні дії суду у справі.

16.10.2025 позовна заява надійшла до Софіївського районного суду Дніпропетровської області та була розподілена судді цього суду Томинцю О.В. (а.с.15).

20.10.2025 за ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.16).

22.12.2025 до суду надійшов відзив від представника відповідача - адвоката Велегури М.І. (а.с.38-39).

18.02.2026 згідно ухвали суду, за клопотанням представника позивача, витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відомості про суми виплаченої пенсії по інвалідності відповідачу ОСОБА_4 (а.с.91-92).

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Мудраченко В.М. у судовому засіданні, посилаючись на обставини та доводи викладені у позові, заявлені вимоги підтримали і просили їх задовольнити у повному обсязі. При цьому позивачка просила стягувати аліменти з відповідача у новому розмірі саме з моменту звернення її до суду з цим позовом, тобто з 16.10.2025.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання на виклик суду не з`явився, проте присутній під час розгляду справи його представник – адвокат Велегура М.І., незважаючи на раніше поданий ним відзив на позов, посилаючись на отримання відповідачем пенсії по інвалідності у розмірі понад 20 тис грн. щомісяця, позовні вимоги визнав повністю і не заперечував проти їх задоволення.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 19.11.2015 (а.с.4).

У вказаному шлюбі у сторін народився ІНФОРМАЦІЯ_2 син ОСОБА_5 (а.с.5).

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15.01.2018, у справі ЄУН №193/1501/17, присуджено стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання вищевказаного малолітнього сина у твердій грошовій сумі в розмірі 1400 гривень щомісяця, починаючи стягнення з 12.12.2017 і до досягнення дитиною повноліття (а.с.8-9).

Рішення набрало законної сили і на підставі нього було видано виконавчий лист (а.с.10).

Як стверджувала позивачка під час розгляду справи заборгованості зі сплати аліментів відповідач не має.

Також за рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 22.01.2018 укладений між сторонами шлюб був розірваний (а.с.6-7).

Крім того, судом з показів сторін та їхніх представників установлено, що позивачка нової сім`ї не створила, інших дітей на утриманні не має, проживає по АДРЕСА_1 разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_6 та матір`ю. Позивачка працює касиром на АЗС «ВОГ».

Відповідач теж після розірвання шлюбу з позивачкою нової сім`ї не створив, інших дітей на утриманні не має. Проживає по АДРЕСА_2 у двох з матір`ю. У 2024 році був мобілізований до лав ЗСУ для надання відсічі збройної агресії РФ проти України та проходив військову службу у складі ВЧ НОМЕР_1 (а.с.61). Учасник бойових дій (а.с.44). 27.04.2024 отримав тяжке поранення в бою, тривалий час лікувався, у зв`язку з чим 18.07.2025 його було звільнено з військової служби та через отримане поранення йому призначено 19.07.2025 першу групу інвалідності (а.с.41, 44).

4. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

В силу ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів, суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають значення.

Відповідно до ч. 3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

За змістом наведеної норми суд визначає аліменти у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором одержувача аліментів, і водночас змінює спосіб стягнення аліментів за позовом одержувача аліментів.

При цьому закон не визначає необхідних умов чи підстав для визначення чи зміни способу стягнення аліментів, - визначення способу стягнення аліментів є виключно правом одержувача аліментів.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, Сімейний кодекс України встановлює підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України).

Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду.

Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13, постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 372/2393/17.

Отже, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин.

Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184,192 СК України.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що стягнутий судом з відповідача у 2018 році розмір аліментів у твердій грошовій сумі - 1400 грн є недостатнім для утримання дитини ОСОБА_5 , 2016 р.н., тоді як батько цієї дитини, відповідач у справі ОСОБА_4 є військовим пенсіонером, отримує достатньо високу пенсію по інвалідності для сплати аліментів у більшому розмірі.

Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» визначено прожитковий мінімум на дітей від 6 до 18 років у розмірі 3 512 грн.

Отже, враховуючи положення частини другої статті 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на утримання дитини віком 10 років становить 1 756 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що стягнуті з відповідача аліменти за рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15.01.2018 у розмірі 1400 грн на теперішній час є доволі низькими, оскільки вказаний розмір на понад 20 % нижче мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину.

Визначаючи частку від заробітку відповідача під час встановлення нового способу стягнення аліментів суд виходить з того, що відповідач ОСОБА_4 дійсно є військовим пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зокрема з липня 2025 року по грудень він отримав пенсію у загальному розмірі 107 077,78 грн., тобто 19 758,40 грн. щомісяця. У 2026 році відповідач отримав пенсію за січень у розмірі 19 875,40 грн, за лютий – 23 487,66 грн, а за березень - 24 653,80 грн.

Також, як видно з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів... відповідач ОСОБА_4 до отримання свого порання та призначення пенсії по інвалідності отримував виплати військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 у 2025 році, а саме у січні – 20 583,30 грн, у лютому – 233 919,63 грн, у березні – 121 657,98 грн, у квітні – 90 322,58 грн, у червні – 21 657,98 грн., у липні 42 738,43 грн та у вересні – 10 107,06 грн. (а.с.61).

Тобто, на переконання суду, відповідач має достатній заробіток для сплати аліментів на утримання дитини у значно більшому розмірі.

При цьому, варто зауважити, що сплачуючи аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 з 12.12.2017 у розмірі 1400 грн на місяць, які натепер є очевидно низькими, відповідач не сплачував добровільно додатково коштів у більшому розмірі на утримання цієї дитини, зокрема у період несення військової служби, коли він отримував високий дохід.

Суд враховує, що сам відповідач є інвалідом І групи, підгрупи А. Призначена група інвалідності не унеможливлює працевлаштування відповідача, а відтак вказана пенсіє є основним його доходом (а.с.41,44).

Будь-яких доказів (медичних документів), що відповідачеві необхідна для підтримання стану здоров`я постійна регулярна вартісна реабілітація, суду надано не було.

При цьому судом установлено, що відповідач на утриманні інших дітей чи непрацездатних осіб не має.

Також судом приймаються до уваги положення ч. 5 ст. 183 СК України та п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, згідно з якими за загальним правилом із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, у разі звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, на одну дитину стягуються аліменти у розмірі однієї чверті заробітку доходу боржника, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

З огляду на викладені норми матеріального права, зважаючи на те, що на утриманні відповідача фактично перебуває саме одна малолітня дитина, ОСОБА_7 , 2016 р.н. з яким відповідач проживає окремо, тому на утримання цієї дитини підлягають стягненню аліменти у розмірі 1/4 частини його заробітку доходу.

На переконання суду, така зміна способу стягнення аліментів буде відповідати інтересам дитини та засадам справедливості, розумності та не призведе до його збагачення і суттєво не погіршить сам майновий стан відповідача.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне відкликати виконавчий лист № 193/1501/17, на підставі якого стягуються з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1400 грн.

Отже, позовні вимоги позивачки про зміну способу стягнення аліментів з твердої грошової суми (1400 грн) щомісяця на частку заробітку (доходу) відповідача у розмірі частині обґрунтовані та підлягають задоволенні у повному обсязі.

5. Вирішення похідних позовних вимог, відхилених судом.

Згідно положень п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», у випадку зміни розміру аліментів, аліменти у новому розмірі стягуються від дня набрання чинності рішенням суду. З огляду на це вимоги позивачки про необхідність стягнення аліментів не з дати набрання судовим рішення законної сили, а з дати подання нею до суду цього позову, не ґрунтуються на законі.

Також не підлягають задоволенню вимоги позивачки про негайне виконання судового рішення у межах платежу за один місяць, оскільки положення п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України застосовуються при (першому) призначенні аліментів, а не при їх подальшій зміні. До того ж у разі застосування положення про негайне виконання судового рішення у цьому випадку відбудеться одночасно подвійне стягнення аліментів з відповідача, зокрема за попереднім судовим рішенням (виконавчим листом), яке продовжує виконуватися до набрання новим рішенням законної сили, і власне за новим рішенням, що не припустимо.

6. Розподіл судових витрат.

Відповідно частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а відповідач звільнений від його сплати на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 цього Закону, оскільки є особою з інвалідністю І групи, то судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст. 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги представника позивача ОСОБА_2 , який діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зміну способу стягнення аліментів,- задовольнити частково.

Змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2018 року у справі №193/1501/14 із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з твердої грошової суми у розмірі 1400 грн щомісячно - на 1/4 частину від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно.

Стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини, сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Стягнення аліментів у новому способі провадити починаючи з дня набрання рішення суду законної сили та до досягнення дитиною повноліття.

Відкликати виконавчий лист, виданий на виконання рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15.01.2018 у цивільній справі №193/1501/17 про примусове стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1400 грн щомісячно.

У задоволенні решти частини вимог відмовити.

Витрати на оплату судового збору залишити на рахунок держави.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, апеляційна скарга подається у той же строк з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дані позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце постійного проживання: АДРЕСА_3 ;

Дані відповідача: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце постійного проживання: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення суду складено 24.04.2026.

Суддя О. В. Томинець