Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №336/1626/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 21.04.2026 Справа № 336/1626/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/1626/26 Головуючий у І інстанції: Звєздова Н.С.

Провадження № 22-ц/807/973/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткова І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» про визнання такими, що не відповідають дійсності, показників використання електроенергії, нарахованих без урахування соціальних норм користувача,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Запоріжжяобленерго», ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» про визнання такими, що не відповідають дійсності, показників використання електроенергії, нарахованих без урахування соціальних норм користувача.

В обґрунтування позову серед іншого зазначено, що лічильник електроенергії ОСОБА_1 установлений не у дворі або на фасаді її будинку, а на стовпі-опорі лінії електропередач, що саме собою є порушенням.

У квитанції на сплату послуг з електропостачання за жовтень 2025 року ОСОБА_1 виявила невідповідність показників за використання електроенергії з 01.09.2025 до 01.10.2025: у графі «попередні показники» зазначено «2509» тоді як, за твердженням позивача, такі показники мають бути зазначені у квитанції станом на 01.11.2025.

У квитанції за грудень 2025 року у графі «попередні показники» зазначено «2574» як використання електроенергії з 01.12.2025 до 01.01.2026. За спостереженням ОСОБА_1 , ще 15.12.2025 показники були на числах «2475», а 17.12.2025 вони збільшилися до «2574», тобто більше, ніж на 99 кВт за добу.

19.02.2026 на лічильнику, як і раніше показники електроенергії - «2574» як попередні, а поточні – «2607», яких позивач не використовувала.

15.12.2025 ОСОБА_1 звернулася до колцентру ПАТ «Запоріжжяобленерго» у зв`язку з відсутністю світла, а 17.12.2025 показники лічильника збільшилися, що, з огляду на відсутність електропостачання, змусило її засумніватися у правильності даних лічильника, справності самого лічильника та достовірності інформації, зазначеної у квитанціях.

Повторні звернення до колцентру ПАТ «Запоріжжяобленерго» 27.12.2025 та 29.12.2025 виявилися також безрезультатними. Спеціаліст відповіла позивачу, що станом на 09.12.2025 показники лічильника зазначені «2574».

ОСОБА_1 зазначала, що один діод у її лічильнику, що світиться, показує зменшену напругу в мережі, а насправді в будинок електроенергія не надходить.

У 2024-2025 роках вона вже зверталася до ПАТ «Запоріжжяобленерго» з метою перевірки лічильника, підозрюючи порушення при підключенні, але лічильник так і не відремонтували.

ОСОБА_1 зазначала, що є жінкою похилого віку, на вулиці ожеледиця і мороз, просуватися містом для неї проблематично, тому і зверталася до колцентру телефоном. У будинку відсутнє електропостачання приблизно з вересня 2025 року, однак квитанції від ПАТ «Запоріжжяобленерго» надходять із зазначенням показників спожитої електроенергії, якої споживач не використовувала, у зв`язку з чим, утворюється борг .

Посилаючись на означені обставини, вказуючи на порушення ч. 3 ст. 76 Земельного кодексу України, ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», постанову КМУ № 118 від 30.01.2026, а також ст. 366 Кримінального кодексу України, ОСОБА_1 , просила суд:

-взяти скаргу до уваги та визначити в окреме судочинство;

- згідно зі ст. 366 КК України, визнати такими, що не відповідають дійсності, використання 1197 кВт у червні та 270 кВт у липні 2024 року, вигаданими внаслідок навмисного порушення заміни лічильника, змонтованого, розташованого та підключеного з порушенням – на стовпі-опорі лінії електропередач;

- зобов`язати ПАТ «Запоріжжяобленерго» анулювати нібито використані 31 кВт електроенергії у листопаді та 39 кВт – у грудні;

- на підставі постанови КМУ № 118 від 30.01.2026, звільнити від нарахування за електроенергію, оскільки вона не надавалась або надавалась не в повному обсязі у зв`язку з надзвичайними ситуаціями та бойові дії у м. Запоріжжі з січня 2025 року;

- скасувати борг в розмірі 8203,2 грн, нарахований внаслідок порушення заміни лічильника змонтованого, розташованого та підключеного з порушенням на стовпі-опорі лінії електропередач, за розрахунком із обсягу споживання за даними «Детального стану розрахунків заборгованості за спожиту електроенергію»;

- зобов`язати ПАТ «Запоріжжяобленерго» провести помісячний перерахунок за вирахуванням безоплатної соціальної норми та відсутністю струму в мережі користувача.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи обставини, вказані у позовній заяві, ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції порушив її право на доступ до правосуддя, гарантоване Конституцією України та Загальною декларацією прав людини. Також вказує на порушення її прав як споживача послуг з електропостачання.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Запоріжжяобленерго» зазначає, що заявлені вимоги не містять посилання на норми ЦПК, а витікають з правовідносин, які виникли в межах скарги чи повідомлення про кримінальне правопорушення щодо внесення неправдивих відомостей до офіційних документів щодо нарахування кількості використаних кіловат електричної енергії (ст. 366 КК України), тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявниця заявила вимогу про встановлення фактів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що дає підстави відмовити у відкритті провадження у справі

У своїх додаткових поясненнях ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження, оскільки її вимоги фактично спрямовані на встановлення обставин, які можуть свідчити про наявність ознак кримінального правопорушення. Зокрема, відповідно до статті 366 КК України, «Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей…» Отже, заявлені вимоги не спрямовані на захист цивільного права, виходять за межі цивільної юрисдикції, передбачають інший порядок правового реагування.

17 квітня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява АТ «Запоріжжяобленерго» про розгляд справи за відсутності представника товариства.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду не відповідає.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки заявниця заявила вимогу про встановлення фактів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вони не містять посилання на норми ЦПК, ЦК України, а витікають з правовідносин, що виникли в межах скарги чи повідомлення про кримінальне правопорушення щодо внесення неправдивих відомостей до офіційних документів щодо нарахування кількості використаних кіловат електричної енергії (ст. 366 КК України).

Однак, колегія суддів вважає такий висновок передчасним, таким, що нівелює право позивача на судовий захист інтересів неповнолітньої дитини з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, головним обов`язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8).

Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина перша статті 55). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Так, у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

Судова юрисдикція – це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до положень статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 , зокрема, вказувала на неправомірні дії з боку відповідачів щодо відсутності реагування на її численні заяви про перевірку лічильника електроенергії у зв`язку з неточністю його показань, на неправильність нарахувань наданих їй послуг та відсутність електроенергії в будинку, просила суд зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості, що вказує на цивільний характер спору, адже вказані правовідносини пов`язані із захистом прав споживача послуг електричної енергії.

Проте суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 , не врахував обставин, що мають значення для розгляду справи та не сприяв у здійсненні заявницею її права на справедливий судовий розгляд, зосередившись тільки на посиланнях позивача на Кримінальний кодекс України.

Якщо подана позовна заява за формою та змістом не відповідає статті 175 ЦПК України, до розгляду вона не приймається відповідно до статті 185 ЦПК України.

Апеляційний суд підкреслює, що стаття 185 ЦПК України зобов`язує суд у разі, якщо подана позовна заява не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, надати строк на усунення її недоліків.

Колегія суддів зауважує, що недоліки позовної заяви ОСОБА_1 могли стати причиною для залишення її заяви без руху з наданням строку для подання уточнень позовних вимог, і в жодному разі не можуть бути приводом для формальної відмови від розгляду позову, оскільки така відмова є обмеженням доступу до правосуддя.

Загальною декларацією прав людини 1948 року також передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» («Bellet v. France», заява № 13343/87) від 04 грудня 1995 року) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії).

Отже, відмова у прийнятті до розгляду позовної заяви з формальних підстав матиме наслідком порушення права особи на справедливий судовий розгляд, гарантоване параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є слушними, адже до висновку про неможливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства суд першої інстанції дійшов, фактично не визначивши предмету спору, не проаналізувавши обґрунтувань позивача для звернення з цим позовом у порядку цивільного судочинства, не надавши належної оцінки всім доводам позивача.

Висновок суду про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства не ґрунтується на вимогах закону, не відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, а також таким, що безпідставно обмежив право позивача на доступ до правосуддя, тому ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2026 року про відмову у відкритті провадження слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2026 року про відмову у відкритті провадження у цій справі – скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 24 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: