Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №320/60268/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/60268/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Жук Р.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області, ГУ ПФУ у Київській області) в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області №932330143772 від 31.10.2024 року про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком, згідно Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, Закону України № 889-VIII від 10 грудня 2015 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області призначити та здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 , з 25.10.2024 року, пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», у розмірі 60 відсотків від заробітку, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Київській області від 23 жовтня 2024 року № 120/10-36-10-02-17 та від 23 жовтня 2024 року № 121/10-36-10-02-17.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року значений позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 932330143772 від 31.10.2024 року про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перехід на інший вид пенсії від 24.10.2024 року, з урахуванням висновків суду в даній адміністративній справі.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач - ГУ ПФУ у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію за віком, згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 від 11.09.1979, ОСОБА_1 , починаючи з 19.01.1982 року по 08.10.1984 року, працювала на посаді інспектора з призначення пенсій і допомог Макарівського районного відділу соціального забезпечення Макарівської районної ради народних депутатів Київської області, а з 07.02.1994 року працювала в органах державної податкової служби, зокрема:

- з 07.02.1994 року прийнята на посаду ведучого спеціаліста по роботі з кадрами;

- 30.05.1994 року прийняла присягу державного службовця;

- 04.04.1994 року присвоєно 15 ранг державного службовця;

- 01.12.1995 року присвоєно 13 ранг державного службовця;

- 26.11.1996 року, у зв`язку з ліквідацією Державної податкової інспекції по Макарівському району і утворенням Державної податкової адміністрації в Макарівському районі призначено в порядку переводу на посаду головного спеціаліста по роботі з кадрами;

- 01.12.1996 року призначена на посаду начальника відділу кадрів та спецроботи;

- 17.02.1998 року Державну податкову адміністрацію в Макарівському районі перейменовано в Державну податкову інспекцію в Макарівському районі Київської області;

- 01.04.1998 року у відповідності до нової структури та штатного розпису ДПІ у Макарівському районі затверджена на посаді начальника відділу кадрів, спецроботи та захисту інформації;

- 14.07.2000 року у відповідності до структури та штатного розпису ДПІ у Макарівському районі затверджена на посаді начальника відділу кадрів;

- 01.04.2001 року присвоєно 11 ранг державного службовця;

- 01.09.2003 року переведена на посаду начальника відділу по роботі з персоналом та організаційно-розпорядчої роботи;

- 01.02.2005 року переведена на посаду завідувача сектору роботи з персоналом;

- 22.08.2005 року переведена на посаду головного державного податкового інспектора з питань організаційно-розпорядчої роботи;

- 22.08.2005 року присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби І рангу;

- 08.09.2009 року переведена на конкурсній основі на посаду начальника відділу обліку та звітності;

- 08.09.2009 року присвоєно спеціальне звання радника податкової служби ІІІ рангу;

- 01.12.2010 року переведена на посаду головного державного податкового інспектора з питань організаційно-розпорядчої та кадрової роботи;

- 01.03.2012 року ДПІ у Макарівському районі Київської області реорганізовано шляхом перетворення в ДПІ у Макарівському районі Київської області Державної податкової служби;

- 01.03.2012 року призначена в порядку переведення на посаду головного державного податкового інспектора з питань організаційно-розпорядчої роботи ДПІ у Макарівському районі Київської області Державної податкової служби, звільнивши з посади головного державного податкового інспектора з питань організаційно-розпорядчої та кадрової роботи ДПІ у Макарівському районі Київської області;

- 30.08.2013 року звільнена із займаної посади у зв`язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності ДПІ у Макарівському районі Київської області ДПС, п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.30-37).

25.10.2024 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про переведення на пенсію за віком, згідно Закону України «Про державну службу».

До заяви позивачкою додано довідку про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посадо державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 23 жовтня 2024 року № 120/10-36-10-02-17 та довідку про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби від 23 жовтня 2024 року № 121/10-36-02-17, видані Головним управлінням ДПС у Київській області.

За принципом екстериторіальності, заява ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами була розглянута ГУ ПФУ у Львівській області.

Рішенням від 31.10.2024 року № 932330143772 ГУ ПФУ у Львівській області відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю у неї стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (далі по тексту - оскаржуване рішення, а.с. 28-29).

Вважаючи оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу», протиправним, позивачка звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності у особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону законодавець не забороняє такій особі після призначення пенсії перейти з одного виду пенсії на інший, або звернутись до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за іншим законом, у даному випадку має місце призначення іншого виду пенсії, а саме пенсії згідно ч.1 статті 37 Закону «Про державну службу».

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що існують законні підстави для належного та ефективного способу захисту прав позивачки, зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перехід на інший вид пенсії від 24.10.2024 року, з урахуванням висновків суду в даній адміністративній справі.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У даному випадку суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду перщої інстанції в частині задоволених позовних вимог, оскільки рішення в частині відмови не оскаржується позивачем.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) визначено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 10, частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Починаючи з 01.05.2016 набув чинностіЗакон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон № 889-VIII), яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців.

Згідно частини 1 статті 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII втратив чинність Закон № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до пунктів 10, 12 розділу XI Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 15.08.2019 у справі №676/6166/17, за наявності в особи, станом на 01.05.2016, певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, проте за наступної умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Проте, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону № 3723-ХІІ передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, Верховний Суд дійшов до висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», після 01.05.2016, є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 стаття 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Аналогічна правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 399/473/17, від 29.09.2022 у справі № 234/6967/17.

У даному випадку, підставою відмови у задоволенні вимог позивача про переведення на пенсію державного службовця, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, стала відсутність, на думку пенсійного органу, у ОСОБА_1 стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Дослідиви матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.09.1979, ОСОБА_1 , починаючи з 07.02.1994 по 2013, працювала на різних посадах в податкових органах, між іншим, позивачкою 30.05.1994 прийнята присяга державного службовця.

За період служби позивачці присвоєно 22.08.2005 року спеціальне звання інспектора податкової служби І рангу, 08.09.2009 року присвоєно спеціальне звання радника ІІI рангу.

Відповідно до статті 1 Закону №3723-XII, який був діючим протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах в податкових органах, державна служба в Україні це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Спеціальним Законом, який визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про державну податкову службу в Україні», був чинним до 19.11.2012 (далі Закон №509-XII).

Відповідно до статті 15 Закону №509-XII посадовою особою органу державної податкової служби за правилами може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання.

Зазначеною статтею Закону №509-XII також установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються із вимогами статей 5, 12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету (стаття 6 Закону №509-XII).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що як Законом №889-VIII, так і нормами діючих до нього Закону №3723-XII і Закону України «Про державну податкову службу в Україні» №509-ХІІ та Порядку №283 передбачалося зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Додатком 6 до Постанови №306 передбачено, що спеціальне звання «радник податкової та митної справи ІІІ рангу», який присвоєно Хахлюк Л.І. 08.09.2009 року, прирівнюється до 6 рангу державного службовця.

Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII.

Як вже вище зазначалося, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 30.05.1994 складала присягу державного службовця (а.с.34).

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Kабінету Mіністрів України від 03.05.1994 №283, передбачено зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів управління військових формувань, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком, на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання (далі - Порядок №283).

В наступних редакціях Порядку №283 було встановлено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Таким чином, зважаючи на те, що як Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», так і нормами діючих до нього профільних Законів України «Про державну службу» №3723-XII та №509-ХІІ та Порядку №283, було передбачено зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в податкових органах, та враховуючи, що ОСОБА_1 , починаючи з 07.02.1994, працювала в податкових органах, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової служби), їй присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання у визначеному чинним на момент проходження служби порядку, а також те, що вона одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, і з отримуваної заробітної плати проводились відрахування підвищених розмірів відповідних (страхових, соціальних) внесків до спеціальних фондів державного бюджету, то всі періоди роботи (служби) позивача на зазначених посадах підлягають зарахуванню до стажу державної служби.

При цьому, період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні званим) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії, відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом митної служби на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи та час досягнення зазначеного віку.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839 (далі - Порядок №839).

Згідно з пунктом 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.

Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.

За приписами пункту 4 Порядку №839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.

Відтак, спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених постановою Кабінету Міністрів України №306.

Зокрема, Додатком 6 постанови №306 передбачено, що спеціальне звання «Радник податкової та митної справи ІІІ рангу» прирівнюється до 6 рангу державного службовця.

Згідно з пунктами 343.1, 343.2 та 343.3 статті 343 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання, відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що посадові особи податкових органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно доЗакону України «Про державну службу».

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що у пенсійного органу не було законних правових підстав для незарахування до стажу державної служби ОСОБА_1 періодів роботи на посадах в податкових органах, та відмови, у зв`язку із цим, у переведенні позивача на інший вид пенсії, за наявності у позивача умов, передбачених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ (а саме, досягнення віку, наявність не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та страхового стажу), для реалізації права на одержання пенсії державних службовців згідно із пунктом 12 розділу ХІ Закону №889-VIII та відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Таким чином, колегія судідв апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржуване рішення ГУ ПФУ у Львівській області №932330143772 від 31.10.2024 року про відмову ОСОБА_1 в проведенні перерахунку пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Для належного та ефективного захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 судом першої інстанції правомірно зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перехід на інший вид пенсії від 24.10.2024 року, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Правовими положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

У даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлено факт, який свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, з огляду на вищезазначені висновки викладені в даній постанові.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

О.М. Оксененко

Повний текст виготовлено 22.04.2026 року