Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №560/5227/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/5227/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

23 квітня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- скасувати рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну від 25 лютого 2025 року за №387;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області поновити дію посвідки постійне проживання НОМЕР_1 від 03.09.2020 терміном дії до 02.09.2030 громадянці рф ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що оскаржуване рішення є протиправним та порушує її права, оскільки ухвалене без урахування всіх обставин справи. Позивач стверджує, що не вчиняла на території України жодних протиправних чи незаконних дій, які могли б становити загрозу національній безпеці України. Окрім того, на думку позивача, відповідач не врахував, що її родичі (батьки, діти, внуки) є громадянами України.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації.

12.08.2007 ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особі, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

13.08.2007 ОСОБА_1 на підставі дозволу на імміграцію в Україну видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 терміном дії "безстроково".

03.09.2020 посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 було обміняно на посвідку на постійне проживання № НОМЕР_3 строком дії до 02.09.2030.

29.01.2025 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області надійшло подання Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 25.01.2025 № 72/2/202/672 щодо відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_1 , відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

У поданні зазначено, зокрема, що згідно наявної інформації ОСОБА_1 займає активну проросійську позицію, підтримує ведення бойових дій російськими окупаційними військами проти України, поширює матеріали пропагандистського характеру, які заперечують ведення російської агресії безпосередньо проти України, висвітлюючи це під призмою боротьби з т.зв. "фашизмом" та країнами НАТО, заперечують існування України як держави, матеріали, які підтримують політику президента російської федерації.

Вказані дії позивача, як зазначено в поданні, становлять потенційну загрозу національній безпеці та національним інтересам України, громадському порядку в Україні, тощо.

За результатами розгляду подання Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, Управлінням Державної міграційної служби України в Хмельницькій області складено висновок про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання, наданих громадянину російської федерації ОСОБА_1 , затверджений начальником Управлінням Державної міграційної служби України в Хмельницькій області 25.02.2025.

Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення держав, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321, Управлінням Державної міграційної служби України в Хмельницькій області 25.02.2025 прийняті рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну № 387 та № 68012500106476 про відкликання посвідки на постійне проживання.

У зв`язку з відкликання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області прийняло рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країні відносно позивача № 6801130100017819 від 25.02.2025, яким зобов`язано позивача покинути територію України у термін до 26.03.2025.

Наведене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, приймаючи рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну № 387 від 25.02.2025, діяв у межах та у спосіб, визначених чинним законодавством, зокрема пунктом 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржила його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області при прийнятті оскаржуваного рішення не з`ясували дійсні обставини справи щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну. Відповідач не перевірив правдивість наведених аргументів у поданні Службою Безпеки України. Відповідач без будь-якого проведення розслідування або перевірки, прийняв рішення лише за наявності пропозиції Управління СБУ в Хмельницькій області, незважаючи на те, що остання не являється обов`язковою для виконання, а носить виключно рекомендаційний характер.

Відповідач подав відзив на апеляціну скаргу, в якому вказав на правильність висновків суду першої інстанції та просив відмовити в її задоволенні.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) визначено, що іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Положеннями частини 1 статті 4 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Статтею 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

За приписами частини першої статті 1 Закону України «Про імміграцію» № 2491-ІІІ (далі - Закон № 2491-ІІІ) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 3 Закону № 2491-ІІІ визначено, що правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Як встановлено судом, позивачу надано дозвіл на імміграцію та його документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_3 .

Підстави для відкликання дозволу на імміграцію встановлено статтею 12 Закону № 2491-ІІІ.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо, зокрема, дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону № 2491-ІІІ, у разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 2491-ІІІ особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 «Деякі питання у сфері імміграції» затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - Порядок № 1983).

Відповідно до п. 1 Порядку № 1983 цей Порядок визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Відповідно до пункту 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію відкликається або визнається недійсним органом, що його надав.

Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України “Про імміграцію” або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України “Про імміграцію”.

Для прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію в разі, коли ініціатором такого відкликання або визнання дозволу недійсним є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України Про імміграцію, яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл (п. 22 Порядку № 1983).

Відповідно до пункту 23 Порядку № 1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є іммігрант, проводяться перевірки відсутності підстав, за яких відповідно до частин другої і третьої статті 22 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” виїзд з України не дозволяється.

Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціаторам скасування дозволу на імміграцію.

Згідно з підпунктом 1 пункту 64, пунктом 65 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок № 321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України “Про імміграцію”.

Рішення про скасування посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Рішення про скасування посвідки формується засобами Реєстру за допомогою кваліфікованого електронного підпису. Після підписання рішення сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.

Пунктами 6, 9 частини першої статі 1 Закону України від 21.06.2018 № 2469-VIII «Про національну безпеку України» (далі - Закон № 2469-VIII) визначено, що загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 2469-VIII державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 2469-VIII основними принципами, що визначають порядок формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони, є: 1) верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і оборони та застосуванням сили; 2) дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки; 3) розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони.

Фундаментальними національними інтересами України є: 1) державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України; 2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення; 3) інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами (частина третя статті 3 Закону № 2469-VIII).

Частиною п`ятою статті 3 Закону № 2469-VIII передбачено, що загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.

За змістом частини другої статті 12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Державна міграційна служба України, Служба безпеки України.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 2469-VIII Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.

Стратегія національної безпеки України затверджена Указом Президента України від 14.09.2020 № 392/2020 (далі - Стратегія національної безпеки України).

Згідно з пунктом 5 Стратегії національної безпеки України, ураховуючи фундаментальні національні інтереси, визначені Конституцією України і Законом № 2469-VIII, пріоритетами національних інтересів України та забезпечення національної безпеки є: відстоювання незалежності і державного суверенітету; відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України; суспільний розвиток, насамперед розвиток людського капіталу; захист прав, свобод і законних інтересів громадян України; європейська і євроатлантична інтеграція.

Відповідно до пункту 10 Стратегії національної безпеки України сучасна модель глобалізації уможливила поширення міжнародного тероризму та міжнародної злочинності, зокрема у кіберпросторі, наркоторгівлі, торгівлі людьми, релігійного та ідеологічного фундаменталізму та екстремізму, підживлюваного з-за кордону сепаратизму, нелегальної міграції, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, розповсюдження зброї масового ураження тощо.

За приписами пунктів 17, 19, 20 Стратегії національної безпеки України для відновлення свого впливу в Україні російська федерація, продовжуючи гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-психологічні, кібер- і воєнні засоби. Спеціальні служби іноземних держав, насамперед російської федерації, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу. Деструктивна пропаганда як ззовні, так і всередині України, використовуючи суспільні протиріччя, розпалює ворожнечу, провокує конфлікти, підриває суспільну єдність. Відсутність цілісної інформаційної політики держави, слабкість системи стратегічних комунікацій ускладнюють нейтралізацію цієї загрози.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України від 26.12.2002 № 374-IV «Про контррозвідувальну діяльність» (далі - Закон № 374-IV) спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2229-XII «Про Службу безпеки України» (далі - Закон № 2229-XII) Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Статтею 2 Закону № 2229-XII визначено, що на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Згідно з пунктом 13 статті 24 Закону № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для направлення Управлінням Служби безпеки України у Хмельницькій області відповідного подання стало отримання у ході проведення контррозвідувальних заходів інформації, відповідно до якої позивач підтримує військову агресію російської федерації проти України.

У поданні зазначено, що позивач займає активну проросійську позицію, поширює матеріали пропагандистського характеру, які заперечують факт збройної агресії проти України, виправдовують дії держави-агресора та містять наративи, спрямовані на підрив державного суверенітету та інформаційної безпеки України.

На підтвердження наведених обставин до подання долучено акт огляду Інтернет-сторінки у соціальній мережі «Однокласники», який містить відповідні зображення публікацій.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, із зафіксованих у зазначеному акті відомостей вбачається, що позивач упродовж тривалого часу здійснювала поширення публікацій, які містять ознаки підтримки збройної агресії російської федерації проти України, а також виправдання дій держави-агресора.

Колегія суддів вважає цілком обґрунтованим відхилення судом першої інстанції посилань позивача на те, що з оскаржуваного рішення не вбачається які саме конкретні дії вчинено позивачем, що загрожують національній безпеці України, позаяк Служба безпеки України, як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Тож, суд не має підстав для переоцінки висновків СБУ по загрозам національної безпеки України, яка попередньо здійснена Службою безпеки України, при цьому, позивачем жодним чином не спростовано обставин, що стали підставою для підготовки вказаного подання, зокрема, що вказана інформація не стосується особи позивача, є неточною, неповною чи не відповідає дійсності тощо.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» достатньою правовою підставою для відкликання дозволу на імміграцію є встановлення факту вчинення іммігрантом дій, які становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку, при цьому законодавець не вимагає настання реальних негативних наслідків, а пов`язує таку підставу з наявністю потенційної загрози.

З огляду на наведені вище положення законодавства, а також враховуючи специфіку діяльності Служби безпеки України як спеціально уповноваженого органу у сфері забезпечення державної безпеки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що інформація, викладена у поданні цього органу, є належною підставою для ініціювання та прийняття відповідного рішення.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06 вересня 2022 року у справі № П/857/1/22, відповідно до якої сповідування та пропаганда антиукраїнських - а фактично проросійських - ідей, що сприяє окупаційним силам у реалізації їхніх намірів, саме по собі становить реальну загрозу національній безпеці України, її конституційному ладу, суверенітету та територіальній цілісності.

У цьому контексті подання Служби безпеки України у Хмельницькій області обґрунтовано розглядається як належне джерело інформації про обставини, що можуть свідчити про наявність такої загрози, оскільки воно подане уповноваженим органом у межах наданих законом повноважень та з дотриманням вимог, встановлених відповідними нормативно-правовими актами, зокрема Порядком № 321.

При цьому колегія суддів враховує, що за змістом положень Порядку № 321 та Закону України «Про імміграцію» обов`язок органу міграційної служби щодо додаткової перевірки інформації, викладеної у поданні компетентного органу, виникає лише у разі наявності обґрунтованих сумнівів у її достовірності. Водночас матеріали справи не містять відомостей про існування у відповідача таких сумнівів, а відтак підстав для витребування додаткових доказів чи проведення окремої перевірки не було.

Суд також звертає увагу, що запрошення особи для надання пояснень, як і витребування додаткових документів, відповідно до вимог законодавства є правом, а не обов`язком суб`єкта владних повноважень. За встановлених у цій справі обставин відповідач не був зобов`язаний вчиняти такі дії, оскільки наявні матеріали були достатніми для прийняття рішення.

З огляду на викладене доводи позивача щодо порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення у зв`язку з її незапрошенням для надання пояснень є безпідставними та не спростовують правомірності дій відповідача.

Доводи позивача, що міграційним органом не враховано обставин її сімейного стану, що порушує її права на повагу до приватного і сімейного життя, визначеного статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, суд вважає помилковими з наступних підстав.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/2910/18, від 18 березня 2021 року у справі №522/1441/18 та від 29 травня 2023 року у справі №522/5683/22, від 26 січня 2024 року у справі № 522/11225/22 неодноразово наголошував на тому, що сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь-якого майна, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.

Саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дружини та дітей, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов`язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки, вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 р. у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 р. у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 р. у справі № 755/14023/17, від 13.10.2021 р. у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 р. у справі № 211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26.01.2022 р. у справі № 200/9761/20-а).

Також, суд зазначає, що оскільки на території України з 24.02.2022 триває військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, тому здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здіснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 29.05.2023 у справі № 522/5683/22.

У контексті обставин даної справи, втручання у права позивача, шляхом скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, дійсно, було здійснено згідно із законом, має легітимну мету та в умовах війни з російською федерацією є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки, при цьому у даному випадку публічний інтерес перевищує право позивача на повагу до приватного життя.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.