Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №607/2826/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

23.03.2026 Справа №607/2826/26 Провадження №2/607/3215/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

у складі головуючого судді Грицай К.М.,

за участю секретаря судового засідання Кійко С.Д.,

учасників справи: представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 , просить визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 60,0 кв.м., житловою площею 42,6 кв.м., в порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Позов мотивований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.07.2012, який рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 23.12.2025 розірваний та за час перебування у шлюбі вони набули спільне нерухоме майно – квартиру, загальною площею 60,0 кв.м, житловою площею 42,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Спірна квартира була набута подружжям 06.07.2018 на підставі договору купівлі-продажу квартири та зареєстрована за відповідачем, проте, угоди про поділ спільного майна між сторонами не досягнуто.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.02.2026 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін та призначено судове засідання на 09.03.2026, яке було відкладене до 23.03.2026.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала та проти заочного розгляду справи не заперечила.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явилась, не повідомила суду про причини своєї неявки, повідомлялась про дату, час та місце судового засідання. Правом на подання відзиву відповідач не скористалась та не подала заяву про розгляд справи без її участі, тому суд постановив проводити заочний розгляд справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити з таких підстав.

Суд встановив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.07.2012, який розірваний 23.12.2025 на підставі рішення Збаразького районного суду Тернопільської області, справа № 598/2349/25 (рішення суду набрало законного сили 23.01.2026).

За час перебування у шлюбі, сторонами 06.07.2018 було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 60,0 кв.м, житловою площею 42,6 кв.м.

ОСОБА_3 набула право власності на вказане нерухоме майно, що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири від 06.07.2018, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Ю.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 3316.

Вказане також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 130038922 від 06.07.2018.

В пункті 9.5 Договору купівлі-продажу квартири від 06.07.2018 зазначено, що на купівлю Об`єкта продажу нотаріусу надано заяву про згоду чоловіка ПОКУПЦЯ, ОСОБА_2 , засвідчену приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Ю.Г. 06.07.2018 за реєстровим № 3315.

Ринкова вартість 3-х кімнатної квартири, загальною площею 60 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , згідно звіту СОД ТОВ «Оцінка і партнер» від 10.12.2025 становить 1250328,00 грн.

Частиною 1 ст. 69 СК України регламентовано, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд встановив, що спільною сумісною власністю подружжя є трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 60,0 кв.м, житловою площею 42,6 кв.м.

Квартира придбана на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 06.07.2018, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Ю.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 3316. Покупцем за вказаним договором є ОСОБА_3 .

Відповідно до положень ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Отже, зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Таким чином, аналіз ст.ст. 60, 71 СК дозволяє зробити висновок про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду КЦС від 09 серпня 2023 року у справі № 175/1025/20, постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Крім того, Верховний Суд наголошує на тому, що основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.

Згідно з усталеною судовою практикою щодо застосування частини п`ятої статті 71, статті 365 ЦК України суд визнає ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, якщо один із подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій. Верховний Суд звертає увагу, що визнання права на половину частини спірного майна (визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі) є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України, а тому суд може визнати право на частку у спільному майні подружжя за вказаних вище умов (Постанова ВС КЦС від 04 жовтня 2023 року у справі № 691/1240/18).

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено вимогами ст.ст. 77, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Крім того, у відповідності до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач на спростування доводів позивача та встановлених судом обставин жодних заперечень та доказів не подав.

Враховуючи, що майно, яке просить поділити позивач ОСОБА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя, суд, виходячи з інтересів сторін у справі, принципу рівності часток у спільному майні подружжя, приходить до висновку, що заявлені вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 60,0 кв.м., житловою площею 42,6 кв.м.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача в користь позивача необхідно стягнути 6251,64 гривень судового збору.

Керуючись статтями 12, 81, 141, 263-265, 280-283, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 60,0 кв.м, житловою площею 42,6 кв.м, в порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Стягнути із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 6251 (шість тисяч двісті п`ятдесят одну) грн. 64 коп. понесених судових витрат на сплату судового збору.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення суду або апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги заочного рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення суду може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, відповідачем може бути оскаржене заочне рішення суду в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, відповідачем з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, іншими учасниками справи з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину заочного рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного заочного рішення суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складений та підписаний 30.03.2026.

Головуючий суддя К. М. Грицай