Вирок від 16 квітня 2026 р. у справі №467/1773/25 — Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/1773/25

1-кп/467/69/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі :

головуючого – судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2

прокурора – ОСОБА_3

обвинуваченого – ОСОБА_4

потерпілих – ОСОБА_5 , ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Арбузинка кримінальне провадження №12025152130000139, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 жовтня 2025 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Агрономія Арбузинського району Миколаївської області, громадянина України, освіта – середня, не одруженого, на утриманні неповнолітніх/непрацездатних осіб не має, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; на момент вчинення правопорушення - військовослужбовець по мобілізації у військовому званні «солдат», в силу ст. 89 КК України не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1, ч.2 ст. 345 КК України,

ВСТАНОВИВ :

Формулювання обвинувачення, яке визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотиву

Провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні усіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, ураховуючи положення ст. 84 КПК України і оцінюючи кожний доказ з точки зору належності і допустимості, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд встановив, що 25 жовтня 2025 року, близько 23 год. 00 хв., більш точного часу в ході досудового розслідування не установлено, ОСОБА_4 , перебуваючи біля воріт домоволодіння АДРЕСА_1 , достовірно знаючи, що перед ним знаходиться працівник правоохоронного органу при виконанні ним службових обов`язків, реалізуючи свій умисел, направлений на спричинення йому тілесних ушкоджень, на грунті раптово виниклої агресії по відношенню до слідчого СВ ВП №1 Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області майора поліції ОСОБА_5 , який прибув до вищевказаного володіння у складі слідчо – оперативної групи для відпрацювання виклику за фактом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , діючи умисно, тобто, усвідомлюючи суспільно – небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно – небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, наніс останньому один удар кулаком правої руки в область обличчя, чим спричинив легке тілесне ушкодження у виді рубця спинки носа, який утворився на місці забійної рани.

Тим самим, ОСОБА_4 вчинив нетяжкий злочин, передбачений ч.2 ст. 345 КК України, а саме: умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легкого тілесного ушкодження у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Крім цього, 26 жовтня 2025 року, близько 00 год. 30 хв., більш точного часу в ході досудового розслідування не установлено, ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем свого фактичного проживання по АДРЕСА_1 , достовірно знаючи, що перед ним знаходиться працівник правоохоронного органу при виконанні ним службових обов`язків, реалізуючи свій умисел, направлений на погрозу останньому насильством, на грунті раптово виниклої агресії по відношенню до поліцейського СРПП ВП №1 Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області сержанта поліції ОСОБА_6 , який прибув до вищевказаного домоволодіння у складі наряду сектору реагування патрульної поліції для відпрацювання виклику за скаргою ОСОБА_8 на дії поліцейських, діючи умисно, тобто, усвідомлюючи суспільно – небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно – небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, взявши у житловому будинку бензинову пилку марки «Kraissmann KS 5220» і завівши її, вибіг на вулицю, де шляхом демонстрації вказаної бензинової пилки, неодноразово направляючи її в бік ОСОБА_6 , висловлював намір застосувати відносно останнього насильство за її допомогою.

Тим самим, ОСОБА_4 вчинив нетяжкий злочин, передбачений ч.1 ст. 345 КК України, а саме: погроза насильством щодо працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин у цьому провадженні

Суд враховує, що відповідно до положень ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК України).

Складовою ж процесу доказування у кримінальному провадженні є «предмет доказування», який визначається як коло закріплених у законі обставин, що повинні бути встановлені чи спростовані під час доказування у кожному кримінальному провадженні.

Законодавець в ст. 94 КПК України вказує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке є основою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні (постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17).

Водночас, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ч. 1 ст. 23 КПК України).

Саме ж кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, позаяк, сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, що встановлено ст. 22 КПК України, адже вони, в силу ст. 26 КПК України, є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

У цій справі суд грунтував свої висновки на основі таких доказів.

Показання

Допитаний за правилами ст. 351 КПК України обвинувачений ОСОБА_4 підтвердив усі викладені обвинувальному акті обставини учинених ним правопорушень, не оспорював кваліфікацію своїх дій, у зв`язку із чим в суді дав показання, що восени 2025 року, точної дати не пам`ятає, він перебував за місцем свого фактичного проживання по АДРЕСА_2 , де вживав алкогольні напої у колі друзів та знайомих, серед яких був і його батько – ОСОБА_4 .

Коли близько опівночі на територію домоволодіння прийшли поліцейські, то він запитав чому вони тут, однак, відповіді не почув.

Оскільки така поведінка поліції його обурила, то він вдарив поліцейського ОСОБА_5 кулаком в обличчя, приблизно в область ока.

Раніше він ОСОБА_5 не знав, але бачив, що тієї ночі останній був одягнений в поліцейську форму.

Після цього він продовжив вживати алкогольні напої, але невдовзі приїхав другий наряд поліції.

Тоді він узяв бензопилу, яка знаходилась в будинку, завів її та направив в бік поліцейського, якого знав раніше.

Зупинити бензопилу його попросив батько, після чого він зайшов на подвір`я.

Як він дізнався пізніше, поліцейській приїздили на виклик жінки, яка звинуватила його батька у нанесенні їй тілесних ушкоджень.

Загалом, вказав, що шкодує про свій вчинок, а така його поведінка була викликана станом сильного алкогольного сп`яніння, оскільки того дня він вжив близьок одного літра горілки.

Вказав, що щиро розкаюється і засуджує свій вчинок.

Потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були допитані у порядку ст.ст. 352, 353 КПК України і дали в суді такі показання.

Зокрема, потерпілий ОСОБА_5 показав, що 25 жовтня 2025 року о 21-22 годині він перебував у складі слідчо – оперативної групи ВП №1 Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області.

Після отримання повідомлення від ОСОБА_7 про спричинення їй тілесних ушкоджень, він разом із водієм ОСОБА_9 та оперу повноваженою ОСОБА_10 службовим автомобілем виїхали за адресою місця її проживання для відпрацювання виклику.

По приїзду було встановлено, що на ОСОБА_7 наявні ознаки тілесних ушкоджень, а тому остання разом із слідчо – оперативною групою поїхала до місця конфлікту.

По прибуттю до домоволодіння, на яке вказала ОСОБА_7 , залишивши службовий автомобіль біля двору, він разом із водієм ОСОБА_9 почали гукати господаря, стоячи біля металевих воріт, які були прикриті, однак, не зачинені. Але ніхто не відповідав, а світло в будинку було вимкнене.

Та оскільки ОСОБА_7 повідомила, що мешканці будинку на місці, то він відчинив хвіртку, підійшов до будинку і оголосив про прибуття слідчо – оперативної групи за заявою останньої.

В цей момент відчинились вхідні двері, а з будинку вивалились двоє осіб в стані алкогольного сп`яніння, як стало відомо пізніше – ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , із запитанням чому приїхала поліція.

Після надання пояснень щодо причин і підстав приїзду наряду, він попросив їх покликати власника домоволодіння ОСОБА_12 , на що вони почали вимагати вийти за межі воріт.

Попросивши їх тримати дистанцію, він чітко і зрозуміло повідомив про наявність заяви ОСОБА_7 і що слідчо – оперативна група прибула для виконання своїх службових обов`язків, пов`язаних із відпрацюванням цієї заяви.

Проте, це розлютило ОСОБА_4 і ОСОБА_11 , після чого вони почали погрожувати фізичною розправою.

Коли він і водій вийшли за межі воріт, ОСОБА_4 продовжив негативно висловлюватись на адресу як на адресу поліції, так і на адресу ОСОБА_7 , яка в цей час перебувала у службовому автомобілі разом із оперу повноваженою ОСОБА_13 .

В якийсь момент він відвернувся в бік службового автомобіля, щоб проконтролювати місцеперебування ОСОБА_7 , після чого зненацька отримав удар в область носа, який наніс ОСОБА_4 .

В цей час ОСОБА_11 розмахував руками до водія ОСОБА_14 .

Дистанціювавшись від ОСОБА_4 , він наказав водію від`їхати на певну відстань від домоволодіння та відразу повідомив чергового про інцидент.

Проте, по дорозі до с-ща Арбузинка на службовий планшет надійшло повідомлення від батька обвинуваченого – ОСОБА_8 , що його сину – ОСОБА_4 нібито поліцейськими були спричинені тілесні ушкодження.

Після чого до місця проживання ОСОБА_4 прибуло два екіпажі СРПП, у складі яких був ОСОБА_6 .

Однак, ОСОБА_4 вибіг з бензопилою в руках та кричав, що він всіх поріже, внаслідок чого було прийнято рішення від`їхати від місця конфлікту.

Наступного дня він подав рапорт і пройшов медичне освідування, в результаті якого у нього було виявлено тілесне ушкодження у виді рубця спинки носа.

Потерпілий ОСОБА_6 підтвердив показання потерпілого ОСОБА_5 , тоді як стосовно учиненого щодо нього особисто правопорушення показав, що коли у складі екіпажу СРПП виїхав до місця проживання ОСОБА_4 , то зіткнувся з неадекватною і агресивною поведінкою останнього.

Зокрема, поведінка ОСОБА_4 була непередбачуваною, у той час як він утримував в руках заведену бензопилу, яку спрямовував безпосередньо у його сторону.

На зауваження і прохання заспокоїтись ОСОБА_4 не реагував, погрожував застосування бензопили у разі, якщо поліція не покине територію його домоволодіння.

При цьому, у нього була реальна можливість завдати шкоди життю чи здоров`ю за допомогою бензопили, що у сукупності із агресивною поведінкою давало достатні підстави побоюватись реального виконання погрози.

Ці показання обвинуваченого і потерпілих, враховуючи, що вони отримані у встановлений законом спосіб і сприймались судом безпосередньо, слід визнати допустимими, і, водночас, належними, оскільки, вони, у т.ч й в сукупності з іншими доказами, прямо вказують на існування обставин, що підлягають доказуванню у цьому провадженні, зокрема, щодо часу, місця, способу учиненого правопорушення і наслідків, що настали внаслідок його учинення, а так само мети, мотивів і спрямованості умислу обвинуваченого.

Документи та висновки експертів

У свою чергу прокурор, підтримуючи висунуте ОСОБА_4 обвинувачення, надав суду ряд письмових доказів (протоколів слідчих дій, висновків експертів, інших документів), дослідження, аналіз і оцінка яких, як кожного окремо, так і в сукупності, у т.ч. й з показаннями обвинуваченого і потерпілих, вказують на такі обставини справи та наступний алгоритм перебігу подій (відповідно до послідовності, що викладена в обвинувальному акті).

За ч.2 ст. 345 КК України

Майор поліції ОСОБА_5 (0075186) наказом т.в.о. начальника ГУНП в Миколаївській області №579 о/с від 04 червня 2025 року призначений на посаду слідчого СВ ВП №1 Первомайського РВП.

Згідно п. 2.1. Посадової інструкції, затвердженої начальником ВП №1 Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області від 01 липня 2025 року, до завдань та обов`язків слідчого ОСОБА_5 , серед іншого, відноситься й розгляд заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення, що надходять до територіального органу поліції, а також інших матеріалів про кримінальні правопорушення, виявлені поліцією, і забезпечення невідкладного, але не пізніше 24 годин після надходження, внесення відповідних відомостей до ЄРДР.

Так, 25 жовтня 2025 року о 22:21 год. зі служби 102 надійшло повідомлення (зареєстроване в ЄО за №3132 від 25 жовтня 2025 року) від гр. ОСОБА_7 щодо спричинення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_15 в с. Агрономія Первомайського району Миколаївської області.

Для відпрацювання цієї заяви до місця проживання ОСОБА_7 виїхала слідчо - оперативна група, до складу якої входив слідчий СВ ВП №1 ОСОБА_5 , який цього дня знаходився на чергуванні особового складу СВ та СД ВП №1 Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області, що підтверджується відповідним графіком, затвердженим начальником ВП №1 від 13 жовтня 2025 року, та згідно розстановки нарядів від 25 жовтня 2025 року отримав зброю.

По прибуттю за місцем виклику, ОСОБА_7 разом із нарядом СОГ в службовому автомобілі поліції приїхали до домоволодіння АДРЕСА_2 , тобто, до місця фактичного проживання обвинуваченого ОСОБА_4 , де, за його ж словами, він протягом дня вживав алкогольні напої у колі приятелів.

Отже, очевидно, що слідчий СВ ВП №1 Первомайського РВП ОСОБА_5 знаходився при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з прибуттям на виклик щодо спричинення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень батьком обвинуваченого.

Подальший перебіг події зафіксовано в ході слідчого експерименту, проведеного по АДРЕСА_1 (протокол від 14 листопада 2025 року), за участю потерпілого ОСОБА_5 , в ході якого були змодельовані умови, наближені до тих, що існували на час події, а потерпілий за участю понятих та статиста показав, які дії щодо нього вчиняв обвинувачений, у т.ч. місце, спосіб та механізм завдання йому одного прямолінійного удару кулаком в обличчя, коли потерпілий перебував за межами території домоволодіння і знаходився поблизу службового автомобіля поліції.

Обставини нанесення ОСОБА_4 дару в обличчя потерпілого ОСОБА_5 , у т. ч. місце, спосіб і механізм простежуються й з протоколу слідчого експерименту від 15 листопада 2025 року за участю свідка ОСОБА_7 , яка була безпосереднім очевидцем події, оскільки в цей час перебувала в службовому автомобілі поліції, який, у свою чергу, був припаркований безпосередньо біля місця події і бачила все, що відбувається поруч.

Ці ж обставини були встановлені й в ході проведення слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_4 (протокол від 18 листопада 2025 року), який, серед іншого, показав на прикладі статиста куди саме і як наносив удар потерпілому ОСОБА_5 .

Таким чином, на користь факту нанесення ОСОБА_4 удару в обличчя ОСОБА_5 свідчать дані трьох протоколів слідчих експериментів, проведених із потерпілим, підозрюваним та свідком, у сукупності із показаннями сторін, за яких потерпілий прямо вказав на обвинуваченого як такого, що спричинив йому тілесні ушкодження, а останній визнав це.

Тим самим, суд вважає доведеним факт спричинення ОСОБА_4 тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_5 , яке згідно висновку експерта №286 від 27 жовтня 2025 року відносяться до категорії легкого тілесного ушкодження у виді рубця спинки носа, що утворився на місці забійної рани та могло мати місце 25 жовтня 2025 року від дії тупого твердого предмета (кулак), тоді як вказане тілесне ушкодження не могло утворитись при падінні з висоти власного зросту.

За вказаною подією слідчий ОСОБА_5 подав рапорт до ЧЧ ВП №1 (зареєстровано 26 жовтня 2025 року за №3137) та заяву про кримінальне правопорушення, яка була прийнята 26 жовтня 2025 року, на що вказує відповідний протокол від 26 жовтня 2025 року.

Що й стало приводом для внесення 26 жовтня 2025 року відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування кримінального провадження №12025152130000139, в результаті якого ОСОБА_4 було висунуте обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 345 КК України, яке, власне, і є предметом цього судового розгляду.

Однак, не встиг наряд СОГ від`їхати з місця події, як зі служби 102 надійшло повідомлення від батька обвинуваченого – ОСОБА_8 із скаргою на нетактовне і грубе поводження поліцейських, які своїм приїздом потурбували його сина та племінника. Таке підтверджується рапортом від 26 жовтня 2025 року, що зареєстрований цього ж дня за №3134.

За ч.1 ст. 345 КК України

З огляду на події, що мали місце при відпрацюванні СОГ заяви ОСОБА_7 та з урахуванням заяви ОСОБА_8 щодо поводження поліції, за вказівкою чергового ВП №1 до місця проживання обвинуваченого в с. Агрономія було направлено наряд СРПП ВП №1 Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області, до складу якого, поряд із поліцейськими ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , входив й рядовий поліції ОСОБА_6 , який працює на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції ВП №1 Первомайського РВП ГУНП згідно наказу начальника ГУНП в Миколаївській області від 02 травня 2022 року №347 о/с.

Зокрема, відповідно п. 2.2. посадової інструкції ОСОБА_6 , що затверджена начальником ВП №1 Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області, до його обов`язків, серед іншого, входить вжиття в межах компетенції заходів для негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання службових обов`язків поліцейського.

По прибуттю службовим автомобілем до домоволодіння АДРЕСА_1 , де в цей час ще знаходився службовий автомобіль наряду СОГ, ОСОБА_6 розпочав спілкування із заявником ОСОБА_8 з приводу його скарги на поліцейських.

Проте, в цей час з житлового будинку на вулицю, а в подальшому й за територію домоволодіння вийшов ОСОБА_4 з ввімкненою бензиновою пилкою в руках, виражаючись на адресу поліцейських нецензурною лайкою і вимагаючи від них поїхати.

В ході слідчого експерименту з участю потерпілого ОСОБА_6 (протокол від 14 листопада 2025 року), останній показав, як ОСОБА_4 рухався безпосередньо в його бік і звертався саме до нього, висловлюючи погрози застосувати відносно нього бензинову пилу, яка весь час перебувала у ввімкненому стані.

Аналогічні обставини були відтворені й в ході слідчого експерименту із свідком ОСОБА_16 (протокол від 14 листопада 2025 року), яка була безпосереднім очевидцем події та на місці її розвитку показала, як ОСОБА_4 з увімкненою бензопилою рухався в бік потерпілого ОСОБА_6 і погрожував йому застосуванням пилки.

Крім цього, факт погрози застосуванням бензинової пилки відносно поліцейського ОСОБА_6 підтверджується даними слідчих експериментів безпосередньо з участю на той час ще підозрюваного ОСОБА_4 та свідком ОСОБА_18 (протокол від 18 та 15 листопада 2025 року відповідно).

Зокрема, свідок ОСОБА_18 повністю показав перебіг подій, що мали місце в ніч з 25 на 26 жовтня 2025 року за участю ОСОБА_4 та поліції.

Водночас, безпосередньо сам ОСОБА_4 як в ході слідчого експерименту, так і під час допиту в суді підтвердив обставини погрози ОСОБА_6 застосуванням бензинової пилки.

З протоколів огляду матеріалів відеозапису, що міститься на micro SD - накопичувачі, який був отриманий в ході досудового розслідування від працівників ВП №1, від 26 жовтня 2025 року та 27 жовтня 2025 року ( а.с. 105 -113) простежується загальна обстановка, у якій ОСОБА_4 погрожував бензиновою пилкою, у т. ч. із застосуванням нецензурних висловлювань на адресу поліції.

В ході огляду місця події (протокол від 26 жовтня 2025 року) слідчим оглянуто та зафіксовано знаряддя учиненого правопорушення, передбаченого ч.1 ст.345 КК України, а саме: бензинову ланцюгову пилку в копусі синього кольору марки«Kraissmann KS 5220», яку добровільно видав ОСОБА_4 та яку було вилучено стороною обвинувачення із наданням статусу речового доказу на підставі постанови слідчого від 26 жовтня 2025 року.

Звісно, що поліцейський ОСОБА_6 подав заяву про учинене кримінальне правопорушення від 13 листопада 2025 року, за якою було внесено відповідні відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 345 КК України, у т.ч. й на підставі рапорту старшого слідчого СВ ВП №1 ОСОБА_19 .

У зв`язку із чим постановою прокурора – стажиста від 17 листопада 2025 року матеріали досудового розслідування №12025152130000139 від 26 жовтня 2025 року та № 12025152130000152 від 13 листопада 2025 року За заявою ОСОБА_6 ) були об`єднані в одне провадження із №12025152130000139.

Крім цього, на підставі сукупності доказів, переважно, показань самого обвинуваченого та обох потерпілих, у т.ч й протоколів перегляду матеріалів відеозапису, встановлено, що ОСОБА_4 бачив і знав, і у будь – якому випадку не міг не бачити, що перед ним знаходяться поліцейські – працівники правоохоронного органу при виконанні ними службових обов`язків, які на місце події прибули в службовому автомобілі і перебували у форменному одязі, у т.ч. й неодноразово повідомляли йому про підставу свого приїзду.

Тож, на підставі аналізу кожного доказу окремо і їх сукупності суд вважає повністю підтвердженим факт погрози насильством щодо працівника правоохоронного органу ( ОСОБА_6 ) у зв`язку із виконанням цим працівником службових обов`язків і тим самим вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.345 КК України.

Оцінка доказів

Отже, за критерієм належності доказів, то суд вказує, що усі вони, як кожен окремо, так і у сукупності, з урахуванням показань самого обвинуваченого та потерпілих, підтверджують обставини, що регламентовані ст. 91 КПК України щодо події кримінального правопорушення (часу, місця, способу, обставин його вчинення і наслідків, що настали), а так само і винуватості обвинуваченого, у т.ч. форми вини, його мотивів і мети, а тому свідчать про дійсність усіх ознак інкримінованих ОСОБА_4 кримінальних правопорушень.

Оцінюючи докази за критерієм допустимості, суд відмічає, що норми КПК України не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 01 грудня 2020 року у справі № 318/292/18).

Водночас порушення тих чи інших формальностей, які регулюють процедуру проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися, виходячи з балансу конкуруючих інтересів, - потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

Як наслідок, вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК України до зазначених вище доказів, суд констатує, що не вбачає для того відповідних передумов, бо усі фактичні дані у цьому провадженні отримані у цілому із застосуванням належної правової процедури, так як виходять із належних процесуальних джерел, оформлених відповідно до закону, зібрані уповноваженими суб`єктами і у належному процесуальному порядку за наявності на те правових підстав.

Тобто, істотного порушення основоположних прав особи, яка піддається кримінальному переслідуванню, гарантованих Конституцією та законами України, у тому числі й міжнародними договорами, що могло б зумовити недопустимість того чи іншого доказу, судом не виявлено.

За критерієм достатності доказів, суд вважає, що в цій ситуації прокурор, за наслідками розгляду провадження, повністю довів обставини, визначені ч.1 ст. 91 КПК України у повній відповідності до стандарту «поза розумним сумнівом» («Ultra dubium rationabile»), який означає, що сукупність доказів виключає будь-яке інше розумне пояснення події, крім того, що злочин вчинено саме цією особою.

Як належить кваліфікувати дії обвинуваченого і яка стаття КК України передбачає відповідальність за учинені ним кримінальні правопорушення

За змістом ст. ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Суд нагадує, що кваліфікація злочину – це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння (наприклад, постанова від 04 лютого 2020 року у справі № 705/623/18).

А отже, за своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування двох важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Так як суд «поза усяким сумнівом» встановив, що обвинувачений вчинив кримінально – протиправні дії щодо поліцейських, з мотивів, що наведені ним вище, то є наявною потреба у перевірці їх кваліфікації.

У цій ситуації суд враховує, що відповідальність за ч.1 ст.345 КК України настає у разі погрози вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

За ч.2 ст. 345 КК України – у разі умисного заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Основним безпосереднім об`єктом цих злочинів є нормальна діяльність правоохоронних органів, їх авторитет, а додатковим обов`язковим об`єктом - психічна та фізична недоторканність працівників правоохоронних органів.

Об`єктивна сторона злочинів, передбачених ч.1,2 ст. 345 КК може бути виражена у погрозі знищенням чи пошкодженням майна, вбивством, застосуванні насильства, незалежно від того, чи є погроза дійсною і реальною, а також у заподіянні побоїв, спричиненні тілесних ушкоджень, що пов`язане із виконанням працівником правоохоронного органу службових обов`язків.

Верховний суд у постанові від 21 вересня 2021 року в справі № 495/8147/17 вказує, що законодавцем передбачено спеціальну норму (ст. 345 КК), якою визначено відповідальність навіть за погрозу застосування насильства щодо працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням ним службової діяльності, оскільки це має не тільки негативний вплив на психічне та фізичне здоров`я працівника, а й перешкоджає нормальній діяльності правоохоронних органів та підриває їх авторитет.

Також, згідно п. 65 постанови ВП ВС від 30 серпня 2023 року у справі №633/195/17 при вирішенні питання про те, чи є особа працівником правоохоронного органу, необхідно виходити із системного аналізу положень Конституції України, КК України, КПК України, КУпАП, нормативно-правових актів, які регулюють правовий статус того чи іншого органу державної влади, з яким особа перебуває у трудових чи службових відносинах; повноважень працівника згідно з його посадовою інструкцією, які передбачають реалізацію правоохоронної функції, зокрема вжиття визначених законом превентивних заходів і заходів примусу, а також передбачених кримінальним процесуальним законодавством і законодавством про адміністративні правопорушення заходів; законодавства про пенсійне забезпечення відповідної категорії працівника.

А за обставинами цього провадження, враховуючи посадові інструкції потерпілих у сукупності із положеннями ч.1 ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до яких національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, можливо констатувати, що потерпілі є працівниками правоохоронного органу.

При цьому, суд встановив, що обоє потерпілих у цій справі виконували саме свої службові обов`язки, які покладені на них їх посадовими інструкціями, якщо виходити із того, що за загальним правилом службові обов`язки - це закріплені в посадових інструкціях, трудових договорах або нормативних актах функції, дії та завдання, які працівник зобов`язаний виконувати в межах своєї посади. Вони визначають міру необхідної поведінки, межі відповідальності та завдання для реалізації функцій, серед іншого, й державного органу.

А тому з огляду на наведене, у світлі формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 345 КК України, оскільки він вчинив погрозу насильством щодо працівника правоохоронного органу, у зв`язку із виконанням цим працівником службових обов`язків та за ч.2 ст. 345 КК України, так як він умисно заподіяв працівникові правоохоронного органу легке тілесне ушкодження у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

А отже, підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни ан підставі ч. 3 ст. 337 КПК України суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Проте, разом із цим, суд вважає за необхідне виключити з обвинувачення тезу стосовно наявності у потерпілого ОСОБА_6 підстав побоюватись погрози насильством, так як ця обставина не охоплюється ознаками складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 345 КК України, а тому відповідна дія суду (виключення) не потягне за собою чи то зміни правової кваліфікації, чи то загалом виправдання обвинуваченого.

Адже це правопорушення вважається закінченим з моменту висловлення погрози, незалежно від того,чи була вона дійсною і реальною.

Але з огляду на критерій конкретності звинувачення, у світлі практики ЄСПЛ, відповідне твердження має бути виключене обвинувачення, яке формулюється судом.

Чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують покарання обвинуваченого

Суд погоджується із стороною обвинувачення щодо наявності щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Зокрема, у щирому розкаянні обвинуваченого суд переконався в ході судового розгляду, так як він засуджував свій вчинок і жалкував про свою негідну поведінку.

Разом із цим, обвинувачений дійсно сприяв розкриттю учинених ним правопорушень, так як добровільно взяв участь у слідчому експерименті, хоча з огляду на свій статус набув гарантованих ст. 63 Конституції України прав і мав змогу скористатись ними. А також, за матеріалами справи, добровільно видав знаряддя правопорушення – бензинову пилку, що звільнило слідство від вжиття додаткових заходів щодо її пошуку і вилучення, у т ч. й в ході обшуку.

Отже, наявні обставини, що пом`якшують покарання, передбачені п.1 ч.1 ст.66 КК.

Тоді як інших обставин, на підставі ч.2 ст. 66 КК України, суд не встановив.

Вказівки про наявність обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання, обвинувальний акт у собі не містить.

А тому суд не розцінює вчинення обвинуваченим правопорушень у стані алкогольного сп`яніння саме як обставину, що обтяжує покарання, аби не допустити обтяження його становища.

Разом із цим, суд врахує такий стан обвинуваченого при визначенні характеру учинених ним правопорушень.

Яке покарання належить призначити обвинуваченому

Вирішуючи питання про міру покарання ( його вид і розмір) суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує: 1) ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення (проступку), 2) особу винного та 3) обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

В аспекті ступеня тяжкості

Суд бере до уваги, що обвинувачений скоїв два нетяжкі злочини (ч.1, 2 ст.345 КК), максимальний строк покарання за які законом установлено у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Одночасно суд враховує особливості й обставини учинення правопорушень, форму вини, мотив і мету обвинуваченого, а так само, і спосіб, стадію вчинення, реальні наслідки, що настали для здоров`я поліцейського, поведінку обвинуваченого до, під час та після вчинення злочину, у т. ч. й безпосередньо сам об`єкт посягання.

