Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №161/309/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/309/26 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В.

Провадження № 22-ц/802/582/26 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шевчук Л. Я.,

суддів Данилюк В. А., Федонюк С. Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, який обґрунтований тим, що вона і відповідач ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка також зазначала, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 серпня 2021 року у справі № 161/8645/21 ухвалено стягнути з ОСОБА_2 у користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 2 500,00 грн, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.

Дитина проживає разом з нею і перебуває на її повному утриманні.

Покликаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд стягнути із відповідача ОСОБА_2 у її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття у порядку зміни способу стягнення аліментів.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2026 року у цій справі постановлено зупинити провадження у справі до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Не погоджуючись із постановленою судом ухвалою, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Відповідно до статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув цю справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 23 квітня 2026 року – дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції з таких підстав.

Постановляючи ухвалу про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, суд першої інстанції врахував, що відповідач ОСОБА_2 на даний час перебуває у складі Збройних Сил України, що є підставою для зупинення провадження у справі.

Такі висновки суду зроблені з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

Позивачка ОСОБА_1 після відкриття провадження у справі подала суду першої інстанції сповіщення, адресоване ОСОБА_4 , в якому зазначено, що її син ОСОБА_2 , солдат військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зник безвісти за особливих обставин 31 грудня 2024 року під час ведення бойових дій та виконання бойового (спеціального) завдання на лінії зіткнення з противником при захисті Батьківщини в районі населеного пункту Времівка Великоновосілківської сільської територіальної громади Волноваського району Донецької області (а. с. 14).

Європейський суд з прав людини зауважував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом (пункт 10 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

У частині 1 статті 251 ЦПК України визначені випадки, коли суд зобов`язаний зупинити провадження у справі. У пункті 2 частини 1 вказаної норми закону встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини 1 статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Отже, процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Сутність підстав зупинення провадження у справі, передбачених у частині 1 статті 251 ЦПК України та які є обов`язковими для суду, обумовлена необхідністю додержання основних засад (принципів) цивільного судочинства, оскільки жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частина 5 статті 4 ЦПК України).

Згідно частиною 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

12 листопада 2025 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 754/947/22 відступила від висновків Верховного Суду щодо застосування положень пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, сформульованих у ряді постанов колегії суддів Верховного Суду, де вирішувалися питання щодо зупинення провадження у справі за участю сторони, яка була військовослужбовцем, та постановила, що під час застосування правил пункту 2 частини 1 частині 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини 1 статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини 1 статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Також, у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.

Зміст пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України є чітким, доступним і передбачуваним, тому не потребує застосування методів її тлумачення судом, аналогії права чи закону, а створювати нові або змінювати норми закону суд не може.

З огляду на імперативність припису пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України єдиною умовою для вирішення процесуального питання зупинення провадження у справі на підставі цієї норми є наявність доказів перебування заявника у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан, і виконання бойових завдань у зоні бойових дій, та є обов`язковим для суду.

Такий підхід є усталеним у судовій практиці, що підтверджується, зокрема, висновками Верховного Суду у постановах від 9 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17, від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20, від 29 листопада 2023 року у справі № 466/5393/22.

Слід також враховувати, що зупинення провадження у справі є тимчасовим заходом та у разі наявності доказів на підтвердження припинення перебування особи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, учасники справи не позбавлені права ініціювати питання про поновлення провадження у справі шляхом подання до суду відповідних клопотань.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , який перебуває на військовій службі, не висловлював свою волю щодо зупинення провадження у справі.

Натомість згідно з наданим позивачкою ОСОБА_1 сповіщенням відповідач ОСОБА_2 на час постановлення ухвали про зупинення провадження у справі (25 лютого 2026 року) зник безвісти за особливих обставин 31 грудня 2024 року під час ведення бойових дій.

Суд першої інстанції зазначених обставин не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про зупинення провадження у справі.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що із-за порушення судом норм процесуального права ухвалу суду першої інстанції слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2026 року у цій справі скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді