Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №367/7531/23 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/7531/23

Провадження №2/367/3107/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

29 січня 2026 Ірпінський міський суд Київької області в складі:

головуючого судді Кухленка Д.С.,

за участю секретаря Шаповала О.О.,

розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в м. Ірпені в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

На обґрунтування вимог, позивач зазначає, що 13.11.1996 Виконком Ворзельської селищної ради народних депутатів ухвалив рішення № 111 відповідно до якого Позивачу було виділено земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку. з житловою площею 65,9 м.кв., загальною площею 113,3 м.кв., сараю-літньої кухні розміром 4x8 м, гаражу у цокольній частині будинку у АДРЕСА_1 . На підставі вказаного Рішення Позивачем було розроблено Генеральний план ділянки забудови.

В подальшому 12.09.2001 Рішенням Виконавчого комітету Ворзельської селищної ради Позивачу було передано вказану земельну ділянку, а також зазначено, що площа ділянки буде уточнена при видані Державного акту на право приватної власності на землю. Селищний голова Сотнікова З.Ю. внесла відомості до паспорту Позивача, в розділ «Особливі відмітки» про безкоштовну передачу у приватну власність земельної ділянки.

З метою уточнення площі земельних ділянок Позивачу, була розроблена Технічна документація. 12.08.2002 Позивач отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,1504 га у АДРЕСА_1 . Протягом більш ніж 20 років Позивач відкрито користувався та володів земельною ділянкою.

Зазначено, що в липні 2021 року Позивачу було повідомлено, що в Публічній кадастровій карті його ділянка не відображається та замість неї розташовані земельні ділянки з кадастровими номерами 3210945600:03:002:0039 та 3210945600:03:002:0040, яка начебто належить ОСОБА_2 . Дата державної реєстрації права власності за Відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 3210945600:03:002:0039 - 25.05.2016 та кадастровим номером 3210945600:03:002:0040 -29.09.2016.

З метою підтвердження факту накладання ділянок Позивачі звернувся до сертифікованого землевпорядника, який здійснив експертизу, порівнявши координати поворотних точок ділянок Позивача та Відповідача, та зробив висновок, що земельна ділянка Відповідача накладається на земельну ділянку Позивача та площа перетинання земельної ділянки з кадастровим номером 3210945600:03:002:0039 та ділянки ОСОБА_1 становить 0,1056 та або 70,21%, а площа перетинання земельної ділянки з кадастровим номером 3210945600:03:002:0040 та Позивача становить 0,0443 та або 29,47%.

На підставі зазначеного просив витребувати на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1504 га, що належить ОСОБА_1 , на яку накладаються земельні ділянки з кадастровими номерами 3210945600:03:002:0039 площею 0.1056 га та 3210945600:03:002:0040 площею 0,0443 га, право власності на які було зареєстровано за ОСОБА_2 .

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 01 грудня 2023 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву, позивачу роз`яснено право подати відповідь на відзив, та відповідачам право на подання заперечень на відповідь на відзив.

24.01.2024 року представник позивача ОСОБА_3 подала уточнену позовну заяву, де уточнила позовні вимоги та просила суд

Витребувати на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1504 га, що належить ОСОБА_1 , на яку накладаються земельні ділянки з кадастровими номерами 3210945600:03:002:0039 площею 0.1056 га та 3210945600:03:002:0040 площею 0,0443 га, право власності на які було зареєстровано за ОСОБА_2 . Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 земельною ділянкою розташованою у АДРЕСА_1 площею 0,1504 га з цільовим призначенням «для будівництва та обсл. житлового будинку та госп. споруд», шляхом скасування реєстрації права власності за Відповідачем на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945600:03:002:0039 від 25.05.2016 та кадастровим номером 3210945600:03:002:0040 від 29.09.2016 та повернення її ОСОБА_1 .

30.01.2024 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Кучерук В.В. подав відзив на позовну заву, де зазначив, що Відповідач зважає, що викладені Позивачем доводи недостатні і не дають суду юридичних підстав для задоволення поданого позову. 12.08.2002 позивачу було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 001102, з якого вбачається, що ОСОБА_1 отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,1504 га. Разом з тим, у паспорті громадянина України ОСОБА_1 зроблено запис про передачу безкоштовно в приватну власність земельну ділянку для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею,1500 га. Також у довідці Ірпінського міського відділу земельних ресурсів від 02.07.2002 № 603 зазначається про те, що ОСОБА_1 згідно земельно-кадастрової книги має земельну ділянку в смт. Ворзель площею 0,15 га.

Зазначив, що відповідно до пункту г) ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Ворзель на час передачі у безоплатну передачу позивачу земельної ділянки, мав статус селища, то відповідно до встановлених норм, позивач мав право на отримання земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - не більше 0,15 гектара.

Вказав, що подані позивачем документи мають значення для встановлення фактичних обставин справи, вони потрібні для підтвердження чи спростування факту дійсного безоплатного отримання позивачем земельної ділянки площею 0,1504 га.

У свою чергу, відповідач придбала земельні ділянки з кадастровими номерами 3210945600:03:002:0039 та 3210945600:03:002:0040 відповідно до нотаріально засвідчених договорів купівлі-продажу земельної ділянки 25.05.2016 року та 29.09.2016 року, сплатила продавцям належні кошти у повному обсязі, купила майно у спосіб, що не заборонений законом, є добросовісним набувачем земельної ділянки і має право на мирне володіння своїм майном. Таким чином у власності відповідача знаходяться земельна ділянка з кадастровим номером 3210945600:03:002:0039 площею 0,12 га та земельна ділянка з кадастровим номером 3210945600:03:002:0040 площею 0,20 га. Але при цьому відповідач не має у володінні земельної ділянки площею 0,1504 га, що належить ОСОБА_1 .

На підставі зазначеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування з її володіння земельної ділянки площею 0,1504 га.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 22 лютого 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Герасимової Т.І. про забезпечення позову залишено без задоволення.

05.02.2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Герасимова Т.І. подала уточнену позовну заяву де поміж іншого зазначила, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. З огляду на вищевикладене, поділ земельної ділянки Позивача на дві ділянки не перешкоджає захисту його права власності.

Вказала, що Відповідач протиправно, тобто без належних на те законних підстав, самовільно користується земельною ділянкою ОСОБА_1 , чим були порушені права та законні інтереси останнього, які підлягають захисту в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 22 серпня 2024 року витребувано з Архівного відділу Бучанської міської ради такі документи: 1) копії рішення від 12.09.2001 № 183 Виконавчого комітету Ворзельської селищної ради «Про безкоштовну передачу земельних ділянок в приватну власність» з додатками; 2) копії рішення 2 сесії 24 скликання Ворзельської селищної ради від 21.06.2002 про затвердження технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю з додатками. Витребувано з Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області інформацію щодо місцезнаходження технічної документації із землеустрою (матеріали), що включені до Державного фонду документації із землеустрою, а саме: код технічної документації 2002МФ19КИІР000039, назва технічної документації «Технічна документація по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадянам смт. Ворзель». У разі наявності такої технічної документації в Головному управлінні Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, витребувати її копії.

13.02.2025 року представник Відповідача адвокат Кучерук В.В. подав заяву про виключення технічної документації з числа доказів, де вказав, що стороною відповідача поставлено під сумнів відповідність копій технічної документації оригіналам через: 1) відсутність даних про доступ позивача до оригіналів документів в день засвідчення копій (22.09.2023 року); 2) невідповідність площі земельної ділянки позивача в копіях документів: в одних це 0,15 га, у інших – 0,1504 га; 3) неможливість передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,1504 га відповідно до п. г ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України; 4) на адвокатські запити зі сторони відповідача, Головне управління Держеокодастру у м. Києві та Київській області не підтвердило наявності відповідної технічної документації; 5) на виконання ухвали суду від 22.08.2024 про витребування доказів у даній справі, ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області листом від 23.09.2024 № 9-10-0.64-9010/2-24 повідомило про відсутність технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадянам смт. Ворзель з кодом 2002МФ19КИІР000039.

На підставі зазначеного просила виключити з числа доказів документацію по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадянам смт Ворзель з кодом 2002МФ19КИІР000039.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 15 квітня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач та представник позивача не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином. Представник позивача - адвокат Герасимова Т.І. подала до суду клопотання в якому просила проводити розгляд справи участі сторони позивача.

У судове засідання відповідач та представник відповідача не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином причини неявки суду не відомі.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані докази, вивчивши надані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Дослідивши надані позивачем і долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Встановлено, що Рішенням Виконкому Ворзельської селищної ради народних депутатів №111 від 13.11.1996 року виділено земельну ділянку для будівництва індивідуального жилого будинку по типовому проекту № 144-24-08/1 з житловою площею 65,9 м.кв., загальною площею 113,3 м.кв., сарай-літня кухня розміром 4 на 8 м, гараж в цокальній частині будинку ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1500 м.кв.

Відповідно до Рішення Виконавчого комітету Ворзельської селищної ради «Про безкоштовну передачу земельних ділянок в приватну власність» від 12.09.2001 року ОСОБА_1 було безкоштовно передано в приватну власність земельну ділянку для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд в існуючих межах в АДРЕСА_1 . Крім того зазначено, що земельна ділянка передається з послідуючим уточненням площі при видачі Державного акту на право приватної власності на землю.

Встановлено, що 11.07.2002 року Комунальним підприємством «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» Ірпінської міської ради за дорученням начальника Київського обласного управління земельних ресурсів №12 від 23.01.2002 року виготовлено Технічна документація по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадянам (смт. Ворзель) код документації «2002МФ19КИІР000039», з якої вбачається, що ОСОБА_1 має земельну ділянку в смт. Ворзель з площею 0,15 га.

Відповідно до відповіді Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 23.09.2024 року, направленої на виконання ухвали суду від 22.08.2024 року про витребування доказів, встановлено, що «Технічна документація по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадянам смт Ворзель» з кодом 2002МФ19КИІР000039 в місцевому фонді документації із землеустрою та в архіві не виявлено.

Відповідно до списку громадян яким видаються державні акти на право приватної власності на землю від 21.06.2002 року вбачається, що ОСОБА_1 передано у власність для обслуговування житлового будинку загальною площею 0,1504 га зв адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням другої сесії двадцять четвертого скликання Ворзельської селищної ради від 21.06.2002 була затверджена Технічна документація по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадянам та вирішено передати безкоштовно в приватну власність земельні ділянки та видати державні акти громадянам у відповідність з додатком та зареєструвати їх у книзі записів.

Встановлено, що 12.08.2002 ОСОБА_1 було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 001102, з якого вбачається, що останній отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,1504 га у АДРЕСА_1 . Про видачу Державного акту у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 579.

Також встановлено, що селищний голова Сотнікова З.Ю. на підставі Рішення від 12.09.2001 року № 183 вніс відомості до паспорту ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , в розділ «Особливі відмітки» про безкоштовну передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1500 га.

Згідно відповіді Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 26.08.2021 року встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210945600:03:002:0039, площею 0,1200 га, для індивідуального садівництва обліковується за гр. ОСОБА_2 . Разом з тим, повідомили, що у місцевому фонді документації із землеустрою Управління обліковується Технічна документація по складанню держаних актів на право приватної власності на землю громадянам смт. Ворзель (згідно списку 10-м громадянам, в тому числі гр. ОСОБА_1 ), код документації «2002МФ19КИВО000039». У вказаній документації наявні відомості про земельну ділянку, площею 0,1504 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Також встановлено, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3210945600:03:002:0039 для індивідуального садівництва, на праві приватної власності з 25.05.2016 року належить ОСОБА_2 , та має площу 0,12 га. Також на праві приватної власності ОСОБА_2 з 29.09.2016 року належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3210945600:03:002:0040 та площею 0,2 га.

Встановлено, що сертифікованим землевпорядником на замовлення ОСОБА_4 , було проведено експертизу, якою встановлено, що площа перетинання земельної ділянки з кадастровим номером 3210945600:03:002:0039 та ділянки ОСОБА_1 становить 0,1056 га, або 70,21%, а площа перетинання земельної ділянки з кадастровим номером 3210945600:03:002:0040 та ділянки ОСОБА_1 становить 0,0443 га, або 29,47%.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України).

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно п. п. 5, 6 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться на підставі: рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Підстави набуття права власності передбачені в ст. 328 ЦК України, де зазначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачами, то належним способом захисту є позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16; у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц; у пункті 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 9.11.2021 року у справі №466/8649/16-ц.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Суд бере до уваги встановлені обставини, а саме, що ОСОБА_1 13.11.1996 року було виділено земельну ділянку в АДРЕСА_1 .

В свою чергу судом після дослідження матеріалів, якими позивач підтверджує свої вимоги не встановлено площу земельної ділянки. Оскільки, як вбачається з Рішення Виконкому Ворзельської селищної ради народних депутатів №111 від 13.11.1996 та Довідки виданої Ірпінським відділом земельних ресурсів, від 02.07.2002 року № 603, площа земельної ділянки становить 0,1500 га. В свою чергу, відповідно до Висноску про обмеження використання земельних ділянок громадянам смт. Ворзель від 02.07.2002 року, списку громадян яким видаються державні акти на право приватної власності на землю від 21.06.2002 року, Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 001102, відмітки з паспорта позивача, та відповіді Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 26.08.2021 року, площа земельної ділянки становить 0,1504 га.

Відповідно до пункту г) ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Приймаючи до уваги, що Ворзель має статус селища, то відповідно до встановлених норм безоплатної передачі земельних ділянок у приватну власність позивач мав право на отримання земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - не більше 0,15 гектара.

Таким чином, ОСОБА_1 , з мометну отримання Державного акта на право приватної власності на землю, а саме з 12.08.2002 року не звернувся до відповідних органів метою уточнення площі наданої земельної ділянки, попри наявну відмінність в площі земельної ділянки в порівняні з Рішенням Виконкому Ворзельської селищної ради народних депутатів від 13.11.1996 року.

Разом з тим, Відповідач повідомив суд, що придбала земельні ділянки з кадастровими номерами 3210945600:03:002:0039 та 3210945600:03:002:0040 відповідно до нотаріально засвідчених договорів купівлі-продажу земельної ділянки 25.05.2016 року та 29.09.2016 року. Таким чином є добросовісним набувачем земельної ділянки і має право на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини 1 статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388ЦК України.

Право власника згідно з частиною 1 статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно ч. 1, 2 ст. 16 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. 2,3 ст. 24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; замовника документації із землеустрою, за якою здійснюється формування земельної ділянки державної, комунальної власності, у випадках, коли розроблення такої документації відбувається без дозволу органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування; власника земельної частки (паю) або його спадкоємця (у разі формування земельної ділянки в порядку виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди також виходили з того, що єдиним офіційним та належним способом підтвердження права власності на нерухоме майно є реєстрація такого права в порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч. 4 ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не звернувся до державного кадастрового реєстратора для реєстрації своєї земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера, та подальшою державною реєстрацією прав на спірну земельну ділянку.

Відповідно до положень, викладених у ст.ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати, що несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Наведене узгоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у його постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у її постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19).

Особа, яка ставить питання про витребування майна на свою користь на цій правовій підставі, повинна в першу чергу довести наявність у неї права власності на спірне майно.

Суд повинен установити: чи є особа, яка звернулась до суду із позовом про витребування майна, власником цього майна, чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/972/18 (провадження № 61-10653св19).

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які беззаперечно б підтверджували належність позивачеві на праві власності спірного майна – земельної ділянки розташованої у АДРЕСА_1 площею 0,1504 га, а також доказів не законного заволодіння правом власності на вказану земельну ділянку Відповідачем. Відтак, оскільки позивачем не доведено належними доказами факт виникнення у нього права власності на спірне майно, відсутні підстави вважати порушеним право позивача, як власника спірного майна, за захистом якого він звернувся до суду, а тому суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні.

Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).

На підставі викладеного, керуючись статтями 16, 43, 182, 328, 387, 388, Цивільного кодексу України, статтями 12, 13, 77-81, 247, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reestr.court.gov.ua

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя: Д.С. Кухленко