Зокрема, учинення правопорушень супроводжувалось зухвалою поведінкою обвинуваченого відносно поліцейських і висловленням на їх адресу нецензурної лайки з образливими висловлюваннями.

Фактично, обвинувачений поєднував свої противні дії ще й приниженням гідності поліцейських у тих умовах, коли вони не допускали відносно неправомірних вчинків, а натомість стикнулися з необґрунтовано агресивною поведінкою.

При цьому, обвинувачений, за його ж словами, а так само і за показаннями потерпілих та свідків, перебував в стані алкогольного сп`яніння.

Адже незважаючи на реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, виконуючи свої обов`язки, потерпілі мали підстави та повноваження для застосування передбачених законом заходів примусу у тій ситуації, що склалась для них, у т.ч. й з використанням вогнепальної зброї, але вони діяли у спосіб, що не спричинив жодної шкоди правам і свободам обвинуваченого.

При цьому, своїми діями обвинувачений перешкодив вчиненню першочергових заходів, пов`язаних із викликом поліції іншою особою.

Тут суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 62 Закону України «Про національну поліцію», поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави.

А за нормами ч. 6 вказаної статті втручання в діяльність поліцейського, перешкоджання виконанню ним відповідних повноважень, невиконання законних вимог поліцейського, будь-які інші протиправні дії стосовно поліцейського мають наслідком відповідальність відповідно до закону.

Крім того, ч. 2 ст. 46 Закону, визначено, що поліцейський уповноважений на зберігання, носіння вогнепальної зброї, а також на її застосування.

Частиною 4 цієї статті передбачене право поліцейського застосовувати вогнепальну зброю, зокрема для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю і здоров`ю людей та/або поліцейського.

Отже, законодавством України регламентовані дії та можливість співробітника поліції застосувати зброю у разі загрози його життю з боку озброєних осіб.

Натомість потерпілі у даній обстановці діяли таким чином, щоб жодним чином не зашкодити життю або здоров`ю обвинуваченого.

Зважаючи на особу обвинуваченого

Суд враховує наявні у справі дані щодо ОСОБА_4 , зокрема, що він має зареєстроване у встановленому законом порядку, не одружений, на утриманні неповнолітніх/непрацездатних осіб не має, має батька – інваліда І групи (по зору) безстроково, який потребує постійного стороннього догляду та нездатний до самообслуговування.

Проте, суд не має інформації, що саме обвинувачений здатний здійснювати такий догляд за батьком і що він реально його здійснює.

ОСОБА_4 не перебуває на обліку у лікаря - нарколога та лікаря – психіатра, і, водночас, відомості про вживання ним наркотичних засобів відсутні; не має інвалідності.

Офіційно ОСОБА_4 не працевлаштований, стабільного заробітку чи іншого доходу не має, на обліку в органах зайнятості не перебуває.

За місцем проживання покарання характеризується не достатньо інформативно, між тим, заяв та скарг до виконкому селищної ради не надходило і компрометуючими матеріалами остання на ОСОБА_4 не володіє.

28 липня 2023 року ОСОБА_4 був призваний на військову службу по мобілізації, проте, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , у зв`язку із чим наразі здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №62024080100001231, що несене до ЄРДР 13 лютого 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України.

Суд враховує, що в силу положень ст. 89 КК України ОСОБА_4 не судимий, але згідно матеріалів справи має певну кримінальну історію.

Зокрема, раніше він притягувався до кримінальної відповідальності за ст.ст. 185, 162 КК України та засуджувався до покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку.

Інформація про порушення умов відбування покарання відсутня.

Також ОСОБА_4 висувалось обвинувачення у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, де потерпілим був його батько, але те провадження було закрите судом.

Натомість наявні дані, що протягом 2024 – 2025 років ОСОБА_4 11 разів притягувався до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у т.ч. й за керування транспортними засобами без набуття статусу водія та у стані алкогольного сп`яніння.

За висновком уповноваженого органу з питань пробації ризик вчинення ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення, а так само і ризик його небезпеки для суспільства оцінюється як середній.

Загалом, суд встановив наявність двох обставин, що пом`якшують покарання – щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

І водночас, позбавлений можливості врахувати обтяжуючу обставину, як от, вчинення правопорушення в стані алкогольного сп`яніння з мотивів, що викладені вище.

Разом із цим, суд не вважає установлені пом`якшуючі обставини такими, що істотно знижують ступінь тяжкості учинених кримінальних правопорушень.

Мотиви призначення покарання

За таких обставин, за умови відсутності підстав для застосування положень ст.ст. 69, 69-1 КК України, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у межах санкцій ч.1 та ч.2 ст. 345 КК України із застосуванням положень ч.1 ст.70 КК України у виді обмеження волі, яке полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов`язковим залученням засудженого до праці.

