Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №314/1118/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 21.04.2026 Справа № 314/1118/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 314/1118/26 Головуючий у І інстанції: Кононенко І.О.

Провадження № 22-ц/807/1070/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткова І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Корольова Дмитра Олександровича на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 березня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Садівничого товариства «Волна» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Корольова Д.О. звернулася до суду з позовом до СТ «Волна» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування заяви зазначено, що з 18.05.2025 ОСОБА_1 є членом СТ «Волна», що підтверджується протоколом загальних зборів СТ «Волна» № 180525/1 від 18.05.2025 та членською книжкою. ОСОБА_1 є власником садового будинку АДРЕСА_1 , земельних ділянок площею 0,0922 га, (кадастровий номер: 2321582700:01:003:0041) та 0,047 га, (кадастровий номер: 2321582700:01:003:0044), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 20.09.2023 зареєстрованого в реєстрі за № 1712 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Т.Ю. та відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зазначений будинок підключений до мережі електропостачання через опломбовані засоби обліку.

Жодної заборгованості з оплати електроенергії та/або будь-яких інших порушень, встановлених Законом України «Про електроенергію», Правил роздрібного ринку електричної енергії позивач не має, як і жодної заборгованості зі спати членських внесків.

З жовтня 2023 року ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком, ОСОБА_2 , рятуючись від збройної агресії російської федерації та посилення ракетних обстрілів, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для їхнього життя та здоров`я, вимушена була виїхати зі свого житла у місті Запоріжжі до належного їй на праві власності садового будинку АДРЕСА_2 , розташованих на території СТ «Волна», у зв`язку з чим, подружжя отримало статус внутрішньо переміщених осіб.

Таким чином, наразі фактичним місцем проживання ОСОБА_1 та її чоловіка є адреса: АДРЕСА_3 .

Позивач наголошувала, що не отримувала жодного попередження про припинення постачання електроенергії як член СТ «Волна».

21.12.2025 голова СТ «Волна» Степаненко С.Г. засобами електронного зв`язку за допомогою месенджера Viber у загальному чаті членів товариства розмістив копію Протоколу зборів правління СТ «ВОЛНА» №20/12/25 від 20.12.2025, за змістом якого рішеннями загальних зборів було ухвалено:

п.1. Довести до відома всіх боржників що, за несвоєчасно сплачені борги, правління ухвалило рішення застосувати п. 7.5 статуту СТ «Волна» до боржників (Правління має повноваження відключити ділянку від електромережі та заблокувати в`їзд транспортного засобу на територію товариства…)

п.2. Найняти, та сплатити послуги спеціалізованої компанії з відімкнення кабеля живлення ділянок боржників від електромережі СТ «Волна».

22.12.2025 голова товариствта Степаненко С.Г. засобами електронного зв`язку за допомогою месенджера Viber у загальному чаті членів СТ «Волна» виклав повідомлення про відключення ділянок боржників, зокрема ділянки № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 ..

Таким чином 22.12.2025 садовий будинок ОСОБА_1 №9-а, що розміщений на земельній ділянці № НОМЕР_1 , на території СТ «Волна» протиправно відключено від електричної мережі.

Не погоджуючись з такими протиправними діями правління товариства, позивач вимушена була звернутися за захистом свого порушеного прав та інтересів до Вільнянського районного суду Запорізької області з відповідним позовом до СТ «Волна» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії. 12.02.2026 суддя Вільнянського районного суду Запорізької області Капітонов Є.М., розглянувши матеріали позовної заяви, постановив ухвалу про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Садівничого Товариства «Волна» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, що підтверджується ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 12.02.2026 у справі № 314/824/26.

16.02.2026 ОСОБА_1 особисто звернулася до голови СТ «Волна» Степаненка С.Г. з письмовою Вимогою про негайне відновлення електроживлення.

