Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №183/10113/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/10113/25

№ 2/183/3229/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участі: секретаря судового засідання Моісєєва К. А., представника позивача Риндіна Д. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про:

-визнання за ОСОБА_1 права власності на двокімнатну квартиру, загальною площею 43,4 кв. м, житловою площею 26,9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі – позивач) через представника, адвоката Риндіна Д. І. звернулась до суду з цим позовом у порядку підсудності, визначеної розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, яким змінено територіальну підсудність судових справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області і визначено Самарівському (Новомосковському) міськрайонному суду Дніпропетровської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 грудня 1994 року ОСОБА_1 отримала у власність (дар) двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 43,4 м2 (надалі – Квартира). Право власності на Квартиру підтверджується Договором дарування від 21 грудня 1994 року, посвідченим державним нотаріусом Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Н. І. Сердюк, реєстровий № 9644. Право власності на Квартиру зареєстровано Сіверськодонецьким міським бюро технічної інвентаризації 20 лютого 1995 року, реєстровий № 337, відповідно до діючого на той час законодавства України. Позивач до 24 лютого 2022 року проживала у квартирі та була зареєстрована у ній. У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року позивач була змушена покинути територію м. Сіверськодонецька та виїхала до м. Южноукраїнськ, Миколаївської області, де стала на облік як ВПО, що підтверджується Довідкою № 4807-5000612143 від 31 березня 2022 року.

З метою реєстрації права власності на Квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивач 02 вересня 2025 року звернулась до Комунального підприємства «Сіверськодонецьке бюро технічної інвентаризації» та 02 вересня 2025 року отримала відповідь № 336, відповідно до якої, ні підтвердити зареєстроване право власності, ні видати документи не вбачається за можливе, через невивезення архівів з м. Сіверськодонецьк. 02 вересня 2025 року позивач звернулась до державного реєстратора в ЦНАП Южноукраїнсього виконкому з заявою № 1966 та після отримання відповіді від Комунального підприємства «Сіверськодонецьке бюро технічної інвентаризації» позивачеві надано відмову від внесення Квартири до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, через відсутність підтвердження її реєстрації з боку Комунального підприємства «Сіверськодонецьке бюро технічної інвентаризації».

Звернення до суду з позовом про визнання права власності є єдиним способом для захисту майнового права.

Постановленою суддею ухвалою від 03 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Від позивача витребувано для огляду в судовому засіданні оригінали або нотаріально засвідчені копії доказів, доданих у копіях до позову. Нотаріально засвідчені копії доказів отримано 20 листопада 2025 року.

14 жовтня 2025 року постановленою судом ухвалою задоволено клопотання представника позивача про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Постановленою судом ухвалою 09 грудня 2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з підстав, указаних в ньому.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно, належним чином, причини неявки суду не повідомив. Відзив на позов не надав.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, перевіривши доводи позовної заяви та пояснення представника позивача матеріалами справи, висновує таке.

З дослідженої судом, засвідченої приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Лобовою О. М. за № 1640, копії договору дарування квартири, вчиненого у м. Сєвєродонецьк, Луганської області 21 грудня 1994 року, посвідченого старшим державним нотаріусом Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Сердюк Н. І., зареєстрованого в реєстрі за № 9644, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (подружжя), подарували, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_2 . Договір містить відтиск штампу з написами та печаткою, підписом посадової особи Сєвєродонецького бюро технічної інвентаризації, згідно з яким 20 лютого 1995 року право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано Сєвєродонецьким бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_1 , про що внесений запис у реєстрову книгу за № 337 /а.с.46-47/.

З долученої позивачем засвідченої приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Лобовою О. М. за № 1641 копії технічного паспорту квартири АДРЕСА_4 , складеного у 1993 році, вбачається підтвердження відомостей про площу квартири (загальна – 43,4 кв. м, житлова – 26,9 кв. м), відомості про попередніх власників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дійсного власника ОСОБА_1 (договір дарування 21 грудня 1994 року № 9644). Технічний паспорт містить печатки Бюро технічної інвентаризації м. Сєвєродонецьк, підписи посадових осіб, печатку на відомостях про зміну власника /а.с.48-49/.

З копії домової книги на вищевказану квартиру /а.с.13-14/, копії паспорту громадянина України – ОСОБА_1 /а.с.6/, у сукупності з паспортом громадянки України ОСОБА_1 , вбачається, що з 19 березня 2004 року місце проживання позивача зареєстроване у квартирі АДРЕСА_5 .

Відповідно до копії довідки від 11 травня 2022 року № 4807-5000612143 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановлено, що з 31 березня 2022 року місце перебування позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_6 /а.с.10/.

02 вересня 2025 року подано заяву 1966, реєстраційний номер № 68682800 про державну реєстрацію прав на квартиру АДРЕСА_5 /а.с.15/.

04 вересня 2025 року рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого кабінету Південноукраїнської міської ради відмовлено в проведенні реєстраційної дії з підстав того, що подані на реєстрацію документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. На запит державного реєстратора стосовно квартири від Сєвєродонецької міської військової адміністрації отримана відповідь, що інформація щодо об`єктів нерухомого майна по Сєвєродонецькій міській територіальній громаді зберігалися в архіві комунального підприємства Сєвєродонецьке БТІ на паперових носіях. Оскільки документи БТІ на підконтрольну Україні територію вивезені не були, а територія Сєвєродонецької міської територіальної громади є тимчасово окупованою територією, надати інформацію щодо зареєстрованих до 01 січня 2013 року прав власності, що зберігаються в архівних справах, на сьогоднішній день не вбачається за можливе.

Постановою Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» від 19 вересня 2024 року № 3984-IX перейменовано: Сєвєродонецький район на Сіверськодонецький район; місто Сєвєродонецьк Сєвєродонецького району на місто Сіверськодонецьк.

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність спору, що пов`язаний з невизнання державою факту належності позивачеві майна на праві власності через відсутність можливості отримати відомості щодо видачі правовстановлюючих документів для реєстрації права власності відповідно до діючого законодавства та відсутністю запису про право власності в Державному реєстрі права власності.

Вирішуючи позов, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як установлено вимогами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до п. 1.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі, споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продаж; пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майн подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права ні утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права н; аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.

У позивача наявний документ, що засвідчує її право власності (договір дарування квартири), однак відсутність можливості перевірки дійсності його видачі шляхом звернення до органу, який на момент переходу до позивача права власності здійснював державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у зв`язку з тимчасовою окупацією рф території України, позбавляє позивача можливості довести своє право.

Верховний Суд України у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 вказується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, утому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Позивачем право власності набуте у 1994 році. Надані позивачем докази у виді договору дарування, технічного паспорту посвідчені органом, що здійснював реєстрацію права власності на 1994-1995 роки – Сєвєродонецьким БТІ з відповідними відмітками про реєстрацію переходу права власності, свідчать про дотримання законодавства, що діяло на момент реєстрації квартири. Крім того після набуття у власність квартири позивача почала користуватися нею, про що свідчить реєстрація у квартирі позивача.

Виходячи з викладеного вище, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем доведено її право власності на спірну квартиру, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивача на спірну квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (м. Сіверськодонецьк Луганської області) на теперішній час неможливо, позивач не може розпоряджатися своїм майном, що порушує її права власності, у зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 282 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, загальною площею – 43,4 кв. м, жилою площею – 26,9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення суду в повному обсязі складене та підписане 24 квітня 2026 року.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_6 ;

відповідач – Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, код в ЄДРПОУ 44083662; місцезнаходження за адресою: Луганська обл., Сіверськодонецький р-н, м. Сіверськодонецьк, бульвар Незалежності України, буд. 32;

Суддя Д. О. Парфьонов