Вирок від 23 квітня 2026 р. у справі №496/7308/25 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/7308/25

Провадження № 1-кп/496/458/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

захисника - ОСОБА_4 ,

обвинуваченого - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, обвинувальний акт та додані до нього документи у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025163250000245 від 08.08.2025 року за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Велика Балка Біляївського району Одеської області, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- 03.12.2018 року Малиновським районним судом м. Одеси за ст. 71, ч. 2 ст. 289 КК України та засудженого до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців;

- 30.11.2020 року Біляївським районним судом Одеської області за ч.3 ст. 185, ч.4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 8 місяців. Звільнений 07.04.2024 року з Вознесенської виправної колонії № 72 у зв`язку з відбуттям строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Судом встановлено, що 07.08.2025 року, приблизно о 23 годині 00 хвилин, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи в гостях у раніше знайомої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартирі АДРЕСА_2 , помітив в руках останньої її власний мобільний телефон марки «Samsung» у корпусі рожевого кольору, моделі «Galaxy А7(2018)», з IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , з встановленими у ньому сім картами мобільного оператора Київстар за № НОМЕР_3 та Лайфсел за № НОМЕР_4 . В цей час у ОСОБА_5 виник протиправний умисел направлений на відкрите викрадення майна ОСОБА_6 - вищевказаного мобільного телефону. З цією метою, у зазначений вище приблизний час, ОСОБА_5 , перебуваючи всередині вищевказаної квартири спільно з ОСОБА_6 , діючи з корисливим мотивом, повторно, маючи незняту та непогашену судимість за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст. 185 КК України та ч.2 ст. 289 КК України, в умовах воєнного стану, не ставши на шлях виправлення після відбуття покарання, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, розуміючи, що його дії носять відкритий характер, наблизився до ОСОБА_6 , вихопив з рук останньої зазначений вище мобільний телефон, після чого, разом з вказаним відкрито викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення зник отримавши реальну можливість розпорядитися ним на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_6 матеріальний збиток у розмірі 3170 гривень.

Таким чином, ОСОБА_5 , своїми умисним діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 186 КК України, за кваліфікуючими ознаками - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, в умовах воєнного стану.

Прокурор ОСОБА_3 , просив суд визнати ОСОБА_5 виним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді 8 років позбавлення волі, залишивши обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

ОСОБА_5 в судовому засіданні визнав свою вину частково зазначивши те, що забрав телефон потерпілої, однак у нього не було корисливого мотиву і він не збирався його продавати. Пояснив, що події відбувались 2025 року 7 числа вночі, він був не тверезий, прийшов до потерпілої ОСОБА_7 , остання не дала йому підзарядити телефон, обурилась і пригрозила, що викличе поліцію і він забрав її телефон і пішов щоб вона не викликала поліцію, а вона викликала з іншого телефону. У них була сварка. Корисливого умислу у нього не було. На запитання прокурора щодо визнання наданих потерпілою показань відповів, що визнає їх частково, оскільки вона сама точно не пам`ятає. На запитання прокурора чи винна була потерпіла йому гроші надав негативну відповідь. На запитання чи пам`ятає, що він відповів поліції коли запитали чий це телефон і він сказали на відео, що це його телефон, надав відповідь, що я не знав, що на нього тоді найшло і не розумів, що від нього тоді хотіли. Пояснив, що зранку би сам повернув потерпілій телефон. Під час останнього слова просив виправдати, оскільки умислу немає.

Захисник обвинуваченого під час судового розгляду просив суд виправдати ОСОБА_5 оскільки, що сторона обвинувачення не довела його вину, все будується на показах потерпілої і жодного умислу доведено не було.

