Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №515/4/26 — Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/4/26

Провадження № 2/515/398/26

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Луцюка В.О.,

секретар судового засідання Комерзан Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , інтереси яких представляє адвокат Давиденко Костянтин Вікторович, до ОСОБА_5 про визнання Свідоцтва про право власності недійсним та визнання права власності на житловий будинок,

В С Т А Н О В И В :

02 січня 2026 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання Свідоцтва про право власності недійсним та визнання права власності на житловий будинок, який обґрунтували таким.

Згідно з рішенням Татарбунарської міської Ради народних депутатів № 30-ХХІІІ від 20 грудня 1996 року, позивачу ОСОБА_3 передано безоплатно у приватну власність житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради № 45 від 19 лютого 1998 року вирішено передати ОСОБА_3 ордер на житлове приміщення за вказаною адресою на чотирьох осіб.

23 лютого 1998 року позивачу ОСОБА_3 був виданий ордер на жиле приміщення № 1 на право зайняття житлового приміщення сім`єю з чотирьох осіб (позивачів у справі).

16 лютого 1999 року на підставі рішення Татарбунарської міської Ради народних депутатів № 30-ХХІІІ від 20 грудня 1996 року позивачі у справі отримали Свідоцтво про право особистої власності на житло, але у правовстановлюючому документі були зазначені не лише позивачі, а й ОСОБА_7 – батько ОСОБА_3 (позивача у справі).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області помер батько позивача ОСОБА_7 .

Спадкоємцем першої черги за законом після його смерті є його син та відповідач у справі – ОСОБА_5 .

Оскільки ОСОБА_7 не передавався у власність житловий будинок, позивачі вважають, що його вписали у Свідоцтво про право власності на житло безпідставно, а тому просять визнати Свідоцтво про право власності недійсним та визнання за ними право власності за кожним на 1/4 частку житлового будинку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 січня 2026 року, справу передано у провадження судді Луцюка В.О.

Згідно з ухвалою судді від 09 січня 2026 року відкрито провадження у справі та розпочато підготовче провадження; відповідачу роз`яснено право на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ухвали суду від 16 лютого 2026 року за клопотанням сторони позивача витребувано: в архіві Татарбунарського районного суду Одеської області завірену належним чином копію спадкової справи після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка знаходиться в матеріалах цивільної справи №515/1143/25; у Татарбунарській міській раді Білгород-Дністровського району Одеської області: завірену належним чином копію приватизаційної справи на домоволодіння АДРЕСА_1 ; інформацію про те, чи приймалося рішення про передачу у власність чи в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , та хто є власником чи користувачем землі на сьогоднішній день (згідно з рішенням Виконавчого комітету Татарбунарської міської Ради народних депутатів № 335 від 17 липня 1997 року, земельну ділянку площею 0,2039 га під будівлею початкової школи в АДРЕСА_1 залишено у постійне користування Татарбунарського районного відділу освіти).

02 березня 2026 року надійшла витребувана інформація (вх. № 1653/26-Вх 02.03.2026).

Згідно з ухвалою суду від 16 березня 2026 року, закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання.

У судове засідання сторони не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Від представника позивачів - адвоката Давиденко К.В. надійшла заява, в якій він просив справу слухати у його та позивачів відсутність, позовні вимоги підтримали (вх. №2954/26-Вх 22.04.2026).

Відповідач ОСОБА_5 також подав суду заяву про слухання справи у його відсутність, позовні вимоги визнав повністю (вх. № 2108/26-Вх 18.03.2026).

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши докази по справі, суд дійшов таких висновків.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути у тому числі, визнання права.

Судом встановлено, що 17 липня 1997 року Виконавчим комітетом Татарбунарської міської Ради народних депутатів № 335 ухвалено рішення «Про визнання права власності Татарбунарського районного відділу освіти на будівлю початкової школи в м. Татарбунари, вул. Тимошенка, 76 та дозвіл на перебудову його у житлове приміщення», згідно з яким розглянуто клопотання Татарбунарського районного відділу освіти, погодження відділу градобудівництва та архітектури Татарбунарської райдержадміністрації, керуючись Правилами державної реєстрації об`єктів нерухомості, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених Наказом Державного комітету України з житлово-комунального господарства № 56 від 13 грудня 1995 року, ст. 19 Земельного кодексу України, та вирішено: визнати право власності Татарбунарського районного відділу освіти на будівлю початкової школи в м. Татарбунари, вул. Тимошенка, 76, та видати реєстраційне посвідчення; погодити Татарбунарському районному відділу освіти перебудову будівлі початкової школи в м. Татарбунари, вул. Тимошенко під квартиру; залишити у постійному користуванні Татарбунарського районного відділу освіти земельну ділянку, площею 0,2039 га під будівлями початкової школи в АДРЕСА_1 (а.с.25).

