Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №496/7209/25 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/7209/25

Провадження № 2/496/926/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Буран В.М.,

за участю: секретаря – Агаджанян Д.Х.,

позивача – ОСОБА_1 в режимі ВКЗ

відповідача – ОСОБА_2 в режимі ВКЗ

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Біляївка Одеської області цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ майна подружжя, шляхом стягнення вартості автомобіля та стягнення судових витрат,-

У С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 24.02.2021 р. уклала шлюб із відповідачем. Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Причиною розірвання шлюбу є те, що сімейне життя не склалося через відсутність взаєморозуміння між сторонами, сторони втратили почуття любові. Спільне подружнє життя сторін припинилось з грудня 2024р.

Крім того, просить стягнути з відповідача аліменти на утримання спільної дитини у розмірі частини з усіх видів заробітки (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини, стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу.

Крім того, за час перебування у шлюбі сторони набули майно автомобіль Hyundai Tucson 2008 р.в. д.н.з. НОМЕР_1 , просить поділити майно подружжя визнати за відповідачем права особистої приватної власності на автомобіль марки Hyundai Tucson 2008 р.в. д.н.з. НОМЕР_1 . Стягнути з відповідача на користь позивача 50% вартості автомобіля Hyundai Tucson 2008 р.в. д.н.з. НОМЕР_1 , що становить 181850 грн. Стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 18200 грн.

Позивачка у підготовчому судовому засіданні в режимі ВКЗ на позові наполягала та просила позов задовільнити.

Відповідач у підготовчому судовому засіданні в режимі ВКЗ позов визнав, не заперечував проти задоволення позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого судового провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем, та враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, суд приходить до висновку, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки в судовому засіданні встановлені ті обставини на які посилається позивач у позові.

Згідно ч.4 ст.206 ЦПК у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд дійшов висновку, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 24.02.2021 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , зареєстроване Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), актовий запис №286 (а.с.14).

Відповідно до ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушуванняжінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово сімейний засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово союз підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідач визнав позовні вимоги.

Згідно ч. 2 ст. 114 СК України шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Подружжя має спільну дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , зареєстроване Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №3231 (а.с.17).

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно вимог чинного законодавства батьки повинні матеріально утримувати своїх дітей.

Згідно ст. 180 СК України відповідач – відповідач, як батько своєї дитини, зобов`язаний утримувати її до досягнення повноліття.

Згідно ст. 181 Сімейного кодексу України - за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних батьків, тощо.

Разом з тим, статтею 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини», ч. 7, ч. 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дитини.

Суд також бере до уваги, що основний тягар піклування несе особа з якою мешкають діти, в зазначеному випадку мати. Це й щоденне піклування, це й виховання та інша поряд з матеріальними витратами щоденна турбота.

Враховуючи викладене суд вважає вимоги позивачки законними та обґрунтованими, тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Статтею 191 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Судом також встановлено, що під час шлюбу подружжям придбано рухоме майно, а саме автомобіль марки Hyundai Tucson 2008 р.в. д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі (кузова рами) НОМЕР_4 , транспортний засіб: НОМЕР_5 (а.с.19).

Зазначений автомобіль перебуває в користуванні відповідача, вартість 1/2 частини автомобіля становить 181850,00 грн., згідно звіту про оцінку вартості колісно транспортного засобу Hyundai Tucson 2008 р.в. д.н.з. НОМЕР_1 , складає 363700,00 грн. (а.с.20-23).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 цього Кодексу встановлено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду і інтересам сім`ї.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно - будівельному, гаражно - будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65СК України).

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшення, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України№ 11 від 21 грудня 2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст.63, ч. 1 ст.65 СК України.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , щодо поділу майна подружжя, підлягають задоволенню у повному обсязі.

При розподілі судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, від 22.01.2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 03.02.2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі №753/1203/18.

Як вбачається з матеріалів справи згідно договору №0110202508 про надання юридичних послуг від 01.10.2025року, ОСОБА_1 було надано правову допомогу на підставі її заяви на загальну суму 18200,00 грн., що підтверджується актом приймання – передачі за договором №0110202508 від 02.10.2025р, актом приймання – передачі за договором №0110202508 від 16.10.2025р, підписаний позивачкою ОСОБА_1 , квитанція до прибуткового касового ордера №3 від 01.10.2025р. на суму 8000,00 грн., квитанція до прибуткового касового ордера №3 від 16.10.2025р. на суму 10200,00 грн., (а.с.34-42)

Cуд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі №211/3113/16-ц).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Водночас, суд вважає, що підготовка до розгляду справи, аналіз фактичних обставин справи, збирання та формування доказів, складання та відправка адвокатського запиту - мають організаційний характер, є складовими підготовки позову та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, немає підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.

Таким чином, розмір витрат, які понесені позивачем на правову допомогу, в зв`язку із розглядом справи в суді становить 18200,00 грн.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути 18200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір, сплачений нею за подання позову про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя у розмірі 3029,70 грн.

Керуючись ст. ст. 24, 61, 63, 65, 69, 70, 71, 114, 180-182 СК України, ст. ст. 76-73, 133, 137, 141, 200, 206, 430 ЦПК України, ст. 368 ЦК України-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу, стягнення аліментів визнання права власності та поділ майна подружжя, шляхом стягнення вартості автомобіля та стягнення судових витрат – задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 24.02.2021 року, зареєстрований Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), актовий запис №286.

Стягнути аліменти з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 28.10.2025 року і до досягнення донькою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В частині стягнення аліментів на дитину допустити негайне виконання рішення суду - у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 гривень.

Визнати спільною частковою власністю подружжя автомобіль марки Hyundai модель Tucson 2008 р.в. д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_5 .

В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_2 ) право особистої приватної власності на автомобіль марки Hyundai модель Tucson 2008 р.в. д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_5 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) 50% вартості автомобіля легковий Hyundai модель Tucson 2008 р.в. д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_5 в розмірі 181 850,00 грн.

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на автомобіль марки Hyundai модель Tucson 2008 р.в. д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_5 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 18 200,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя: В.М. Буран