Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №757/13886/26-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/13886/26-ц

пр. № 2-7914/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Сіренко С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила відшкодувати з Державної казначейської служби України моральну шкоду.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 235/479/23 на її користь було стягнуто з Державного бюджету України 5000, 00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, на підставі якої було видано виконавчий лист, який згодом позивачем був направлений на виконання до Державної казначейської служби України. 10 вересня 2025 року позивач направила лист до відповідача, у якому просила повідомити про стан виконання. 08 жовтня 2025 року листом їй фактично повідомили, що виконавчий лист з 09 червня 2025 року перебуває на обліку та що виконати його у тримісячний строк, визначений частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не видається можливим через відсутність належного фінансування для її виконавчого листа. Позивач зазначає, що станом на 07 березня 2026 року виконавчий лист, узятий на облік 09 червня 2025 року, виконаний не був.

У зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення, втратами великої кількості часу, зазначає, що їй було завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 10 000,00 грн. та просить стягнути з Державного бюджету України.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому не погоджувався з вимогами і доводами позивача, оскільки вважає її необґрунтованою. Зазначив, що на сьогоднішній день не існує жодного рішення суду про визнання бездіяльності або незаконності дій Казначейства, внаслідок чого порушено право позивача. Повідомив, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету та за черговістю надходження таких рішень до органів Казначейства. Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» за КПКВК 3504030 передбачено 150 мільйонів гривень. Станом на дату надходження виконавчого листа у справі № 235/479/23 на виконання Казначейством протягом січня-травня 2025 року за КПКВК 3504030 виконано 270 судових рішень на суму 60 764,86 тис. гривень. Залишок коштів складав 89 235,14 тис. гривень. Разом з тим, станом на 02 червня 2025 року на виконанні за КПКВК 3504030 залишалось 1 000 судових рішень на суму 316 363,19 тис. гривень. Таким чином, для забезпечення виконання усіх судових рішень, що прийняті Казначейством до обліку за КПКВК 3504030, не вистачало щонайменше 227 128,05 тис. гривень. Звертав увагу на те, що відповідно до абзацу 2 пункту 39 Порядку № 845, Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету. Отже, строки виконання судових рішень за КПКВК 3504030 залежать від суми коштів, встановленої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Враховуючи викладене вище, питання щодо перерахування коштів за виконавчим листом у справі № 235/479/23 на користь позивача, розглянеться Казначейством в порядку черговості та в межах відкритих асигнувань після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше вищевказаного виконавчого листа. Таким чином, виконання рішення суду у справі № 235/479/23 на користь ОСОБА_2 здійснюється Казначейством з неухильним дотриманням вимог законодавства, а саме; статті 19 Конституції України у системному зв`язку з нормами БК України, принципу цільового використання бюджетних коштів та у порядку, визначеному пунктами 35-40 Порядку № 845. Зазначив, що Казначейство у межах встановленої компетенції вчиняло та вчиняє у повному обсязі дії щодо виконання виконавчого листа, які безпосередньо визначені законодавством, що свідчить про відсутність бездіяльності Казначейства, а отже, й про відсутність підстав щодо стягнення моральної шкоди. Подав заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

10 березня 2026 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

12 березня 2026 року ухвалою суду залишено позовну заяву без руху.

18 березня 2026 року позивачем через Електронний суд було направлено заяву про усунення недоліків.

19 березня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами спрощеного провадження без виклику сторін у судове засідання.

31 березня 2026 року представник Державної казначейської служби України подав до суду відзив на позовну заяву та заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

22 квітня 2026 року ухвалою суду відмовлено у заяві представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 235/479/23 на користь ОСОБА_1 було стягнуто з Державного бюджету України 5000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, на виконання якої було видано виконавчий лист, який був відправлений позивачем на виконання до Державної казначейської служби України.

10 вересня 2025 року ОСОБА_1 відправила лист до Державної казначейської служби України, у якому просила повідомити про стан виконання виконавчого листа.

08 жовтня 2025 року листом Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 було повідомлено, що питання щодо перерахування коштів на її користь за виконавчим листом по справі № 235/479/23 розглянеться Казначейством в порядку черговості та в межах відкриття асигнувань після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше вищевказаного виконавчого листа.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

Статтею 56 Конституції України унормовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб.

При цьому, факт неправомірності (незаконності) прийняття рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має значення для справи про відшкодування шкоди.

Отже, належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили.

Так, постановами Верховного Суду, зокрема, від 29.08.2018 у справі № 686/16161/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 641/2328/17, від 22.03.2018 у справі № 638/13100/14-ц, від 23.11.2019 у справі № 308/1990/16-ц висловлено правову позицію про неможливість відшкодування шкоди у разі відсутності судового рішення визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності про державного органу чи конкретної посадової (службової) особи державного органу (заподіювач шкоди).

Тобто позивач у разі незгоди з певними рішеннями, діями чи стверджуваною бездіяльністю Казначейства міг оскаржити їх в адміністративному суді, єдиному органу судової гілки влади, що розглядає спори за участю суб`єктів владних повноважень.

Однак, відповідно до матеріалів справи, позивач не реалізувала відповідний механізм захисту своїх прав, що свідчить про безпідставність її тверджень щодо нібито протиправної бездіяльності Казначейства під час виконання рішення суду у справі № 235/479/23.

Отже, на сьогоднішній день не існує жодного рішення суду про визнання бездіяльності або незаконності дій Казначейства, внаслідок чого порушено право позивача.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення № 215).

Згідно з пунктом 4 Положення № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Стаття 1291 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду.

Згідно зі статтею 2 Закону про гарантії, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Згідно з пунктом 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Уряд України, відповідно до статті 117 Конституції України та на виконання зазначених вище положень БК України, затвердив Порядок № 845.

Пунктами 24-32 Порядку № 845 встановлено механізм безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Відповідно до пункту 33 Порядку, у разі коли судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, то його виконання здійснюється за рахунок коштів Бюджетної програми КПКВК 3504030.

Аналіз положень Закону про гарантії дає змогу стверджувати, що частина четверта статті 3 та частина шоста статті 4 Закону про гарантії не встановлюють присічний (безумовний) строк виконання судового рішення (погашення заборгованості), але строк, у разі пропущення якого стягувач отримує право на виплату компенсації у розмірі 3% річних.

Таким чином, Казначейство, виконуючи рішення судів, керується винятково актами законодавства України (зокрема, затвердженим Кабінетом Міністрів Порядком № 845) та не має повноважень щодо здійснення списання коштів Державного бюджету понад обсяг призначень, визначений Верховною Радою України, та/або всупереч передбаченій законом черговості погашення заборгованості.

Відповідно до частини 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

У позовній заяві позивач вказує, що очікуючи на сплату грошових коштів від відповідача, весь цей час переживала сильний стресс, що призвело до втрати психологічної рівноваги та викликало страх залишитися без належних коштів.

Проте позивачем не надано жодних доказів на підтвердження описаних нею негативних змін. Також відсутні докази того, що діями відповідача позивачу завдано моральних страждань.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 264 ЦПК України під час прийняття рішення суд, зокрема, вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Разом з тим, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вище викладене, вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення.

На підставі вищевикладеного та керуючись:ст. ст. 19,56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст. ст. 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова