Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №296/12021/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/12021/24 Головуючий у 1-й інст. Петровська М. В.

Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №296/12021/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок»

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Петровської М.В.,

в с т а н о в и в:

У грудні 2024 року ТОВ «Кошельок» звернулось до суду із позовною заявою, у якій просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №2980703061-521726 від 19.11.2021 в розмірі 34 585,00 грн, що складається із: заборгованості за сумою кредиту - 10 000,00 грн; заборгованості за відсотками за користування позикою - 24 585,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» 2 422,40 грн сплаченого судового збору.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 19.11.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», було укладено договір про надання коштів у позику №2980703061-521726, підписаний відповідачкою одноразовим ідентифікатором 6076, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 10 000,00 грн строком на 29 днів та зобов`язалася його повернути і сплатити проценти за користування кредитом. Строк кредитування було продовжено на 90 днів до 17.03.2022 за ставкою 2,2 % на добу. Оскільки відповідачка не повернула грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, у неї виникла заборгованість, яка становить 34 585,00 грн, що складається із: заборгованості за сумою кредиту - 10 000,00 грн; заборгованості за відсотками за користування позикою - 24 585,00 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 30 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ «Кошельок» подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачем не долучено, а судом першої інстанції не досліджувалось взагалі жодного доказу, що свідчив би про неукладення кредитного договору, відсутність волевиявлення сторін на підписання договору, неотримання кредитних коштів або ж вчинення шахрайських дій третіми особами, які могли б використати персональні дані відповідача, фальсифікації або підробки його електронного підпису, і подальше звернення до правоохоронних органів, НБУ.

Крім того, не надано доказів оскарження правомірності кредитного договору або договору факторингу.

Отже, з матеріалів справи не вбачається чітких доказів на спростування позовних вимог ТОВ «Кошельок», а наведені висновки суду першої інстанції є формалізмом, що не спростовує обставин справи, підтверджених доказами з боку позивача.

Таким чином вважає, що оскільки договір між кредитором та відповідачем укладено в електронному вигляді, а кошти за даним кредитом було отримано відповідачем на свій банківський рахунок, є всі підстави для обґрунтованого висновку, що між сторонами складись кредитні правовідносини.

Вказане підтверджується і практикою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного в справі №757/40395/20 (провадження №61-16059св21), а саме: «без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачкою та відповідачем не був би укладений».

Разом з тим, керуючись вищенаведеними нормами процесуального законодавства, враховуючи практику Верховного Суду, а також керуючись принципом змагальності, враховуючи вимоги щодо достатності доказів і їх взаємний зв`язок в сукупності вказує, що позивачем було надано до суду докази про отримання кредитних коштів, які в сукупності надали суду першої інстанції підстав дійти обґрунтованого висновку щодо факту укладення кредитного договору в електронній формі та виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин, проте висновок суду протирічить даним матеріалам справи.

При цьому, встановивши, що кредитні кошти все ж таки були зараховані на банківський рахунок Позичальника, що підтверджується сталими попередніми правовідносинами між сторонами, вважає, що судом першої інстанції неправомірно відхилено позовні вимоги. Тобто, не вчинивши певних дій (ведення персональних даних та низки іншої інформації) первісний кредитор би не зміг сформувати індивідуальну частину договору та надати одноразовий цифровий ідентифікатор для підпису позичальникові, а тому висновки суду першої інстанції про не доведення укладення кредитного договору не спростовуються сукупністю доказів.

Водночас зазначає, що матеріали справи не містять та позивачу не відомі обставини про спростування факту дійсності даного договору. Відповідно до вищенаведеної інформації, при укладанні договору відповідач здійснив дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладання договору. Таким чином без відповідних дій з боку відповідача укладання договору було б неможливе.

Відповідачка правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася.

Однак відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст. 360 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7 та ч.2 ст. 369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21)).

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 06.04.2026, є дата складення повного судового рішення 22.04.2026.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та їх вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом під час розгляду справи встановлено, що 19.11.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (кредитодавець) сформовано договір про надання коштів у позику №2980703061-521726.

Відповідно до умов зазначеного договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит на наступних умовах: сума кредиту становить 10 000,00 грн (п. 1.1. договору); проценти за користування кредитом: 4 950,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,65 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.3.2. договору); стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.3.3 договору)

Згідно п. 2.1 договору, кредит надається строком на 29 днів, далі - «лояльний період», початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Відповідно до п. 3.6 договору, сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом, а саме зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2,2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п.п. 3.7, 3.8 договору).

Відповідно до п. 9.1. договору, договір є електронним документом, створеним і збереженим в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами власних обов`язків за цим договором (п. 9.2. договору).

Згідно з п. 9.4 договору невід`ємною частиною договору є «Правила надання позики на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок»». Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких знаходиться на сайті кредитодавця: https://koshelok.net.

За умовами п. 9.5 Договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості електронного підпису позичальника буде використовуватись одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію».

Розділ «Місцезнаходження, реквізити та підписи сторін» містить дані позичальника ОСОБА_1 із зазначення її персональних даних, номеру телефону та електронної пошти (а.с.15-24).

Додатком № 1 до договору № 2980703061-521726 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту є графік розрахунків від 19.11.2021.

Відповідно до графіку розрахунків (додаток № 1 до договору), позичальник в строк до 17.12.2021 повинен був сплатити кредит у загальному розмірі 14 785,00 грн, що складається з суми кредиту 10 000,00 грн, суми процентів за користування кредитом 4 785,00 грн (а.с.25-26).

Листом №04/642-04/117 від 09.12.2024, ПАТ «МТБ БАНК» підтвердило про зарахування коштів в сумі 10 000,00 гривень 19.11.2021 через систему хPAY на картку № НОМЕР_1 згідно заявки на кредит 521726 (а.с.31).

Відповідно до копії інформаційної довідки ПАТ «МТВ Банк» та повідомлення хPAY Griup LLC об 11 год 26 хв 19.11.2021 року через систему хPAY було успішно проведено транзакцію з зарахування 10 000,00 грн на картку № НОМЕР_2 (а.с.32).

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідачки ОСОБА_1 перед позивачем за договором №2980703061-521726 станом на 17.03.2022 становить 34 585 грн та складається з наступного: 10 000,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 24 585,00 грн – сума заборгованості за відсотками (а.с.27-29).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів укладення договору №2980703061-521726 та, відповідно, погодження його умов, як і не містять доказів отримання саме ОСОБА_1 кредитних коштів та їх використання останньою, відсутні підстави для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №2980703061-521726 від 19.11.2021 в розмірі 34 585,00 грн.

Такий висновок суду є вірним, виходячи з наступного.

Згідно з частинами 1, 3 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині 1 статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Положення частини 1 статті 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України (в редакції на час укладення кредитного договору), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частини 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення частини 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції на час укладення кредитного договору), якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з позовною заявою, позивач посилався на те, що 19.11.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір №2980703061-521726 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

До позовної заяви позивачем було додано: копію паспорта споживчого кредиту до договору № 2980703061-521726 від 19.11.2021, у реквізитах якого не вбачається одноразового електронного підпису, одноразового ідентифікатора; копію договору № 2980703061-521726 від 19.11.2021 з графіком розрахунків, у якому не встановлено електронного підпису одноразовим ідентифікатором; копію детального розрахунку заборгованості за договором № 2980703061-521726 від 19.11.2021, з якого слідує, що було видано кредит 10 000, 00 грн, нараховано проценти за період з 19.11.2021 по 17.03.2022 у розмірі 24 365,00 грн; копію правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», які також не підписані відповідачем.

Також із наданих суду позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинила певну сукупність дій, спрямовану на отримання позики від ТОВ «Кошельок», а саме, зареєструвалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, надала таку пропозицію, отримала повідомлення від суб`єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ «Кошельок») із одноразовим ідентифікатором, та прийняла пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого йому позивачем одноразового ідентифікатора.

Посилання в позовній заяві про те, що позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор «6076» - шляхом направлення для підписання кредитного договору №2980703061-521726 від 19.11.2021 на номер телефону відповідача електронного повідомлення, колегія суддів вважає голослівними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних позивачем обставин про те, що відповідачу видавався одноразовий ідентифікатор для підписання договору позики.

Сам факт надання одноразового ідентифікатора не доводить факту акцепту договору відповідачем, якщо немає підтвердження його використання.

Доводи апеляційної скарги про те, що введення відповідачем персональних даних та формування кредитором індивідуальної частини договору свідчить про його укладення, є безпідставними, оскільки введення персональних даних не підтверджує укладення договору.

Введення особистої інформації є лише попередньою дією, необхідною для створення технічної можливості формування пропозиції (оферти), але не свідчить про прийняття цієї пропозиції.

Жодних доказів такого прийняття - у вигляді підписання одноразовим ідентифікатором, електронним повідомленням чи іншими передбаченими законом діями - позивач не надав.

Суд першої інстанції правильно встановив, що надані позивачем документи (договір про надання позики, паспорт споживчого кредиту та графік розрахунків) не містять належних доказів їх підписання відповідачкою ОСОБА_1 . Крім того, суд обґрунтовано дійшов висновку, що посилання позивача на використання електронного підпису одноразового ідентифікатора не підтверджене належними та допустимими доказами.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували належність банківської картки № НОМЕР_1 відповідачці, а також відсутні докази фактичного отримання та використання нею кредитних коштів, зокрема відсутність інформації про рух коштів по рахунку.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням викладеного, оскільки матеріали справи не містять доказів укладення договору №2980703061-521726 та, відповідно, погодження його умов, як і не містять доказів отримання саме ОСОБА_1 кредитних коштів та їх використання останньою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №2980703061-521726 від 19.11.2021 в розмірі 34 585,00 грн.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Крім цього, інші наведені в апеляційній скарзі доводи, які, на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обґрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 червня 2025 року– без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Судді