Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №126/527/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 126/527/26

Провадження № 33/801/437/2026

Категорія: 327

Головуючий у суді 1-ї інстанції Рудь О. Г.

Доповідач: Ковальська І. А.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого-судді Ковальської І.А.,

з секретарем судового засідання Кузик В.С.,

за участю:

захисника

у режимі відеоконференції Зінькової І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника Зінькової Інни Володимирівни, яка діє в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Бершадського районного суду Вінницької області від 31.03.2026, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительку АДРЕСА_1 ,

визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в дохід держави, що становить 850 грн., а також стягнуто судовий збір у сумі 665, 60 грн.

В С Т А Н О В И В:

Постановою Бершадського районного суду Вінницької області від 31.03.2026 ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Своє рішення суд першої інстанції мотивує тим, що дослідивши усі наявні докази в матеріалах адміністративного провадження прийшов до переконання, що у діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 184 КУпАП – ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, тому її слід притягнути до адміністративної відповідальності та накласти адміністративне стягнення.

Не погоджуючись із вказаною постановою захисник Зінькова І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що постанова першої інстанції є незаконною, необґрунтованою, та такою, що підлягає скасуванню, оскільки судом неправильно встановлено фактичні обставини справи, в межах наданих повноважень, порушено норми матеріального та процесуального права.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що, на думку апелянта, постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки судом не було повно, всебічно й об`єктивно досліджено обставини справи та належним чином не оцінено подані докази, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Зокрема, у апеляційній скарзі зазначається, що протокол про адміністративне правопорушення складено з істотними порушеннями вимог закону, а саме без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що, на переконання апелянта, є істотним порушенням процедури.

При цьому, як стверджується, під час складання протоколу особі не було роз`яснено її права, передбачені ст. 268 КУпАП, що підтверджується відсутністю відповідної відмітки у протоколі, а також не надано можливості подати пояснення, зауваження щодо його змісту та скористатися правовою допомогою.

Крім того, апелянт вказує, що другий примірник протоколу їй не вручався, чим порушено вимоги ст. 254 КУпАП щодо обов`язкового вручення протоколу під розписку.

Окрім наведеного, у апеляційній скарзі наголошується, що складання протоколу відбулося без фактичної присутності особи, що підтверджується відеозаписами з бодікамери працівника поліції, з яких убачається, що протокол складався поза її присутністю.

Також апелянт зазначає, що вона не отримувала жодних повідомлень чи запрошень від працівника поліції щодо складання протоколу, у зв`язку з чим твердження про її ухилення від його складання є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи.

Разом із тим у апеляційній скарзі звертається увага на те, що у навчальному закладі, який відвідує дитина, існує конфліктна ситуація, пов`язана з можливими фактами булінгу, про що неодноразово повідомлялося адміністрацію закладу та правоохоронні органи, однак такі обставини належним чином не були перевірені.

У цьому контексті апелянт зазначає, що невідвідування дитиною навчального закладу зумовлено об`єктивними причинами, пов`язаними із захистом її прав та інтересів, у тому числі її психоемоційного стану.

Додатково наголошується, що навчальний заклад не вжив належних заходів для врегулювання ситуації, не забезпечив належної адаптації дитини та фактично переклав відповідальність на матір.

Крім того, апелянт стверджує, що не ухилялася від виконання батьківських обов`язків, оскільки забезпечує навчання дитини, зокрема шляхом самостійного навчання та придбання необхідної літератури.

Також у апеляційній скарзі зазначено, що матеріали справи містять докази на підтвердження викладених обставин, зокрема відеозаписи, скарги, заяви та запити, які судом першої інстанції належним чином не були оцінені.

У зв`язку з викладеним апелянт робить висновок про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, а саме відсутність вини як обов`язкового елементу складу правопорушення.

Таким чином, як зазначається у апеляційній скарзі, провадження у справі підлягає закриттю на підставі ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, а оскаржувана постанова – скасуванню.

У судове засідання з`явилася захисник ОСОБА_1 – адвокат Зінькова І.В., яка підтримала подану апеляційну скаргу в повному обсязі та просила її задовольнити.

Апеляційний суд вислухавши думку захисника, яка підтримала апеляційну скаргу, дослідивши матеріали адміністративного провадження та мотиви апеляційної скарги, прийшов до висновку, що апеляційну скаргу захисника слід задоволити за наступних обставин.

За ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Диспозиція ч. 1 ст. 184 КУпАП передбачає відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

При цьому з об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого вказаною статтею, полягає в: ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 144584 від 04.03.2026, 04.03.2026 о 13 год. 30 хв. в с. Баланівка на вул. Зарічна громадянка ОСОБА_1 не належним чином виконувала батьківські обов`язки щодо забезпечення належних умов виховання дочки ОСОБА_2 , 2019 року народження, внаслідок чого остання з 26.01.2026 по 10.02.2026 не відвідувала Баланівський ЗЗСО.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 144583 від 04.03.2026, 04.03.2026 о 13 год. в с. Баланівка на вул. Зарічна громадянка ОСОБА_1 не належним чином виконувала батьківські обов`язки щодо забезпечення належних умов виховання дочки ОСОБА_2 , 2019 року народження, внаслідок чого остання з 10.02.2026 по 24.02.2026 не відвідувала Баланівський ЗЗСО.

Вирішуючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Статтею 53 Конституції України закріплено, що повна загальна середня освіта є обов`язковою.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про освіту» повна загальна середня освіта в Україні є обов`язковою і здобувається в інституційних або індивідуальних формах, визначених законодавством, як правило, в закладах освіти.

Відповідно до п. 12 Порядку ведення обліку дітей дошкільного, шкільного віку, вихованців та учнів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р. № 684 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2023 р. № 985) у разі відсутності учнів на навчальних заняттях протягом десяти робочих днів підряд з невідомих або без поважних причин відповідальна особа закладу освіти змінює у відповідному профілі дитини інформацію шляхом внесення відмітки не охоплена (не охоплений) навчанням. Причини відсутності учня на навчальних заняттях підтверджуються відповідною медичною довідкою закладу охорони здоров`я або письмовим поясненням одного з батьків дитини чи інших її законних представників, поданим у довільній формі.

Разом із тим суд першої інстанції дійшов висновку про те, що доводи ОСОБА_1 щодо наявності тиску на дитину та можливих фактів булінгу з боку педагогічних працівників і учнів навчального закладу є надуманими, не підтверджуються матеріалами справи та самі по собі не можуть бути підставою для невідвідування дитиною закладу освіти.

Водночас, суд апеляційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП, працівником поліції не було дотримано вимог процесуального закону.

Так, відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення обов`язково зазначаються, зокрема, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Натомість, як убачається з матеріалів, у ОСОБА_1 не було відібрано жодних пояснень щодо причин невідвідування її дитиною навчальних занять у закладі освіти, що є ключовою обставиною для встановлення складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Крім того, згідно зі ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання.

Нереалізація такого права внаслідок бездіяльності уповноваженої особи свідчить про порушення гарантій захисту прав особи.

Як убачається з пояснень ОСОБА_1 , які були надані нею як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і відображені в апеляційній скарзі, невідвідування її дитиною навчального закладу було обумовлено наявністю конфліктної ситуації у школі, зокрема систематичним психологічним тиском та можливими проявами булінгу, про що нею неодноразово повідомлялось керівництво навчального закладу, правоохоронні органи, органи освіти та служби у справах дітей, що підтверджується і матеріалами адміністративного провадження зокрема.

Однак, як правильно зазначає апелянт, зазначені доводи фактично залишилися поза межами належної перевірки судом першої інстанції.

Зокрема, суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність підтвердження зазначених обставин, не надав належної оцінки тим матеріалам, які вже містяться у справі, зокрема заявам та зверненням ОСОБА_1 щодо фактів можливого булінгу, та водночас не встановив, чи було належним чином відреаговано на такі звернення компетентними органами, чи проводилась відповідна перевірка, а також які її результати, що свідчить про неповноту з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Більше того, сам суд першої інстанції у своїй постанові фактично визнав, що такі обставини «потребують комплексного вирішення із залученням фахівців у сфері педагогіки та психології».

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність об`єктивних причин невідвідування дитиною навчального закладу є необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на повному і всебічному дослідженні обставин справи.

Апеляційній суд звертає увагу, що при вирішенні питання про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, підлягає встановленню не лише сам факт невідвідування дитиною навчального закладу, але й причини такої поведінки, зокрема наявність чи відсутність вини особи.

При цьому, обов`язок батьків полягає не лише у забезпеченні навчання дитини, але й у забезпеченні її фізичного, психічного та морального розвитку, що передбачає, серед іншого, захист дитини від будь-яких форм насильства, у тому числі психологічного.

Таким чином, за наявності доводів про можливі факти булінгу щодо дитини, такі обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки можуть свідчити про наявність об`єктивних причин невідвідування дитиною навчального закладу та, відповідно, про відсутність вини матері у вчиненні інкримінованого правопорушення.

Натомість суд першої інстанції, обмежившись формальним посиланням на відсутність підтвердження зазначених обставин, фактично переклав обов`язок їх доведення виключно на особу, яка притягається до відповідальності, що не відповідає вимогам повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи.

Крім того, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 ґрунтуються переважно на протоколах про адміністративні правопорушення, повідомленнях директора навчального закладу та рапортах працівника поліції, однак ці докази не спростовують доводів щодо можливого існування конфліктної ситуації та булінгу, а відтак не можуть вважатися достатніми для беззаперечного встановлення вини особи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що судом першої інстанції не було забезпечено повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, передчасно зроблено висновок про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, без належної перевірки доводів про наявність об`єктивних причин невідвідування дитиною навчального закладу.

Враховуючи викладене, суд вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а постанову суду першої інстанції – такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з неповнотою судового розгляду та недоведеністю наявності вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в зв`язку відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

За відсутності належних і допустимих доказів вини ОСОБА_1 , а також з огляду на неперевіреність обставин, які можуть свідчити про відсутність складу адміністративного правопорушення, провадження у справі підлягає закриттю.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова Бершадського районного суду Вінницької області від 31.03.2026 підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю, у зв`язку із відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 38, 184, 247, 251, 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника Зінькової Інни Володимирівни, яка діє в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , – задовольнити.

Постанову Бершадського районного суду Вінницької області від 31.03.2026, якою ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, – скасувати.

Адміністративне провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП – закрити, у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя І.А. Ковальська