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Татарбунарської міської Ради народних депутатів від 18 вересня 1997 року «Про надання житлового приміщення інспектору РВО гр. ОСОБА_3 », за клопотанням районного відділу освіти Татарбунарської райдержадміністрації та заяви інспектора РВО Саржинського Р.В., керуючись ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 55 Житлового кодексу України, Виконком Татарбунарської міської Ради народних депутатів вирішив погодити районному відділу освіти перебудову будівлі початкової школи по вул. Тимошенка, 76 під житло та надання його інспектору РВО Саржинському Р.В. (а.с. 23).

23 лютого 1998 року Виконавчим комітетом Татарбунарської міської ради Одеської області ОСОБА_3 на підставі рішення Виконкому № 45 від 19 лютого 1998 року видано ордер на житлове приміщення № 1 за адресою: АДРЕСА_1 із чотирьох кімнат на сім`ю з чотирьох осіб: ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_8 (зміна прізвища на « ОСОБА_9 », згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 14 лютого 2019 року на підставі актового запису № 299 Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (а.с. 24, 27, 10).

Згідно з рішенням Татарбунарської міською Радою народних депутатів сьомої сесії ХХІІІ скликання від 20 грудня 1998 року «Про передачу у приватну власність квартири по АДРЕСА_2 та одноквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 », передано безоплатну у приватну власність ОСОБА_3 одноквартирний житловий будинок в АДРЕСА_1 ; зобов`язано МБТІ видати Свідоцтво про право власності ОСОБА_3 (а.с. 26).

На підставі вказаного рішення 16 лютого 1999 року Органом приватизації ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 видано Свідоцтво про право особистої власності на житло б/н (а.с. 22).

Право власності зареєстровано за вказаними особами БТІ 16 лютого 1999 року, про що також позивачами надано довідку директора ТОВ «Татарбунарське РБТІ та РОН» Сосни С.А. від 01 грудня 2025 року за вих. № 1090 (а.с. 21).

Згідно з рішенням Татарбунарської міської ради «Про перейменування вулиць та провулків в м. Татарбунари та в с. Нерушай» від 21 липня 2023 року № 1074-VIII вулицю «Тимошенко» перейменовано на вулицю « ІНФОРМАЦІЯ_2 », нумерація будинків та споруд залишилася незміною.

За даними технічного паспорту, виготовленого 14 липня 2025 року, будинок садибного типу з господарськими та побутовими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 складається з: житлової будівлі - А, загальною площею 126,8 кв.м, житловою площею 81,2 кв.м, площею основи забудови 190,9 кв.м; сараю - Б, площею основи забудови 101,1 кв.м; вбиральні - В, площею основи забудови 18,4 кв.м; хвіртки – 1, площею основи забудови 1,7 кв.м; воріт – 2, площею основи забудови 6,8 кв.м; огорожі – 3, площею основи забудови 39,9 кв.м; огорожі – 4, площею основи забудови 41,9 кв.м; огорожі – 5, площею основи забудови 88,7 кв.м; будівництва 1938-1975 роки (а.с. 28-31).

Згідно з довідкою ТОВ «Татарбунарське РБТІ та РОН» ОСОБА_10 від 01 грудня 2025 року за вих. № 1090, при проведенні поточної інвентаризації самочинне будівництво не виявлено (а.с. 21).

Ринкова вартість житлового будинку з будівлями та спорудами станом на 24 липня 2025 року становить 708 881,83 грн, що підтверджено довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості (а.с. 33-34).

Згідно з довідкою Відділу з питань управління майном, архітектури та земельних відносин Татарбунарської міської ради від 20 лютого 2026 року № 63, Татарбунарською міською радою та її Виконавчим комітетом не приймалося рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки, загальною площею 0,2039 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських та побутових будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 . Державні акти на право власності (Свідоцтво на право власності, Витяги про реєстрацію права власності) на земельні ділянки за вказаною адресою не видавалися. Земельна ділянка не відноситься до розпайованих земель, кадастровий номер земельній ділянці не присвоювався (а.с. 59).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Татарбунари Татарбунарського району Одеської області помер ОСОБА_7 , про що Відділом реєстрації актів громадського стану Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області складено відповідний актовий запис № 120 та 24 вересня 2003 року видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 20).

