Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №489/544/25 — Миколаївський апеляційний суд

22.04.26

22-ц/812/797/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2026 року м. Миколаїв

справа №489/544/25

провадження №22-ц/812/797/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання – Шурмою Є. М.,

за участі:

позивача – ОСОБА_1 ,

відповідачки – ОСОБА_2 ,

представника відповідачки – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Коваленка І. В. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про поділ спільного сумісного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним вище позовом, який обґрунтовував наступним.

Позивач зазначав, що з 18 липня 2008 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який розірвано заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2022 року.

Під час шлюбу сторони набули у власність частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , вартість якої в цілому становить 711 424,00 грн. Співвласником цієї квартири є його батько ОСОБА_4 , частка якого становить .

Крім того, сторони придбали автомобіль Ford Focus, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який 05 лютого 2016 року зареєстрований за відповідачкою. Вартість спірного автомобіля становить 324 600,00 грн.

Після розірвання шлюбу сторони не можуть в добровільному порядку дійти згоди щодо поділу вищевказаного спільного майна.

У зв`язку з викладеним позивач просив здійснити його поділ в судовому порядку у запропонований ним спосіб, який, на його думку, відповідає інтересам обох сторін, а саме: виділити йому у власність та визнати за ним право власності на частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; виділити у власність та визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Ford Focus, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Позиція відповідачки у суді першої інстанції

ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечувала, вказуючи на те, що запропонований позивачем поділ спільного майна подружжя є недоцільним та не відповідає її інтересам.

Спірна квартира на підставі договору купівлі-продажу від 01 грудня 2009 року в рівних частках зареєстрована на неї та третю особу, яка є батьком позивача. Ця квартира є неподільним майном і після розірвання шлюбу в квартирі проживає лише позивач. Будь-якого доступу до квартири вона не має.

Що стосується придбаного ними автомобіля, то відповідачка зазначала, що транспортний засіб знаходиться у фактичному використанні позивача, будь-якого доступу до нього вона не має, його фактичне місцезнаходження їй невідоме.

Долучені позивачем висновки про вартість спірних квартири та автомобіля у вигляді звітів, не є належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76-80 ЦПК України, так як оцінка вказаного майна проводилась без присутності власника, без врахування ушкоджень, які були отримані об`єктами оцінки внаслідок експлуатації та їх амортизації.

За умови належного встановлення вартості частини квартири та автомобіля вона надала б свою згоду на присудження їй грошової компенсації, замість її частки у праві спільної власності на вищевказане майно.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Ford Focus, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Припинено право власності ОСОБА_2 на частку квартири АДРЕСА_1 та право власності на автомобіль Ford Focus, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частки у спільному майні подружжя в розмірі 340 122,25 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 4398,78 грн.

У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що спірне майно набуте сторонами в період зареєстрованого шлюбу, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Проте, воно є неподільним, має різну вартісну оцінку, ним користується виключно позивач, співвласником квартири є його батько, між сторонами наявні неприязні стосунки. На думку суду, застосований ним поділ максимально відповідає інтересам обох сторін і виключає будь-який спір щодо вказаного майна в майбутньому.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати в частині визнання за ним права власності на автомобіль, припинення права власності ОСОБА_2 на частку квартири та права власності на автомобіль, стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначав, що суд при ухваленні рішення вийшов за межі заявлених позовних вимог і розглянув вимоги, які жодною стороною не заявлялися.

На думку позивача, ним запропоновано оптимальний варіант поділу майна подружжя.

Крім того він не просив про припинення права власності на спірне майно. Рішення суду не містить конкретної норми права, якою керувався суд при ухвалення рішення в цій частині.

Висновки суду про неподільність спірного майна не відповідають обставинам справи. За наявності двох неподільних об`єктів та з урахуванням їх співмірної вартості, поділити спільне майно подружжя цілком можливо. Виділення спірної частини квартири відповідачці, за наявності іншого співвласника, призведе до того, що спільне користування квартирою сторонами буде неможливе, або ускладнене. Спільне користування квартирою, враховуючи стосунки між сторонами, відповідачки та третьої особи є неможливим. До того ж, відповідачка має інше місце проживання, вона з дитиною проживає у своїх батьків. У неї не має фінансової можливості сплатити йому компенсацію різниці в вартості спільного майна у разі виділення їй частини квартири, а позивачу автомобіля.

При цьому відповідачка не позбавлена можливості отримати в порядку поділу майна подружжя спірний автомобіль, який може вільно реалізувати та отримати за нього відповідну грошову компенсацію.

Також позивач звернув увагу на те, що запропонований судом першої інстанції порядок поділу майна порушує його права та законні інтереси, оскільки він не має можливості виплатити відповідачці вказану судом грошову компенсацію. Він офіційно не працює і дохід його є мінливим.

Крім того позивач зазначав, що не є доведеними обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими: оформлення частки квартири на його батька через підприємницькі ризики позивача; відсутність у відповідачки доступу до спірного майна та користування ним виключно позивачем. Відповідачка мала вільний доступ до квартири. Однак у 2022 році вона самовільно винесла із квартири спільні речі, тому він вимушений був змінити замки на квартирі. Що стосується автомобіля, то він ніколи не перешкоджав їй користуватися ним.

Ще позивач вказував, що судом першої інстанції порушений порядок оцінки доказів вартості спірного майна. Позивачем на підтвердження вартості спірних квартири та автомобіля надано звіти про оцінку, виконані суб`єктом оціночної діяльності. За клопотанням відповідачки в ході судового розгляду були проведені судові експертизи вартості майна. Суд взяв до уваги саме висновки експерта. На думку позивача, вказані судом обґрунтування таких дій є непереконливими.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 через представника подала відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Сторони з 18 липня 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2022 року.