Водночас, призначаючи покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, суд вважає слушним застосувати принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим (п. 21 ППВСУ « Про практику призначення судами кримінального покарання»), враховуючи особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК не судимий, наявність двох обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, а також кількість злочинів, що входять до сукупності, умисну форму вини й мотиви вчинення кожного із них, у т.ч. й тяжкість їх наслідків та вид сукупності.

Стосовно інших видів покарання із санкцій ч.1 та ч.2 ст. 345 КК, то суд вважає недомірним у цій справі призначення менш суворого покарання, аніж обмеження волі.

Зокрема, з огляду на зміст ст.57 КК України відсутні підстави для призначення покарання у виді виправних робіт.

Тоді як покарання у виді пробаціного нагляду, з урахуванням даних про особу винного, а так само і характер учиненого правопорушення ( учинене в стані алкогольного сп`яніння, наслідки у виді шкоди для здоров`я потерпілого, поведінка до, під час та після завершення протиправних дій) у т.ч. й кількості злочинів, що входять до сукупності, буде не достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження учинення ним нових правопорушень, як ним самим, так й іншими особами.

А от покарання у виді позбавлення волі суд вважає занадто суворим у цій ситуації, з огляду, серед іншого, на дані про особу обвинуваченого, який на цей час не судимий, та наявність двох обставин, що пом`якшують покарання, які вказують на те, що цей свій вчинок ОСОБА_4 дійсно засуджує.

Тому суд, виходячи із наявних у нього дискреційних повноважень щодо призначення покарання, але ураховуючи принципи його співмірності та індивідуалізації, вважає, що покарання у виді обмеження волі за своїм видом і розміром буде повністю релевантним характеру вчинених дій і особі винного, у тому числі й виходячи із відсутності обставин, що обтяжують його та наявності тих обставин, що його пом`якшують.

Водночас, суд переконаний, що обвинуваченому належить відбувати це покарання реально, так як не знаходить підстав для застосування положень ст. 75 КК України.

Адже вони мають змогу бути застосованими тільки тоді, коли суд, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

При цьому, суд повинен врахувати ці обставини виключно у сукупності.

У цій справі з`ясовано, що до складу сукупності входять два правопорушення, які відносяться до нетяжких злочинів.

При цьому, правопорушення були вчинені в стані алкогольного сп`яніння із настанням шкідливих наслідків для здоров`я потерпілого.

При цьому, суд встановив, що ОСОБА_4 вже був засуджений до умовного покарання, проте, належних висновків для себе не зробив і продовжив вчиняти кримінальні правопорушення.

За таких обставин суд не може вважати його суспільно безпечним і прийти до висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

З цих мотивів, суд не може застосувати відносно ОСОБА_4 положення ст. 75, 76 КК України, так як це не буде сприяти виправленню обвинуваченого і запобіганню вчинення нових правопорушень, як ним самим, так і іншими особами.

Інші питання, які має вирішити суд при ухваленні вироку

Суд не встановив наявності документально підтверджених процесуальних витрат згідно із ст. 124 КПК України, у тому числі й на залучення експерта.

Захід забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна слід скасувати на підставі ч.4 ст. 174 КПК України.

Речовими доказами слід розпорядитись згідно із ст. 100 КПК України.

Підстав для застосовування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, з огляду на обставини цієї справи і особу обвинуваченого суд не вбачає підстав для застосування запобіжного заходу і сторони про це не клопотали.

Зокрема, ОСОБА_4 перебував під домашнім арештом до 27 грудня 2025 року на підставі ухвали слідчого судді від 28 жовтня 2025 року.

Проте, наразі відсутня інформація про дію якогось виду запобіжного заходу відносно нього, процесуальні обов`язки щодо явки до суду обвинувачений виконував належно.

З цих мотивів, керуючись ст.ст. 100, 174, 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 345 КК України, і призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 345 КК України, і призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

В силу ч.1 ст.70 КК України, при сукупності кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

Згідно ч.1 ст.58 КВК України строк відбування покарання обчислювати з дня прибуття і постановки ОСОБА_4 на облік у виправному центрі.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2025 року, на бензинову ланцюгову пилку синього кольору марки «Kraissmann KS 5220» - скасувати.

Речові докази у справі:

- бензинову ланцюгову пилку синього кольору марки «Kraissmann KS 5220» - повернути - ОСОБА_8 .

- відео файли: VID - 20251026-WA0004; VID - 20251026-WA0003; 0000000_00000020251025235209_0115; 0000000_00000020251026020842_0119 – залишити в матеріалах кримінальної справи №467/1773/25 (провадження №1-кп/467/69/26).

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти днів) з дня його проголошення.

Сторони кримінального провадження, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі мають право оскаржити судове рішення щодо процесуальних витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

Вирок набирає законної сили після строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_20