Потерпіла в судовому засіданні 15.01.2026 року надала пояснення, що вони познайомилися з обвинуваченим 1 рік тому. Познайомив їх спільний знайомий ОСОБА_8 . Влітку до неї прийшов обвинувачений і запитав чи можна телефон зарядити. Вона в нього запитала чи не буде він до неї чіплятись, він відповів, що ні. Побачила, що він розсівся на дивані, вона почала його спроваджувати додому і почала викликати 102. Вони сцепилися, він не виходив з квартири. Він її штовхав. Це відбувалось по АДРЕСА_3 . Вони з ним сварились, вона його намагалась наздогнати. Оскільки не змогла цього зробити звернулась до сусідки щоб та викликала поліцію бо у неї ОСОБА_9 вкрав телефон. На запитання прокурора відповіла, що між ними конфліктів раніше не було, гроші вона у нього не брала в борг. Телефон, який він викрав належить її сестрі. Під час події в квартирі була ще мати, однак вона спала. Коли приїхала поліція, одразу його спіймали, приблизно 15-20 хв пройшло, вона описала в чому був одягнутий ОСОБА_10 . На запитання захисника відповіла, що обвинувачений був 1 раз у неї вдома. Він штовхав її і бив, однак до медиків вона не зверталась. Він забрав свій телефон і її забрав. Претензій до обвинуваченого наразі у неї немає, міру покарання залишає на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_11 надала в судовому засіданні 15.01.2026 року пояснення, що не знає обвинуваченого, підстав обмовляти його немає, потерпілу знає. Розповіла, що все відбувалось влітку 2025 року. Вона вечері розмовляла по телефону, почула як кричала потерпіла ОСОБА_7 . Вона комусь кричала, щоб вийшов з квартири. Коли договорила по телефону та зайшла до себе в квартиру, через хвилин 10-15 потерпіла постукала до неї та попросила викликати 102, оскільки ОСОБА_10 вкрав телефон в неї. Вона викликала поліцію, однак потерпіла не змогла пояснити що трапилось, то свідок розповідала з її слів вже. Співробітники поліції декілька разів дзвонили ще щоб дізнатися адресу та в чому був одягнутий порушник. Згодом привезли хлопця який забрав телефон. Він стверджував, що то його телефон і те ще ОСОБА_12 винна йому гроші, мав не адекватну поведінку.

На підтвердження встановлених судом обставин, судом було також досліджено письмові матеріали кримінального провадження, а саме:

-Протокол огляду місця події від 08.08.2025 року з додатками;

-Протокол огляду мобільного телефону від 09.08.2025 року з додатками, яким, крім іншого, зафіксовано, що на пристрої містяться особисті дані потерпілої ОСОБА_6 , що свідчить, що саме вона є активним володільцем пристрою;

-Висновок експерта судової товарознавчої експертизи № 2435 від 08.10.2025 року, за підсумками якого ринкова вартість телефону марки «Samsung», моделі «Galaxy А7 (2018)», номер моделі «SM-A750FN-DS» із врахуванням зносу та експлуатації, який на даний час придатний для експлуатації, станом на 07.08.2025 року становить 3170,00 грн.;

-Протокол проведення слідчого експерименту від 02.09.2025 року з додатками, в тому числі відеозаписом;

-Протокол огляду предмету оптичного носія СD-R 700 МВ/80min від 18.08.2025 року з додатками.

За даними Інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності», ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має дві незняті та непогашені судимості. Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 03.12.2018 року його засуджено за ч.2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців. Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 30.11.2020 року його засуджено за ч.3 ст. 185 до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 8 місяців. З місць позбавлення волі обвинувачений звільнений 07.04.2024 року з Вознесенської виправної колонії № 72 у зв`язку з відбуттям строку покарання.

В силу ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

З урахуванням вищенаведених положень процесуального законодавства, заслухавши доводи сторін, оцінивши кожен наданий суду доказ щодо належності, допустимості, достовірності та у сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 доведена повністю і кваліфікує його дії за ч.4 ст. 186 КК України.

Кваліфікуюча ознака повторності об`єктивно підтверджується наявністю непогашеної судимості за злочини проти власності; кваліфікуюча ознака вчинення злочину в умовах воєнного стану є загальновідомим фактом дії правового режиму на території України у зв`язку з збройною агресією Російської Федерації проти України, введений Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», строк дії якого продовжено Указами Президента України і триває.

Незважаючи на часткове визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_5 , його винуватість повністю знайшла своє підтвердження в судовому засіданні і підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, досліджених безпосередньо в судовому засіданні.

Суд критично ставиться до показів обвинуваченого відносно відсутності у нього корисливого мотиву та вважає її спростованою сукупністю досліджених доказів. Версія ОСОБА_5 про намір використати викрадений телефон для здійснення дзвінків спростовується об`єктивними даними щодо подальшої поведінки ОСОБА_5 , оскільки у проміжок часу між тим, як він залишив квартиру потерпілої з викраденим телефоном, і моментом його зупинки працівниками поліції він не здійснив жодного дзвінка з телефону. Обвинувачений у момент його зупинки працівниками поліції повідомив правоохоронцям свідомо неправдиву інформацію щодо походження - що цей телефон належить йому особисто, оскільки нібито був ним забраний у певної жінки, у рахунок погашення нею боргу. Така поведінка прямо спростовує твердження про намір лише тимчасово скористатися чужим телефоном, оскільки особа, яка не мала наміру привласнити майно, не мала б жодного приводу видавати його за власне. На запитання щодо того, чи була потерпіла ОСОБА_6 винна обвинуваченому будь-яку грошову суму або мала перед ним інші майнові зобов`язання, ОСОБА_5 однозначно відповів, що жодних боргових чи інших майнових відносин між ним та потерпілою не існувало. Тим самим ОСОБА_5 сам спростував будь-які можливі версії про здійснення дій у межах самовільного відновлення порушеного права чи реалізації якогось дійсного або уявного права на майно потерпілої. Жодних правомірних підстав для перебування телефону потерпілої у володінні обвинуваченого не існувало, що ним самим і визнано.

Що стосується правового змісту позиції захисту, то твердження про відсутність корисливого мотиву через нібито намір тимчасово скористатися чужим майном правового значення для кваліфікації не має. За усталеним підходом судової практики у справах про злочини проти власності, корисливий мотив грабежу полягає у прагненні особи незаконно отримати майнову вигоду для себе або інших осіб шляхом протиправного заволодіння чужим майном. Така вигода не обмежується виключно зверненням майна у власність винного - вона включає і використання чужого майна як засобу для задоволення власних потреб. Заволодіння чужим мобільним телефоном для здійснення з нього дзвінків замість використання для цього власних коштів та власного засобу зв`язку, навіть якщо припустити правдивість такої версії, само по собі є реалізацією корисливого мотиву, оскільки винний у такий спосіб уникає необхідних витрат за рахунок майнових інтересів іншої особи та позбавляє власника можливості користуватися своїм майном.

Крім того, відкритий характер дій обвинуваченого, застосування ним фізичної сили для вилучення телефону безпосередньо з рук потерпілої проти її волі, негайне залишення місця події та приховування фактичного походження майна перед працівниками поліції - у сукупності свідчать про сформований умисел саме на грабіж, а не про правомірні чи нейтральні дії з чужою річчю. Спосіб заволодіння майном (вихоплення з рук власника) повністю охоплюється об`єктивною стороною складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 186 КК України, і виключає можливість іншої кримінально-правової оцінки. Висунута ОСОБА_5 версія є спробою пом`якшити власну відповідальність шляхом уникнення кримінальної відповідальності, що не відповідає фактично встановленим судом обставинам справи.

З урахуванням викладеного, показання обвинуваченого ОСОБА_5 у частині заперечення корисливого мотиву та умислу на відкрите заволодіння майном суд оцінює критично - як обрану ним позицію захисту, що спростовується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, зокрема: показаннями потерпілої ОСОБА_6 , показаннями свідка ОСОБА_11 , протоколом слідчого експерименту, протоколами огляду місця події та огляду мобільного телефону, відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції, а також самими ж показаннями обвинуваченого в частині визнання ним об`єктивної сторони вчиненого діяння. У сукупності ці докази однозначно підтверджують вчинення ОСОБА_5 саме відкритого викрадення чужого майна з корисливим мотивом, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України.

Також слід зауважити, що ОСОБА_5 щирого каяття не виявив, матеріальна шкода потерпілій компенсована лише фактом повернення викраденого телефону, що стало можливим виключно внаслідок терміново вжитих правоохоронними органами заходів, а не власної ініціативи обвинуваченого.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд виходить із загальних принципів призначення покарання, що передбачені ст. 65 КК України. Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Судом враховано, що у відповідності до норм ст. 12 КК України, скоєне ОСОБА_5 кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 186 КК України, є тяжким злочином.

Обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_5 , згідно зі ст. 66 КК України, відсутні.

Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , згідно зі ст. 67 КК України, є рецидив злочину.

При призначенні ОСОБА_5 покарання, суд керується вимогами ст. 65 КК України, роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує характер і ступінь тяжкості скоєного злочину, обставини справи, дані про обвинуваченого ОСОБА_5 , який раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за корисливі злочини, на шлях виправлення не став та через короткий час після відбуття покарання за попереднім вироком скоїв даний злочин, має двох дітей ОСОБА_13 , 2014 року народження і ОСОБА_14 , 2013 року народження, який згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого хворіє фокальною ідіопатичною епілепсією з судомними нападами з фокальним початком, обвинувачений згідно виписки з медичної карти амбулаторного хворого має клінічну стадію ІІ грибкового ураження нігтів, яка зумовлена ВІЛ, на обліку в наркологічному диспансері та в психіатричній лікарні не перебуває, офіційно не працевлаштований, не одружений, потерпіла матеріальних та моральних претензій до обвинуваченого не має, міру покарання залишила на розсуд суду, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.4 ст. 186 КК України, оскільки вважає, що його виправлення та перевиховання не можливе без ізоляції від суспільства та буде необхідним і достатнім для його виправлення і попередження скоєння ним нових злочинів. Підстав для застосування вимог ст.ст.69, 75 КК України судом не встановлено.

Вчинення ОСОБА_5 повторно, нового умисного кримінального правопорушення, свідчить про абсолютне зневажання ним закону і встановлених у суспільстві правил. Така поведінка не може бути визнана допустимою у суспільстві. Суд вважає, що встановлені під час судового розгляду обставини свідчать, що ОСОБА_5 , схильний до системного вчинення кримінальних правопорушень, що являється особою виключно кримінальної спрямованості.

Згідно ухвали слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 14.08.2025 року ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який згодом продовжено ухвалами слідчого судді Біляївського районного суд Одеської області та судом, який розглядає вказане кримінальне провадження.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України, необхідно зарахувати ОСОБА_5 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення у період із 14.08.2025 року по день набрання даним вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення дорівнює одному дню позбавлення волі по день набрання вироком законної сили включно.

Раніше обраний та продовжений запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили слід залишити у вигляді тримання під вартою.

Цивільний позов по даному кримінальному провадженню не заявлено.

Процесуальні витрати на залучення експерта відсутні.

Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України, враховуючи розписку потерпілої ОСОБА_6 про повернення належного їй майна.

Захід забезпечення кримінального провадження у виді арешту накладеного ухвалою слідчого судді - підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 369-371, 374,376, 615 КПК України, суд -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рахувати з дня набрання законної сили цим вироком.

Зарахувати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк покарання у виді позбавлення волі строк попереднього ув`язнення з 14.08.2025 року з розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили, застосований до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити без змін - тримання під вартою, з подальшим утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».

Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 15.08.2025 року.

Речовий доказ мобільний телефон «Samsung», моделі «Galaxy А7(2018)» вважати повернутим за належністю власнику - потерпілій ОСОБА_6 .

Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення учасниками процесу до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Відповідно до ч.15 ст. 615 КПК України суд обмежився проголошенням резолютивної частини вироку з врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_1