За час перебування сторін у шлюбі на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 01 грудня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за №3471, третьою особою ОСОБА_4 , який є батьком позивача, та відповідачкою ОСОБА_5 у рівних частках була придбана однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 36,7 кв. м, житловою – 18,5 кв. м.

Також сторонами під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу №2119 від 05 лютого 2016 року був придбаний автомобіль Ford Focus, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано за відповідачкою.

Згідно з звітом №9/01-25 про оцінку майна – колісного транспортного засобу легкового автомобіля хечбек-В Ford Focus, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_6 , станом на 16 січня 2025 року, ринкова вартість вказаного колісного транспортного засобу становить 324 600,00 грн.

Відповідно до звіту №10/01-25 про оцінку майна однокімнатної квартири АДРЕСА_1 станом на 16 січня 2025 року ринкова вартість зазначеної однокімнатної квартири, власниками якої є ОСОБА_4 (1/2 частка) та ОСОБА_6 (1/2 частка), без урахування ПДВ, становить 711 424,00 грн, а вартість частки квартири – 355 712,00 грн.

Згідно з висновком №Вс-14 судової транспортно-товарознавчої експертизи від 24 червня 2025 року, складеним судовим експертом Єрофеєвим В. О., ринкова вартість легкового автомобіля Ford Focus, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на час проведення експертизи 10 червня 2025 року становить 274 282,20 грн.

Відповідно до висновку №115-291 судової оціночно-будівельної експертизи від 04 вересня 2025 року, складеного судовим експертом Шапошниковою Е. О., ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 22 серпня 2025 року становить 811 924,60 грн, що еквівалентно 19 698,00 доларів США. Ринкова вартість частки вказаної квартири становить 405 962,30 грн, що еквівалентно 9849,00 доларів США.

З акту від 05 січня 2022 року вбачається, що відповідачка разом з сином ОСОБА_7 , 2010 року народження, з листопада 2021 року проживають у квартирі АДРЕСА_2 .

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 18.02.2026 ОСОБА_1 з четвертого кварталу 2020 року не отримував доходу, з якого б нараховувалися (перераховувалися) податки та військовий збір.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).

Стаття 60 СК України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з вимогами ст.70, 71 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц вказав, що вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див.: пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №757/64512/16-ц зазначено: «Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див.: пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див.: пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц)».

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи у цій справі рішення про поділ майна подружжя шляхом визнання за позивачем права власності на все майно з виплатою ним за згодою відповідачки грошової компенсації, суд виходив з того, що спірне майно є неподільним, має різну вартісну оцінку, ним користується виключно позивач, співвласником квартири є його батько, між сторонами наявні неприязні стосунки, а тому, на думку суду, застосований ним поділ максимально відповідає інтересам обох сторін і виключає будь-який спір щодо вказаного майна в майбутньому.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Визначаючи спосіб поділу спірного майна подружжя, суд першої інстанції, правильно врахував, що оскільки майном, яке має різну вартість, користується позивач, а відповідачка згодна на отримання компенсації вартості частки у спільному майні, то найбільш прийнятним у цьому випадку, оскільки вирішує спір по суті і виключає будь-який спір щодо вказаного майна в майбутньому, є поділ спірного майна таким чином, що одному з подружжя виділяється майно, а другому компенсація вартості частки у спільному майні.

Стягнення з позивача на користь відповідачки компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не становитиме для позивача надмірний тягар. Позивач стає одноосібним власником автомобіля та співвласником разом з його батьком квартири. Можлива відсутність у нього коштів для одномоментної виплати компенсації відповідачці не є ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Оскільки позивач стає власником усього спірного майна, то його не можна вважати неплатоспроможним.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Посилання позивача на те, що суд при ухваленні рішення вийшов за межі заявлених позовних вимог і розглянув вимоги, які жодною стороною не заявлялися, колегія суддів відхиляє. У вказаній справі відповідачка висловила згоду отримати компенсацію вартості її частки у спільному майні подружжя. Для цього не є необхідним подання нею окремого позову, це можливо вирішити у рамках вирішення позову, який розглядався. Суд, встановивши, що відповідачка тривалий час не користується спірним майном, дійшов до правильного висновку здійснити поділ майна у такому вигляді, як вказано у рішенні.

Твердження позивача про те, що суд безпідставно при поділі майна взяв до уваги висновки експертів щодо ринкової вартості майна, а не звіти про оцінку, виконані суб`єктом оціночної діяльності, колегія суддів вважає хибними.

Звіти про оцінку майна були виконані суб`єктом оціночної діяльності 16 січня 2025 року та були дійсні протягом 6 місяців, про що зазначено у їх змісті, а отже до 16 липня 2025 року.

Висновки експертів з зазначеного питання були складені 24 червня 2025 року (вартість автомобіля станом на 10 червня 2025 року) та 04 вересня 2025 року (вартість квартири станом на 22 серпня 2025 року).

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

На час ухвалення судового рішення звіти про оцінку майна втратили свою дійсність. Висновки експертів були найбільш наближеними до часу ухвалення рішення, а тому суд першої інстанції обґрунтовано саме висновки експертів поклав в основу визначення дійсної вартості майна, яке підлягало поділу.

Отже, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й застосувавши норми права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя у спосіб визначений судом.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню не підлягає, бо є законним та обґрунтованим.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судове рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає.

Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Крамаренко

О. О. Ямкова

Повне судове рішення складено 23 квітня 2026 року.