Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №127/37175/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/37175/25

Головуючий у 1-й інстанції: Каленяк Р.А.

Суддя-доповідач: Савицька Н.В.

23 квітня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В.

секретаря судового засідання Олексієнко О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Гаврилюка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА № 61995519 від 22.11.2025 про накладення адміністративного стягнення.

На думку позивача постанова є незаконною і такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення. Також вказував, що інспектором грубо порушено вимоги законодавства при складанні постанови та безпідставно не враховано його пояснення щодо невинуватості у вчиненні правопорушення.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2026 постанову серії ЕНА №61995519 від 22.11.2025, винесену поліцейським 1 взводу 2 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП капітаном поліції Шевчуком Вадимом Антоновичем, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП залишено без змін, а позовну заяву адвоката Гаврилюка Олександра Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Зокрема, вважає, що суд не врахував, що на момент зупинки транспортного засобу поліс страхування був чинним.

Позивач та представник позивача підтримали вимоги апеляційної скарги з підстав, зазначених у ній.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, постановою серії ЕНА № 61995519 від 22.11.2025 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн (а.с.19)

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки із наданого відеозапису встановлено ненадання позивачем, на вимогу працівника поліції, полісу обов`язкового страхування наземних транспортних засобів, тому доведеним є факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.126 КупАП, за яке до позивача застосовано санкцію у вигляді накладення штрафу в розмірі 425 гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно п.п."г" п.2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: чинний страховий поліс (страховий сертифікат Зелена картка) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Відповідно до п.п «а» п.2.4. ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Положеннями ч.1 ст.126 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат «Зелена картка»), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином, закон пов`язує відповідальність, яка передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП, з непред`явленням водієм для перевірки, зокрема, полісу (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката Зелена картка).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

В обґрунтування позовної заяви та вимог апеляційної скарги, позивач зазначав, що пред`явив страхований поліс, однак представник поліції наполягав на наданні поліса у паперовому чи електронному вигляді. Крім того, позивачем надано до суду поліс №ЕР-229884430, який на момент складання постанови був діючий.

Так, перевіривши дані Полісу №ЕР-229884430, колегією суддів встановлено, що в автоматизованій системі Центральної бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України (ЦБД МТСБУ) наявні відомості щодо договору страхування цивільно-правової відповідальності на автомобіль, яким керував позивач, на дату винесення оскаржуваної постанови.

У той же час, з відеозапису (476097), долученого відповідачем до відзиву вбачається, що позивачем на вимогу поліцейського було пред`явлено поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

У запереченнях на позовну заяву відповідачем вказувалося, що пред`явлений позивачем страховий поліс втратив чинність у червні 2025 року. Однак переглянутим під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відео не зафіксовано, що наданий позивачем на момент зупинки страховий поліс був недійсним на момент зупинки.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник наполягали на тому, що позивачем дійсний поліс, строком дії з 09.06.2025 по 08.06.2026 включно, був пред`явлений працівникам поліції під час зупинки і у подальшому цей же поліс надавався до суду.

На наявності чинного полісу (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів неодноразового наголошував позивач і під час зупинки представниками поліції.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції неправильно та не у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення без додержання норм матеріального та процесуального права

Крім того, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апелянта про те, що при перевірці правоохоронними органами, у разі наявності сумнівів щодо дійсності наданого полісу, останні не скористалися можливістю по отриманню відомостей про наявність чинного страхового полісу про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з електронної бази даних МТСБУ.

Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Звинувачення не може ґрунтуватися лише на обставинах, викладених суб`єктом владних повноважень у своєму рішенні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У межах даної справи, за наявності неоднозначного відео та наявності дійсного на момент зупинки, згідно електронної бази даних МТСБУ, страхового полісу суб`єкт владних повноважень не надав суду переконливих доказів, що позивач, керуючи транспортним засобом, порушив Правила дорожнього руху, зокрема за ч.1 ст. 126 КУпАП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим, є необґрунтованим висновок суду першої інстанції, що постанова про накладення адміністративного стягнення визнається правомірною та складеною з дотриманням вимог законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм чинного матеріального та процесуального законодавства.

Апелянт також наголошує, що відповідач не мав визначених ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» підстав для зупинки його транспортного засобу.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати такі превентивні заходи, окрім іншого, перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів i технічних засобів, що мають функції фото- i кінозйомки, відеозапису, засобів фото- i кiнозйомки, вiдеозапису.

У силу приписів статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;

2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;

3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;

4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;

5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;

6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;

8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;

9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;

10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.

Поліцейський зобов`язаний зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

2) якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Імперативні приписи абзацу другого частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» і пункту 21.3 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зобов`язують осіб, що керують транспортними засобами, мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Виключення з цього правила встановлені у пункті 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

З указаним законодавчо визначеним обов`язком водіїв корелюються встановлені пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» та статтею 53 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» повноваження органів Національної поліції щодо перевірки дотримання правил дорожнього руху, в тому числі в аспекті наявності у водія відповідного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.08.2019 у справі №524/126/17 та від 21.11.2019 у справі № 522/22180/16-а.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на висновок Верховного Суду, зроблений у справі №127/19283/17 від 25.09.2019 про те, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та полісу обов`язкового страхування кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Тобто, порушення в частині не пред`явлення відповідних документів є окремим порушенням і не залежить від порушення, яке стало підставою для зупинки автомобіля.

Поряд з цим, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у п. 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. На вимогу поліцейського, зокрема на місці здійснення спеціального поліцейського контролю водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс, оскільки жодною нормою законодавства не надано право водію відмовитися від виконання згаданих обов`язків, в тому числі з підстав безпідставної зупинки його транспортного засобу. За загальним правилом водій має спочатку виконати відповідні вимоги, а потім не позбавлений права оскаржити дії працівника поліції.

Отже, вказана обставина спростовує доводи позивача, в частині відсутності підстав для зупинки.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно із ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2026 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Постанову серії ЕНА №61995519 від 22.11.2025, винесену поліцейським 1 взводу 2 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП капітаном поліції Шевчуком Вадимом Антоновичем, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, скасувати і провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції сплачений судовий збір у розмірі 484, 48 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає відповідно до частини 3 статті 272 КАС України.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.