Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №490/11049/24 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/11049/24

н\п 2/490/240/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Савоян Наріне до ОСОБА_1 про визнання угоди договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності у зв`язку з втратою документу, що посвідчує право власності, третя особа - Біржа нерухомості «Едвайс-Консульт»,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє її представниця – адвокат Душаченко І.С., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності у зв`язку з втратою документу, що посвідчує право власності.

Позов мотивований тим, що 27.08.1999 року, між позивачем ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт» було укладено Договір №1158 купівлі-продажу нерухомого майна а саме житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 . Згідно умов зазначеного договору, покупець зобов`язався прийняти вказаний житловий будинок та сплатити продавцю обумовлену договором суму, а продавець у свою чергу передати його покупцю. Свої зобов`язання за договором покупець виконала повністю та зареєструвала даний договір купівлі-продажу №1158 в КП «Миколаївське МБТІ за реєстровим номером 9189 від 19.07.2000 року.

Представниця позивачки зазначає, що у 2009 році позивачка зрозуміла, що загубила договір купівлі-продажу, що посвідчує її право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Звернулась до Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт» де отримала дублікат вищезазначеного договору з приміткою, що це є «Копія» та зазначена дата видачі копії 05.10.2009 року. У жовтні 2024 року позивачка звернулася до приватного нотаріуса з метою укладення договору дарування, але їй було відмовлено у посвідченні угоди, оскільки договір був по перше укладений на біржі, по-друге наданий дублікат договору купівлі-продажу, а у біржі були відсутні повноваження щодо видачі дублікату зазначеного договору, та навіть за умови визнання договору купівлі- продажу у судовому порядку дійсним, вищезазначений договорі не може вважатись, як документ, що посвідчує право власності на нерухоме майно, оскільки є тільки копією, а отже не може слугувати документом що посвідчує право власності на вищезазначене майно.

Отже, сторона позивачки стверджує, що у позивачки фактично відсутня можливість оформлення та підтвердження права власності на вказане нерухоме майно у позасудовому порядку. Тому вимога, яка заявлена не суперечить загальним засадам цивільного законодавства і фактично є ефективним способом захисту та відновлення цивільного права.

За такого, враховуючи вищевказане, представниця позивачки просила визнати дійсним Договір купівлі-продажу №1158, укладений 27 серпня 1999 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на Біржі нерухомості «Едвайс-консульт», саме a житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1 та визнати право власності на вказаний житловий будинок за Савоян Наріне, в зв`язку з втратою документу, що посвідчує право власності.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2024 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.

Ухвалою судді від 18.12.2024 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 02.10.2025 року клопотання про заміну первинного відповідача правонаступником задоволено, замінено первинного відповідача – ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на правонаступника (спадкоємицю) – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підготовче судове засідання відкладено.

Ухвалою суду від 17.11.2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Розпорядженням керівника апарату суду від 20.02.2026 року було призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з поданням суддею Черенковою Н.П. заяви про відставку та відрахування її зі штату суду.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

20.02.2026 року матеріали справи передано судді Саламатіну О.В.

Ухвалою судді від 23.02.2026 року прийнято до свого провадження цивільну справу №490/11049/24 за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання угоди договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності у зв`язку з втратою документу, що посвідчує право власності, третя особа - Біржа нерухомості «Єдвайс-Консульт», постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 24.03.2026 року на 12:45 год.

24.03.2026 року судове засідання відкладено на 23.04.2026 року, в зв`язку з неявкою сторін.

Сторони в судове засідання 23.04.2026 року не з`явилися.

23.04.2026 року представниця позивачки подала до суду заяву про розгляд справи без участі, позов підтримують, проти заочного розгляду справи та постановлення заочного рішення не заперечують.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).

За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 23.04.2026 року постановлено провести заочний розгляд даної справи.

Суд, дослідивши та перевіривши всі аргументи сторін викладені ними в документах по суті справи та докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 27.08.1998 року між ОСОБА_4 ,як покупцем, та ОСОБА_3 , як продавцем, на Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт» укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 .

Вказаний Договір зареєстрований Біржою нерухомості «Едвайс-Консульт» в журналі біржових угод за реєстровим №1158 та зареєстровано у Миколаївському МБТІ 19.07.2000 року за реєстр. №9189.

За домовленістю сторін будинок проданий за 25230,00 гривень.

Даний житловий будинокналежав ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, завіреного 15.07.1982 року державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори за реєстром №5-3971, зареєстрованого в МБТІ 20.07.1982 р. за реєстр. №9189, а також Свідоцтва про право власності, завіреного 15.07.1982 року державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори за реєстром №5-3969, зареєстрованого в МБТІ 20.07.1982 р. за реєстр. №9189.

Тобто, усі умови договору купівлі-продажу сторонами виконано повністю.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис №1059, виданого 24.04.2023 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві ПМУМЮ (м.Одеса).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 26/2023, після смерті ОСОБА_3 єдиною спадкоємицею є відповідачка ОСОБА_1 .

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

На момент переходу права власності правовідносини підлягали регулюванню за нормами ЦК УРСР.

Згідно зі ст. 153 ЦК України (в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення правочину та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), що діяв на час укладення Договору купівлі-продажу № 1158 від 27.08.1999 року, договір повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 47 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

Якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Зі змісту Договору купівлі-продажу нерухомого майна №1158 від 27.08.1999 року вбачається, що даний договір укладений у відповідності до вимог ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», зареєстрований на Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт», подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає. У відповідності до вимог ст. 227 ЦК України підлягає реєстрації в БТІ міста Миколаєва.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» в редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу, біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

При цьому, здійснивши державну реєстрацію 19.07.2000 року в реєстровій книзі за реєстровим номером 9189 в КП «ММБТІ» права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 , на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 27.08.1999 року на Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт», держава цим самим визнала право власності ОСОБА_4 на спірний будинок, як таке, що виникло на не заборонених законом підставах.

Закон України «Про товарну біржу» в редакції, діючий на час укладення договору купівлі-продажу, дозволяв членам біржі проводити біржову операцію з купівлі-продажу товарів, допущених до обігу на товарній біржі, якщо її учасниками є члени біржи та якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. В такому випадку біржовий договір подальшому нотаріальному посвідченню не підлягав, проте набувача нерухомості це не звільняло від здійснення реєстрації договору, за яким набуто право власності на нерухоме майно в органах БТІ, що на той час виконували функції органу державної реєстрації об`єктів нерухомості.

При цьому чіткої регламентації механізму допуску товарів до обігу на товарній біржі на той час не існувало. Необхідні зміни до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», що дозволяли відмежувати об`єкти нерухомості від біржових операцій були внесені лише у 2003 році.

У редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку у 1999 році, в самому Законі України «Про товарну біржу» не передбачалися правові наслідки у вигляді недійсності договору, укладеного та зареєстрованого на біржі, у разі порушення вимог, встановлених ст. 15 цього Закону до біржової операції, як щодо допуску товарів до обігу на біржі, так і щодо прийняття у члени біржи. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Тому в цьому контексті немає підстав для визнання нікчемним Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.08.1999 року за яким ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купила житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстрований Біржею нерухомості « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за №1158 від 27.08.1999 року.

Водночас зазначений договір купівлі-продажу у встановленому законом порядку недійсним, як оспорюваний, в частині невідповідності вимогам Закону України «Про товарну біржу», не визнавався.

З огляду на викладене, оскільки сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та така домовленість підтверджується письмовими доказами, повністю виконали умови угоди, яку не було нотаріально засвідчено з посиланням на ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», є підстави для визнання дійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.08.1999 року за яким ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купила житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстрований Біржею нерухомості «Едвайс-Консульт» у журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за №1158 від 27.08.1999 року, а за такого позов в цій частині є доведеним та підлягає задоволенню.

Щодо визнання права власності у зв`язку з втратою документу, що посвідчує право власності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.

Відповідно до частин першої-третьої статті 48 Закону України «Про власність» в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється, зокрема, судом.

Крім того, ст. 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

В порядку ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно за ст. 392 ЦК України (в редакції закону від 2004 року) власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналіз положень ст. 392 ЦК України дає підстави стверджувати, що позов про визнання права власності може бути пред`явлено, зокрема, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Правова позиція щодо можливості захисту права власності позивача шляхом його визнання ґрунтується на практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягає використанню національними судами України як джерело права.

У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі «Онерільдіс проти Туреччини» Європейський суд з прав людини визнав, що поняття «майно охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні «законне сподівання стосовно ефективного здійснення права власності».

Згідно положень статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Ятрідіс проти Греції» зазначив, що володіння майном повинно бути законним.

У п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

Обгрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання права власності, ОСОБА_2 вказувала, що через втрату нею правовстановлюючого документа на вказаний жиловий будинок, вона позбавлена можливості в повній мірі реалізувати своє право власності, в тому числі, щодо розпорядження належним їй нерухомим майном, а саме передати його в дарунок іншій особі.

Втрата документа, який засвідчує право власності особи на майно, є підставою для визнання за особою право власності на нього відповідно до вимог ст. 392 ЦК України.

Верховний Суд у своїй постанові від 21 липня 2021 року у справі №640/3509/19 скасовуючи рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, якими визнано право власності позивачки на нерухоме майно в зв`язку з втратою правовстановлюючого документу, вказав, що задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на спірну квартиру з підстав утрати правовстановлюючого документа, позивач не надала доказів того, що вона втратила документ, який засвідчує її право власності на спірну квартиру. Також позивач не надала доказів того, що вона зверталась до правоохоронних органів із заявою про втрату документів, подавала оголошення-повідомлення про втрату документів, або зверталась до відповідних органів для отримання дубліката договору купівлі-продажу. Тобто немає доказів існування передумов та підстав для застосування ст.392 ЦК.

З матеріалів даної справи вбачається, що довідкою КП «Миколаївське міжміське БТІ» від 22.10.2024 року підтверджується факт того, що за договором купівлі-продажу від 27.08.1999 року, укладеного на Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт» за ОСОБА_4 станом на 28.12.2012 р. зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з випуску газети «Південна правда» №52 від 12.12.2024 року на 10 стор. міститься оголошення наступного змісту «Втрачений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 27.08.1999 року на біржі нерухомості «Едвайс консульт» між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , вважати недійсним».

Також, позивачкою до позовної заяви надано копію дублікату Договору купівлі-продажу від 27.08.1999 року, виданого Біржею нерухомості «Едвайс-Консульт» на бланку Серії АВК №003076 та завіреного директором біржі 05.10.2009 року.

Згідно ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вважає, що позивачкою надані достатні та належні докази втрати правовстановлюючого документу, а саме Договору купівлі-продажу від 27.08.1999 року, а тому в даному випадку існують передумови та підстави для застосування ст.392 ЦК.

Таким чином, враховуючи, що право власності на будинок АДРЕСА_1 , перейшло до ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу №1158 від 27.08.1999 року, укладеного на підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», та зареєстрованого на Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт», на дату укладення договору реєстрація права власності на підставі біржової угоди не суперечила чинному законодавству, при укладенні правочину договору купівлі-продажу спірного будинку сторони договору домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджено письмовими доказами, відбулося повне виконання договору та вище вказаний будинок передано позивачці, з моменту укладення договору і по теперішній час жодна із сторін не заявила про недійсність правочину купівлі-продажу будинку, а визнання права власності за договором купівлі-продажу не призведе до порушення прав будь-яких інших осіб, відсутність нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу унеможливлює відчуження будинку, тому позовні вимоги позивачки ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу № 1158, укладеного 27 серпня 1999 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на Біржі нерухомості «Едвайс-консульт», житлового будинку з господарськими будівлями на спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1 , а також визнання за позивачкою ОСОБА_4 , право власності на вказаний житловий будинок, яке виникло на підставі Договору купівлі-продажу № 1158 від 27 серпня 1999 року, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 10, 11, 12, 258, 259, 263-265, ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання угоди договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності у зв`язку з втратою документу, що посвідчує право власності, третя особа - Біржа нерухомості «Едвайс-Консульт» – задовольнити.

Визнати дійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.08.1999 року за яким ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купила житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , який зареєстрований Біржею нерухомості «Едвайс-Консульт» у журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за №1158 від 27.08.1999 року та у якості правовстановлюючого документу на об`єкт нерухомості Комунальним підприємством Миколаївської міської ради «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» 19.07.2000 року в реєстровій книзі за реєстровим номером 9189.

Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 право власності на житловий будинок загальною площею 69,80 м2, житловою площею 52,60 м2, з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна №1158 від 27.08.1999 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Саламатін О.В.