Проте, особисто отримати зазначену вимогу голова ОСОБА_3 категорично відмовився, у зв`язку з чим, позивач вимушена була надіслати вказану вимогу від 16.02.2026 на офіційну юридичну адресу товариства поштою.

З урахуванням усього вищевикладеного позивач вимушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права з цим позовом.

Позивач вказувала, що враховуючи те, що між нею та СТ «Волна» виник спір щодо правомірності припинення 22 грудня 2025 року електропостачання до її садового будинку, вона обґрунтовано вважає що, після постановлення Вільнянським районним судом Запорізької області 12 лютого 2026 року ухвали про відкриття провадження у цивільній справі № 314/824/26 з приводу зазначеного спору, тобто, після факту відключення належного позивачці на праві власності садового будинку АДРЕСА_2 , на території СТ «Волна», що, на її думку, є законною підставою для відновлення електропостачання до вирішення судом цього спору та набрання законної сили рішенням суду у вказаній справі, яким будуть встановлені обставини щодо наявності порушень з боку позивача як члена садівничого товариства, у суду наразі є усі законні підстави задовольнити позовних вимог, заявлених у цьому позові, у повному обсязі.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Корольова Д.О. просила суд:

визнати неправомірними дії СТ «Волна» щодо не відновлення після відкриття ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 12.02.2026 провадження у цивільній справі № 314/824/26 електропостачання до садового будинку АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ;

зобов`язати СТ «Волна» в особі керівника СТ «Волна» Степаненка С.Г. відновити електропостачання до садового будинку АДРЕСА_2 , за адресою: Запорізька обл., Запорізький район, Михайлівська територіальна громада, СТ «Волна», що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Також просила стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Корольова Д.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 березня 2026 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи обставини, вказані у позовній заяві, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Корольова Д.О.зазначає, що суд першої інстанції в цій справі помилково застосував п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки справа підлягає розгляду саме в порядку цивільного судочинства.

На думку позивача, у цій справі існує спір цивільно-правового характеру, оскільки предметом позову є лише відновлення електропостачання до приватного будинку, що стосується захисту прав споживача та права власності, а не управління кооперативом, як помилково зазначив суд першої інстанції.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Корольов Д.О. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваної ухвали та направленні справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 120). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду не відповідає.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції керувався приписами п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, якою передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з тим, що спір у цій справі має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

За положеннями ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «ДеЖуфр да ла Праделль проти Франції» De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Так, у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

Судова юрисдикція – це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, загальні суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) вказано, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18(провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б(провадження № 12-143гс19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 761/3726/19 (провадження № 61-8396св21) зазначено:

«у справі, що переглядається, позивач вимагає у судовому порядку зобов`язати відновити постачання електричної енергії на садову ділянку № НОМЕР_2, що їй належить, для використання у власних побутових потребах. Отже, спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер - щодо користування членом товариства майном товариства - електричними мережами, відповідно, спірні відносини не мають характеру корпоративних. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі з посиланням на те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підвідомчий господарському суду, оскільки спір не пов`язаний з підприємницькою діяльністю чи корпоративними відносинами, а тому відповідно до положень статті 20 ГПК України не відноситься до юрисдикції господарських судів.

