Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №204/4401/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/4401/26

Провадження № 2-о/204/127/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

22 квітня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді - Чапали Г.В.,

за участю секретаря судового засідання - Азарян Б.С.,

заявника - ОСОБА_1 ,

заінтересованої особи - ОСОБА_2 ,

представника заінтересованої особи - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі у залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,

УСТАНОВИВ:

20 квітня 2026 року до Чечелівського районного суду м. Дніпра надійшла заява ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису, в якій заявниця просить суд видати відносно ОСОБА_2 , з яким вона перебувала у стосунках з жовтня 2023 року по початок листопада 2025 року, та від яких сторони мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обмежувальний припис строком на шість місяців, визначивши наступні тимчасові обмеження, у вигляді заборони:

- наближатися до неї на визначену судом відстань;

- контактувати з нею будь-яким способом (особисто, телефоном, месенджерами, через третіх осіб, соціальні мережі);

- переслідувати її та перебувати біля її місця проживання/роботи; втручатися у її приватне життя та життя її родини;

- застосувати інші заходи, передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», які суд вважатиме необхідними для забезпечення її безпеки, у тому числі (але не виключно): заборону будь-яких контактів через третіх осіб; заборону розшуку та відстеження її місця перебування; заборону збору, використання та поширення її персональних даних; заборону контакту з її дітьми - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування заяви посилається на те, що ОСОБА_2 вчиняє щодо неї систематичне психологічне насильство, переслідування, погрози, незаконне втручання в її приватне життя та створює реальну загрозу її безпеці та психологічному стану, а також погрози щодо її неповнолітньої дитини.

Після фактичного припинення стосунків 02.11.2025 року з боку ОСОБА_2 розпочався систематичний психологічний тиск на неї з метою отримання доступу до її мобільного телефону, облікових записів, особистого листування, фото- та відеоматеріалів, які підтверджують існування відносин між сторонами. Така поведінка була притаманна йому під час кожної серйозної сварки і кілька разів раніше він видаляв усе з її телефону та навіть скидував його до заводських налаштувань, зокрема 26.11.2024.

08.11.2025 року ОСОБА_2 прибув до місця перебування заявниці та незаконно заволодів її мобільним телефоном, про що нею було подано заяву до поліції.

У зв`язку з неможливістю розблокувати пристрій він звертався до її знайомих із вимогами надати коди доступу або сприяти розблокуванню телефону.

Надалі телефон було скинуто до заводських налаштувань та повернуто 14.11.2025 року без SIM-картки.

Крім того, 08.11.2025 та 10.01.2026 року він незаконно відновлював SIM-карту, внаслідок чого заявниця втратила доступ до месенджерів Telegram та Viber і дотепер не може володіти своїми акаунтами у них.

Після цього систематично здійснювалися:

- переслідування її біля місця проживання;

- перебування під будинком та у дворі;

- постійні повідомлення образливого та принизливого характеру;

- створення акаунтів у TikTok та Instagram з метою поширення неправдивої інформації про заявницю, а також телеграм-канал з її інтимними фотографіями;

- розміщення її персональних даних та контактів її матері;

- організація звернень до неї через третіх осіб.

Також ОСОБА_2 два рази вчиняв відносно неї публічні принизливі дії, а саме - плювки у обличчя.

Заявниця наголошує, що вказана ситуація створює реальні ризики не лише для неї, але й для дитини, а саме:

- дитина є безпосереднім свідком конфліктних та агресивних дій з боку батька;

- використання зустрічей із дитиною як приводу для приниження матері свідчить про відсутність безпечного середовища для спілкування;

- така поведінка формує у дитини викривлену модель поведінки та може спричинити психологічну травматизацію.

Крім того, враховуючи подальші погрози зазначеної особи щодо втручання у життя старшої дитини заявниці (сину - 12 років) з метою дискредитації її як матері, існує реальний ризик навмисного психологічного впливу на дитину з метою завдання шкоди її емоційному стану.

Вказує, що за фактом незаконного втручання у її приватне життя відкрито кримінальне провадження за ознаками статті 182 Кримінального кодексу України, у межах якого її визнано потерпілою.

Внаслідок зазначених обставин заявниця перебувала і перебуває у стані постійного психологічного тиску та страху за свою безпеку.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даною заявою.

Того ж дня, 20.04.2026 на адресу суду надійшли письмові заперечення ОСОБА_2 , щодо задоволення заяви про видачу обмежувального припису, в обґрунтування яких він зазначив наступне:

- відсутні правові підстави для застосування обмежувального припису, адже факти насильства та реальної загрози не є доведеними, доказів не надано, спір є суто сімейним конфліктом щодо дитини;

- він перебуває у законному шлюбі, має сім`ю та виховує дітей, заявниця як особистість не становить для нього інтересу, комунікація з нею є вимушеною та обумовлена виконанням ним батьківських обов`язків;

- поява спільної дитини була незапланованою, рішення про народження дитини було одноосібним вибором заявниці, натомість для нього сім`я є непохитним пріоритетом, і він ніколи не залишить свою дружину;

- ніякого припинення стосунків 02.11.2025 року не відбулося так як не мали місце ніякі стосунки, він лише звертався до заявниці для надання йому послуг інтимного характеру, на заміну чого допомагав їй з різного роду послугами; однією з таких послуг була послуга заміни батареї до мобільного телефону золотистого кольору редмі нот 3 та перенесення фото/відео та іншої інформації, яка містилася на телефоні на гугл диск;

- реальна суть спору полягає у перешкоджанні йому у спілкуванні з дитиною;

- заявниця намагається штучно створити йому образ «злочинця», використовує поліцію як інструмент тиску, в результаті таких безпідставних звинувачень його у вживанні наркотичних засобів, за її викликами стосовно нього були складені адміністративні матеріали за ст. 130 КУпАП;

- заявниця сама вдалася до грубого втручання у його приватне життя та організувала тиск на його сім`ю, використовуючи маніпуляції та свої колишні професійні зв`язки;

- окремі повідомлення, надані заявником, мали суто емоційний характер, така реакція не є домашнім насильством у розумінні закону, а викликана: тривалим обмеженням у спілкуванні з дитиною та її приховуванням; постійними утручаннями заявниці у його особисте життя, дзвінками його дружині та її батькам;

- за наявності технічної можливості (функція «блокування номера/ відправника»), заявниця не заблокувала вхідні повідомлення від відповідача, навпаки, вона методично та вибірково їх приймала, зберігала та коментувала, що свідчить не про страх, а про цілеспрямовану підготовку штучної «доказової бази» для суду;

- заявниця надає вирвані з контексту повідомлення, приховуючи власні, твердження про «плевки» чи іншу подібну поведінку є абсолютною вигадкою, він є відкритою, компанійською та щедрою людиною, через свою довірливість може надавати власний телефон чи доступ до пошти друзям/ знайомим за необхідності, що ставить під сумнів персональну належність усіх відправлених повідомлень саме йому;

- посилання на наявність кримінального провадження за ч. 1 ст. 182 КК України є маніпулятивним, та порушують презумпцію невинуватості, адже згідно з даними Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), відомості внесено «за фактом» події, а не стосовно конкретної особи, йому не вручалося повідомлення про підозру, він не має статусу підозрюваного у даному провадженні;

- ініціювання кримінальних проваджень свідчить про намір спровокувати його звільнення з роботи та дискредитувати професійну репутацію, адже у разі звільнення він втратить стабільний заробіток, що негативно вплине на забезпечення його сім`ї, як наслідок нарахування аліментів на спільну дитину відбуватиметься не від його реального доходу, а виходячи із середньої заробітної плати по області, що в її розумінні може бути фінансово вигіднішим;

- заявлені обмеження фактично позбавляють його можливості бачити дитину та суперечать інтересам самої дитини, легалізуючи її ізоляцію від батька.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні заяви у повному обсязі.

Статтею 350-5 ЦПК України передбачено, що справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису. Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.

З урахуванням вказаних приписів, ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20.04.2026 року вказану заяву було призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання призначене на 22.04.2026 року з`явились заявниця - ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , а також представник заінтересованої особи за довіреністю, його дружина - ОСОБА_3 .

Судом встановлено, наступні фактичні обставини.

Згідно актового запису № 110 від 16.11.2024, складеного Центрально-міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), батьками ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 54).

У провадженні Чечелівського районного суду м. Дніпра перебуває цивільна справа №204/12572/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, відповідно до якого позивач, посилаючись на те, що їх спільна з відповідачем дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із нею, перебуває на повному її утриманні, просила стягнути на свою користь з ОСОБА_2 кошти на утримання дитини в розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу щомісячно з дати пред`явлення позову і до моменту досягнення дитиною повноліття.

Згідно наявних у матеріалах справи копій заяв ОСОБА_1 , вона неодноразово зверталась до Головного управління національної поліції України в Дніпропетровській області, щодо переслідувань та погроз збоку ОСОБА_2 , вказуючи як на підставу звернення, отримання ним доступу до її особистих даних, встановлення синхронізації та сповіщень всупереч її волі, створення у соціальній мережі ТікТок від її імені фейкового акаунту та розміщення на ньому ІНФОРМАЦІЯ_6 її фото та написів сексуального та принизливого характеру «надаю інтимні послуги», з вимогою провести перевірку за ознаками порушення недоторканості приватного життя, поширення інтимних зображень без згоди, несанкціонованого втручання в роботу інформаційних систем, примушування, тиску, залякування тощо (заяви від 11.11.2025, 14.11.2025, 27.11.2025, 28.11.2025, 05.12.2025, копії яких разом із відповідями долучено до заяви про видачу обмежувального припису (а.с. 33-51).

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №12026040000000731, від 01.04.2026 року відповідно до ухвали слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра Слюсар Л.П. від 12.03.2026, Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 23.02.2026 про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 182 КК України (а.с. 32).

Постановою т.в.о. слідчого СУ ГУНП України в Дніпропетровській області, Федорова Е.В., від 09.04.2026 року, за результатами розгляду кримінального провадження №12026040000000731 ОСОБА_1 визнано потерпілою у цьому провадженні (а.с. 31).

Присутня в судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 подану заяву підтримала у повному обсязі, та просила її задовольнити. Зокрема, акцентувала увагу суду на тому, що на даний час систематичне психологічне насильство, переслідування, погрози, незаконне втручання в її приватне життя яке створює реальну загрозу її безпеці та психологічному стану, а також погрози щодо її неповнолітньої дитини - не припинились. Зокрема, від її імені було створено декілька фейкових акаунтів у TikTok та Telegram, на яких розміщено її приватні фото інтимного характеру. Також зазначила, що ОСОБА_2 погрожує донести вказану інформацію до її дванадцятирічного сина з метою демонстрації йому образу матері в негативному сенсі. Вважає загрозу цілком реальною.

Присутній в судовому засіданні ОСОБА_2 проти задоволення заяви та викладених у ній аргументів категорично заперечив з підстав, викладених у раніше поданих письмових запереченнях. Зазначив, що спілкування із заявницею з його боку переслідує єдину мету - можливість спілкуватись з їх спільною дитиною, та хвилювання, що заявниця недостатньо добре за нею доглядає. Зокрема, у період вимкнення електроенергії, враховуючи що заявниця проживає в квартирі з електроплитою, він був занепокоєний неможливістю приготувати дитині їжу. Враховуючи наявність трьох інших дітей, та відповідного досвіду, він разом з дружиною мав намір допомогти заявниці. Попри його відповідальне ставлення, заявниця інколи навіть не надсилає йому на його прохання фото та відеозображення дитини, на підтвердження того, що із нею все добре. Це заставляє його додатково хвилюватись, та в такому стані проявляти надмірну імпульсивність.

Судом досліджено подані заявницею у вигляді додатків таблиць повідомлень з абонентського номера НОМЕР_1 , що відповідає номеру ОСОБА_2 вказаному у заяві, та повідомлень з адрес електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , на адресу ІНФОРМАЦІЯ_12 (а.с. 5-30).

Також 22.04.2026 року перед судовим засіданням заявницею подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме фото та відео скріншотів листувань та аудіо повідомлень на мобільний телефон заявниці, які протокольною ухвалою суду було прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

Відповідно судом за участю сторін досліджено в засіданні відеофайл VID_20260413_041545_047 зі скріншотом аудіо повідомлень на мобільний телефон заявниці наступного змісту (мовою оригіналу): « ОСОБА_6 да сука галимая, бл.., я тебе сука ноги повырываю нах..й». «Тварь ты еб..ная, ты очень большую ошибку сделала, очень б..ть, мы завтра, я тебя с нетерпением буду ждать, ты не представляешь с каким, ты можешь уже б..ть купить себе каску и бронежилет, и вызвать сразу же полицию, потому что б..ть я, ой ты себе не представляешь, шо ты сука возбудила во мне, б..ть, поверь..». «Ты недоеб..ная, б..ть, недотрах..ная сука, спермоприемище, б..ть, ты понимаешь, кто ты б..ть. Ото правильно дед б..ть говорил, тебя ото надо прикуют к батарее и кормить тебя нах..й надо сука, пока ты сука не выключишься, б..ть, пока бабка не будет полная, б..ть, тварь еб..ная сука, ниче, оно тебе так аукнется, ты даже не представляешь как, оно всё отразится на твоём ребенке, б..ть, все твои, б..ть милые делишки, направленные на благо ОСОБА_7 , тварь, меняй фамилию, сука, не позорь её, б..ть».

Присутній в засіданні ОСОБА_2 зазначив, що вказані емоційні вислови мали місце за тих обставин, що на підставі неправдивої заяви ОСОБА_1 на лінію 102 його було зупинено та безпідставно звинувачено у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП. Відповідно він був попереджений поліцейськими про неприпустимість такого спілкування й усвідомлює це.

Присутня ОСОБА_1 у свою чергу заперечила епізодичність вказаних погроз, зазначивши, що погрози не припиняються, ОСОБА_1 погрожує через знайомих та її матір, шантажує її можливістю надсилання компрометуючих її особистих даних цим людям та сину від іншого шлюбу, та домагається серед іншого, зокрема щоб вона відмовилась від вимог щодо стягнення аліментів, а періодично і відновлення стосунків та контролю щодо неї.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до правил ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII від 07.12.2017 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється у т.ч. на: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; батьки (мати, батько) і дитина (діти); діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими.

Згідно з пунктами 3, 12, 14, 15 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Протидія домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на припинення домашнього насильства, надання допомоги та захисту постраждалій особі, відшкодування їй завданої шкоди, а також на належне розслідування випадків домашнього насильства, притягнення до відповідальності кривдників та зміну їхньої поведінки.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII, до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить у тому числі обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).

Згідно ч. ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 2229-VIII, рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України, у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20, від 14 липня 2021 року у справі № 643/15988/20, провадження № 61-5729св21.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22), вказано, що докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) вказано, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи.

Обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22).

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22).

За тлумаченням статті 3 Європейської Конвенції, Україна має зобов`язання захистити громадян від нелюдського і принизливого поводження і ставлення шляхом вжиття заходів для забезпечення того, щоб особи не піддавалися такому поводженню, включаючи нелюдське і принизливе поводження зі сторони інших осіб (не представників держави). Такі заходи повинні передбачати ефективний захист і включати кроки по попередження нелюдського та принизливого ставлення про яке влада знала чи повинна була знати.

У рішенні Європейського Суду по справі Опуз проти Туреччини (Opuz v. Turkey, no. 33401/02, 09.06.2009) суд дав характеристику зобов`язань держави у зв`язку з насильством в сім`ї, визнавши серйозність домашнього насильства в Європі, та підкресливши відповідальність, з якою держави повинні вживати відповідних заходів з метою протидії цьому порушенню прав людини. У своєму рішенні Суд підкреслив, що насильство в сім`ї не є приватною чи сімейною справою, але є проблемою, яка зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Суд також вказав, що недостатньо мати закони щодо протидії домашньому насильству, більш важливим є наявність ефективних механізмів їх реалізації.

Суд проголосив, що нездатність держави захистити жінок від домашнього насильства порушує їх право на рівний захист перед законом, навіть за відсутності наміру такої дискримінації. У рішенні Європейського Суду по справі Б. проти республіки Молдова (п. 51), та інших справах Європейський Суд також вказує, що необхідно визначити, чи національна влада знала чи повинна була знати про насильство, від якого потерпала заявниця, та про загрозу повторного насильства, і у випадку якщо так, то чи були вжиті всі розумні заходи для її захисту та покарання винного.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Суд вважає за необхідне відзначити, що вживання великої кількості нецензурної лайки, образливих висловлювань та іншої лексики, недопустимої у нормальному людському спілкуванні, чого і сама заінтересована особа не заперечує, свідчить про намагання знецінення заявниці і прагнення завдати емоційних страждань.

Відтак судом встановлені в діях заінтересованої особи такі ознаки психологічного насильства як словесні образи, приниження, переслідування, контроль, шантаж, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, що спричинили емоційну невпевненість і завдали шкоди психічному здоров`ю заявниці. З урахуванням дослідженого судом змісту комунікації, небезпідставними можуть виявитись і побоювання заявниці щодо фізичної небезпеки.

В судовому засіданні заінтересованій особі - ОСОБА_2 судом неодноразово було поставлено запитання, з урахуванням вимог заявниці припинити спілкування із нею у форматі тиску, погроз та знецінення, щодо можливості добровільного виконання ним вказаних вимог, на що він відповів, що не збирається це робити у зв`язку із бажанням його активної участі у житті спільної дитини.

Так само, на запитання суду відносно ставлення ОСОБА_2 щодо можливості скористатись легітимними механізмами вирішення сторонами спору щодо визначення порядку участі у вихованні дитини та про усунення перешкод у спілкуванні з нею для одного з батьків, зокрема шляхом звернення до суду, ОСОБА_2 зазначив, що у нього немає на це часу, та він і без того має право спілкуватись із дитиною у спосіб, який вважає за потрібне.

Відтак, враховуючи що стосунки між сторонами мають ознаки психологічного насильства з боку ОСОБА_2 по відношенню до заявниці, які самі по собі несуть ризик вірогідності продовження вчинення домашнього насильства, одночасно зважаючи на встановлену у судовому засіданні, неготовність заінтересованої особи - ОСОБА_2 у добровільному порядку припинити вказані дії, суд дійшов висновку, що з метою запобігання та попередження вчинення насильства у подальшому, наявні підстави для задоволення заяви, що відповідатиме вимогам Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», згідно якого обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи, а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб.

При цьому суд вважає доцільним встановити строк дії обмежень терміном в один місяць, що матиме достатнє профілактичне значення та надасть ОСОБА_2 можливість своєю подальшою поведінкою довести або спростувати необхідність продовження застосування тимчасових обмежень в подальшому.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне роз`яснити, що у відповідності до ч. 5 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», за заявою осіб, визначених частиною першою цієї статті, на підставі оцінки ризиків обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням згідно з частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» про видачу обмежувального припису кривднику, суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.

Згідно з ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, суд відносить на рахунок держави.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України, рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5,12, 76-83, 259, 263-265, 3501-350-6, 354 ЦПК України, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису - задовольнити.

Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , на строк один місяць, визначивши наступні тимчасові обмеження його прав, а саме:

- заборонити громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , наближатися на відстань ближче 25 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , окрім спільної участі в судових засіданнях;

- заборонити громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , якщо вона за власним бажанням перебуває у невідомому місці, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- заборонити громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, зокрема сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Встановити строк дії обмежувального припису 1 (один) місяць.

Строк дії обмежувального припису рахувати з дня ухвалення рішення.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення суду підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Копію рішення направити до відділу поліції № 1 Дніпровського районного управління поліції №1 ГУНП в Дніпропетровській області для взяття ОСОБА_2 на профілактичний облік, та Центральній адміністрації Дніпровської міської ради.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 23.04.2026 року.

Суддя