Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №600/2873/25-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/2873/25-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк О.В.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

22 квітня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернуся в суд з позовом до Управління Служби безпеки України в Херсонській області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України в Херсонській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , щомісячно додаткової грошової винагороди у розмірі 30 000 грн. за період з 16.10.2023 до 12.03.2025 включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , щомісячно додаткову грошову винагороду у розмірі 30 000 грн. за період з 16.10.2023 до 12.03.2025 включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що вказане рішення підлягає скасуванню у відповідності до п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, оскільки суд першої інстанції:

- неправильно застосував норми матеріального права, а саме при колізії норм права суд застосував норму нормативно-правового акту нижчої юридичної сили (абз. 14 п. 11 розділу II Порядку №357), замість норм нормативно правових актів вищої юридичної сили (п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3161, п. а) ч. 1 ст. 9-2 Закону №2011, абз. 4 п. 1-1 Постанови №168);

- не врахував, що Служба безпеки України перевищила свої повноваження, включаючи абз. 14 п. 11 розділу II до Порядку №357, оскільки п. 2-1 Постанови №168, на виконання якого прийнято Порядок №357 не надає СБ України таких повноважень;

- неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а саме обставини, що стосуються мого перебування у розпорядженні начальника Управління строк, що значно перевищує передбачений період часу, а також виплати додаткової винагороди всім співробітникам Скадовського РВ Управління, крім позивача.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до УСБУ в Херсонській області із заявою від 15.05.2025 щодо нарахування і виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 30 000 грн. за період виконання ним спеціальних обов`язків (завдань) з 16.10.2023 по 12.03.2025.

Листом УСБУ в Херсонській області №71/К-116/9 від 30.05.2025 повідомлено позивача про те, що відсутні підстави для виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану за період з 16.10.2023 по 12.03.2025 року.

Крім того зазначено, що у період з 16.10.2023 по 31.10.2024 м.Херсон та Херсонська територіальна громада, відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України, не відносились до районів ведення воєнних (бойових) дій.

Також зазначено, що згідно бойових донесень Скадовського РВ Управління №71/22/48-286 дск від 30.11.2024, №71/22/48-292 дск від 31.12.2024 та №71/22/48-338 дск від 01.03.2025, співробітники відділу, в тому числі і позивач, до виконання заходів визначених пунктом 3 розділу І Порядку, не залучались.

Відповідно до наказу Голови Служби безпеки України № 1289-ос/дск від 09 жовтня 2023 року позивач зарахований у розпорядження начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області за посадою помічника начальника управління.

Згідно наказу Управління Служби безпеки України в Херсонській області №294-ОС/дск від 12.10.2023 року "По особовому складу" полковника ОСОБА_1 підпорядковано начальнику Скадовського районного відділу.

Згідно розпорядження Управління Служби безпеки України в Херсонській області від 16.10.2023 року №163 дск встановлено, що на час перебування у розпорядженні начальника Управління помічника начальника Управління покладено на позивача виконання окремих завдань, що визначенні тимчасовими функціональними обов`язками.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. на місяць за період з 16.10.2023 до 12.03.2025, позивач оскаржив такі дії до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у спірний період перебував у розпорядженні начальника Управління СБ України в Херсонській області, а отже, відповідно до абзацу чотирнадцятого пункту 11 розділу ІІ Порядку виплати додаткової винагороди, затвердженого наказом СБ України №357, не мав права на отримання додаткової грошової винагороди у розмірі 30 000 гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

У зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України та початком ведення повномасштабних військових дій на території нашої держави, Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який діє і на даний час.

Частиною 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Зокрема, п. 3 Указу Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 зазначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39,41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"

Указом Президента України від 24.02.2022 N 66/2022 «Про використання Збройних сил України та інших військових формувань» встановлено, що для відсічі збройної агресії проти України застосовуються Збройні Сили України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України. До зазначених формувань відноситься, у тому числі, Служба безпеки України та її регіональні органи.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 N 65/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кровоградської, Луганської, Львівської, Миколаівської, Одеськоі, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з положеннями Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир військового формування (довідково - Управління Служби безпеки України в Херсонській області є військовою частиною, особовий склад якої на період дії правового режиму воєнного стану включений до сил і засобів відповідного воєнного командування та виконує завдання, покладені на СБУ з метою забезпечення правового режиму воєнного стану в зонах (смугах, напрямках, районах, рубежах, тощо) ведення бойових дій), в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання підрозділом бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення підрозділу.

Командир бригади є прямим начальником усього особового складу підрозділу.

Командир, зокрема, зобов`язаний: керувати бойовою підготовкою і вихованням особового складу; забезпечувати збереження озброєння, боєприпасів та інших матеріальних засобів бригади, їх своєчасне поповнення до визначених норм; керувати розробленням і виконанням планів бойової та мобілізаційної готовності і бойової підготовки, особисто розробляти план раптової перевірки бойової готовності; щомісяця і по закінченні певного періоду навчання і навчального року підбивати підсумки бойової підготовки й стану військової та виконавської дисципліни; встановлювати розпорядок дня та вимагати підтримання внутрішнього порядку; керувати правовим вихованням військовослужбовців, у разі вчинення військовослужбовцем кримінального правопорушення негайно повідомляти про його вчинення органу досудового розслідування.

Як встановлено судом першої інстанції, що наказом Голови СБУ N 1289-ос/дск від 09.10.2023 ОСОБА_1 зараховано у розпорядження начальника Управління СБУ в Херсонській області.

Пунктом 4.9 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженої наказом СБУ №772 від 14.10.2008 (далі - Інструкція 772) встановлено, що зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних начальників (пункт 48 Положення) - це визначення їх тимчасового службово-посадового становища, коли вони проходять військову службу у підпорядкуванні відповідних начальників, але без призначення на конкретні посади.

Начальники, у розпорядженні яких перебувають військовослужбовці, зобов`язані організовувати їх службову діяльність, здійснювати контроль за нею відповідно до вимог військових статутів Збройних Сил України, Положення, інших нормативно-правових актів та несуть відповідальність за дотримання встановлених термінів перебування підлеглих у розпорядженні. Вони зобов`язані своєчасно, до закінчення терміну перебування в розпорядженні, ініціювати призначення таких військовослужбовців на відповідні посади чи у разі наявності підстав вживати заходів щодо їх звільнення з військової служби. Рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України або його заступників, приймаються відповідно Головою Служби безпеки України або його заступниками. Управління роботи з особовим складом здійснює загальний контроль дотриманням встановлених перебування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядженні відповідних начальників, а стосовно військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України, також вносить пропозиції щодо їх подальшого службового використання.

Відповідно до приписів частини другої статті 9 Закону Закон № 2011-XII додаткова винагорода, установлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 (далі - Постанова №168), входить до складу грошового забезпечення.

Отже, з положень наведених норм права слідує, що за військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження відповідних навчальних закладів або керівників, зберігається виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, протягом усього строку їх перебування у розпорядженні.

Проте, виплата додаткової винагороди у межах до 30000 грн. у порядку постанови Кабінету Міністрів України №168 є виключною прерогативою керівника відповідного державного органу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що питання виплати військовослужбовцям СБ України додаткової винагороди під час дії воєнного стану врегульовані Порядком виплати військовослужбовцям Служби безпеки України винагород, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року N 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», затвердженим наказом ЦУ СБУ від 05.09.2023 N 357 (далі - Порядок).

Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку визначено, що додаткова винагорода у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць виплачується військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, пропорційно часу виконання таких завдань.

Так, абзацами 2-5 цього пункту визначено, які заходи належать до бойових (спеціальних) завдань, зазначених в абзаці першому цього пункту, за виконання яких виплачується додаткова винагорода у розмірі до 30 000 гривень.

Згідно абзаців 14-17 пункту 11 розділу ІІ Порядку передбачено, що додаткова винагорода також не виплачується військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (керівників), крім тих, які: перебувають у розпорядженні, у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів, визначених у пункті 3 розділу І цього Порядку, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій, на території держави-агресора у період здійснення зазначених заходів; захоплені у полон або заручниками, інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні; залучені до складу тимчасових оперативних груп з протидії розвідувально-підривній діяльності спеціальних служб іноземних держав проти України, а також до угруповань військ (сил і засобів усіх рівнів).

Пунктом 3 розділу І Порядку визначено, що до безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора належить виконання бойових (спеціальних) завдань: в районах ведення воєнних (бойових) дій, на території держави-агресора в умовах безпосереднього зіткнення (взаємного вогневого контакту) з противником; з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) в умовах безпосереднього зіткнення або взаємного вогневого контакту з противником; з проведення розвідувальних та контррозвідувальних заходів, ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях, на території держави-агресора); з контррозвідувального забезпечення військових формувань, які виконують бойові завдання у районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора в умовах безпосереднього зіткнення (взаємного вогневого контакту) з противником, а також проведення оперативно-розшукових та контррозвідувальних заходів, слідчих (розшукових) дій в районі ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора в умовах безпосереднього зіткнення (взаємного вогневого контакту) з противником; зі звільнення з полону оборонців України, незаконно позбавлених волі осіб та/або репатріації тіл (останків) між позиціями свої військ та військ противника або на його території.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що 14-17 пункту 11 розділу ІІ Порядку №357 жодним чином не суперечать вимогам постанови Кабінету Міністрів України №168 та пункту 48 Положення №772 від 14.10.2008, адже вони є такими, що не порушують права військовослужбовців, які зараховані в розпорядження, на проходження військової служби та виконання ними обов`язків військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають, їх право на матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, зберігається та для них не передбачається обмеження вказаних виплат.

При цьому, колегія суддів наголошує, що додаткова винагорода у межах до 30000 грн. є тимчасовою виплатою військовослужбовцям, які на період дії воєнного стану здійснюють оперативно-службову діяльність щодо забезпечення державної безпеки, порядок встановлення та здійснення якої належить до компетенції Служби безпеки України. Вказана додаткова винагорода не є сталою величною та залежить від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов`язків за посадою.

Окрім того, абзаци 14-17 пункту 11 розділу ІІ Порядку виплати військовослужбовцям Служби безпеки України винагород, затвердженого наказом наказом ЦУ СБУ від 05.09.2023 N 357, не обмежує виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні.

Також судом першої інстанції вірно відхилено посилання позивача на пункт 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» як на підставу виплати додаткової винагороди, оскільки пунктом 2-1 цієї ж Постанови встановлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають, зокрема, особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 12 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту; порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги та одноразової винагороди.

Відтак, саме на виконання пункту 2-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 N168 в Службі безпеки України розроблено та прийнято Порядок виплати військовослужбовцям Служби безпеки України винагород, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», затверджений наказом ЦУ СБУ від 05.09.2023 №357 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 вересня 2023 р. за №1570/40626), положеннями якого і керувався відповідач при розгляді питання щодо нарахування та виплати позивачеві додаткової винагороди за період з 16.10.2023 по 12.03.2025, з урахуванням бойових донесень Скадовського РВ Управління № 71/22/48-286 дск від 30.11.2024, № 71/22/48-292 дск від 31.12.2024 та № 71/22/48-338 дск від 01.03.2025.

При цьому, позивачем не надано до суду доказів та такі відсутні в матеріалах справи, щодо підтвердження конкретних дат (подій, тощо) в межах спірного періоду, саме безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення цих заходів, які були б для відповідача підставою для виплати останньому підвищеної додаткової винагороди та застосування пропорційний підхід до визначення її розміру.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норму підзаконного акта замість норм законів, є безпідставними, оскільки самі по собі положення законів України №2011 та №3161 не встановлюють безпосередніх умов і механізму виплати додаткової винагороди, а лише визначають загальні гарантії та делегують Кабінету Міністрів України повноваження щодо визначення порядку, умов і розмірів таких виплат.

Відповідно до пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України №168, міністерствам та державним органам, у тому числі Службі безпеки України, надано повноваження визначати особливості виплати додаткової винагороди, зокрема у частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та інших умов її отримання. Таким чином, Порядок №357 є нормативним актом, прийнятим у межах делегованих повноважень та спрямованим на реалізацію положень постанови №168.

Посилання апелянта на те, що Служба безпеки України перевищила свої повноваження, встановивши обмеження щодо виплати винагороди особам, які перебувають у розпорядженні, не знаходить свого підтвердження, оскільки визначення категорій осіб, умов та підстав для виплати є складовою механізму реалізації зазначеної постанови та охоплюється поняттям «особливості виплати».

Колегія суддів також зазначає, що відсутні підстави вважати, що норми Порядку №357 суперечать актам вищої юридичної сили, оскільки вони не змінюють змісту права на винагороду, а конкретизують умови його реалізації.

Доводи апеляційної скарги щодо обов`язковості застосування абзацу 4 пункту 1-1 постанови №168 без урахування положень Порядку №357 є помилковими, оскільки така норма підлягає застосуванню у системному зв`язку з іншими положеннями цієї постанови, зокрема пунктом 2-1, який прямо передбачає необхідність нормативного врегулювання порядку виплати відповідними органами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначальною умовою для виплати додаткової винагороди є не лише факт виконання окремих завдань, а й відповідність таких завдань критеріям, встановленим Порядком №357, а також відсутність обставин, які виключають таку виплату.