У справі № 390/1229/18, що розглядалась Верховним Судом 27 листопада 2019 року, вирішувався спір про визнання неправомірними дій садового товариства з відключення від електромережі садового товариства будинку позивача, зобов`язання підключити до електромережі садового товариства, визнання неправомірними дій щодо відсторонення позивача від членства в правлінні садового товариства, зобов`язання поновити у членах правління садового товариства. У наведеній справі № 390/1229/18 позивач оскаржував рішення правління садового товариства про відключення належної йому ділянки від електропостачання та відсторонення його від членства в правлінні до загальних зборів. Погодившись із висновками судів, що вирішення спору у справі № 390/1229/18 належить до юрисдикції господарських судів, Верховний Суд, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), виходив із того, що відповідно до статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напрямку його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув, а тому такий спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Разом з тим, у розглядуваній справі № 761/3726/19 позивачем заявлено вимоги лише про зобов`язання відповідача відновити постачання електричної енергії до ділянки позивача, тобто підстави та предмет позову не стосуються захисту корпоративних прав позивача, а спірні відносини не є подібними із відносинами, у межах яких вирішувався спір судом у справі № 390/1229/18. Верховний Суд неодноразово наголошував, що не буд-який спір між членом садового товариства та товариством є корпоративним, а лише той, що пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи - садового товариства. Спори між членом садового товариства та садовим товариством щодо користування електромережою товариства, у тому числі щодо оскарження розміру заборгованості за спожиту електроенергію, правомірності відключення, про зобов`язання підключити електропостачання - належить до юрисдикції цивільного суду, оскільки не пов`язані з вирішенням питань участі в управлінні цим товариством. Доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що позивач у цій справі є членом ОК «СТ «Івушка», а отже, спір, що виник між сторонами з приводу незаконного, на думку позивача, відключення від електричної мережі ділянки, яка знаходиться у межах ОК «СТ «Івушка», є корпоративним та підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, спростовується наведеними висновками Верховного Суду, оскільки стосуються захисту права на користування електрообладнанням садового товариства, а не участі в управлінні товариством, чи щодо створення, діяльності та припинення як юридичної особи товариства, тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства».

У цій справі суд першої інстанції послався на те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 309/1299/18 надав правовий висновок стосовно віднесення спору про відключення кооперативом його члена від споживання електроенергії до корпоративного.

Проте суд не звернув уваги на те, що позивач у справі № 309/1299/18 оспорював рішення правління Садового товариства «Супутник» про відсторонення його від членства в управлінні кооперативу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), посилання на яку міститься в оскаржуваній ухвалі, зробила висновок, за яким корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Разом з тим, у наведеній справі позивач звернувся до суду з позовом до обслуговуючого кооперативу з вимогою визнати недійсним рішення, ухваленого загальними зборами його членів 10 грудня 2016 року, яким: надано згоду голові правління ЖБК «Совіньйон-2» на підписання від імені кооперативу договору купівлі-продажу з ТОВ «Комунсервіс», предметом якого є магістральний водопровід; змінено склад засновників кооперативу; затверджено нову редакцію статуту ЖБК «Совіньйон-2» з новою назвою - ОК «ЖК «Совіньйон-2».

Натомість у цій справі, суди першої інстанції не врахував, що не буд-який спір між членом садового товариства та товариством є корпоративним, а лише той, що пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. Спори між членом садового товариства та садовим товариством щодо користування електромережею, у тому числі щодо оскарження розміру заборгованості за спожиту електроенергію, правомірності відключення, про зобов`язання підключити електропостачання належить до юрисдикції цивільного суду, оскільки не пов`язані з вирішенням питань участі в управлінні та діяльності цього товариства.

ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Корольова Д.О. заявила вимоги про визнання неправомірними дій СТ «Волна» щодо не відновлення електропостачання до садового будинку та зобов`язання відповідача відновити постачання електричної енергії до будинку позивача для використання у власних побутових потребах, тобто підстави та предмет позову не стосуються захисту корпоративних прав позивача. Тому суд помилково відмовив у відкритті провадження у справі з посиланням на те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що позовна містить інформацію про наявність у провадженні суду іншої цивільної справи № 314/824/26, провадження № 2/314/1262/2026 за позовом ОСОБА_1 до Садівничого товариства «Волна» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, провадження за якою відкрито ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 лютого 2026 року, що, з огляду на положення п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, свідчить про необхідність ретельного дослідження тотожності предмету і підстав цих позовів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є слушними, адже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства, тому ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 березня 2026 року про відмову у відкритті провадження слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Корольова Дмитра Олександровича – задовольнити.

Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 березня 2026 року про відмову у відкритті провадження у цій справі – скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 24 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: