Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №468/2379/25 — Миколаївський апеляційний суд

23.04.26

22-ц/812/856/26

Єдиний унікальний номер судової справи: 468/2379/25

Номер провадження 22-ц/812/856/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,

розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Процент»

на заочне рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 січня 2026 року, ухваленого під головуванням судді - Янчука С.В., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (надалі - ТОВ «ФК «Процент») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2025 року ТОВ «ФК «Процент» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 19 жовтня 2023 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1142-906-1, за умовами якого відповідачці на умовах строковості, поворотності та оплатності було наданий кредит в сумі 5 000 грн строком на 365 днів до 08 листопада 2024 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,5 % від суми кредиту за кожний день користування (1277,5 % річних).

Вказаний договір підписано електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора. Підписанням договору відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена з усіма його істотними умовами, які розміщені на сайті позивача.

ТОВ «ФК «Процент» зі своєї сторони виконало свої зобов`язання за договором, надало відповідачці кредит в сумі 5 000 грн, перерахувавши на банківську картку, реквізити якої надала ОСОБА_2 № НОМЕР_1 , емітованої в АТ «Універсал Банк», а відповідачка в свою чергу зобов`язалася повернути кредит та сплатити нараховані проценти в обумовлений договором строк.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором станом на 09 жовтня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 68 875 грн з яких: 5 000 грн - заборгованість за тілом кредиту та 63 875 грн - заборгованість за нарахованими процентами за період з 09 листопада 2023 року по 08 листопада 2024 року, яка в добровільному порядку відповідачкою не сплачена.

Посилаючись на викладене позивач просив суд стягнути з відповідачки його користь заборгованість за кредитним договором від 09 жовтня 2023 року № 1142-906-1 у розмірі 68 875 грн.

Заочним рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 січня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» в рахунок погашення заборгованості за договором № 1142-906-1 від 19.10.2023 року 43375 грн.

В задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за договором № 1142-906-1 від 19.10.2023 року в більшому розмірі відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» 1 526, 11 грн судового збору та 4000 грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду мотивовано тим, що внаслідок невиконання відповідачкою зобов`язання порушено майнові права позивача, які підлягають захисту шляхом часткового стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 19 жовтня 2023 року в сумі 43 375 грн. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення процентів у більшому розмірі суд виходив з вимог ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» і п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування». Вирішуючи питання про витрати на професійну правничу допомогу, суд враховуючи складність справи, ціну позову, тривалість витраченого представником позивача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, з урахуванням вимог ч.3 ст. 141 ЦПК України, суд вважав, що розмір витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, в сумі 10 000 грн підлягає зменшенню до 4000 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ТОВ «ФК «Процент» в інтересах якого діє адвокат Руденко К.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування усіх фактичних обставин справи, просив рішення суду в частині зменшення заборгованості за нарахованими процентами, суми судового збору та витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно застосував Закон України «Про споживче кредитування» щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами, оскільки кредитний договір укладений до набуття чинності цим Законом, зміни до кредитного договору не вносились (додаткові договори щодо продовження строку дії та інших умов не укладались), тому фіксована процентна ставка погоджена сторонами на дату укладенні кредитного договору не змінюється протягом строку дії договору.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи і таке та встановлено судом, 19жовтня 2023 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1142-906-1 в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідачки на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 612222, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідачки з умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким вона ознайомилася перед підписанням Кредитного договору та отриманням кредиту. Зразок кредитного договору, Правила надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, затвердженими наказом директора ТОВ «ФК «Процент», викладені для загального доступну в мережі Інтернет на сайті https://procent.com.ua/uk/about_us.

Відповідно до умов договору, Товариство зобов`язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі 5000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути у розмірі та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим Договором (п.1.1.).

Процентна ставка за користування кредитом становить 3,5% від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 1277,50%) користування кредитом (п.1.2 Договору).

Кредитні кошти в сумі 5000 грн були переказані ОСОБА_1 19 жовтня 2023 року на платіжну картку № НОМЕР_2 вказану у кредитному договорі та яка належить останній.

Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 09 жовтня 2025 року заборгованість за кредитним договором становить 68 875 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за тілом кредиту та 63 875 грн - заборгованість за нарахованими процентами за період з 19 жовтня 18 жовтня 2024 року.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1142-906-1, вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразових ідентифікаторів.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказані договори прирівнюється до укладених в письмовій формі.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що вказаний кредитний договір було підписано позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатору 612222, що і є її безпосереднім підписом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За правилами частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення процентів у більшому розмірі. А саме 63 875 грн, суд виходив з вимог ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» і п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом №3498-IX від 22.11.2023.

Закон України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.

Згідно з частиною 5 статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Колегія суддів враховує, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.

Оскільки Закон України № 3498-ІХ набув чинності 24.12.2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки, в період часу з 24.12.2023 року до 22.04.2024 року максимальний розмір денної процентної ставки 2,5 %, в період часу з 22.04.2024 року до 20.08.2024 року максимальний розмір денної процентної ставки 1,5 %, а з 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1 %.

Вказане свідчить про те, що у випадку продовження дії кредитних договорів після набрання чинності Законом України № 3498-ІХ, умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

За такого висновки суду щодо відсутності необхідності застосування визначеної у договорі споживчого кредитування денної процентної ставки у розмірі 3,5 % за весь період нарахування заборгованості є правильними.

Колегія суддів зауважує, що встановлені Законом України № 3498-ІХ обмеження щодо максимального розміру денної процентної ставки підлягають застосуванню до всіх договорів про споживчий кредит, у яких нарахування процентів здійснювалося після 24 грудня 2023 року. Як убачається з матеріалів справи, нарахування процентів за спірним кредитним договором відбувалося і після набрання чинності зазначеним Законом, у зв`язку з чим відповідні обмеження підлягають застосуванню і до цих правовідносин.

З огляду на наведене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відсотки, нараховані кредитодавцем, мають бути перераховані відповідно до встановлених Законом максимальних денних ставок, у зв`язку з чим, здійснив розрахунок відсотків: з 24.12.2023 року до 21.04.2024 року - 15 000 грн за 120 днів (5000 х 2,5% х 120), з 22.04.2024 року до 19.08.2024 року - 9000 грн за 120 днів (5000 х 1,5% х 120), з 20.08.2024 року до 18.10.2024 року 3000 грн. за 60 днів (5000 х 1% х 60), загальна сума яких становить 38375 грн.

Колегія суддів зазначає, що всі проценти, нараховані кредитодавцем в частині, що перевищує встановлений законом розмір, суперечать вимогам Закону України № 3498-ІХ, є протиправними та не підлягають стягненню.

До того ж суд першої інстанції вірно відхилив аргументи щодо правомірності нарахування процентів у розмірі 3,5% за день користування грошовими коштами відповідно до листа Національного Банку України №14-0004/12907 від 19.02.2024 року, зазначивши, що вказаний лист носить рекомендаційний характер, а також на те, що Національний банк України не наділений повноваження з тлумачення законодавства.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України вірно виходив з пропорційності задоволених вимог на 63%, а відтак правильно стягнув з відповідачки на користь позивача 1 526,11 грн (2 422,40 грн х63%) судового збору.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду, що з врахуванням принципу пропорційності судових витрат, предмету спору та ціни позову, критерію реальності адвокатських послуг та їх дійсності, розмір витрат у сумі 10 000 грн, заявлений позивачем підлягає зменшенню до 4000 грн.

Доводи в апеляційній скарзі доводи зводяться до підстав позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегіясуддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» залишити без задоволення.

Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: О.В. Локтіонова

О.О. Ямкова