Доводи апеляційної скарги щодо безумовного права на отримання додаткової винагороди у зв`язку з проходженням військової служби також є помилковими, оскільки право на таку виплату пов`язується не з самим фактом перебування на службі, а з наявністю передбачених нормативними актами умов, зокрема безпосередньою участю у бойових діях або виконанням визначених бойових (спеціальних) завдань.

Згідно наявного в матеріалах справи листа УСБУ в Херсонській області №71/К-116/9 від 30.05.2025, судом встановлено, що згідно бойових донесень Скадовського РВ Управління № 71/22/48-286 дск від 30.11.2024, № 71/22/48-292 дск від 31.12.2024 та № 71/22/48-338 дск від 01.03.2025, співробітники відділу, в тому числі і позивач, до виконання заходів визначених пунктом 3 розділу І Порядку, не залучались. При цьому суд зауважує, що доказів зворотного позивачем не надано, та такі не містяться в матеріалах справи, які в свою чергу також витребовувались судом.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом належними і допустимими доказами, позивач у спірний період перебував у розпорядженні начальника Управління та не залучався до виконання завдань, визначених пунктом 3 розділу І Порядку №357, що підтверджується матеріалами справи, зокрема відповідними бойовими донесеннями.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не врахував обставини тривалого перебування його у розпорядженні начальника, не впливають на правильність вирішення спору, оскільки зазначені обставини не є предметом цього спору та самі по собі не породжують права на отримання додаткової винагороди.

Аналогічно, доводи щодо непропонування позивачу посад та можливих порушень вимог Інструкції №772 виходять за межі предмета доказування у даній справі та не спростовують правомірності дій відповідача щодо невиплати винагороди.

Твердження апелянта про порушення принципу рівності у зв`язку з виплатою винагороди іншим співробітникам також не підтверджені належними доказами, а тому не можуть бути враховані судом як підстава для скасування рішення. Сам по собі факт отримання іншими особами відповідних виплат не свідчить про наявність у позивача права на такі виплати за відсутності встановлених законом умов.

Доводи апелянта про те, що відповідно до тимчасових функціональних обов`язків, він виконував спеціальні завдання, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресію рф проти України, зокрема, залучався до проведення контррозвідувальних, контрдиверсійних, пошукових заходів на деокупованій території Херсонської області не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт виконання окремих завдань, пов`язаних із службовою діяльністю в умовах воєнного стану, не є безумовною підставою для нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень, оскільки визначальним є відповідність таких завдань критеріям та умовам, прямо передбаченим нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, питання виплати такої винагороди врегульовано Порядком №357, яким не лише визначено перелік бойових (спеціальних) завдань, а й встановлено умови, за яких виникає право на відповідну виплату, а також обставини, що виключають її нарахування.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що участь позивача саме у тих заходах, які відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №357 відносяться до безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів із національної безпеки і оборони в районах їх ведення, належними та допустимими доказами не підтверджена.

Натомість наявні у справі докази, зокрема службові документи та бойові донесення, свідчать про відсутність залучення позивача до виконання зазначених у вказаному пункті заходів у спірний період.

Отже, посилання апелянта на виконання ним загалом спеціальних чи службових завдань без належного підтвердження їх відповідності встановленим законодавством критеріям не може бути підставою для висновку про наявність у нього права на отримання спірної додаткової винагороди.

Доводи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування судом першої інстанції обставин справи спростовуються змістом оскаржуваного рішення, з якого вбачається, що судом досліджено всі надані сторонами докази та надано їм належну правову оцінку.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що у спірний період позивач перебував у розпорядженні начальника без призначення на посаду та не був залучений до виконання заходів, визначених пунктом 3 розділу І Порядку №357, що є необхідною умовою для здійснення спірної виплати. Належних та допустимих доказів протилежного апелянтом не надано, а тому твердження про помилкову оцінку доказів судом першої інстанції є безпідставними.

Таким чином, проаналізувавши наведене вище в сукупності в призмі наведених норм законодавства, а також враховуючи те, що у спірний період позивач проходив військову службу без призначення на посаду, перебуваючи у розпорядженні начальника Управління СБУ в Херсонській області, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем правомірно за період з 16.10.2023 по 12.03.2025 не виплачувалась додаткова винагорода у розмірі 30 000 гривень.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.