Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №580/12497/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/12497/25 Суддя (судді) першої інстанції: Бабич А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність і зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 адміністративний позов задоволено частково:

визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо розгляду ОСОБА_1 рапорта, поданого 19 вересня 2025 року, про переведення його на рівну або нижчу посаду до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 ) за станом здоров`я на підставі висновку ВЛК № 2658 від 27.05.2025;

зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 та Адміністрацію Державної прикордонної служби України розглянути рапорт імені ОСОБА_1 від 19.09.2025 по суті у порядку та строки, визначені законом, і прийняти обґрунтовані рішення.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Представником позивача Калініченком Михайлом Миколайовичем в інтересах ОСОБА_1 подано заяву від 26.12.2025 про ухвалення додаткового рішення у адміністративній справі №580/12497/25, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_3 та Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень, по 5 000,00 гривень з кожного відповідача

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 відмовлено у задоволенні заяви адвоката Калініченка С.М. від імені ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції урахував наявність у прохальній частині позовної заяви клопотання про здійснення розподілу судових витрат, проте зважаючи на обставини неподання з поважних причин у порядку частини 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України заяви про неможливість до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, дійшов висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представником позивача Калініченком Михайлом Миколайовичем в інтересах ОСОБА_1 оскаржено його в апеляційному порядку. Доводи обґрунтовані тим, що у позовній заяві, серед іншого, заявлено про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, котрий буде понесений позивачем. Наголошує на відповідності заявленого розміру критеріям розумності та співмірності, а також зауважує про відсутність заперечень з боку відповідачів про зменшення витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу.

Військова частина НОМЕР_1 та Адміністрація Державної прикордонної служби України не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відтак у силу частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність останнього не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Як визначено частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до котрих, в тому числі, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

За змістом 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В силу правового регулювання частин 1, 3 статті 143 Кодексу суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина 5 статті 143 КАС України).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 252 КАС України однією з підстав для ухвалення додаткового рішення є не вирішення судом питання про судові витрати.

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 (ухвала від 07.07.2023) зауважила, що вказівка у частині 7 статті 139, частині 3 статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.

Тобто за змістом висновків, викладених в цій ухвалі Верховного Суду, якщо розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження, коли не проводяться судові дебати, то сторона має заявити суду про необхідність розподілу витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвоката, до ухвалення цим судом остаточного судового рішення. У такому випадку докази, які підтверджують ці витрати (які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи), можуть бути надані суду протягом п`яти днів після ухвалення такого рішення.

Проте, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті.

Так, Кодекс адміністративного судочинства України не визначає конкретної форми заяви, передбаченої частиною 7 статті 139 КАС України і частиною 3 статті 143 КАС України, про подання після ухвалення судового рішення доказів на підтвердження понесення судових витрат на правничу допомогу адвоката. Вказане дає підстави для висновку, що така заява може бути як усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами), так і письмовою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 04.12.2025 у справі №280/12167/24, від 08.07.2025 у справі №440/5503/20.

За змістом вищенаведених висновків об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21, а також у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі №600/752/22-а, якщо до завершення розгляду справи сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати.

У даній справі представник позивача у позові зазначив загальне прохання про необхідність стягнення судових витрат та до ухвалення у справі судового рішення не надав доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказав будь-яких причин, які унеможливлювали подання ним вчасно відповідних доказів; не повідомив про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Колегія суддів уважає, що зазначення ж у прохальній частині позовної заяви узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

Отже, представник позивача Калініченко С.М. не подав заяви, яка б у розумінні положень частини 7 статті 139, частини 3 статті 143 КАС України давала суду правові передумови для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, що було обґрунтовано враховано судом першої інстанції при постановленні ухвали про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі №580/12497/25 щодо розподілу судових витрат.

Тотожного правозастосування стосовно зазначення у адміністративному позові прохання про стягнення судових витрат дотримався Верховний Суд у постановах від 12.12.2025 у справі №600/1052/20-а, від 25.07.2023 у справі №340/4492/22, а також в ухвалах від 08.01.2024 у справі №580/3758/19 та від 23.01.2024 у справі №380/12348/22

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Міркування і твердження представника позивача, котрий діє в інтересах ОСОБА_1 , зокрема доводи про відповідність заявлених витрат критеріям розумності та співмірності, а також про відсутність заперечень з боку відповідачів про зменшення витрат на правничу допомогу, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновку, викладеного в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).

Згідно пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За приписами частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що позивач не виконав вимоги положень частини 7 статті 139, частини 3 статті 143 КАС України, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було допущено порушення норм процесуального права при постановленні ухвали про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Керуючись статтями 294, 308, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність і зобов`язання вчинити дії, - залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі №580/12497/25, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.