Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №320/37841/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/37841/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції Колеснікова І.С.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнатіс» до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнатіс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Юнатіс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Волинської митниці (далі по тексту - відповідач) в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205050/2023/000616/2 від 15.09.2023.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року значений позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.05.2022 між компанією AB Rokiskio Suris (Литва) (Продавець за контрактом) та ТОВ «Юнатіс» (Покупець за контрактом) укладено контракт №200522 (далі - Контракт), відповідно до якого Продавець продає, а Покупець купує на умовах цього Контракту Товар згідно специфікації до цього контракту.

Згідно п. 2.2 даного Контракту кількість товару зазначено в специфікації, що додається до цього Контракту, яка є невід`ємною частиною Контракту.

Пунктами 3.1-3.3 Контракту визначено, що ціна товару вказана у специфікації, що додається до цього Контракту. Ціна товару включає упаковки та маркування. Валюта платежу Євро.

Загальна сума Контракту становить 1 000 000,00 євро (один мільйон євро) (п. 4.1 Контракту).

Листом-роз`ясненням компанією AB Rokiskio Suris роз`яснено позивачу про те, що ціна змінилася з 0,80 Євро/кг на 0,70 Євро/кг EXW через зниження світових ринкових цін на лактозу.

Згідно експертного висновку Київської Торгово-промислової палати №Ц-1003 експертом встановлено, що контрактна (ринкова) вартість лактозиsugar/Lactose 200 mesh, що імпортується в Україну по контракту №200522 від 20.05.2022 на умовах постачання FCA Rokiskis (Литва) може скласти 0,70 Євро.

12.09.2023 Сторони в Інвойсі №ROCP055431 погодили до поставки наступний Товар:

- лактозу моногідрат харчову «Lactose 200 mesh», розфасовану в паперові пакети вагою по 25 кг, торгівельної марки «Rokiskio suris», загальною вагою 21000 кг та вартістю 14700 Євро, або 0,7 євро за 1 кг товару. Виробником товару є АВ «Rokiskio suris2 (Литва).

Відповідно до Специфікації продавець та позивач визначили, що загальна вартість Товару за Специфікацією складає 14700,00 Євро на умовах поставки товару FCA Rokiskis. Згідно специфікації умовами оплати визначено 100 % передоплату.

На виконання вимог Контракту та специфікації до цього контракту, як невід`ємної її частини, 29.08.2023 позивачем здійснено оплату за товар у розмірі 14 700,00 Євро, про що свідчить платіжна інструкція в іноземній валюті №78 від 29.08.2023.

Як вбачається із матеріалів справи, доставку вантажу здійснено ФОП ОСОБА_1 , згідно договору №010922 від 01.09.2022, у зв`язку із чим, позивачу виставлено рахунок №5-09 від 15.09.2023, відповідно до якого вартість надання транспортних експедиційних послуг по міжнародному перевезенню а/м РЕНО НОМЕР_1 , н/пр. НОМЕР_2 за маршрутом м. Рокішкі (Литва) м/п Ягодин (Україна) становить 50 000,00 грн; надання транспортних експедиційних послуг по міжнародному перевезенню а/м РЕНО НОМЕР_1 , н/пр.. НОМЕР_2 за маршрутом Ягодин (Україна) м. Хорол (Україна) становить 22 000,00 грн. Загальна вартість перевезення становить 72 000,00 грн.

З метою митного оформлення товару уповноваженим представником позивача ТОВ «Грант-про Престиж» (далі - декларант) 15.09.2023 було подано митну декларацію №23UA205050062654U3. У графі 12 вказаної митної декларації була заявлена митна вартість товару 626 800,07 грн.

До вказаної декларації позивачем надані всі документи, передбачені ст. 53 Митного кодексу України.

За результатами перевірки документів, що підтверджують визначену митну вартість товару, Волинською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA205050/2023/000616/2 від 15.09.2023, відповідно до якого митну вартість товарів самостійно визначену за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, за яким митну вартість товару було відкориговано за шостим (резервним) методом визначення митної вартості (далі по тексту - оскаржуване рішення).