Спадкоємцем за законом першої черги є син спадкодавця - ОСОБА_5 (відповідач у справі), який прийняв спадщину після смерті батька та отримав Свідоцтво право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 32). Інші спадкоємці відсутні, що вбачається з копії спадкової справи № 445/2003.

Згідно з ст. 12, 13, 81 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

У частині 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як визначено статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку).

Відповідно до п.4 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках).

За змістом ч.3 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є визнання приватизації недійсною.

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19), від 14 вересня 2021 року у справі № 473/2473/20 (провадження № 61-38св21), від 27 лютого 2023 року у справі № 215/1765/21 (провадження № 61-218св23).

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, вищевказане житло на підставі рішення Виконкому Татарбунарської міської ради передано у власність позивачу по справі ОСОБА_3 , до складу сім`ї останнього ОСОБА_7 не входив, житло у приватну власність ОСОБА_7 не передавалось.

Згідно з матеріалами справи, приватизація житлового будинку здійснювалася лише сім`єю з чотирьох осіб: ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_8 .

З огляду на викладені обставини, суд зазначає, що оскаржуване позивачами Свідоцтво про право особистої власності на житло, видане 16 лютого 1999 року Татарбунарською міською Радою народних депутатів щодо передачі у приватну власність житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_7 є незаконним, оскільки порушує права співвласників житла, а тому наявні підстави для визнання його недійсним.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Згідно з ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається з матеріалів справи, оригінал Свідоцтва про право особистої власності на житло, виданого 16 лютого 1999 року на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , втрачено, про що стороною позивача зроблено оголошення в районній газеті «Татарбунарський вісник» № 34 від 111 вересня 2025 року (а.с. 52).

Згідно з ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 3 вказаного Закону визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність.

Згідно з ч.1 ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ст.370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішення суду.

Виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст.364 цього Кодексу.

У відповідності до ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Зважаючи на викладене вище, оцінивши докази у їх сукупності, оскільки розмір часток у спільній сумісній власності на житловий будинок між співвласниками не встановлено, то їхні частки є рівними і становлять 1/4 кожного, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

З вищенаведеного випливає, що іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивачів немає та позивачі правильно у розумінні ст.16 ЦК України обрали спосіб захисту порушеного права.

Оскільки позивачі довели наявність майна, підстави до його набуття, неможливість реалізації своїх прав у інший спосіб, суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та ухвалює про їх задоволення.

На прохання позивачів суд не стягує з відповідача судові витрати.

Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 200, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , інтереси яких представляє адвокат Давиденко Костянтин Вікторович, до ОСОБА_5 про визнання Свідоцтва про право власності недійсним та визнання права власності на житловий будинок – задовольнити.

Визнати недійсним Свідоцтво про право особистої власності на житло, виданого 16 лютого 1999 року на підставі рішення Татарбунарської міської Ради народних депутатів №30-ХХІІІ від 20 грудня 1996 року.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем с. Шляхова Бершадського району Вінницької області, РНОКПП НОМЕР_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженкою м.Татарбунари Одеської області, РНОКПП НОМЕР_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженцем м. Одеси, РНОКПП НОМЕР_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженкою м. Татарбунари Татарбунарського району Одеської області, РНОКПП НОМЕР_6 , за кожним право власності на 1/4 частку житлового будинку садибного типу з господарськими та побутовими будівлями та спорудженнями за адресою: АДРЕСА_1 , зі складовими: житлова будівля - А, загальна площа 126,8 кв.м, житлова площа 81,2 кв.м, площа основи забудови 190,9 кв.м; сарай - Б, площа основи забудови 101,1 кв.м; вбиральня - В, площа основи забудови 18,4 кв.м; хвіртка – 1, площа основи забудови 1,7 кв.м; ворота – 2, площа основи забудови 6,8 кв.м; огорожа – 3, площа основи забудови 39,9 кв.м; огорожа – 4, площа основи забудови 41,9 кв.м; огорожа – 5, площа основи забудови 88,7 кв.м, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду, який відраховується з дати складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 22.04.2026 р.

Суддя В.О. Луцюк