Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №320/59927/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/59927/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (надалі по тексту також - відповідач, Міністерство), у якому просив:

визнати протиправними дії та бездіяльність Міністерства оборони України щодо не призначення на відповідній посаді, не прийняття рішення про подальше службове використання полковника ОСОБА_1 та не прийняття рішення про виплату полковнику ОСОБА_1 грошового забезпечення за останньою займаною посадою до виведення в розпорядження до вирішення питання про призначення на посаді;

зобов`язати Міністерство оборони України призначити полковника ОСОБА_1 на рівнозначну посаду за відповідною штатно-посадовою категорією та відповідним тарифним розрядом, яку займав до виведення в розпорядження та виплатити полковнику ОСОБА_1 грошове забезпечення за попередньою займаною посадою починаючи з 1 жовтня 2024 року до призначення на нову посаду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 30.04.2024 за №168 (пункт 14) позивача звільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження Директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України. Водночас, починаючи з 30.04.2024 та по час звернення з позовом до суду, ОСОБА_1 не призначено ані на рівнозначній посаді, ані на нижчестоящій посаді, що вказує на протиправну бездіяльність відповідача. Натомість питання виплати позивачу грошового забезпечення у розмірі, яке він отримував за займаною посадою до зарахування в розпорядження, досі не вирішено.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в яких просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким вийти за межі позовних вимог та ухвалити рішення про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 частково, а саме:

визнати протиправними дії та бездіяльність Міністерства оборони України щодо не призначення на відповідній посаді, не прийняття рішення про подальше службове використання полковника ОСОБА_1 , та не прийняття рішення про виплату полковнику ОСОБА_1 грошового забезпечення в повному розмірі за останньою займаною посадою до виведення в розпорядження до вирішення питання про призначення на посаді;

зобов`язати Міністерство оборони України виплатити полковнику ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01 жовтня 2024 року до 27 червня 2025 року в повному розмірі з урахуванням всіх складових щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення за останньою займаною посадою перед звільненням.

В обґрунтування наведеного вказує, що судом першої інстанції здійснено посилання на обставини відсутності вакантних посад для пропонування позивачу, проте таким не досліджувалося питання причин їх відсутності, а також здійснення усіх залежних від відповідача дій для забезпечення такої посади у новому штатному розписі. З огляду на звільнення з військової служби 27.06.2025 просив задовольнити позовній вимоги у наведеній вище редакції.

Міністерство оборони України скористалося правом подання відзиву на апеляційну скаргу, у якому просило залишити останню без задоволення; доводи про бездіяльність відповідача спростовуються наявними у справі листами Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України та Управління персоналу Міноборони, за якими кадрові органи зверталися до Командування видів Збройних Сил України, органів військового управління, військово-навчальних закладів, структурних підрозділів Міноборони з пропозиціями розмістити виведеного у розпорядження ОСОБА_1 .

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до штату №31/025-51 (01) опісля введення в дію змін до штату, затверджених спільною директивою Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.02.2024 за №321/14/дск Управління представництв замовника було розформовано та замість нього створено Управління з іншою назвою "Головне управління технічного оцінювання та контролю якості озброєння та військової техніки".

На виконання директиви Міністерства оборони України від 22.02.2024 за №Д-321/14/дск "Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2024 році" 26.02.2024 позивача було попереджено про наступне скорочення його посади, що підтверджується його особистим підписом.

Наказом Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 30.04.2024 за №168 (пункт 14) позивача звільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України, на час перебування у розпорядженні ОСОБА_1 залишений на всіх видах забезпечення та у списках Головного управління технічного оцінювання та контролю якості озброєння та військової техніки, виконує обов`язки військової служби в межах, визначених начальником Головного управління технічного оцінювання та контролю якості озброєння та військової техніки (а.с.72).

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс) розглядає справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів доходить висновку про наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в силу вимог статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Положеннями статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Положеннями статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.

Приписами статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Порядок проходження військової служби, прав та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджується Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом пункту 12 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (надалі по тексту також - Положення №1153/2008) встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно з підпунктом 1 пункту 81 Положення №1153/2008 призначення на посади здійснюється військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) - Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі - номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.

Призначення військовослужбовців на посади на рівнозначні посади здійснюється, серед іншого, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (підпункт 2 пункту 82 Положення №1153/2008).

Призначення військовослужбовців на посади на нижчі посади здійснюється, серед іншого, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду (підпункт 3 пункту 82 Положення №1153/2008).

Пунктом 4.29 "Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 за №170 (надалі по тексту також - Інструкція №170) встановлено, що нижчими на один ступінь посадами, на які може бути призначений військовослужбовець у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, вважаються посади, рівнозначні найближчій нижчій посаді у конкретному підрозділі, де проходив службу військовослужбовець до проведення організаційних заходів, а в разі відсутності в цьому підрозділі нижчих посад - на нижчих посадах в інших підрозділах.

Під час проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення військових посад, переважне право на призначення надається військовослужбовцям з вищою кваліфікацією і вищою оцінкою службової діяльності.

При рівних показниках в оцінці службової діяльності і кваліфікації перевага в призначенні надається військовослужбовцям: які є одруженими та мають двох і більше утриманців; у сім`ях яких немає інших працюючих членів сім`ї; які мають тривалий досвід військової служби, але не набули ще права на пенсію за вислугу років; які навчаються у навчальних закладах; які є учасниками бойових дій, інвалідами війни та особами, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; які є авторами винаходів і раціоналізаторських пропозицій; які внаслідок проходження військової служби отримали каліцтво або захворювання; які проходили строкову військову службу - протягом двох років з дня звільнення їх зі строкової служби.

Перевага в призначенні може надаватись також іншим військовослужбовцям, якщо це передбачено законодавством України.

Згідно підпункту 1 пункту 116 Положення №1153/2008 зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.

Призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12 - 16 пункту 116 цього Положення (пункт 117 Положення №1153/2008).

Відповідно до пункту 118 Положення №1153/2008 під час проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, до служби персоналу номенклатури призначення не пізніше ніж за два місяці до встановлених строків проведення таких заходів подається список військовослужбовців, які вивільняються, з пропозиціями щодо їх дальшого службового використання.

У разі неможливості призначення військовослужбовців, які вивільняються, на рівнозначні посади вони:

призначаються на нижчі посади (не більш як на один ступінь чи за їх згодою більше ніж на один ступінь);

зараховуються у розпорядження відповідного командира (начальника) згідно з підпунктом 1 пункту 116 цього Положення;

звільняються з військової служби у встановленому порядку (у разі відсутності згоди призначення на нижчі посади більше ніж на один ступінь або відсутності згоди переміщення на посади у випадках, визначених абзацами третім - п`ятим пункту 112 цього Положення).

Під час проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення військових посад, на вакантні посади в першу чергу призначаються військовослужбовці, які згідно із законодавством належать до категорій громадян, що користуються переважним правом залишення на службі чи першочерговим правом призначення на вакантні посади. Призначення всіх інших військовослужбовців здійснюється після вирішення питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців (пункт 119 Положення №1153/2008).

З системного аналізу наведених норм права вбачається, що Положенням №1153/2008 чітко врегульовано порядок зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання у випадку якщо відбулося розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 за №1932-XII визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Зважаючи на те, що звільнення позивача від займаної посади і зарахування у розпорядження Директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України мало місце в період воєнного стану в Україні, що у розумінні Закону України "Про оборону України" є особливим періодом, застосуванню у цьому випадку підлягає, крім цього, Розділ XIV Положення №1153/2008, яким визначено особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період.

Так, відповідно до пункту 251 розділу XIV Положення №1153/2008 в особливий період військовослужбовці проходять військову службу, резервісти призиваються на військову службу, а військовозобов`язані виконують військовий обов`язок у запасі в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період.

Згідно абзацу 5 пункту 256 розділу XIV Положення №1153/2008 у разі потреби доукомплектування Збройних Сил України військовослужбовці, посади яких скорочуються у ході проведення організаційно-штатних заходів, до закінчення строків проведення цих заходів призначаються на інші посади за підставами, визначеними пунктом 82 цього Положення, або зараховуються у розпорядження посадових осіб, які мають право призначення військовослужбовців на посади, або направляються на курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів або сержантів (старшин), або на курс перепідготовки за дефіцитною для Збройних Сил України спеціальністю. Зазначені переміщення здійснюються без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.

Згідно з абзацом 2 пункту 257 розділу XIV Положення №1153/2008 для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання вимог директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.02.2024 за №321/14/дск Управління представництв замовника було переформоване в Головне управління технічного оцінювання та контролю якості озброєння та військової техніки, у зв`язку з чим Управління представництв замовника перестало існувати та було розформоване.

Ураховуючи викладене, зміна організаційно-штатної структури, зокрема, якщо такі обставини викликані переведенням військових формувань на штати воєнного часу, є підставою для зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.02.2025 у справі №520/1298/23, від 29.01.2026 у справі №640/21999/22.

Поряд із цим, виходячи із аналізу пункту 118 Положення №1153/2008, вирішення питання щодо подальшого службового використання військовослужбовця у разі проведення організаційно-штатних заходів, особливо під час воєнного стану, є виключно дискреційними повноваженнями Міністерства оборони України.

Варто зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2023 у справі №9901/364/21 вказала, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень.

Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Кадрові повноваження суб`єкта владних повноважень - це його компетенція призначати на посаду та/або звільняти з посади в органах державної влади (чи в інших публічних юридичних особах) певних осіб або самостійно, або через безпосередню участь у процесі призначення та/або звільнення такої особи разом з іншими органами державної влади.

У контексті наведеного релевантними є також приписи пункту 14.10 Інструкції №170, за якими звільнення з військової служби у зв`язку з проведенням організаційних заходів здійснюється в разі видання директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України про проведення скорочення штатів або посад і неможливості переміщення військовослужбовців, посади яких скорочені, на інші посади. Неможливість переміщення військовослужбовців на інші посади визначається у порядку, передбаченому пунктом 12.2 цієї Інструкції.

У свою чергу пунктом 12.2 Інструкції №170 передбачено, що неможливість використання військовослужбовців на військовій службі визначається відсутністю вакантних рівнозначних посад за основною або спорідненою військовими спеціальностями, що підтверджується відповідними службами персоналу, у межах:

оперативного (повітряного) командування, з`єднань, військових частин, установ і закладів, підпорядкованих командуванням видів, органам військового управління окремих родів військ (сил), Генеральному штабу Збройних Сил України, Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, Міністерству оборони України,- для осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу;

Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту - для осіб офіцерського складу.

Згідно листа начальника Головного управління технічного оцінювання та контролю якості озброєння та військової техніки від 18.11.2024 за №144-МІІ, а також з аркушу проведеної з позивачем бесіди слідує, що полковник ОСОБА_1 володів інформацією про відсутність вакантних посад, які відповідали б його тарифному розряду та штатно-посадовій категорії "заступників начальників чи начальників управлінь" після введення в дію штату в Головному управлінні технічного оцінювання та контролю якості озброєння та військової техніки Міністерства оборони України.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необґрунтованість тверджень позивача у частині бездіяльності Міністерства оборони України щодо призначення останнього на офіцерські посади, оскільки вказане спростовується листами Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України та Управління персоналу Міноборони від 25.04.2024 за №220/16/1379 (а.с.107-112), від 01.08.2024 за №434/116 (а.с.121-126), від 07.11.2024 за №434/957 (а.с.152-155), з яких слідує, що кадрові органи Міністерства оборони України відповідно до вимог пунктів 82 та 117 Положення №1153/2008 зверталися до ІНФОРМАЦІЯ_1 видів Збройних Сил України, органів військового управління, військово-навчальні заклади, структурних підрозділів Міноборони з пропозиціями розмістити виведених у розпорядження військовослужбовців на посадах, зокрема і полковника ОСОБА_1 .

За змістом долучених до матеріалів справи відповідей ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.113), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.114), Військової частини НОМЕР_1 (а.с.115), Військової частини НОМЕР_2 (а.с.116), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.117), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.118), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.119), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.120), Головного управління реагування на кризові ситуації Міністерства оборони України (а.с.127), Центрального управління контролю ресурсного забезпечення Міністерства оборони України (а.с.128), Центру інновацій та розвитку оборонних технологій Міністерства оборони України (а.с.129), Центрального управління контролю якості Міністерства оборони України (а.с.130), Технічної інспекції Міністерства оборони України (а.с.131), Державного науково-дослідного інституту авіації (а.с.132), Управління інформаційних технологій Міністерства оборони України (а.с.133), Управління інституційного розвитку та процесного менеджменту Міністерства оборони України (а.с.134), Управління по роботі зі зверненнями громадян та доступу до публічної інформації Міністерства оборони України (а.с.135), Головного управління технічного оцінювання та контролю якості озброєння та військової техніки Міністерства оборони України (а.с.136), Військової частини НОМЕР_2 (а.с.137), Національного президентського оркестру Міністерства оборони України (а.с.138), Головного управління забезпечення супроводження життєвого циклу озброєння та військової техніки Міністерства оборони України (а.с.139), Управління масової інформації Міністерства оборони України (а.с.140), Управління внутрішньої безпеки Міністерства оборони України (а.с.141), Головного управління земель оборони та фондів Міністерства оборони України (а.с.142), ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.143-144), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.145), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.146), Головного управління військової юстиції Міністерства оборони України (а.с.147), Управління корпоративного менеджменту Міністерства оборони України (а.с.148), Військової частини НОМЕР_3 (а.с.149), Управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.151), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.156), Військової частини НОМЕР_2 (а.с.157), Військової частини НОМЕР_3 (а.с.158), Військової частини НОМЕР_1 (а.с.159), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.160), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.161), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.162), Кадрового центру Збройних Сил України (а.с.164), розмістити у себе на посадах військовослужбовців згідно наданого списку, у тому числі і позивача, немає можливості у зв`язку із відсутністю відповідних для розміщення вакантних посад.

В той же час згідно відповідей Національного університету оборони України Міністерства оборони України від 19.08.2024 за №182/6096 (а.с.150) та від 26.11.2024 за №182/8923 слідує, що питання розміщення військовослужбовців може бути розглянуто за їх зверненнями, з урахуванням наявного рівня військової освіти, наукового ступеню та вченого звання, а також досвіду проходження військової служби та здібностей у службовій діяльності.

Разом з тим, судом першої інстанції не встановлено звернення ОСОБА_1 до Національного університету оборони України Міністерства оборони України з метою реалізації вказаної можливості.

Звідси слід погодитися із висновком суду першої інстанції про відсутність встановленої протиправної бездіяльності Міністерства оборони України щодо неприйняття кадрового рішення для подальшого службового використання полковника ОСОБА_1 та відсутність підстав для зобов`язання призначити на рівнозначну посаду.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що звільнення позивача від займаної посади та зарахування в розпорядження при проведенні організаційних заходів не є звільненням зі служби чи зміною істотних умов праці, оскільки ОСОБА_1 залишився на термін перебування у розпорядженні Директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України та у списках Головного управління технічного оцінювання та контролю якості озброєння та військової техніки Міністерства оборони України, та мав виконувати обов`язки військової служби, визначені начальником Управління.

Водночас матеріали справи позбавлені доказів того, що протягом перебування позивача у розпорядженні, в новоутвореному структурному підрозділі відповідача (Головне управління технічного оцінювання та контролю якості озброєння та військової техніки Міністерства оборони України) були вільними посади рівнозначні раніше займаній ним посаді, а також посади на ступінь нижче і ще нижче, на які він був згоден, проте ці посади йому ніхто не пропонував.

Щодо питання переважного залишення на роботі ОСОБА_2 , оскільки він є учасником бойових дій, а такій категорії громадян переважне право на залишення на роботі гарантоване пунктом 13 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" колегія суддів послуговується висновками Верховного Суду, сформованими у постановах від 29.06.2023 та від 17.09.2024 у справі №640/3415/20, за якими гарантії щодо переважного права учасника бойових дій залишитись на роботі у випадку скорочення чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці необхідно розуміти як зобов`язання роботодавця працевлаштувати такого працівника в цій же або іншій установі відповідно до його спеціальності. Наведене означає, що, вирішуючи питання щодо працевлаштування особи, яка має такий статус, роботодавець зобов`язаний, насамперед, першочергово та у розумні строки вжити усіх заходів щодо дотримання гарантій, які держава надала таким працівникам.

Водночас обов`язок забезпечити роботою не є тотожним обов`язку перемістити/призначити на рівнозначну посаду у разі скорочення штатів або проведенням організаційних заходів. Отже, буквальне тлумачення пункту 13 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачає право особи, яка має статус учасника бойових дій залишитися на роботі, проте у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів в установі не надає такому працівнику гарантії бути надалі призначеним/переміщеним на рівнозначну посаду лише з підстав наявності такого статусу.

У силу приписів Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Положення №1153/2008 та Інструкції №170 у разі скорочення штату або проведення організаційних заходів військовослужбовцю посада якого скорочується, мають бути запропоновані усі вакантні рівнозначні посади, які він може обійняти, виходячи із присвоєного йому звання, кваліфікації тощо.

Отже, обов`язок роботодавця працевлаштувати учасника бойових дій, не звільняє його від попереднього обов`язку запропонувати військовослужбовцю, чия посада скорочується, усі вакантні рівнозначні посади і лише у випадку відсутності таких посад (що має бути підтверджено належними та допустимими доказами) таку особу може бути переміщено на іншу (нижчу) посаду або звільнено зі служби.

Разом з тим, як вже зазначено вище по тексту судового рішення, саме у зв`язку з відсутністю відповідних для розміщення вакантних посад (рівнозначних та на одну ступінь нижчих), для пошуку яких Міністерством оборони вчинялися відповідні дії у передбаченому законом обсязі, такі не було запропоновано.

Щодо питання продовження отримання позивачем виплат за попередньою посадою грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

У частині 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №2011-ХІІ) наведений перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 1 розділу XXVIII "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 за №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.

Час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, виключається із загального періоду перебування в розпорядженні.

Якщо не можна прийняти кадрове рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовця, у період перебування у розпорядженні протягом двох місяців з поважних причин (відсутність рівнозначних посад, бажання подальшого проходження військової служби, наявність сімейних та інших обставин) грошове забезпечення виплачується військовослужбовцю у розмірі, який він одержував за займаною посадою до зарахування у розпорядження, за рішенням Міністра оборони України.

Грошове забезпечення військовослужбовцям після перебування у розпорядженні понад два місяці виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України.

Грошове забезпечення військовослужбовців під час перебування у розпорядженні підлягає перерахунку в разі набуття права на збільшення розмірів окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а також змін у нормах грошового забезпечення.

Згідно з листа Головного управління технічного оцінювання та контролю якості озброєння та військової техніки від 29.11.2024 за №259/4839 повідомлено позивача про те, що Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України у разі надходження на погодження проекту рішення Міністра оборони України про продовження виплат полковнику ОСОБА_1 грошового забезпечення за останньою посадою, його буде опрацьовано Департаментом у встановленому порядку.

Вказаному передувало звернення до Міністра оборони України від 22.10.2024, у якому ОСОБА_1 просив прийняти щодо нього рішення про подовження виплати грошового забезпечення у розмірі, яке він отримував за попередньо займаною посадою до зарахування у розпорядження.

Виходячи з наведеного, саме управлінське рішення Міністра оборони України є підставою для виплати військовослужбовцю грошового забезпечення у розмірі, який він одержував за займаною посадою до зарахування у розпорядження, водночас прийняттю такому повинна передувати сукупність умов, визначених Порядком №260. Натомість Міністерство оборони України не проявило у відношенні до позивача протиправної бездіяльності в частині не прийняття рішення про виплату грошового забезпечення за останньою займаною посадою до виведення в розпорядження до вирішення питання про призначення на посаді, адже не уповноважене на прийняття такого у силу вищенаведених приписів.

Таким чином, з урахуванням перебування позивача у відпустках та на лікуванні, обставини чого встановлені судом першої інстанції та підтверджені матеріалами справи, виплата грошового забезпечення здійснювалась у повному розмірі за попередньою посадою до виведення в розпорядження по вересень 2024 року включно. Натомість з жовтня 2024 року судом не встановлено прийняття Міністром оборони України рішень про продовження строків такої виплати, звідси обґрунтовано відсутні правові підстави для виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за попередньою займаною посадою починаючи з 01 жовтня 2024 року.

З огляду на наведене, висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими і підстав для їх скасування суд не вбачає.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява №20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).

За пунктом 4 частини 1 статті 317 Кодексу, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 317 КАС України).

Колегія суддів зазначає про те, що суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи та надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про відсутність протиправної бездіяльності Міністерства оборони України щодо не призначення на відповідній посаді, не прийняття рішення про подальше службове використання позивача та не прийняття рішення про виплату грошового забезпечення за останньою займаною посадою до виведення в розпорядження до вирішення питання про призначення на посаді.

Наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За приписами частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення його без змін.

Відповідно до статті 139 КАС України новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі №320/59927/24, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.