Позивач, вважаючи протиправним оскаржуване рішення, звернувся до суду з даним позовом до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів, так як усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів ним було надано. Зазначене свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність прийнятого митним органом рішення про коригування митної вартості товарів.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Митним кодексом України (далі по тексту - МК України), Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 5 статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Правовими положеннями статті 57 МК України регламентовано, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст. 58 цього Кодексу.

Так, ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Положеннями статті 53 МК визначено, що одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями ч.3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Проте, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Аналіз даної норми дає змогу виокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов`язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У даному випадку, під час дослідження первинних документів, які містяться в матеріалах справи та надані позивачем митному органу, встановлено, що їх обсяг дозволяє визначити митну вартість товару за основним (першим) методом.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що ТОВ «Юнатіс», надано митному органу ряд первинних документів, які не є обов`язковими, відповідно до ст. 53 МК України, на підтвердження вірно зазначеної вартості товарів, проте вказане протиправно не було взято до уваги відповідачем.

На думку відповідача, печатка продавця, якою завірений контракт від 20.05.2022 №200522 відмінна від печатки продавця, якою завірений інвойс 12.09.2023 ROCP055431 та специфікації від 28.08.2023 №21.

З аналізу вищенаведених положень ч. 3 ст. 53, частин першої, другої та п`ятої ст. 54, ст. 58 Митного кодексу України вбачається, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного кодексу України.

Отже, з огляду на законодавчо встановлену компетенцію митниці при перевірці митної вартості імпортованих товарів, зазначені розбіжності повинні бути не будь-якими, а лише тими, що стосуються числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості здійсненої декларантом, вказаних розбіжностей в даному випадку не вбачається.

Крім того, до вищенаведених норм МК України, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто, орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Дослідивши зміст печатки продавця, якою завірений контракт від 20.05.2022 №200522, печатки продавця, якою завірений інвойс 12.09.2023 ROCP055431 та специфікація від 28.08.2023 №21, судом не встановлено жодних відмінностей, у свою чергу відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження своїх доводів.

Щодо доводів відповідача про те, що у графі 44 митної декларації за кодом 3007 «заявлено «документ, що підтверджує вартість перевезення товару» від 15.09.2023 №15/09, який фактично не надано, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у графі 44 митної декларації від 15.09.2023 №23UA205050062654U3 під кодом 3007 дійсно зазначено (документ, що підтверджує вартість перевезення товару») документ від 15.09.2023 №15/09.

У свою чергу, позивач надав митному органу вказаний документ, а саме довідку про транспортні витрати від 15.09.2023 №15/09, про що зазначено в оскаржуваному рішенні.

Відтак, вказане твердження митного органу не відповідає дійсності та є безпідставним.

Щодо доводів відповідача про ненадання заявки до договору про перевезення вантажів від 01.09.2022 №010922, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що така заявка не являється основним документом при митному оформленні товару, а тому не обов`язкова для надання митному органу на розмитнення. При цьому, суд звертає увагу на те, що умовами договору не передбачено наявність письмового замовлення. Відтак, заявка може бути в усній формі, що не заборонено договором, а підтвердженням того, що таке мало дійсно місце, є наявність та подання до контролюючого органу разом з митною декларацією рахунку №5-09 від 15.09.2023.

У свою чергу, ані в оскаржуваному рішенні, ані в поданому відзиві митний орган не зазначив, яким чином відсутність заявки до договору про перевезення вантажів могла вплинути на визначення заявленої митної вартості.

Щодо твердження апелянта, що в інвойсі вказано дату оплати - 12.09.2023, тоді як декларантом надано платіжну інструкцію №78 від 29.08.2023, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до приписів Митного кодексу України визначальним при підтвердженні митної вартості товарів є не дата перерахування грошових коштів, а факт їх наявності та відомості, зазначені в них.

Відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема є: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Таким чином, банківські платіжні документи подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів у разі, якщо рахунок було сплачено. При цьому таке подання банківського платіжного документа можливе як при поданні митної декларації або наданні додаткових документів відповідно до частини третьої статті 53 МК України, так і при наданні додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до частини восьмої статті 55 МК України.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що навіть якщо банківські платіжні документи були проведені позивачем поза межами термінів оплати, визначених відповідним договором чи наявна відмінність у даті оплати, то цей факт не свідчить про те, що такі банківські платіжні документи втратили юридичну значимість як документи, що підтверджують митну вартість товару.

Надаючи оцінку твердженням відповідача проте, що у документах, які підтверджують вартість перевезення, відсутні відомості про страхування, яке нібито передбачено умовами поставки FCA, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно правил Інкотермс 2010 умови поставки FCA визначають обов`язок продавця за власний доставити товар у певне місце для здачі перевізнику.

Також, умови поставки FCA взагалі не передбачають відомостей про страхування товару з боку покупця. З огляду на зазначене, витрати на страхування обґрунтовано не включались до складу митної вартості, так як страхування вантажу не здійснювалось.

Щодо доводів відповідача стосовно того, що експертний висновок Київської ТПП від 13.09.2023 №Ц-1003 не стосується даної поставки товару, то вони не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки надання такого експертного висновку, не може позбавляти позивача можливості декларувати товар на підставі інших документів, що підтверджують ціну товару. Окрім цього, надання додаткових документів (експертного висновку Київської ТПП) не свідчить про недобросовісність позивача у декларуванні митної вартості товару та не може позбавляти його можливості декларувати товар на підставі інших документів, які за правилами частини другої статті 53 МК України підтверджують митну вартість товару.

Щодо наявності рішення про визначення митної вартості за подібним товаром по даному підприємству, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, митний орган має здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують сумнів у правильності визначення митної вартості товару та довести обґрунтованість цього сумніву, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає право вчиняти дії, спрямовані на коригування митної вартості товару.

Частинами 1 - 4 статті 60 МК України передбачено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.

Тобто, сама по собі відмінність заявленої митної вартості і митної вартості подібних товарів не може бути беззаперечною підставою для незастосування обраного декларантом методу визначення митної вартості.

Доводи відповідача про те, що підставою для коригування митної вартості товару слугувало спрацювання системи управління ризиками не заслуговують на увагу, з огляду на те, що спрацювання системи є лише рекомендацією посадовій особі митного органу більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів.

За таких підстав та враховуючи, що вказані вище твердження відповідача спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, а будь-яких доведених підстав для коригування митної вартості товару оскаржуване рішення не містить, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що подані декларантом документи є достатніми для підтвердження та визначення митної вартості товару за ціною договору.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку, митний орган не обґрунтував, що названі відносини вплинули на ціну імпортованих товарів.

У свою чергу, позивачем подано митному органу письмові пояснення з документальним підтвердженням відсутності впливу взаємозв`язку позивача з продавцем на ціну товару у досліджуваному випадку, однак відповідач не взяв їх до уваги.

У даному випадку, Волинська митниця не надала належних доказів та переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтувала висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.

Таким чином, виходячи з наведеного в сукупності, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що наведені відповідачем в оскаржуваному рішенні доводи не могли бути підставою для коригування заявленої позивачем митної вартості товару за ціною контракту, оскільки не спростовують правомірність визначення такої митної вартості (її складових).

За таких підстав та враховуючи, що вказані вище твердження відповідача спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, а будь-яких доведених підстав для коригування митної вартості товару оскаржуване рішення не містить, суд дійшов висновку, що подані декларантом документи, в даному випадку, слід вважати належними та достатніми для підтвердження та визначення митної вартості товару за ціною договору.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та допустимими доказами.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що митним органом не доведено, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що в документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Отже, митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин і фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за основним методом визначення митної вартості.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товарів базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

У зв`язку з встановленими обставинами та зазначеними нормами чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржуване рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205050/2023/000616/2 від 15.09.2023 є протиправними та підлягають скасуванню.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем була доведена належними доказами заявлена митна вартість товарів.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Волинської митниці - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

О.М. Оксененко

Повний текст виготовлено 22.04.2026 року