Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №572/2590/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2026 року

м. Рівне

Справа № 572/2590/25

Провадження № 22-ц/4815/715/26

Головуючий у Сарненському районному суді

Рівненської області: суддя Ведяніна Т.О.

Рішення суду першої інстанції

(повний текст) проголошено:

о 14 год. 20 хв. 16 грудня 2025 року

у м. Сарни Рівненської області

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Маринич В.В.

за участі: представника ОСОБА_1 – адвоката Корнійчук Вікторії Миколаївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Ковташа Василя Дмитровича на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: ОСОБА_3 ; про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання таким, що не прийняв спадщину,

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: ОСОБА_3 ; про встановлення факту непроживання відповідача, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом зі спадкодавцем – ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини по АДРЕСА_1 , визнавши його таким, що не прийняв спадщину після смерті батька – ОСОБА_4 .

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , який на день смерті був зареєстрований та постійно проживав по АДРЕСА_1 .

Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно. Спадкування здійснюється за законом, оскільки заповіту він не склав. Спадкоємцями першої черги спадкування після смерті спадкодавця є його дружина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та двоє синів: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Ці особи вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , оскільки на час його смерті проживали та були зареєстровані разом із ним.

Разом з тим ОСОБА_2 з 2002 року фактично не проживає по АДРЕСА_1 , хоча є зареєстрованим за цією адресою.

Звертала увагу, що вона має намір оформити право на спадщину, яка залишилась після смерті спадкодавця, проте цьому перешкоджає факт реєстрації відповідача по АДРЕСА_1 , з огляду на що він вважається таким, що прийняв спадщину після смерті батька.

При цьому ОСОБА_2 з 2002 року не з`являється за місцем реєстрації, тобто це житло не є місцем його постійного проживання. Крім цього, позивач посилається на ту обставину, що володіє інформацією про можливу загибель ОСОБА_2 на території Російської Федерації у 2002 році, внаслідок чого його оголошено у розшук.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до ОСОБА_2 про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання таким, що не прийняв спадщину.

У поданій через свого представника – адвоката Ковташа В.Д. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неповноті з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати і задовольнити позов повністю.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про те, що для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу.

При цьому закон вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Заявник зауважує, що ОСОБА_2 протягом понад двадцять років, з 2002 року, за місцем своєї реєстрації фактично не проживав і не відвідував спадкодавця. Його ж внесено до ресурсу "Розшук зниклих громадян", адже існують підстави розуміння, що він загинув у Російській Федерації.

Тому вважає, що реєстрація місця проживання відповідача не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті батька за цією адресою. Заяви про прийняття спадщини чи відмову від прийняття спадщини він також не подав, а, отже, він є таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 .

З огляду на наведене судом не застосовано ст.ст. 29, 1216-1218, 1268, 1296 ЦК України, ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі №569/15147/17, постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16, від 10 січня 2019 року у справі №484/747/17, від 01 липня 2020 року у справі №222/1109/17, постанови Верховного Суду України від 13 вересня 2006 року у справі №6-26370кс04 і від 30 вересня 2015 року у справі №21-2231а15, абз. третій п. 3, п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", підпункт 4.10 п. 4, п. 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" і від 20 вересня 2011 року у справі "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії".

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що 25 вересня 2023 року ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер у с. Чудель Сарненського району Рівненської області. Цей факт підтверджено відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданим 28 вересня 2023 року Відділом "Центр надання адміністративних послуг" Вирівської сільської ради Сарненського району Рівненської області, актовий запис №76.

ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 , яке видане 04 травня 1968 року Чудельською сільською радою Сарненського району Рівненської області, актовий запис №11.

Зі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого 31 січня 1990 року Виконавчим комітетом Сарненської міської Ради народних депутатів Ровенської області, записаного в Реєстрову книгу м. Ровно, том 2, сторінка 209, позиція 441, вбачається, що ОСОБА_4 має на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .

З довідки №1678 від 07 грудня 2923 року, виданої Вирівською сільською радою Сарненського району Рівненської області, видно, що ОСОБА_4 , 1948 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день смерті постійно проживав у АДРЕСА_1 . З ним були зареєстровані та постійно проживали за цією ж адресою, окрім інших, дружина – ОСОБА_1 , сини – ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Постановою приватного нотаріуса Войцехович О.О. від 01 квітня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Підставою для відмови нотаріусом визнано ті обставини, що крім ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , які постійно проживали разом із спадкодавцем до дня його смерті, є також спадкоємець за законом – син спадкодавця ОСОБА_2 , який постійно проживав разом із спадкодавцем до дня його смерті, що встановлено довідкою Вирівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 07 грудня 2023 року №1678. Тобто відповідач є таким, що прийняв спадщину.

Разом з тим актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_2 від 01 лютого 2024 року №84 стверджується, що комісією у складі старости ОСОБА_5 , завідувача ВОБ ОСОБА_6 , адміністратора ЦНАП ОСОБА_7 відвідано за місцем проживання відповідача. Під час відвідування з`ясовано, що він зареєстрований у АДРЕСА_1 , який відповідно до записів у господарській книзі Вирівської сільської ради належить померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 . З урахуванням свідків – сусідів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 зроблено висновок, що ОСОБА_2 не проживає за місцем своєї реєстрації з 2002 року.

З інформації Сарненського відділу поліції ГУНП в Рівненській області, яка сформована з офіційної бази МВС України, вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , знаходиться у переліку розділу "Зниклі громадяни"; вважається особою, що зникла безвісти; дата зникнення: 04 квітня 2006 року; місце зникнення: Рівненська область, Сарненський район, село Чудель.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення вимог позивача, оскільки позов спрямований на позбавлення відповідача права на спадщину в порядку спадкування за законом після смерті батька, сама по собі відсутність ОСОБА_2 за місцем проживання не є законною та безумовною підставою для позбавлення його права на спадкування, а ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту своїх спадкових прав, визначений нею як встановлення відповідного юридичного факту.

Так, при вирішення спору за наявності інформації про загибель ОСОБА_2 , про що позивач посилалась при обґрунтуванні заявлених вимог, є доцільним визнання його померлим.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Згідно зі ст.ст. 1216-1218, 1220-1223, 1261, 1268, 1269 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у стаття 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16, від 10 січня 2019 року у справі №484/747/17, від 01 липня 2020 року у справі №222/1109/17 зазначається, що факт реєстрації місця проживання позивача за іншою адресою, ніж місце проживання й реєстрації спадкодавця, не має правового значення у таких спірних правовідносинах. Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою ст. 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

У постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №569/15147/17 та від 12 січня 2022 року у справі №446/53/16-ц зазначається, що частина третя ст. 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приходячи до переконання про скасування оскаржуваного рішення, колегія суддів бере до уваги, що з огляду на пряму дію норми ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 як особи, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Разом з тим сукупністю перевірених доказів у справі стверджується, що ОСОБА_2 з 04 квітня 2006 року вважається особою, яка зникла безвісти. Тобто на день смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 він не міг проживати і не проживав разом із спадкодавцем у будинку АДРЕСА_1 , незважаючи на факт реєстрації свого місця проживання разом із ОСОБА_4 .

У своїх аргументах ОСОБА_1 покликається на те, що вона має намір оформити право на спадщину, яка залишилась після смерті спадкодавця, проте цьому перешкоджає факт реєстрації відповідача по АДРЕСА_1 , з огляду на що він вважається таким, що прийняв спадщину після смерті батька.

Внаслідок цих обставин нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , а, отже, суб`єктивні цивільні права ОСОБА_1 на спадкування після смерті чоловіка не визнаються і підлягають судовому захисту.

Отже, слід встановити факт непроживання ОСОБА_2 разом зі спадкодавцем, визнавши відповідача таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Згідно із ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначав, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні, ефективний засіб – це запобігання тому, що відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Отже, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Тому Держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема – через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп\2004 у справі 31-33\2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, в т.ч. і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Щодо висновків суду попередньої інстанції про спрямованість вимог позивача на позбавлення відповідача права на спадщину в порядку спадкування за законом після смерті батька, про те, що відсутність ОСОБА_2 за місцем проживання не є законною та безумовною підставою для позбавлення його права на спадкування, а також обрання ОСОБА_1 неналежного способу захисту свого спадкового права, то з ними не можна погодитися з наведених міркувань та у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Підставою для прийняття постанови про задоволення вимог ОСОБА_1 є невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Ковташа Василя Дмитровича задовольнити.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2025 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити факт непроживання ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини по АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що не прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 21 квітня 2026 року.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М.Ковальчук

С.С.Шимків