Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №320/21926/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/21926/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Парненко В.С., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач) в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 16.02.2023 по 23.02.2023 року; з 25.05.2023 по 15.06.2023 року; з 08.06.2023 по 15.06.2023 року; 15.06.2023 р. по 06.07.2023 року; 06.07.2023 по 01.08.2023 року, а також за періоди перебування у відпустах, за станом здоров`я рекомендованих довідками ВЛК № 178 від 29.09.2022 року, № 1059 від 01.11.2022 року, № 1237 від 01.12.2022 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 16.02.2023 по 23.02.2023 року; з 25.05.2023 по 15.06.2023 року; з 08.06.2023 по 15.06.2023 року; 15.06.2023 по 06.07.2023 року; 06.07.2023 по 01.08.2023 року, а також за періоди перебування у відпустах за станом здоров`я рекомендованих довідками ВЛК № 178 від 29.09.2022 року, № 1059 від 01.11.2022 року, № 1237 від 01.12.2022 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року в задоволенні значеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, старший сержант ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки про обставини травми від 19.12.2022 року № 1/37/6673, старший сержант ОСОБА_1 "30" серпня 2022 року отримав: вогнепальне осколкове сліпе поранення правої руки, спини справа, вогнепальні осколкові поранення нижньої третини правого плеча, верхньої третини правого передпліччя, нижньої третини правого передпліччя з вогнепальним переломом дистального метафазу променевої та ліктьової кісток зміщенням відламків. Вогнепальне осколкове сліпе поранення поперекової ділянки справа. Закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку з вестибулярним синдромом.

За обставин: 30.08.2022 року з 07 год 30 хв по 08 год 20 хв в ході виконання службових обов`язків по захисту Батьківщини в районі населеного пункту Вугледар Донецької області в результаті артилерійського обстрілу зі сторони противника отримав поранення.

Під час виконання бойового завдання був одягнутий в засоби індивідуального захисту. Ознак алкогольного чи токсичного сп`яніння не виявлено (а.с.15).

Відповідно до Виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 15726 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 31.08.2022 по 01.09.2022 рік.

Відповідно до Перевідного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого № 11908 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 02.09.2022 по 05.09.2022 рік.

Згідно Виписки-епікризу із медичної карти стаціонарного хворого № 8635 ОСОБА_1 госпіталізований 05.09.2022 р. та виписаний 28.09.2022 р.

Відповідно до Довідки ВЛК № 178 від 29.09.2022 року: травма, ТАК, пов`язана з проходженням військової служби. На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, потребує відпустки за станом здоров`я на 30 (тридцять) календарних днів.

Відповідно до Довідки ВЛК № 1059 від 01.11.2022 року: поранення, ТАК, пов`язана з проходженням військової служби. На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, потребує відпустки за станом здоров`я на 30 (тридцять) календарних днів. Згідно наказу МОЗ України №370 від 04.07.2007 року відноситься до тяжких травм.

Згідно Довідки ВЛК № 1237 від 01.12.2022 року: поранення, ТАК, пов`язана з проходженням військової служби. На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, потребує відпустки за станом здоров`я на 30 (тридцять) календарних днів.

Відповідно до Виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 415 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 16.02.2023 по 23.02.2023 рік.

Відповідно до Виписки з медичної карти стаціонарного хворого №7584 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 25.05.2023 по 15.06.2023 рік.

Відповідно до Виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 739 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 08.06.2023 по 15.06.2023 рік; перебував в терапевтичному відділенні з 15.06.2023 р. по 06.07.2023 р.

Згідно Виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 9534 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 06.07.2023 по 01.08.2023 рік

Згідно Довідки ВЛК № 801 від 24.04.2023 року: травма, ТАК, пов`язана з захистом Батьківщини. На підставі статей 39-6, 41-6, 40-в, 54-в, 61-в, 75-в графи ІІ Розкладу хвороб, обмежено придатний до військової служби. Згідно наказу МОЗ України №370 від 04.07.2007 року відноситься до тяжких травм (а.с.24 на звороті).

У періоди з 16.02.2023 по 23.02.2023 року; з 25.05.2023 по 15.06.2023 року; 08.06.2023 по 15.06.2023 року; 15.06.2023 р. по 06.07.2023 року: 06.07.2023 по 01.08.2023 року ОСОБА_1 на стаціонарному лікування, також за періоди перебування у відпустці, за станом здоров`я, рекомендовані довідками ВЛК № 178 від 29.09.2022 року, № 1059 від 01.11.2022 року, № 1237 від 01.12.2022 року, відповідачем не здійснено виплату додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Представник позивача звернувся із заявою від 04.01.2024 року до Військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у збільшеному до 100 тис. грн. розмірі, згідно Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 р. пропорційно періодам перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров`я.

Листом №273 від 19.01.2024 року Військова частина НОМЕР_1 відмовила у виплаті додаткової винагороди у розмірі збільшеному до 100 тис. грн. розмірі, згідно постанови КМУ від 28.02.022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати спірної додаткової винагороди у збільшеному до 100 тис. грн. розмірі, згідно Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022, пропорційно періодам перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров`я, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок додаткової винагороди та визначення періоду, за який вона повинна виплачуватися, є компетенцією відповідача, як органу, в якому позивач проходить військову службу, та який виплачує йому грошове забезпечення. Тому, саме на відповідача за наявності передбачених законодавством підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, визначивши при цьому період для її розрахунку.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів Українивід28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Абзацом 4 п.1 Постанови № 168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Тобто, з аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається, що встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.

У даному випадку, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що обидві вказані вище умови, у даних спірних правовідносинах, дотримані та підтверджуються довідкою (свідоцтвами) військово-лікарських комісії, а також виписками та виписними епікризами із медичних карт стаціонарного хворого - ОСОБА_1 .

Щодо доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву про відсутність підстав для виплати спірної додаткової винагороди, у зв`язку з тим, що у довідках ВЛК від 29.09.2022 №178, від 01.11.2022 року №1059 та від 01.12.2022 року №1237 зазначено, що поранення ТАК, пов`язано з проходженням військової служби, а зазначено про те, що травма, ТАК, пов`язана з захистом Батьківщини, і про те, що в довідці ВЛК від 29.09.2022 №178 не зазначено, що відпустка після тяжкого поранення, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно Довідки ВЛК № 801 від 24.04.2023 року, яка видана значно пізніше, ніж ті, на які посилається у відзиві відповідач: травма, ТАК, пов`язана з захистом Батьківщини. На підставі статей 39-6, 41-6, 40-в, 54-в, 61-в, 75-в графи ІІ Розкладу хвороб, обмежено придатний до військової служби. Згідно наказу МОЗ України №370 від 04.07.2007 року відноситься до тяжких травм (а.с.24 на звороті).

Отже, доводи відповідача, які покладені в мотиваційну частину відзиву, є безпідставними та спростовуються належними доказами, які містяться в матеріалах справи та досліджені колегією суддів в повному обсязі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання збільшеної до 100 000 гривень винагороди, пропорційно періодам перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням, і у відпустці за станом здоров`я.

Разом з тим, в матеріалах справи не міститься, а відповідачем не надано ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, доказів нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди збільшеної до 100 000 гривень, що в свою чергу, порушує законні права та інтереси останнього.

З огляду на встановлені обставини та докази, які містяться в матеріалах справи, наявні законні підстави для зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу збільшену до 100 000 грн. додаткову винагороду в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням ОСОБА_1 , пов`язаним із захистом Батьківщини, за періоди з 16.02.2023 по 23.02.2023 року; з 25.05.2023 по 15.06.2023 року; з 08.06.2023 по 15.06.2023 року; 15.06.2023 по 06.07.2023 року; 06.07.2023 по 01.08.2023 року, а також за періоди перебування у відпустах за станом здоров`я рекомендованих довідками ВЛК № 178 від 29.09.2022 року, № 1059 від 01.11.2022 року, № 1237 від 01.12.2022 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції не бере до уваги доводи апелянта про застосування правових положень Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року №260, оскільки розділ «XXXIV Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану» вказаного Порядку, застосовується з 01.02.2023 року, а тому зазначені правові норми не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, адже позивач був поранений та знаходився на лікуванні, починаючи з 2022 року.

Щодо єдиної підстави для відмови в задоволенні позову, на яку посилався суд першої інстанції, зокрема про те, що розрахунок додаткової винагороди та визначення періоду, за який вона повинна виплачуватися, є компетенцією (дискреційними повноваженнями) відповідача, як органу, в якому позивач проходить військову службу, та який виплачує йому грошове забезпечення, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правовими положеннями ч. 1 статті 245 КАС України регламентовано, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема:

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 статті 245 КАС України).

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п. 10 ч. 2 статті 245 КАС України).

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії, в даному випадку, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 16.02.2023 по 23.02.2023 року; з 25.05.2023 по 15.06.2023 року; з 08.06.2023 по 15.06.2023 року; 15.06.2023 по 06.07.2023 року; 06.07.2023 по 01.08.2023 року, а також за періоди перебування у відпустах за станом здоров`я рекомендованих довідками ВЛК № 178 від 29.09.2022 року, № 1059 від 01.11.2022 року, № 1237 від 01.12.2022 року є належним способом захисту порушеного права позивача.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Отже, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, є протиправним та не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Підстави для відшкодування судового збору відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 16.02.2023 по 23.02.2023 року; з 25.05.2023 по 15.06.2023 року; з 08.06.2023 по 15.06.2023 року; 15.06.2023 р. по 06.07.2023 року; 06.07.2023 по 01.08.2023 року, а також за періоди перебування у відпустах, за станом здоров`я рекомендованих довідками ВЛК № 178 від 29.09.2022 року, № 1059 від 01.11.2022 року, № 1237 від 01.12.2022 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 16.02.2023 по 23.02.2023 року; з 25.05.2023 по 15.06.2023 року; з 08.06.2023 по 15.06.2023 року; 15.06.2023 по 06.07.2023 року; 06.07.2023 по 01.08.2023 року, а також за періоди перебування у відпустах за станом здоров`я рекомендованих довідками ВЛК № 178 від 29.09.2022 року, № 1059 від 01.11.2022 року, № 1237 від 01.12.2022 року.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 22.04.2026 року